В 1903 г. 4 июня в Киеве при строительных работах был обнаружен клад. Найден он был на территории, занятой некогда княжеским, «отнем», Дмитриевским монастырем, построенным сыном Ярослава Мудрого Изяславом в честь его патрона св. Дмитрия. Древнейший его храм, церковь Дмитрия, была создана около 1060 г. при Изяславе, два других выстроили его сыновья: Ярополк – церковь Петра (1085-1087 гг.), Святополк – церковь Михаила (1108-1113 гг.).

После разгрома Киева в 1240 г. большинство каменных построек осталось лежать в руинах, в памяти жителей часто не сохранялись и их названия. В XVI в. исчезло и название Дмитриевского монастыря, а продолжавший действовать на его месте монастырь стал называться Михайловским Златоверхим по названию главного храма – церкви Михаила, уцелевшей после 1240 г.

­Антропологічні матеріали давньоруської доби з розкопок на Правобережжі Середньої Наддніпрянщини здавна викликали значний інтерес у дослідників, оскільки вони пов’язані з землями, котрі опинилися в центрі багатьох подій давньої історії та вважаються полянськими. Перша публікація знахідок окремих давньоруських черепів з цієї території відноситься до 1879 р. та належить відомому російському досліднику О.П. Богданову. Надалі краніологічний матеріал з Середнього Подніпров’я досліджували та публікували Г.Ф. Дебец, ГП. Зіневич, ТІ. Алексеєва, В.Д. Дяченко, П.М. Покас, О.Д. Козак і автор.

Могильник розташований за 2 км на захід від села в урочищі Вертеби. яке є частиною високого берега невеликої улоговини з безіменним струмочком. Його територія трохи понижується на північ, далі 'переходить стрімким уступом (6 м заввишки) в 'Надзаплавну терасу згаданого струмочка.

На могильник натрапили випадково в 1957 р. під час добування каменю в колгоспному кар’єрі.

В 1958 та 1959 рр. на могильнику (рис. 1) була розкрита площа в 3788 м² і виявлено 156 скорчених тілопокладень пізньобронзового часу, 2 тілопальних поховання ранньозалізного періоду і 10 тілопокладень перших століть н. е.¹

В 1959 р. в 450 м на північний захід від могильника було відкрито в урочищі Олеччина поселення одночасне могильнику.

В цій статті розглядаються матеріали з поховань пізньобронзового часу. Над 156 похованнями цього часу не простежувалось насипів або інших позначень. Проте жодне поховання не було перекрите або порушене іншими, тому можна припускати, що місця поховань були якось позначені.

Серед різноманітних категорій інвентарю скіфської культури особливе місце посідають бронзові литі казани. Як і так звана «скіфська тріада», що включає специфічні зразки озброєння, кінського спорядження і своєрідний «звіриний стиль» в образотворчому мистецтві, вони виступають ще однією яскравою ознакою матеріального комплексу цієї спільноти. Бронзові казани використовувалися скіфами впродовж всього панування їхньої культури — з VII по ІІІ ст. до н. е. Ця категорія виробів була поширена і в інших кочовиків раннього залізного віку Євразії, але мала свої специфічні відмінності. Вперше термін «казан» до наукового обігу ввів В. Флоринський у 1888 р. та остаточно закріпився в літературі наприкінці ХІХ ст. у працях І.І. Толстого та Н.П. Кондакова. З того часу на бронзові литі казани звертають увагу всі дослідники скіфських старожитностей, особливо з огляду на те, що ця категорія інвентарю в історіографії розглядається не тільки в якості виразного маркера культури, а й як показник соціального статусу похованого.ЗберегтиЗберегти

В настоящей работе дается иконографический и семантический анализ небольшого ритуального сарматского котла с тремя различными зооморфными ручками — апотропеями и трубчатым носиком-сливом, случайно найденного в районе Слободзеи на левобережье Нижнего Днестра. Судя по полученым результатам, изготовивший его мастер, находящийся под сильным влиянием религиозных представлений, характерных для Центральноазиатского региона, попал в Северо-Западное Причерноморье с очередной (аланской) волной мигрантов. Аналогичные котлы, надо полагать, использовались в неких мистериях, связанных с воскурением психотропных веществ, предшествующих погребальному обряду.

С появлением металла в Северной Европе на исходе третьего тысячелетия до Р.Х. технологии судостроения получили дополнительный импульс для интенсивной эволюции. На протяжении столетий процесс поиска залежей меди и олова, необходимых для производства оружия и орудий труда в Бронзовом веке, привел к расширению ареалов торговли и обогатил опыт скандинавов как мореходов. Данное обстоятельство, в свою очередь, подтолкнуло к конструктивным улучшениям судов, что примерно к 1500 г. до Р.Х. дало людям возможность покидать родные воды и, не теряя из вида берега, совершать регулярные торговые экспедиции в Британию, в Ирландию, а возможно, даже в Галлию, Испанию и в страны Средиземноморского бассейна.

Исходя из данных письменных источников и имеющихся археологических материалов, авторы статьи не отрицают существование хазарской колонии в черте Древнего Киева. По их мнению, на киевских холмах в VI-VIII вв. происходит развитие административно-политического центра полянских племен, которые осуществляют «Таможенный сбор». В VIII в. Хазарский каганат включает в зону своего влияния Среднее Поднепровье. В ІХ в. на территории Киева возникает хазарская (еврейская) торговая фактория. Авторы статьи считают, что именно эта крепость в Х в. упоминается Константином Багрянородным под названием Самбатас. По их мнению, это название относится не ко всему Киеву, а только к его определенной части, связанной с рекой Днепр, – крепость Самбатас располагалась на одном из холмов вблизи Подола. Авторы статьи полагают, что после прекращения выплат дани Хазарскому каганату еврейская община продолжает существовать на территории Киева под названием «Жидовский город», который мог просуществовать до времени гибели Киева в 1240 году.