Скіфські казани з горизонтальними ручками з північного Причорномор’я

Розглядається група бронзових казанів з горизонтальними ручками, визначаються їхні типологічні ознаки та хронологічні межі побутування в комплексах скіфської культури¹.

Серед різноманітних категорій інвентарю скіфської культури особливе місце посідають бронзові литі казани. Як і так звана «скіфська тріада», що включає специфічні зразки озброєння, кінського спорядження і своєрідний «звіриний стиль» в образотворчому мистецтві, вони виступають ще однією яскравою ознакою матеріального комплексу цієї спільноти. Бронзові казани використовувалися скіфами впродовж всього панування їхньої культури — з VII по ІІІ ст. до н. е. Ця категорія виробів була поширена і в інших кочовиків раннього залізного віку Євразії, але мала свої специфічні відмінності.

Вперше термін «казан» до наукового обігу ввів В. Флоринський у 1888 р. (Флоринский 1888, с. 157-158) та остаточно закріпився в літературі наприкінці ХІХ ст. у працях І.І. Толстого та Н.П. Кондакова (Толстой, Кондаков 1890, с. 68, 107; Демиденко 2008, с. 6). З того часу на бронзові литі казани звертають увагу всі дослідники скіфських старожитностей, особливо з огляду на те, що ця категорія інвентарю в історіографії розглядається не тільки в якості виразного маркера культури, а й як показник соціального статусу похованого (Мелюкова 1989, с. 111). Одним з найважливіших аспектів проблематики є питання, пов’язані з класифікацією скіфських казанів, про що свідчить низка спеціальних досліджень другої половини ХХ ст. (Спасская 1956; 1958; Рыгдылон, Хороших 1959; Манцевич 1961; Синицын 1967; Боковенко 1977; 1990; 1991; Касяненко, Флеров 1978).

Слід відзначити, що попри значний історіографічний доробок, універсальної або загальновизнаної типологічної схеми скіфських казанів на сьогодні не створено — кожна з них має свої позитивні риси та недоліки. Накопичення нових матеріалів постійно викликає необхідність їх корегування.

Зокрема, на наш погляд, в існуючих типологічних схемах недостатньо чітко визначене місце казанів з напівсферичним тулубом і горизонтальними ручками. Ймовірно, останнє зумовлене відносною нечисленністю знахідок таких казанів у Північному Причорномор’ї та інших регіонах скіфського світу. На час створення більшості з указаних типологічних схем вони були відомі в поодиноких екземплярах, тож розглядати їх як окрему типологічну одиницю не мало сенсу.

Так, наприкінці ХІХ - початку ХХ ст. було відомо тільки три казани з горизонтальними ручками. Перший знайдений випадково у ХІХ ст. поблизу с. Іване Пусте Борщівського р-ну Тернопільської обл. Зараз казан зберігається в Археологічному музеї Польської Академії мистецтв у Кракові (Sulimirski 1936, s. 101, tab. IX, 7). Другий походить з кургану 1/В Келермеської групи, дослідженого М.І. Веселов-ським у 1904 р. (Галанина 1997, табл. 41, 105). Третій знайдено цим же дослідником у 1913 р. в кургані Солоха (Манцевич 1987, с. 99, кат. 74).

У середині 1960-х рр. казан з горизонтальними ручками відкрито в кургані біля с. Крячківка Пирятинського р-ну Полтавської обл. (Сидоренко 1964, рис. 4). У 70-ті-80-ті роки серію поповнили 4 екз. Перший знайдено у північному похованні Бердянського кургану (Болтрик, Фиалко, Чередниченко 1994, рис. 9, 2), другий — у похованні 2 кургану 2 біля с. Минівка Магдалинівського р-ну Дніпропетровської обл. (Ковалева, Мухопад 1979; Мухопад 1981, рис. 1, 1), третій — у похованні 2 кургану 6 біля с. Кам’яна Балка Миколаївської обл. (Гребенников 2008, с. 145, рис. 13, 4). Ще один казан відкрито у 1983 р. в кургані 12 Стеблівського могильника на Черкащині (Скорый 1997, с. 149, рис. 45).

За формально-типологічними ознаками до групи казанів, про які йдеться, слід долучити ще декілька екземплярів, нещодавно введених до наукового обігу. Маються на увазі казани з кургану 1 біля аулу Уляп в Адигеї (Канторович, Эрлих 2006, с. 122, 188, кат. 62), поховання 1 кургану 3 (Мреснота Могила) в Одеській обл. (Treasures... 2006, p. 203, № 29), кургану біля с. Швайківці Чортківського р-ну Тернопільської обл. (Бандрівський 2009, с. 59) та кургану Близнюк 2, який був досліджений експедицією Дніпропетровського національного університету на околиці м. Дніпропетровськ (Ромашко, Скорый 2009, с. 204, рис. 23).

Таким чином, з урахуванням новітніх знахідок, кількість казанів з горизонтальними ручками значно збільшилась, і зараз ці вироби становлять достатньо виразну групу, яка складається з 12 екз., 10 з яких знайдено на теренах Степу і Лісостепу Північного Причорномор’я² (рис. 1).

Більшість згаданих бронзових казанів має в основі тулуба кулю, яка розділена площиною гирла по центру, вище або нижче. Винятком є казан з кургану Солоха з тулубом у вигляді сплюснутої кулі, що надає йому яйцеподібної форми. Вирізняються також казани з Келермеса та с. Іване Пусте. Слід зазначити, що обидва екземпляри дуже схожі між собою. У них розширені вінця, що виходять за межі кола. Для перевірки візуально визначених морфологічних особливостей нами запропоновано графічні реконструкції, на яких відтворено повну форму геометричної фігури, що складає основу тулуба казана (рис. 2).

На піддонах більшості казанів є валики. На думку дослідників (Скорый 1997, с. 47), валики є швидше конструктивним, аніж декоративним елементом, що забезпечував стійкість казана при заглиблені його ніжки в землю під час приготування їжі. Деякі специфічні риси притаманні казанам з Близнюка 2 та с. Швайківці. Зокрема, вони мають не гладеньку, а «двоствольну» ручку. До того ж на піддоні швайківського казана відсутній валик, що також вирізняє його з вказаної групи знахідок. По зовнішньому діаметру основи піддонів казанів з курганів Близнюк 2 та с. Минівка є чотири діагонально розміщених виступи, які не характерні для інших виробів цієї серії. Таким чином, за загальної морфологічної подібності казанів з напівсферичним тулубом у деяких екземплярів спостерігаються певні відмінності (двоствольні ручки, наявність чи відсутність валиків, виступів у нижній частині піддонів), які не мають формотворчого навантаження.

Розміри казанів досить різноманітні. Діаметр вінець зразків, метричні характеристики котрих нам відомі цілком або частково, становлять від 26 до 61 см, корпусу по лінії максимального розширення — від 26 до 69 см, висота корпусу від 16 до 42 см, піддону — від 6,0 до 15,9 см, загальна висота виробів 22,4-57,9 см (табл.).

Наявні для більшості казанів повні чи часткові метричні характеристики надають можливості встановити їхній об’єм та місткість, що за деяких припущень відповідають реальним. У розрахунках задіяно два способи.

В першому використано формулу обчислення об’єму сфери (рис. 3, 1), яка лежить в основі форми більшості казанів (V кулі = 1/6ωD³_max, де D_max — діаметр сфери, тобто відрізок EF). Потім з отриманої величини віднімаємо об’єм сегмента, який розташований вище вінця казана (Vсегм. = ωh(с²/8 + h²/6), де h — висота сегмента (відрізок DB), с — діаметр вінець казана (відрізок АС).

Спроба підрахувати цим способом об’єм казана з бічної гробниці кургану Солоха, який вирізняється сплющеною яйцеподібною формою, призводить до досить значних похибок (рис. 3, 2). Тому підрахунок здійснено другим способом, який передбачає умовне заповнення тулуба казана двома додатковими кулями, які перетинаються між собою (рис. 3, 3). Математично він має такий вигляд: V = (V₁-V₂)×2, де V — приблизний об’єм казана, V₁ — об’єм вписаної кулі, V₂ — об’єм сегмента вписаної кулі, який утворюється по лінії АА1, яка проходить вертикально по середині казана. При отриманні параметрів V₁ та V₂ ми використовуємо формули обчислення об’єму кулі та сегмента, які є у першому способі. При відніманні V₂ від V₁ ми отримаємо об’єм однієї з двох симетрично розташованих напівсфер, які заповнюють тулуб казана. При множенні на 2 об’єму напівсфери отримаємо майже повний об’єм казана.

Похибки є і за такої схеми обчислення, але вони значно менші, ніж при першому способі (табл. 1; рис. 3, 2, 3). Йдеться про те, що при такому порядку підрахунків невизначеним залишається об’єм простору між додатковими кулями. За розмірами та пропорціями казана з бокової гробниці Солохи можна вирахувати об’єм у 10-15 л.

Не використовувався перший спосіб вимірювання об’єму казана і для зразка з Келермеського кургану 1/В (рис. 2, 10). У цьому випадку нами була застосована формула для розрахунку об’єму сегмента кулі. Це зумовлено особливістю тулуба казана, а саме тим, що площина його вінець розрізає накреслену кулю нижче за її центр, що утворює сегмент.

Підрахунки об’єму казанів, здійснені нами за формулою об’єму кулі, дозволяють констатувати, що вони мали вміщувати від 6 до 98 л.

Усі вироби за місткістю чітко розподіляються на три групи. Об’єм казанів першої групи 6-9 л. До неї відносяться вироби з сіл Кам’яна Балка та Крячківка. Казани з Мреснота Могили, Бердянського кургану, с. Іване Пусте, Келермеського могильника, с. Минівка, Стеблів-ського могильника та аулу Уляп складають другу групу, об’єм в якій сягає 16-36 л. До третьої групи належать найбільші посудини, які вміщають від 60 до 100 л — казани з курганів Солоха та Близнюк 2.

Таким чином, своїми розмірами з означеної серії виділяються два вироби, а саме казан з бічної могили кургану Солоха (63-68 л) та з кургану Близнюк 2 (більше, ніж 98 л з урахуванням товщини стінок у 2 см, 81 л без урахування товщини стінок). Значні розміри цих казанів певною мірою підтверджують високий прижиттєвий статус похованих у цих курганах скіфів. Згідно з уже традиційною думкою, яка закріпилася в археології номадичних суспільств, саме розмір казана може надати певні відомості про чисельність військового підрозділу, який за життя був підпорядкований похованому. За підрахунками В.М. Грицюка, місткість більшості відомих скіфських казанів визначається в межах 10-45 л, хоча відомі екземпляри місткістю до 250 л (Грицюк 2009, с. 105). На думку автора, яка базується на співвідношенні кількості та калорійності сучасних армійських норм продовольчого постачання з об’ємом та калорійністю їжі, яку за раз могли готувати в скіфських казанах, на кожного воїна припадала порція приблизно в 0,45-0,95 л. Добова енергетична цінність раціону скіфського воїна складала 3434,13 ккал (14355 кДж), при цьому основні види продуктів харчування закладали в казан. Таким чином, скіфські казани могли забезпечувати потреби військових підрозділів, які складалися з 10-100 осіб (Грицюк 2009, с. 106-108). Наші підрахунки на прикладі виробів з горизонтальними ручками підтверджують перспективність подальшого розвитку цього аспекту дослідження казанів скіфського часу. Йдеться про можливість визначення військових ватажків як мінімум трьох рівнів — нижчої ланки, які керували «казаном» із десятка воїнів (6-9 л), середньої, які очолювали підрозділи з декількох десятків, імовірно до півсотні вояків (16-36 л), і вищої, яким підпорядковувалися до сотні і більше осіб (60-100 л).

Насправді система організації скіфського війська була значно складнішою. Розгляд цього питання виходить за тему нашої статті. Доречно тільки зауважити, що казани різних об’ємів, виявлені в похованнях і дружинників, і аристократії, надають можливості скласти уявлення тільки про кількість особистого загону ватажка, на якого були покладені функції не тільки керівництва, а і його утримування. З цих позицій зрозуміла присутність найбільших казанів указаного зразка саме в таких яскравих поховальних комплексах вищої верстви скіфського суспільства, як бічна гробниця Солохи та Близнюк 2. Бронзові казани дійсно виступають у ролі неодмінного атрибута так зв. багатих поховальних скіфських комплексів, причому в царських і аристократичних курганах їх зазвичай представлено 2-3 екз. Наприклад, у бічній гробниці кургану Солоха було три казани (Манцевич 1987, с. 15-27). Близнюк 2 теж не є винятком — похованого в ньому знатного скіфа супроводжували як мінімум два казани. Один знаходився в поховальній камері і був викрадений грабіжниками. Його наявність фіксується за просякнутими мідними оксидами кістками тварин, знайдених у заповненні камери. Екземпляр, який зберігся, знаходився у незайманій грабіжниками продовольчій ямі-льосі (Ромашко, Скорый 2009, с. 79-83, рис. 9, 23).

Основна група казанів з горизонтальними ручками походить з чітко датованих комплексів. Більшість їх належить до V ст. до н. е. або порубіжжя V-IV ст. до н. е. Так, курган біля с. Крячківка в Посуллі датовано В.А. Іллінською за мечем з волютоподібним навершям та оздобами у вигляді кисті людини серединою — другою половиною V ст. до н. е. (Ильинская 1968, с. 79). Ю.С. Гребенніков для поховання 2 кургану 6 біля с. Кам’яна Балка запропонував вужчі хронологічні межі: друга — початок третьої чверті V ст. до н. е. Саме так ним датовано кілік, що входив до поховального комплексу (Гребенников 2008, с. 52). Поховання 2 кургану 2 біля с. Минівка Дніпропетровської обл. С.Є. Мухопад визначив першою половиною — серединою V ст. до н. е. (Мухопад 1981, с. 89) за знахідкою меча (2 тип II відділу, за типологією А.І. Мелюкової: Мелюкова 1964, с. 54) і трилопатевих вістрів стріл (1, 1а, 4 типи II хронологічної групи: Мелюкова 1964, с. 21). Базуючись на наявності золотого окуття чаші, трилопатевих наконечників стріл та двох амфор Фасоса, другою половиною V ст. до н. е. С.А. Скорий датує курган 12 Стеблівського могильника в Пороссі (Скорый 1997, с. 47, 59, рис. 45). До низки скіфських пам’яток V ст. до н. е. відносять і аристократичний курган Близнюк 2. На ґрунті конструктивних особливостей кургану (вимостка з колод, винесення господарського комплексу за межі поховальної споруди та ін.) та артефактів-хроноіндикаторів (бронзові вістря стріл, меч у формі дуже видовженого трикутника, прикрашений у верхній частині канелюрами, золота антична каблучка-печатка, золота овальна намистина, залізні S-подібні псалії та ін.) дослідники датували пам’ятку часом не пізніше кінця V ст. до н. е. (Ромашко, Скорый 2009, с. 85-87).

Бічна гробниця кургану Солоха, на думку А.П. Манцевич, датується кінцем V ст. або самим початком IV ст. до н. е. на підставі іконографічних особливостей зображення на золотому гребені та іншого поховального інвентарю (Манцевич 1987, с. 88, 99). Цю дату звузив Б.М. Мозолевський, який відніс Солоху до першої половини IV ст. до н. е. (Тереножкин, Мозолевский 1988, табл. 3). А.Ю. Алексє-єв бічну гробницю Солохи датував 400-375 рр. до н. е. (Алексеев 1992, с. 146-148). С.Ю. Монахов, спираючись на наявність кіліка IV ст. до. н. е. та 11-12 амфор цього ж часу, пропонує окреслити дату комплексу в межах 380-х рр. до н. е. (Монахов 1999, с. 243). Але слід нагадати, що сама А.П. Манцевич вважала, що казан з цієї могили з тулубом, близьким до форми, що зветься лебет, має датуватися ранішим часом, приблизно VI-V ст. до н. е. (Манцевич 1987, с. 98). Таким чином, датувати казан з бічної могили Солохи кінцем V або початком IV ст. до н. е. можна тільки з певною обережністю.

Південна гробниця Бердянського кургану датується від V ст. до н. е. до 370 рр. до н. е. Так, О.Є. Фіалко віднесла її до порубіжжя V-IV ст. до н. е. на підставі аналізу комплексу озброєння (Фиалко 1987). Це підтримують і інші дослідники, спираючись на пластинчасту налобну прикрасу ромбічної форми, що входила до кінського обладунку (Чередниченко, Мурзін 1996). Пізнішу дату пропонує А.Ю. Алексєєв, який співвідносить центральну могилу Бердянського кургану (375-370 рр. до н. е.) із впускною могилою Солохи. Таким чином, і Південна гробниця належить до пізнішого часу ніж межа V-IV ст. до н. е. (Алексеев 1984).

До кола курганів V-IV ст. до н. е. відноситься і Мреснота Могила (Treasures... 2006, p. 203).

Найпізніша, в ретроспективному сенсі, знахідка казана з горизонтальними ручками походить з кургану 1 IV ст. до н. е. з аулу Уляп в Адигеї (Канторович, Эрлих 2006, с. 122, 188, кат. 62). Але за морфологічними ознаками цей казан не відрізняється від основної групи посуду V ст. до н. е.

Поодинокі знахідки казанів з горизонтальними ручками відомі і в раніших комплексах скіфської культури, таких як курган 1/В групи Келермеських курганів у Прикубанні, кургани біля с. Швайківці, с. Іване Пусте в Західній Україні. В ґрунтовній праці, присвяченій Ке-лермеським курганам, Л.К. Галаніна переконливо датує курган 1/B третьою чвертю VII ст. до н. е. (Галанина 1997, с. 180-184). Курган біля с. Швайківці М. Бандрівський відніс до кола пам’яток VII-VI ст. до н. е. Ця дата доволі надійно спирається на морфологічні та орнаментальні особливості керамічного комплексу пам’ятки (Бандрівський 2009, с. 56). Датування казана з с. Іване Пусте ускладнене тим, що це випадкова знахідка. Але, виходячи з того, що на теренах Західного Поділля фактично відсутні скіфські пам’ятки VI-V ст. до н. е., доречно припустити, що казан міг походити з поховальної пам’ятки VII-VI ст. до н. е.

Таблиця. Основні параметри бронзових казанів з горизонтальними ручками

Казани з горизонтальними ручками трапляються і в сарматській культурі. За типологією С.В. Демиденка, ці посудини відносяться до першого варіанту п’ятого типу (Демиденко 2008, с. 16-26). В інших типологічних схемах, які присвячені характеристиці казанів скіфо-сарматського часу, цей тип не виділяється (Спасская 1956, с. 165-168; 1958; Рыгдылон, Хороших 1959, с. 255; Боковенко 1977; Кася-ненко, Флеров 1978). Казани з горизонтальними ручками відомі також в ранньому залізному віці Сибіру. За М.А. Боковенком, вони становлять окремий підтип другого типу, який датується на теренах Азії V-IV ст. до н. е., та пов’язуються з сако-усуньськими племенами. Казани другого типу з теренів Східної Європи, зокрема і з горизонтальними ручками, дослідник відносить до V-III ст. до н. е. (Боковенко 1981, с. 49).

Таким чином, казани з горизонтальними ручками побутували в скіфській спільноті, починаючи з архаїчного періоду, про що свідчать знахідки в Келермеських курганах у Прикубанні та на теренах Західної України. Вісім з дванадцяти відомих нам екземплярів походять з комплексів, які датуються V або межею V-IV ст. до н. е. В цьому контексті і самі казани цієї групи набувають значення достатньо надійних хронологічних індикаторів.

Слід зазначити, що раніші вироби VII-VI ст. до н. е. відрізняються за деякими морфологічними ознаками. Так, приміром, казан із Швайківців має дуже високу гладеньку ніжку, не характерну для зразків V-IV ст. до н. е., які мають на ніжці валик, а келермеський — дуже широкі вінця і невисокий тулуб. Але те, що ці вироби належать до групи казанів з горизонтальними ручками, не викликає сумнівів.

Отже, можна констатувати, що традиція виготовлення казанів з горизонтальними ручками зароджується в архаїчний період. Найбільшого розповсюдження такі вироби набувають у V ст. до н. е. Тоді були вироблені й стандарти напів-сферичної форми тулуба та ніжок-піддонів з валиками, сталі пропорції між цими двома конструктивними складовими казанів, які відтворювали і на межі V-IV та на початку IV ст. до н. е. Слід зауважити, що у цей же період (V-початок IV ст. до н. е.) серед скіфських казанів спостерігається цікаве явище — розміщення на одному виробі і горизонтальних, і вертикальних ручок, що, до речі, теж має прототипи ще в матеріалах часів скіфської архаїки (Келермес, курган 3/ІІІ (24): Кузнецова 2008, табл. 1, 1). Такі казани походять з центрального поховання кургану Солоха кінця V ст. до н. е. (Манцевич 1987, с. 97-98, кат. 69), Бердянського кургану (Болтрик, Фиалко, Чередниченко 1994, с. 148, рис. 9, 3), курганів з с. Тишки IV ст. до н. е. (Ильинская 1968, с. 162, табл. LV, 5), с. Велика Знам’янка V ст. до н. е. (Отрощенко, Рассамакин 1986), с. Вовківці початку V ст. до н. е. (Ильинская 1968, табл. XXXIII, 1), Гаймано-вої Могили початку - середини IV ст. до н. е. (Кузнецова 2008, с. 188, рис. 1, 20), с. Андрусівка (Манцевич 1961, рис. 12), Якобени рубежу VI-V ст. до н. е. (Бруяко 2005, с. 171, рис. 38, 2). Наявність значної кількості подібних зразків можна трактувати як спробу поєднання при виготовленні казанів двох традицій — архаїчної та новаційної. Перша враховувала сталу традицію вертикального розташування ручок на краю вінець казанів, яка притаманна ще передскіфським, кімерійським, виробам (Тереножкин 1976, с. 163-164), друга — характерна вже для скіфської епохи.

Ще раз зазначимо, що в існуючих класифікаціях наведені казани з напівсферичним тулубом та горизонтальними ручками у якості окремої групи не розглядаються. У кращому випадку йдеться про їх віднесення до підтипів чи різновидів типу. Так, у типології М.А. Боковенка, розробленій для казанів азіатського степу, зразки з горизонтальними ручками відносяться до різновиду другого типу (Боковенко 1981). Стосовно власне матеріалів Північного Причорномор’я автор казани з горизонтальними ручками виокремлює у варіант третього типу (Боковенко 1990, с. 170; 1991, с. 261).

На наш погляд, на сучасному етапі вивчення скіфських старожитностей є необхідність венка, розробленій для казанів азіатського степу, зразки з горизонтальними ручками відносяться до різновиду другого типу (Боковенко 1981). Стосовно власне матеріалів Північного Причорномор’я автор казани з горизонтальними ручками виокремлює у варіант третього типу (Боковенко 1990, с. 170; 1991, с. 261). типологічного визначення окремої групи металевих казанів з горизонтальними ручками, на-півсферичним корпусом і лійчасто- чи конусоподібним піддоном. Головною ознакою групи є наявність парних ручок, розміщених на корпусі горизонтально або під невеликим кутом до нього. Ця формально-типологічна ознака надійно відрізняє її від груп та типів казанів з вертикальними та комбінованими вертикальними і горизонтальними ручками.

1. Автор висловлює подяку проф. С.А. Скорому за консультативну допомогу, надану при написанні статті.

2. Уламки ще одного казана з горизонтальними ручками знайдено в одному із курганів Роменської групи в Лівобережному Лісостепу. Не опубліковані. Зберігаються у фондах НМІУ, Київ (Скорый 1997, с. 48).

Джерело: Ромашко О.В. Скіфські казани з горизонтальними ручками з північного Причорномор’я // Археологія, 2010, № 3