У фондах НМІУ зберігається невелика колекція (понад 100 од. шсреження) матеріалів давньоруського часу, яка походить з с. І Парки Рокитнянського району Київської обл. Вони надійшли до Київського науково-промислового і художнього музею в 1905 р. Перша частина експонатів згідно з Рукописним каталогом археологічного відділу музею передана родиною Терещенків її шзаветою Михайлівною та Олександром Николовичем) та В. Н. Ханенко (всього 18 од.), друга – С. С. Могильовцевим (81 од.). Усі нони походять з розкопок В. В. Хвойка, які він провадив на кошти, "держані від голови Київського товариства старожитностей і мистецтв Б. І. Ханенка та власні.
Серед досліджених пам'яток було городище Шаргород, розміноване південніше с. Шарки на березі річки Гороховатки. Шар-город пов'язують з літописним містом Горчеськом – столицею осілих тюркських племен.
Поселення площею 90 га складалося з двох частин: великого і кріпленого загону (завдовжки 1400 м) та двох сегмснтоподібних внутрішніх укріплень (420 і 340 м). Тут були розташовані житла, і господарські та ремісничі приміщення [І].
На північній, прибережній ділянці городища виявлено некрополь (без будь-яких зовнішніх ознак). Могили тут розташовані одна над одною у два, три і навіть чотири шари. В. В. Хвойка выдзначає два типи захоронень: трупопокладення (в землі або на поверхні, обкладені деревом) та кремація.
У могилах давньоруського часу зафіксовано рештки текстильних пиьних виробів, фрагменти тканини різного гатунку. Найбільше оздоблених золотом та сріблом стрічок та поясків. Так, В. В. Хвойка повідомляє, що "на черепі одного кістяка знайдена парчева пов'язка, шита золотом, біля стегна – парчевий пояс з срібними бляшками" [2]. Про те, кому належали ці та інші речі, дослідник повідомив узагальнено, без детального опису їх розташування in situ. Але і без таких данних ми маємо цікаві матеріали, що стали часткою зібрання текстилю НМІУ.
Спеціалістн вже звертали увагу на окремі текстильні знахідки. Пнк. ще у 1965р. М.О. Новицька залучила рештки тканин з поховань Шаргородського (Шарківського) некрополя, вивчаючи вироби з гаптуванням. Вона зупинилася на смужках, що маб були головними уборами - чільцями або налобними пов'язкам (Інв. № В-2310). прикрасами комірців та рукавів (В -2653); каймою плаща ({В - 4608) [3]. Звичайно, щодо використання кожгого окремого виробу можуть бути й інші припущення, а сучасны методики дослідження дозволяють одержати значно біль відомостей про кожний окремий фрагмент тканини, але це зменшує значення праці М.О.Новицької, котра зібрала й узагальнила матеріали з теми.
Аналіз залишків тканин за схемою СІЕТА (Міжнародного центру вивчення археологічного текстилю в м. Ліоні (Франція) здійснений в процесі реставрації, дає можливість визначити сировину, з якої виготовлено прядиво, особливості ниток (оси піткання, пружка), матеріали, застосовані для пошиття та гаптування, барвники, тип ткацького верстату.
У запропонованій статті ми вводимо у науковий обіг інформацію про текстиль з Шаргородського некрополя. Реставрацію дослідження технологічних характеристик тканини здійснили спеціалісти з Харківського науково-дослідного виробництва "Монокристал" (Т.Долуда та А. Долуда) та Національного науковово-дослідного реставраційного центру (Н. Бредис, С. Давидові). Свою роль автори публікації вбачають в узагальненні результати спостережень (названих вище спеціалістів і власних), щоб знайти місце пам'ятки серед подібних.
Як зазначено вище, перший етап дослідження – встановлення виду тканини за сировиною. Візуально це зробити важко (а надто коли йдеться про зразки ще не реставровані), але застосування мікроскопії (світлової та електронної), хімічних реакцій виявило будову та специфічні показники протеїнового волокна (шовк) рослинного (льон). Найбільше решток текстилю вироблено з шовкових ниток. У середньовічній Європі шовк використовувався досить широко. Поставки цієї коштовної матерії здійснювали Візантія та країни Сходу. Відома дослідниця історії тек М.В.Фехнер склала карту знахідок залишків шовкових виробів. Вони є на території різних князівств, але найбільше зосередженні в басейнах Дніпра та Волги – тобто на важливих шляхах сполучення що з'єднували Східну Європу з країнами Сходу та Середземномор'я [4]. Київська Русь відігравала роль посередника у торгівлі, а це додавало шансів на отримання текстилю і для внутрішнього ринку в значно більшому обсязі, ніж за обставин простого імпорту. З центрів торгівлі давньоруської держави шовк продавали до Польщі, Чехії, Скандинавії тощо. Цікаво, що у Франції у XII-XIII ст., як свідчать літературні твори того часу, шовкові тканини називали "руськими".
Маємо численні свідоцтва з літописів та археологічних пам'яток про застосування шовків різного гатунку для пошиття одягу, оздоблення вбрання представників аристократії та церковної верхівки [5]. Так, з писемних документів дізнаємось про такі шовкові тканини, як фофудья, оловіри грецькі, аксамити. Відносно часто зустрічаємо згадку про саміт та паволокі. Так, наприклад, у 1075 р. літописець зазначив, що князь Святослав разом із золотими виробами, якими він хвалився перед послами "из немец", имонстрував і "паволокі" [6].
Науковці не одностайні у визначенні характеристик названих і тканин. Але всі згодні, що йдеться про дорогий текстиль. Його можна було купити за значну ціну, одержати як нагороду чи дарунок, а під час військових походів шовкова тканина ставала цінним трофеєм. М. В. Фехнер, відзначаючи виняткову цінність шовку, говорить, що він був мірилом вартості інших товарів, зокрема, рабів. Так, згідно з договором, котрий заключив князь Ігор з Візантією у 945 р., раба можна було придбати за два ошатних плаття (або за два шматки тканини, достатніх для пошиття одягу) [7].
Відомості про текстиль, з якого шили парадне (престижне) вбрання князів та іншої знаті, одержуємо з пам'яток образотворчого мистецтва. Так, на фресках Софійського собору у Києві, на мініатюрах "Ізборніка" Святослава відтворено образи членів попівських родин у шовкових одежах з яскравими орнаментами. Художник ретельно передав ознаки коштовної парчі: сорт тканини, при виробництві якої застосовували золотну нитку (прядене золото). М. В. Фехнер наголошує, що до X ст. Візантійська держава мала монопольне право на продукцію майстерень, котрі спеціалізувалися на дорогих тканинах. Їх експорт був обмеженим. Так, у договорі 945 р. (котрий ми вже згадували), читаємо: "входя же Русь... не имеют власти купити паволок лише по пятидесят золотник" [8]. Але купці потроху вивозили прекрасні тканини. Зміни сталися у ХІ-ХІІ ст. Як свідчать археологічні матеріали, у цей час шовк використовували не тільки представники феодальної знаті, а й нижчі за соціальним станом верстви. Про це свідчать знахідки у могилах сільського та міського населення: здебільшого декоративні вироби - стрічки, вошви, пояси. їх застосовували як оздоби святкового вбрання, пошитого з льону, вовни, коноплі.
 |
 |
За характером ниток – всі фрагменти текстилю з нашої збірки розподіляються також на дві групи: виткані з крученого прядива та ниток і з некручених*. За спостереженнями М.В Фехнер у Візантійських майстернях використовували тонкі кручені нитки. Деякі гіагунки тканнн мали основи з сильно скручених ниток, а піткання без крутки [9]. Вивчення наших зразків приводить до висновку, що серед них переважає продукція візантійських майстерень (Kaталог №№: в26-51/1-4; В- 4608/40; B-2653; В-4608/18-2.
Але декїлька фрагментів слід вйділити. Це смужка із поліхромним візерунком (B-265/5), виткана із слабоскручен ниток, нерівних за товщиною. Реставратор Т. Долуда висловила припущення, що елементарне волокно в нитках - дикий шовк. Взагалі, підстави для такої гіпотези є: як свідчать знахідки, таку сировину застосовували для прядива. Волокна дикого шов виявлено при дослідженні текстильних решток, що походять садиби Десятинної церкви у Києві [10].
Звернімо увагу ще на один об'єкт: фрагмент з непрядених (тобто – нескручених) шовкових волокон (В-2310). Пучки їх щільно покладені один біля одного та склеєні смолою світлого кольору.
Можливо перед нами текстиль, вироблений ткачами в центрах Середньої Азії. Особливості прядива, яке використовували там та Ірані, описані у працях відомих фахівців: М. Фехнер та А. Ієрусалімської. Вони зазначають, що середньоазіатські майстри використовували для основи і піткання товсті некручені нитки, іранські - тонкі, слабоскручені [11].
Тепер розглянемо структуру тканини. Це ще одна складова її загальної характеристики. Будова: спосіб переплетення ниток основи та піткання – визначас зовнішній вигляд, фактуру текстиля. Існують три головні види переплетень: полотняне, саржове, атласне. Вони відомі, як показують археологічні знахідки з давніх давен.
В усякому разі - перші два з енеоліту, а останнє з доби раннього заліза.
У нашій колекції с рештки шовку полотняного переплетення (витка основи переплетена ниткою піткання): В-2662/2, також тонкої саржі, структура якої 1:3: тобто, одну нитку основи перекривають три нитки піткання (Каталог В-4608; В-2651/2-4.
Від трьох названих схем переплетення ниток (полотняного, саржевого, атласного) походять безліч варіантів. Як свідчать і археологічні знахідки, уже на початку І ст. н. е. ткачі вміли виробляти подвійну чи двосторонню (двобічну) тканину складної саржевої будови [12]*. Такий текстиль мас дві основи і два піткання. Одна основа (корінна) – працює, тобто – переплітається з нитками піткання, а друга – вільно лежить між пітканнями (вона потрібна щоб зробити тканину більш щільною та міцною). Візантійські ткачі робили матерії в техніці "саржевого піткання": на лицьовому боці переважають нитки піткання, а середньоазіатські – основи [1З]. Серед залишків матерій, що с об'єктом нашого вивчення привертає увагу вже згадувана смужка з поліхромним орнаментом це двошарова саржа, в якій, візерунок зроблено за допомогою зміни піткання, але на лицьовому боці ниток основи майже вдвічі більше, ніж піткання В-2651/5 – ознака тканини східного (а Точніше - середньоазіатського) походження.
Матеріали колекцій давньоруського текстилю, що зберігаються в різних музеях, переконливо свідчать про значний попит на стрічки, прикрашені орнаментами із золотних ниток. Зупинимося цьому досягненні давнього ткацького мистецтва, тобто "золотних нитках" чи нитки "сухозлітки". Їх виробляли у техніці прядіння: на шовкову нитку навивали (напрядали) вузеньку металеву смужку (золоту або срібну), тому золотні нитки називають "прядене золото". До 1974 року всі вважали, що їх навчилися ржувати не раніше IX ст. спочатку на Кіпрі, а потім у Візантії. Але археологічні розкопки сарматського кургану Соколова Могила відкрили існування пряденого золота вже в І ст. н. е. [14]. Візантійські майстри використовували найчастіше срібну позолочену фольгу, або золотий сплав на основі срібла. Смужки з них були товщими, ніж золоті, а отже при прядінні витки хоч і лягали близько один від одного, але між звивами залишали, і проміжки (щоправда, майже непомітні) [15].
Серед знахідок, що й зараз зупиняють погляд вишуканими мерехтливими візерунками, окрему групу за будовою склала, золототканна тасьма. Судячи з кількості фрагментів у різних зібраннях (у музеях України та Росії), ці текстильні вироби посідали значне місце серед імпортних товарів [16].
Стрічки ткали, мабуть, використовуючи спеціальне приладдя своєрідний мініатюрний верстат. У Візантії орнаментовані смужки виробляли з двох основ (тоненької крученої пряжі) та двох піткань - шовкового (з некрученого прядива) та золотного [17]. Золоті нитки щільно лягали одна біля одної на лицевій стороні, утворюючи найчастіше геометричні фігури, хоча є вироби з складними плетінками, рослинними мотивами. Серед пам'яток з Шаргородського могильника є декілька фрагментів тасьми з характерним малюнком (Табл. 1,1.). (Каталог: B-2651/1, В-2653/3-5, B-2192, B-4608/18-02. Ці декоративні смужки, можливо, використовували як чільця.
Майстрині Київської Русі володіли різними, прийомами створення візерунків із золотних ниток на поверхні шовкових стрічок. Гаптування в техніці "на прокол" або "в прикріп" дозволяло вкрити її майже суцільним настилом так, що смужка виглядала, як золототкана тасьма (Каталог: В - 2651/2, В - 2310, 2192/2, В-2653/1).
Дослідники текстилю одностайні в твердженнях про те, що вишивку виконували на привізному шовку місцеві жительки. Вишивання є дуже давнім видом творчості.*. За часів Київської Русі існували школи (як правило при монастирях), в яких дівчаток навчали мистецтву гаптування [18].
Орнаменти, якими прикрашали налобні стрічки, обшивки комірців, рукава наповнені символікою язичницьких уявлень зображення дерева життя, птахів, сонячного кола. Такі само образи ми бачимо на браслетах, сережках. Вони відображають прадаві вірування та естетичні уподобання населення.
Як ми вже зауважили, заповн виконували методом "на прокол" та "в прикріп". Перша техніка була поширена у X-XI ст. Вишивальниця за допомогою кістяної проколки розсувала ниточки тканини і в дірочки, що утворювалися, дуже обережно просовувала золотну нитку на зворотний бік та на лицьовий. При цьому на звороті стібки робили маленькими (через 2-3 ниточки). Більш досконалим с прийом, назва якого розкриває спосіб вишивання, тобто "прикріп": на поверхні, згідно з малюнком кладуть стібки із ниток з металевим обплетенням і кожний закріплюють тоненькою шовковою ниточкою. Аналіз фрагментів текстилю з нашої збірки показав, що вони декоровані саме таким способом (Табл. 1,2). Дослідники вважають, що ця технологія з'явилась у XII ст*.
Крім декоративних швів, за допомогою яких створювали суцільні настили, в цей час застосовували й простіші – "контурні"; "вперед голкою", "стеблинковий", "тамбурний". Їх використовували і для прикрас, ї для наведення малюнка, позначення елементів орнаменту, котрі заповнювали золотними нитками. У нашій збірці шматочки шовкових матерій, вшитнх тамбурним швом та стеблииковим (Каталог B-2651/3, B-4608/40). Мабуть, майстрині вирізали смужки, розшивали їх, а потім вставляли у шви одягу лняного чи вовняного (Табл. 1, 4).
Ми вже зупиняли увагу читачів на рештках смужки, виготовленої з ниток, скріплених між собою смолою (B-2310). На її поверхні візерунок зроблено золотними нитками та трунціалами, тобто-спіральками з круглого у перерізі дроту.
Із золотинх ниток плели також тасьму у вигляді "кіски". Нею обшивали стрічки, тобто, використовували як додатковий засіб оформлення.
У колекції залишків текстилю з Шаргородського некрополя є такі декоративні вироби, як смужка з льняних ниток, плетена гачком (Каталог: В-2262), та вузенький шовковий шнурочок з грушоподібними підвісками з цієї ж сировини (Каталог: (В-4608/18) Табл. II. 1. 2). Поки що це унікальні знахідки. Особливо цікавою є технологія виконання підвісок - її можна порівняти з "макраме" (B-4608/18). Етнографічні джерела свідчать, що подібними прикрасами жінки оздоблювали головні убори (наприклад, на Поділлі).
Завершуючи огляд нашої збірки, зазначимо, що вона включає не тільки матеріали, які мають аналогії в інших колекціях, але й унікальні текстильні вироби, що розширюють наші знання з історії ткацтва.
№ В-2651
7 фрагментів
1. Два фрагменти тасьми
Нитки основи шовкові S крутки
Нитки піткання шовкові скручені слабенько (S крутки)
Виткана двома основами з тонкої крученої пряжі та двома пітканнями слабоскрученої товстої пряжі. Одна нитка піткання-прядене золото 3 крутки. Основа золотної нитки - шовк слабенької Z крутки.
("Паркетний" орнамент із золотних ниток)
2. Два фрагменти стрічки з вишивкою (3,5 х 15, 3,5 х 5,3).
Рослинні мотиви в овальних рамках. Вишивка: настил із золотих ниток – техніка "прикріп".
Всередині одного з фрагментів – шматочки берести.
3. Фрагмент тканини з візерунком. Шовкова (одношарова ?) саржа 1:3 (2 x 8 см).
Пряжа слабкої крутки. Саржа 1:3.
Візерунок контурний у вигляді "кіми" чи "сіми", можливо був оздоблений перлинками. Техніка вишивки - тамбурний шов чи "стеблннковий"
4. Фрагмент з поліхромним візерунком (2 х 7,5 см)
5. Смужка з поліхромним візерунком (2,5 х 23 см)
Шовк з нерівномірних за товщиною слабоскручених нигок (S крутки). Саржа (двошарова), візерунок зроблено за допомогою зміни піткання.
Густина: по основі 70, піткання – 40 ниток на 1 см.
В 4608/18
1. Плетена стрічка з п'ятьма грушоподібними підвісками з ниток. Стрічка - тоненька кіска з шовкових ниток (зел'енкуватого кольору) на якій закріплено жовто-зелені підвіски.
2. Фрагмент тасьми (1x5 см)
полотняного переплетення із 3-х золотних ниток тугої 8 крутки. поширині із 4-х золотних ниток тугої S крутки.
В 4608/40
Фрагменти (так звані "вошви")
1. Досить широка смуга (10 х 30 см) темно синього кольору (майже чорного): шовк саржевого переплетення,
2. Смуга з шовку (саржа) світло - коричневого кольору з візерунком у вигляді плетінки. Орнамент вишито шовковими нитками — контурним швом (стібки покладено близько один біля одного техніка на "прокол").
В 2610
Шовкова смужка з непрядених шовкових волокон, покладених щільно одна до одної і скріплених клеєм природного походження. Обшита вузенькою "кіскою" із золотних ниток. На поверхні стрічки-гаптування золотними нитками та труцніами. Трунціали-спіральки з круглого у перерізі дроту.
В 2192
1. Дві золототканні тасьми.
Виткана двома основами з тонкої крученої пряжі та двома пітканннями слабоскрученої товстої пряжі. Одна нитка піткання прядене золото S крутки. Основа золотної нитки - шовк слабенької Z крутки.
("Паркетний" орнамент із золотних ниток)
2. Дві смужки з фрагментів (11 екз.) завширшки 3,5 см з гаптованим рослинним орнаментом. Гаптування золотними нитками, техніка "прикріп".
Нитки основи та піткання – шовкові (складені з двох ниток тугої S крутки). Густина по основі та пітканню 50 ниток на 1 см, товщина -0,5-0.6 мкм
Металева нитка - прядене золото тугої S крутки.
В 2653
Два фрагменти смужок з візерунком (2,7 х 9 см, 2,7 х 11 см).
Нитки основи піткання та основи - шовкові 8 крутки. Саржа на: дві основи, два піткання. Густина 50 ниток на І см. 'крашені гаптуванням у техніці "на прокол". Нитка для рвання - прядене золото тугої 2 крутки [фрагменти тканини коричневого кольору (2.5 х 7 см) Пннна вироблена із товстого прядива, нитки піткання товстіші, |К основа. Переплетення полотняне. Густина по основі 35, по пітканню 30 ниток на 1 см.
В-2262
Дві червоні смужки були з'єднані мереживним шнурочком (вив'язаним гачком). Тканина шовкова, хоча нитки товсті, нагадують вовну. Переплетення полотняне. Довжина 53 см, а ширина 15 см.
Література
Л.Клочко, Л.Строкова "Текстиль з давньоруського могильника поблизу села Шарки .." Тематичний збірник наукових праць. Київ 2000
 |
| 011 НМИУ ин. 26515, правая часть фрагмента шелковой ткани с полихромным орнаментом12 13 вв Византия |
 |
| НМИУ ин. 26515, средняя часть фрагмента шелковой ткани с полихромным орнаментом 12 13 вв. Византия |
 |
| НМИУ ин. В2653, вещь 3 Тесьма, Византия |
  |
| НМИУ 12-13вв Золотная вышивка на проем на ткани саржевого переплетения (шелковой) |
 |
| НМИУ ин.В-2653 вещь 4, левый край |
 |
 |
| НМИУ ин.В-2653 вещь 4 с. Шарки, авт. раскопок Хвойко, размер 11смх26 см, длина сетжков на лицевой стороне 152 мм |
 |
| НМИУ ин. В-2653, вещь3, левый край Тесьма, Византия |
 |
| НМИУ ин. В4608-18 |
 |
| НМИУ ин. В-4608 18 |
 |
| НМИУ ин. В-460818 диаметром ок. 2 см, толщина шнура ок. 2 мм |
 |
| Фрагмен ткани с утраченным золотным шитьем выполненным на проем |