У 1982 р. експедицією Харківського історичного музею під керівництвом В.Г. Бородуліна було розкопано курган, що входив до складу курганної групи з 6 насипів заввишки 0,3-2,5 м, розташованої за 0,5 км на південний схід від смт. Коротич Харківського р-ну Харківської обл., праворуч траси Харків-Київ1.
Насип кургану розорювався. На початок розкопок висота насипу становила 0,65 м, діаметр за лінією північ-південь – 26 м, захід-схід – 22 м (рис. 1, 1)2. На рівні стародавнього горизонту, за 8 м на південь від умовного центру, виявлено рештки тризни у вигляді кісток черепа, зубів і ніг коня та двох фрагментів амфори. На відстані 5,9 м на південний схід від центру, на глибині 0,8 м від вершини кургану, знайдено дві посудини зрубної культури — горщик та банку (рис. 2, 1, 2), неподалік — ще кілька фрагментів кераміки того само часу, орнаментованих відбитками зубчастого штампу3. Жодних остеологічних решток поблизу горщиків не зафіксовано, тому питання про характер комплексу бронзової доби, а також його можливий зв’язок із курганним насипом, залишається відкритим.
Єдине поховання розміщувалося в центральній частині кургану. Могильна яма мала прямокутну форму (3,7×3,45 м) і була орієнтована за лінією північ/північ/схід–південь/південь/захід (азимут 13-15°). Глибина могили від рівня стародавнього горизонту – 3,45 м. Могилу оточував глиняний викид діаметром до 12 м при висоті 0,45-0,5 м. На поверхні глиняного викиду місцями зафіксовано залишки зітлілої деревини завтовшки 5-7 см. Зітліле дерево лежало також навколо могили під викидом на рівні давнього горизонту, займаючи ділянку 10×12 м.
Поховання пограбоване. Грабіжницький лаз повністю перекривав могильну яму зверху та мав вигляд вертикальної воронки, що поволі спускалася до могили з центральної частини насипу. В грабіжницькому лазі на глибині 2,25 м від давнього горизонту знайдено монету «денгу» за 1731 р., що дає змогу визначити можливий час пограбування в межах середини XVIII ст.
На дні могили зафіксовано рештки дерев’яної гробниці у вигляді 7 стовпових ямок: 4 — по кутках могили та 3 – посередині бокових стінок (за винятком південної). Діаметр ямок — 0,25-0,35 м, глибина — 0,45-0,95 м від дна могили. Уздовж стінок могили по периметру вирито канавку завширшки 0,2-0,25 м, завглибшки — 0,2 м. У стовпових ямках та канавці виявлено рештки зітлілого дерева. Біля східної стінки, на південь від середнього стовпа, знайдено схованку завдовжки 0,5 м, завширшки 0,35 м, завглибшки 0,4 м, на дні якої збереглися відбитки залізних іржавих предметів.
Поховання парне. У грабіжницькому лазі, на глибині 0,5-0,7 м від стародавнього горизонту, виявлено фрагменти фаланг пальців, кістки верхніх кінцівок та кілька хребців. Нижче, на глибині 1,85-2,2 м, знайдено ребра, уламки тазових кісток та череп одного з похованих. Поблизу південної стінки могили, за 0,6 м вище від дна могили, знайдено рештки кістяка іншого похованого — череп, ребра та хребці. На дні ями in situ зафіксовано кістки стопи, положення яких свідчить про можливе орієнтування одного з похованих головою на південь.
За 0,3 м від східної стінки, поблизу схованки, вістрями на південь лежали два залізні наконечники списів. Втоки списів виявлено в канавці біля північної стінки. Поблизу південної стінки виявлено сагайдачний набір зі 140 бронзових наконечників стріл, що лежали вістрями на схід, смужкою завширшки 24 см. Ще 2 наконечники стріл знайдено під рештками тазових кісток.
Уздовж східної стінки знайдено кістяк коня, головою орієнтованого на південь. Череп коня був розвернутий у протилежний бік і лежав зверху на крупі, храпом до східної стінки. Залізні вудила та псалії виявлено поблизу південної стінки, за 0,3 м вище від дна могили. Поруч, на глибині 2,85-3,45 м від рівня давнього горизонту, знайдено бронзові вуздечкові бляшки, ворворки та підпружну пряжку прямокутної форми (рис. 1, 2).
Опис знахідок
Наконечники стріл
Із 142 наконечників типологічному визначенню підлягають 139. Усі наконечники виключно бронзові.
Трилопатеві наконечники з виділеною втулкою:
- наконечники зі склепистою голівкою та Л-подібним ложком до вершини голівки; довжина 1,9-2,7 см; 29 екз. (рис. 3, 1-4);
- наконечник такої само форми, але одна з лопатей утворює короткий гострий шип; довжина 2,7 см; 1 екз. (рис. 3, 5);
- наконечник із пірамідальною голівкою та Л-подібним ложком до вершини голівки; довжина 2,9 см; 1 екз. (рис. 3, 6);
- наконечник такої само форми, але з лопатями, що утворюють короткі гострі шипи; довжина 2,5-3 см; 16 екз. (рис. 3, 7).
- наконечники зі склепистою голівкою та двома паралельними заглибленнями на гранях майже до вершини голівки; довжина 1,8—2,8 см; 8 екз. (рис. 3, 8—10).
- наконечник аналогічної форми, але з двома навскісними перетинками у нижній частині грані; довжина 1,9 см; 1 екз. (рис. 3, 11);
- наконечник такої само форми, але з двома поперечними перетинками обабіч втулки у верхній частині грані; довжина 2-2,2 см; 5 екз. (рис. 3, 12);
- наконечник зі склепистою голівкою, дві грані якого мають пару паралельних заглиблень на 2/3 довжини голівки, на третій — П-подібний ложок на таку саму довжину з поперечною перетинкою з одного боку втулки; кінці лопатей утворюють короткі гострі шипи; довжина 2,4 см; 1 екз. (рис. 3, 13);
- наконечники з пірамідальною голівкою, П-подібним ложком на 2/3-3/4 довжини голівки; у деяких наконечників кінці лопатей утворюють короткі шипи; довжина 2,2-3 см; 43 екз. (рис. 3, 14-20).
Трилопатеві наконечники з внутрішньою втулкою:
- наконечники зі склепистою голівкою, Л-подібним ложком до вершини голівки та рівною основою – так звані базисні; довжина 1,5-1,9 см; 5 екз. (рис. 3, 21-25);
- наконечники такої само форми, але більш видовжених пропорцій; довжина 2,4-2,6 см; 14 екз. (рис. 3, 26);
- форма наконечника аналогічна попередньому, але одна із лопатей утворює короткий шип; довжина 2,4-2,7 см; 4 екз. (рис. 3, 27);
- наконечник із пірамідальною голівкою, Л-подібним ложком до вершини голівки та рівною основою; одна із лопатей, опущена нижче, ніж зріз основи, утворює короткий шип; довжина 3 см; 2 екз. (рис. 3, 28);
- наконечник такої само форми, але без шипа; довжина 2,5 см; 1 екз. (рис. 3, 29);
- наконечники зі склепистою голівкою та двома паралельними заглибленнями на гранях на 1/2-2/3 довжини голівки; довжина 2,1-2,2 см; 2 екз. (рис. 3, 30, 31);
- наконечники аналогічної форми, але із заглибленнями майже до вершини голівки та більш приземкуватих пропорцій; довжина 1,3-1,5 см; 2 екз. (рис. 3, 32, 33);
- наконечники зі склепистою голівкою та П-подібним ложком на 2/3 довжини голівки; довжина 1,8 см; 1 екз. (рис. 3, 36);
Тригранні наконечники стріл репрезентовано двома екземплярами з внутрішньою втулкою, склепистою голівкою та двома паралельними заглибленнями на гранях на 1/3-1/2 довжини голівки; довжина 1,9-2,1 см; 2 екз. (рис. 3, 34, 35).
Наконечники списів
Обидва знайдені наконечники списів, за класифікацією А.І. Мелю-кової, належать до 1-го типу 2-го відділу — наконечників із гостролистим пером та вузьким ребром посередині пера (Мелюкова 1964, с. 40). Перехід пера у циліндричну втулку ледь помітний. В обох наконечників край втулки стягнуто залізним кільцем: у довшого наконечника – по зрізу втулки, у коротшого – на 0,8 см вище від краю. Особливістю форми пера коротшого наконечника є майже однакова ширина пера на 3/4 його довжини. Параметри одного наконечника: загальна довжина – 43,4 см, довжина пера – 27 см, ширина пера – 3,9 см, діаметр втулки – 3,3 см (рис. 4, 1); іншого: загальна довжина – 32,4 см, довжина пера – 21 см, ширина пера – 3,5 см, діаметр втулки – 3 cм (рис. 4, 2).
Втоки залізні циліндричної форми
Довжина одного – 12,5 см, діаметр – 2,2 см (рис. 4, 3); довжина іншого – 12,2 см, діаметр – 2,6 см (рис. 4, 4). За описом у звіті, втоки було відкинуто грабіжниками до канавки поблизу північної стінки. Однак якщо припустити, що подібне їх розміщення було близьким до in situ, то вірогідна довжина списів, згідно з даними креслення поховання, становила 2,64*2,8 м. «Штурмові» списи-піки подібної довжини використовували для нанесення удару супротивнику кінними воїнами (Черненко 1984, с. 231-235). Цікаво, що спис приблизно такої самої довжини було знайдено у синхронному коротичанському к. 3 Протопопівського могильника, розташованому безпосередньо біля останнього (Черненко 1984, с. 233)4.
Кінська збруя та вуздечны бляшки
Вудила. Стан збереженості поганий. Складалися з 2 залізних стрижнів, з’єднаних за допомогою кільцеподібних петель (рис. 4, 12).
Псалій. Зберігся уламок залізного дводір-частого псалія з малопомітним вісімкоподіб-ним потовщенням посередині. Один кінець стрижня псалія ледь загнутий, форма іншого не відома (рис. 4, 13).
Бронзові вуздечкові бляшки із щитком круглої напівсферичної форми та масивною петелькою на зворотному боці.Щиток оформлено у вигляді рельєфної 16-пелюсткової розетки з ледь опуклою гладенькою серцевиною та довгастими пелюстками, що радіально розходяться від центра; діаметр 1,7 см, висота 1,4 см; 8 екз. (рис. 4, 11). Вуздечкові бляшки з так званим рубчастим краєм добре відомі за численними знахідками саме на лісостепових пам’ятках – у посольських курганах (Ильинская 1968, с. 129-130, рис. 47, табл. V, 24-26; VII, 1-4; XVI, 6, 8; XVII, 13; XXVin, 9; XXXI, 2, 3; XLIII; LVI, 1, 5), серед пам’яток ворсклинського регіону (Ков-паненко 1967, с. 153, рис. 36, 43, 44; 53, 79, 80; Шрамко 1994, с. 110, рис. 6, 17, 49), Дніпровського Правобережжя (Петренко, 1967, с. 92-94, табл. 27, 38, 40, 42, 46-50, 55, 56), але більшість з них мають різні розміри щитка, форму та довжину пелюсток, інші деталі. У матеріалах степових курганів подібні бляшки трапляються рідше (Гудкова 1978, с. 189, рис. 5, 5, 6; Ковалева, Мухопад 1979, с. 112, рис. 1,3; Братченко, Швецов, Дубовская 1989, рис. 4, 7). Серед найближчих аналогів слід назвати бляшки з к. 17, 24, 32 Німфейського некрополя (Силантьева 1959, рис. 47, 13; 40, 4; 48, 4), к. 400, 413, «В» біля с. Журівка (Петренко 1967, табл. 27, 38, 40, 46-48), к. 11 Оліферщанського могильника (Кулатова, Луговая, Супруненко 1993, с. 25, рис. 9, 6) і Більського городища (Мурзін, Ролле, Супруненко 1999, с. 48, рис. 5).
Бронзова вуздечкова бляха зі щитком у вигляді асиметричного ромба із заокругленими вершинами (рис. 4, 7). Зовнішня поверхня гладенька. На зворотному боці — поздовжня петелька. Довжина бляхи — 5,5 см, ширина — 2,2 см. Більш поширеним у V ст. до н. е. серед предметів кінської оздоби були дрібні бляшки у вигляді симетричного ромба, а також бляшки (налобники) зі щитком шестикутної форми у вигляді видовженого «ромба» з прогнутими стінками та зрізаними вершинами обабіч довгої осі. Бляшки у вигляді асиметричного ромба репрезентовано значно гірше. Серед найближчих аналогів можна назвати 3 бляшки з пам’яток Дніпровського Правобережжя — кургани 396 та 413 біля с. Журівка та 411 поблизу с. Пекарі (Петренко 1967, 27, 16, 17; 28, 8; Галанина 1977, табл. 6, 3), одну з посульського регіону — к. 499 біля с. Басівка (Ильинская 1968, табл. XXVIII, 17; Галанина 1977, табл. 26, 19), ще одну — з середнього Дону (Либеров 1965, табл. 24, 10).
Бронзова рамкова пряжка підтрапецієподібної форми із прямокутного у перетині стрижня. Посередині однієї із коротших сторін — ледь помітне потовщення, можливо рештки ще у давнину зламаного та частково зашліфованого гачка. Довжина – 5,5 см, ширина — 3,8 см (рис. 4, 5). Серед уламків залізних предметів коротичан-ського комплексу у фондах музею зберігається частина залізної рамкової пряжки прямокутної форми (рис. 4, 6). Бронзові рамкові пряжки прямокутної чи підтрапецієподібної форми входили до складу наборів кінського спорядження з к. 7 могильника «Часті кургани» на середньому Дону (Либеров 1965, табл. 22, 21), к. 4 біля с. Берестняги (Петренко 1967, табл. 25, 1), к. 5 могильника Осняги (Шрамко 1987, рис. 72, 17), к. 2 (7) /1993 Перещепинського могильника (Мурзін, Ролле, Скорий 1995, с. 71, рис. 10, 7), к. 2 біля с. Мала Рогозянка (Бандуровский, Буйнов 2000, с. 73, рис. 43, 2). Бронзова пряжка з додатковою поперечною перетинкою походить із Німфейського некрополя (Силантьева 1959, рис. 47, 4). Добре відомі й залізні рамкові пряжки прямокутної форми, більшість із яких походить із пам’яток IV ст. до н. е. — Чортомлик, Товста Могила, Мелітопольський курган, Страшна Могила, к. 487 біля с. Капітанівка, пох. 2 к. 3 біля с. Старий Мерчик тощо (Алексеев, Мурзин, Ролле 1991, с. 87, кат. 23; Мозолевський 1979, с. 34, 36, 40, рис. 18, 1, 6; 24, 3, 4; Ильинская 1973, с. 53, рис. 5, 7; Тереножкин, Мозолевский 1988, с. 137, рис. 152, 11; Петренко 1967, табл. 25, 5; Бандуровский, Буйнов 2000, с. 74, рис. 9, 10).
Ворворки. Знайдено 4 ворворки – 2 бронзові та 2 залізні. Бронзові ворворки мають форму зрізаного конуса. Одна — з гладеньким тулубом (висота — 1,3 см, діаметри — 1,4 та 0,9 см; рис. 4, 8), інша — з шестигранним (висота – 1,1 см, діаметри — 1,6 та 1,0 см; рис. 4, 9). Залізні ворворки конічної форми з гладенькими стінками (висота — 1,2 см, діаметри – 1,9 та 1,5 см; рис. 4, 10).
Особливості поховального обряду
Слід докладніше зупинитися на характеристиці деяких рис поховальної обрядності ко-ротичанського комплексу. Дерев’яні стовпові гробниці різноманітної конструкції отримали значне розповсюдження у лісостепового населення Дніпро-Донського межиріччя (Моруженко 1989, с. 27, 28; рис. 1) і сіверськодонецького регіону зокрема (Бабенко 1997; 2000; Бандуров-ський, Буйнов 2000, с. 35-37). Конструкційною особливістю коротичанської гробниці є відсутність центрального стовпа. Слід зазначити, що подібні гробниці саме для сіверськодонецьких пам’яток нетипові: до нечисленних аналогій належать пох. 1 к. 9 біля с. Старий Мерчик, пох. 3 к. 1 поблизу с. Мала Рогозянка, к. 3 центральної групи Люботинського могильника, причому дві останні пам’ятки належать до часу скіфської архаїки (Бандуровський, Буйнов 2000, рис. 15, 2; 31, 1; 38, 2). Однак серед поховальних пам’яток інших регіонів гробниці без центрального стовпа представлено значно краще (Ильинская 1968, с. 23-63; Шрамко 1987, рис. 68, 2, 3, 8; 1994, рис. 9, 5, 9 тощо). Можливо, подібна архітектурна особливість будови поховальної споруди була більш характерною для пам’яток ранньо- та середньоскіфського часу.
Привертають увагу й рештки деревини на поховальному ґрунті та глиняному викиді. На жаль, на графічному плані кургану ці рештки не зафіксовано, тому дійти будь-яких висновків щодо особливостей будови цієї архітектурної споруди досить важко. Зважаючи на порівняно великі розміри решток деревини на рівні поховального ґрунту (ділянка 10 х 12 м), малоймовірно, що це були лише рештки перекриття могили. Можливо, це були рештки так званої шатроподібної надмогильної конструкції. Кургани з подібною архітектурною спорудою добре відомі на пам’ятках Дніпровського Правобережжя (Ковпаненко 1984, с. 107-113; Ковпаненко, Бессонова, Скорый 1989, с. 33, 34, 37, 42; Скорий 1987, с. 39-42, 44-46, рис. 1, 2; 1990, с. 80, 81; 1997, с. 9-11, рис. 60; 2003, с. 51, 52; Скорый, Хохоровски 2004, с. 240), в середньодонському (Медведев 1999, с. 93-95, рис. 46, 1, 2; 47, 1, 2) та сіверськодонецькому (Шрамко 1983, с. 61, рис. 4, б; Бандуровский, Буйнов 2000, с. 36, рис. 4) регіонах.
Орієнтування поховальної споруди у меридіональному напрямку та похованого – головою на південь є типовими рисами поховального обряду сіверськодонецького населення. За підрахунками Ю.В. Буйнова, перші становлять 67%, другі – 54,3% загальної кількості відомих поховань (Бандуровський, Буйнов 2000, с. 41, 42).
Порівняно велика площа (12,8 м2) та об’єм (44 м3) могили вирізняються на загальному тлі поховальних споруд сіверськодонецького регіону, значна частка яких характеризується невеликими параметрами (менше 5 м2) (Моруженко 1989, с. 31). Навіть серед поховань місцевої аристократії Пісочинського могильника зафіксовано усього 4 могили (к. 7, 8/1, 9, 36), площа яких більша за параметри коротичанської (Бабенко 2005, с. 277). А за об’ємом поховальної споруди, що визначає рівень працевитрат на спорудження могили, коротичанський комплекс у 1,5 рази перевищує за аналогічними параметрами найбільше поховання Пісочинського могильника.
Значні розміри могили пояснюються необхідністю розміщення туші коня, а також свідчать про досить високий соціальний статус похованого. Це підтверджують такі ознаки, як тип поховальної споруди (дерев’яна гробниця), наявність супровідного кінського поховання, склад поховального інвентарю. Незначний розмір насипу певною мірою можна пояснити впливом різноманітних природних та антропогенних факторів, що, на думку деяких дослідників, виключає цей параметр з переліку соціально значущих (Шрамко 1984, с. 272-280; Мозолевський 1990, с. 122; Скорый 1997, с. 61).
Безперечно, найцікавішою ознакою похоронного обряду коротичанського комплексу є наявність супровідного поховання коня в загальній із небіжчиками могилі. Думку про нетиповість подібних поховань для сіверсько-донецьких пам’яток (Шрамко 1962, с. 230; Щегленко 1983, с. 115-117) уже спростовано (Бабенко 1997а; 1999; 2004; Бандуровский, Буйнов 2000, с. 48, 49).
Супровідні кінські поховання у спільній із небіжчиком могилі, на думку С.А. Скорого, є ознакою ширшого етнокультурного діапазону й належать до загальноіранських рис поховального обряду (Скорый 2003, с. 53, 92). Подібні поховання краще репрезентовані на пам’ятках ранньо- та середньоскіфської доби. Серед степових пам’яток ранньоскіфського часу (переважно V ст. до н. е.) можна назвати щонайменше 8 випадків, з яких до найвиразніших належать к. 11 с. Підгороднє на Дніпропетровщині, к. 1 поблизу м. Арциз Одеської обл., Медерівський курган тощо (Мурзин 1984, с. 26, 40, 41, 45). Ще виразніше кінські поховання в загальній могилі репрезентовано в пам’ятках Дніпровського Правобережжя: 1 випадок серед архаїчних поховань, 12 — у комплексах середньоскіфського часу, 6 випадків припадає на пізньоскіфські пам’ятки (Ковпаненко, Бессонова, Скорый 1989, с. 36, 40, 48; Скорый 2003, с. 55, 57, 59, 92).
У курганах пізньоскіфського часу переважають поховання коня в окремій могилі, що, на думку багатьох дослідників, є власне скіфською ознакою поховального обряду (Бессонова 1990, с. 29; Ольховский 1991, с. 164; Скорый 2003, с. 48, 49, 53). Показово, що і решту відомих комплексів сіверськодонецького регіону також репрезентовано пам’ятками виключно кінця V-IV ст. до н. е. з похованням коня або його частини в окремій могилі (к. 3 біля с. Старий Мерчик, к. 2 поблизу с. Мала Рогозянка, к. 7 неподалік с. Пісочин) чи в ніші (к. 9 біля с. Пісочин). Цікаво, що серед пам’яток посульського, ворсклинського та середньодонського локальних варіантів поховання верхових коней практично не відомі, натомість, широко репрезентовані комплекси з різноманітними наборами кінського спорядження, що визначають їх символічність.
Цікавою є наявність ніші-схованки, спорудженої у долівці могили уздовж однієї зі стінок. Аналогічні схованки з різноманітними комплексами речей переважно культового призначення були досить поширеними в IV ст. до н. е. у степових курганах (Болтрик, Фіалко 2002, с. 169-173). У поховальних пам’ятках лісостепового населення вони трапляються не так часто: серед старожитностей Дніпровського Правобережжя було зафіксовано всього 4 випадки (Ковпаненко, Бессонова, Скорый 1989, додаток). Однаку сіверсько-донецькому регіоні подібні ніші-схованки численніші. Так, у схованці відомого Люботинського кургану зберігалися речі культового призначення (Бандуровский, Буйнов, Дегтярь 1998, с. 144-150; Бандуровский, Черненко 1999, с. 27-30; Черненко 2000, с. 297-303). У двох схованках у похованні к. 3 Протопопівського могильника було знайдено амфору та предмети кінського спорядження. Ще одну нішу з кінським спорядженням зафіксовано у к. 5 того само могильника (Бородулин 1977, с. 271, 272). Чотири ніші було виявлено серед поховань Пісочинського могильника (Бабенко 2005, с. 51). У схованці поховання к. 9 знайдено голову загнузданого коня, решта ніш були порожніми (к. 3, 4, 25). Також порожньою, можливо, внаслідок пограбування, виявилася ніша в к. 11 (Горішок) Великогомольшанського могильника (Шрамко 1983, с. 57, рис. 4, Г-3). Наявність на дні ніші відбитків залізних іржавих предметів, скоріш за все, свідчить про розміщення у ній предметів озброєння чи кінського спорядження, вилучених під час пограбування могили.
Поховальні комплекси з близьким за складом набором предметів кінського спорядження добре відомі серед лісостепових пам’яток, які більшість дослідників традиційно датують першою половиною V ст. до н. е. (к. 396, 400, 401, 413, «В» біля с. Журівка, к. 411 поблизу с. Пекарі, к. 499 неподалік с. Басівка тощо). Однак за хронологічною шкалою, розробленою А.Ю. Алексєєвим для старожитностей V ст. до н. е., комплекси з бляшками з рубчастим краєм та пластинчастими налобниками у вигляді ромба складають другу хронологічну групу пам ’яток, з яких найраніші датують рубежем першої — другої чвертей V ст. до н. е. (Алексеев 1991, с. 51; 1992, с. 114-116). Базисні наконечники стріл із широкою основою у сагайдачних наборах другої половини V ст. до н. е. нечисленні, що дає змогу визначити хронологічні межі коротичанського комплексу в межах другої чверті V ст. до н. е.
1. Висловлюємо вдячність В.Г. Бородуліну за дозвіл опублікувати матеріали розкопок.
2. Частину спостережень, відбитих у польовому щоденнику та тексті наукового звіту, на графічних планах кургану та поховання не зафіксовано. Подані кресленики кургану та поховання повністю відповідають оригіналу.
3. Фрагменти кераміки у фондах Харківського історичного музею відсутні.
4. У праці Є.В. Черненка спис помилково віднесено до кургану 5.
Джерело: Ромашко О.В. Скіфське поховання V ст. до н. е. поблизу смт Коротич на Харківщині // Археологія, 2009, № 1