Наверщя руків'я меча з Чорнігівського городища

У статті автори вводять в науковий обіг досить рідкісну для регіону знахідку, а саме головку бронзового наверіия руків’я середньовічного меча, яке було виявлене на Чорнівському городищі першої половини XIII ст. у 2012 р. Авторами стверджується, що головка наверіия меча має бшітське походження. Виявлена знахідка дозволяє прослідкувати та детальніше дослідити військову справу місцевого населення, зокрема простежити взаємовідносини військового контингенту Чорнівського городища із суміжними територіями Русі та Європи у XIII ст.

Серед найважливіших аспектів, що проливають світло на розвиток військової справи у тому чи іншому регіоні, є ті, які пов’язані безпосередньо з питаннями зброєзнавства. Саме предмети озброєння виступають тим визначальним чинником, який дозволяє охарактеризувати військову культуру місцевого населення, простежити його взаємозв’язки та взаємовпливи з іншими територіями. Одним із регіонів, де прослідковуються подібні тенденції є територія Сіретсько-Дністровського межиріччя. Досить важливим і водночас недостатньо вивченим хронологічним відрізком на вищезазначених теренах є період XII - першої половини XIII ст. Саме у цей час військова справа як у Європі, гак і на землях Русі входить в новий етап свого розвитку. Важливе значення для розуміння розвитку військової справи має розгляд окремих видів предметів озброєння. їх деталей. Дана робота дає змогу глибше зрозуміти питання та проблеми, пов’язані передусім із військовою культурою, що формувалася у тому чи іншому регіоні.

Однією з найбільш досліджених давньоруських пам'яток Буковини, на якому виявлено досить значну кількість предметів озброєння, є Чорнівське городище. Воно було відкрите відомим вітчизняним археологом Б. Тимощуком, розкопувалось ним в 1977-1978 рр. і було віднесено до категорії феодальних замків [28, с. 105-113]. В 1982 р. розвідкові розкопки на городищі проводив М. Філіпчук. Протягом 1985-1986 рр. роботи на пам’ятці були поновлені археологічними експедиціями Чернівецького державного університету під керівництвом Л. Михайлини [19, с. 24-44]. У результаті розкопок було з’ясовано планування житлово-оборонних клітей, розкопано рештки кам’яного фундаменту дерев'яної споруди та вивчено декілька поховань, розташованих біля неї. Із 1989 по 1994 р. на пам’ятці проводилися розкопки під керівництвом І. Возного, який поспішно заявив про дослідження цієї пам’ятки на всій площі [2, с. 233-282; 3]. З 1999 р. дослідження на пам’ятці проводить С. Пивоваров, результатом чого стало значне уточнення планувальної структури городища та виявлення великої кількості рухомого матеріалу, зокрема предметів озброєння [21, с. 243-255; 22, с. 180-199; 23, с. 133-141; 24, с. 9-18; 25].

З огляду на те, що Чорнівське давньоруське городище є унікальною для регіону пам’яткою, яка містить велику кількість предметів матеріальної та духовної культури населення Буковини ХІІ-ХIII ст., було вирішено продовжувати його вивчення.

Досить важливим і водночас недостатньо вивченим є питання використання клинкової зброї на території Сіретсько-Дністровського межиріччя у ХІІ-ХІII ст., позаяк знахідок даного типу озброєння ближнього бою на території вищезазначеного регіону виявлено не так багато. Щодо Чорнівського городища, то тут слід окремо сказати, що воно представляє досить важливу цінність для вивчення історії регіону у першій половині XIII ст. Тому будь-який предмет озброєння, знайденийна пам’ятці є досить цінним. Серед виявлених предметів, які належать до клинкової зброї з городища, можна віднести: два наконечники піхов меча, які були виявлені у 2005 р. С. Пивоваровим [22, с. 185-186], фрагменти шаблі, а також окремі шабельні гарди, загальною кількістю – три екземпляри, та наконечники піхов від шаблі. Ще одна шабельна гарда походить з Ленківців на Пруті. Також, не вдаючись до більш детального аналізу необхідно згадати бойові ножі та кинджали, які вважаються допоміжним видом клинкової зброї. Мечі, виявлені на території Сіретсько-Дністровського межиріччя, які нині зберігаються у фондах Чернівецького краєзнавчого музею відносяться в основному до XIV-XV ст. Лише один екземпляр з одинадцяти знайдених можна датувати другою половиною ХІІІ-ХІV ст. [2, с. 269-277]. Більш ранній період, а саме XII - перша половина XIII ст. представлений менш масштабним, але доволі рідкісним контингентом предметів клинкового озброєння, тому потребує детальнішого вивчення.

Метою даного дослідження є введення в обіг фактично першої знахідки деталі меча, яке чітко можна віднести до XII - першої половини XIII ст., з території Сіретсько-Дністровського межиріччя, а саме навершя чи головки руків’я середньовічного меча, а також всебічний розгляд знахідки, її аналіз, здійснення інтерпретації та типологізації.

Отже, навершя меча (рис. 1) було виявлене на території Чорнівського давньоруського городища у південно-східній його частині в оборонному зрубі – кліті № 14 (за нумерацією І. Возного). Головка навершя виготовлена з бронзи (металографічний аналіз знахідки не проводився). Загальна довжина виробу становить – 5,3 см, найбільша ширина – 2 см. Складається навершя із семи частин (опис зліва направо): довжина першої частинки головки навершя (крайньої лівої) – 6 мм, ширина – 8 мм, другої – 8 ммх 1,1 см, третьої – 4 мм×1,2 см, четвертої (центральної) – 1,3×1,7 см, п’ятої – 5 мм×1,1 см, шостої – 7 мм×1,1 см, сьомої (крайньої правої) – 7 мм×6 мм. Найбільша товщина головки навершя становить - 1,5 см. На вершині центральної частини головки виготовлено круглий отвір діаметром 7 мм, через який пропускався кінець руків’я меча. Біля отвору у лівий бік головка навершя є пошкодженою – наявна тріщина, яка простягається на довжину – 7 мм. На нижній площині головки навершя з правого боку наявний виступ круглого перетину, з лівого боку – відсутній. Даний виступ був призначений для більш надійного з’єднання головки з основою руків’я меча. Головка навершя є орнаментованою циркульним орнаментом (опис зліва направо): друга частина-три кола, діаметром 3×3×3 мм. Орнаментація здійснена у вигляді трикутника. Четверта (центральна) частина – 6 кіл: орнаментація здійснена наступним чином: зверху – трикутник – кола розмірами – 3×3×3 мм, знизу – лінія – кола діаметром – 4×3×3 мм. Шоста частина – 3 кола, які утворюють трикутник. Діаметр кіл становить — 3×3×3 мм. На сьогодні виявлене навершя руків’я середньовічного меча зберігається у Чернівецькому художньому музеї. Інвентраний номер – № КВ7878Арх.-88.

При здійсненні типології навершя руків’я меча ми будемо користуватися дослідженнями А. Кірпічнікова [10; 11, с. 30-34; 12, с. 299-300], В. Казакявічуса [31], Н. Плавінского [26], а щодо аналізу орнаментації, то фундаментальною у цьому плані є робота А. Томсона, який охарактеризував куршські головки навершя руків’їв мечів з балтійського регіону [33, с. 85-104].

Загалом, друга половина ХІ-ХІII ст. визначається дослідниками як романський період у історії європейської клинкової зброї. Для систематизації мечів цього періоду у різний час пропонувалося декілька підходів. Зокрема, слід згадати типологію А. Брун-Хофмеєра, яка грунтується на аналізі руків’їв мечів. Перший критерій – форма навершя, а другий – форма перехрестя. Е. Окшотт здійснив власну типологію навертів та перехресть. Мечі були поділені на основі усіх конструктивних елементів на ряд типів з підтипами. Власну типологію мечів другої половини ХІ-ХІII ст., засновану на знахідках мечів з території Русі, розробив А. Кірпічніков. Він поділив усі давньоруські мечі, виявлені на той час на сім типів. В. Казакявічус при створенні типології мечів балтів ХІ-ХІІI ст. взяв за основу типологію Я. Петерсена і доповнив її рядом окремих типів та підтипів [26, с. 19-20].

Отже, за типологією А. Кірпічнікова, за своїми морфологічними особливостями виявлена головка навершя меча з Чорнівського городища відноситься до типу І – мечі з бронзовим перехрестям та бронзовим п’ятичастинним навершям. За формою навершя клинки цьоготипу схожі до мечів типу К. S. тa T1 за типологією В. Казакявічуса. Бронзові частини даного типу мечів, як вказує А. Кірпічніков, мають литий орнамент з кругів, характерних для романського мистецтва XII ст. Цей тип мечів мав написи на клинку. Усі знахідки даного типу мечів виявлені на поселеннях та у похованнях XII-XIII ст. Як вказує дослідник, окрім Русі, такі мечі зустрічаються у Латвії та у Волзькій Булгарії. За межі Східної Європи вони не виходять. А. Кірпічніков вважає, що даний тип мав східноєвропейське походження як клинків, так і деталей руків’я [10, с. 49-61].

Разом з тим, у археологічній літературі неодноразово висувалася думка про прибалтійське і навіть куршське виробництво деталей мечів даного типу. Значну увагу вивченню такого типу мечів приділив В. Казакявічус [31, 1. 53-58], який виділяє їх у так званий тип Т1 куршський. Дослідник чітко виділяє особливості даного виду і визначив, що до нього належать мечі з п’ятичастинними, чи щонайрідше, з семичастинними навершями, як наприклад навершя з Чорнівського городища, яке складається саме із семи частин. Він також розглядає мотиви орнаментації деталей руків’я мечів. Після дослідження аналізу топографії знахідок даного типу мечів, В. Казакявічус дійшов висновку, що місцем їх виготовлення було східне узбережжя Балтійського моря, а саме територія розселення куршських племен (рис. 5). Деякі дослідники схиляються до думки, що центром виробництва деталей мечів даного типу (деталей руків’я, а також піхов мечів) було м. Курземе у Східній Прусії [20, с. 101-103]. Час побутування даного типу мечів дослідник визначає у широких рамках, а саме – XII-XIII ст. Варто відзначити, що під виробництвом мечів даного типу ми розуміємо виробництво саме деталей руків’я і монтаж їх на привозні імпортовані клинки. Розчистка клейм на клинках куршських мечів показала, що більша їх частина була виготовлена у рейнських та дунайських майстернях. Дану тезу підтримував і А. Кірпічніков [12, с. 299-300].

Щоб точніше зрозуміти побутування та використання даного типу мечів, необхідно провести аналогії з іншими територіями, де були виявлені подібні знахідки. Хотілося б кілька слів сказати про навершя мечів з території Білорусі. Два екземпляри мечів, за якими можна проводити аналогії знахідці з Чорнівського городища, були виявлені в курганному могильнику Гурковичі (Вілейський район Мінської області). Основа навершя прикрашена циркульним орнаментом, який складається з кругів з косими лініями всередині. Головка навершя п’ятичастинна. Від іншого меча збереглося всього лиш навершя та гарда (рис. 2, 3). А. Кірпічніков та В. Казакявічус датували мечі ХІІ-ХІІI ст. П’ятичастинне бронзове навершя, прикрашене циркульним орнаментом, було виявлено на городищі Вусце (рис. З, 2). Воно походить з шару, який попередньо датується кінцем XII ст. [26, с. 20-21].

Але прямим аналогом фрагмента руків’я середньовічного меча з Чорнівського городища є головка навершя меча з городища Свіслоч (рис. 2, 1(Б, В), 2; рис. З, 4-6), де також було знайдено навершя і гарду. Навершя складається з головки та основи. Головка навершя складається з семи частин, аналогічна знахідці з Чорнівського городища, але відрізняється відсутністю орнаменту. Н. Плавінскій вважає, що ці деталі відносилися до одного меча. Але важливим є те, що даний єдинии комплекс був виявлений у шарі спаленини середини XIII ст., коли Свіслоцький замок був знищений монголотатарами, як вважають дослідники, у 1258 р. під час походу Бурундая [13, с. 85-110].

Досить важливим і проблематичним є те, що на Чорнівському городищі, поруч зі знахідкою головки навершя не було виявлено ні основи навершя, ні перехрестя меча, що ускладнює його реконструкцію. Але завдяки аналогіям з інших територій п можна здійснити. Досить близьким до перехрестя меча зі Свіслоча є перехрестя з городища Віщин (рис. 3, 3). Воно витягнуто у бік клинка, і з кожного боку нанесено по вісім кругів з косими лініями всередині. Як стверджують дослідники, Віщинський замок існував з середини XII до середини XIII ст. Автор розкопок Е. Загорульський висловив думку, що даний замок був знищении військами литовців та полочан у 1252 чи 1258 рр. Але зараз існує інша думка, що городище все ж було знищене військами Бурундая, про що свідчать типові монголо-татарські наконечники стріл. Але важливим фактом є все ж таки присутність балтського військового елементу на Віщинському городищі. Аналогічну ситуацію ми спостерігаємо на Чорнівському городищі, яке також було знищене монголо-татарами, але балтська військова культура в озброєнні місцевого військового контингенту також присутня. Доказом цього слугують наконечники стріл балтських типів, бойова сокира та ін. [5; 6, с. 86-90].

Основна маса мечів типу Т1 куршський були виявлені на землях балтів. На території Латвії та Литви разом відомо біля 50 екземплярів (рис. 4). Ряд знахідок походить із земель прусів, ще два – з частини, яка була заселена балтами у білоруському Понеманні (рис. 6). Невелика кількість даного типу мечів відомі у Польщі, а також у Волзькій Булгарії. Але найбільшої популярності побутування даного типу мечів – тип Т1 куршський, отримали в Естонії (рис. 2, 6, 7, 9), де виявлено один цілий меч, а також окремі фрагменти ще вісімнадцяти мечів, і на території Русі, де відомо не менше аніж 15 екземплярів, включаючи навершя меча з Чорнівського городища. Давньоруські знахідки походять з колишньої Ленінградської області – 2 екземпляри, Пооччя – 2 екземпляри, з території України відомо 7 екземплярів, включаючи знахідку з Чорнівки, з території Білорусі – 4 екземпляри [26, с. 21]. Навертя типу І за А. Кірпічніковим були виявлені у літописному Ізяславлі (сучасне с. Городище Хмельницької області) [11, с. 30-34], яке дослідники датують першою половиною XIII ст. (рис. 2, 5), а також на Асотському городищі у 16-му стратиграфічному горизонті [29, с. 52], який також датується першою половиною XIII ст. (рис. 2, 8), а також з ГІасільсціємса (рис. 4, 22).

Без детальніших статистичних підрахунків кількості мечів XI-XIII ст., яких знайдено на території Русі, не так багато. З впевненістю можна сказати, що на землях Західної Русі мечі типу Т1 куршський використовувалися досить широко. Попит на цю зброю викликав організацію місцевого виробництва деталей руків'я мечів. Воно фіксується уже в середині XII ст. у Новогрудку, про що необхідно згадати [26, с. 20; 4].

На посаді давньоруського міста Новогрудка було знайдено заготовку неорнаментованого бронзового перехрестя меча (рис. 3, 1). Про те, що це незавершена заготовка, свідчить литник, який залишився в отворі для клинка з боку леза. У такому вигляді перехрестя не могло бути змонтовано разом з клинком. Кінці перехрестя завершуються стилізованими головами птахів. Важливим є те, що заготовка була виявлена у будівлі середини XII ст., яка вважається майстернею ювеліра. У самій же будівлі також були виявлені сліди бронзоливарного виробництва. Але, говорячи про навершя, виявлене на Чорнівському городищі, то поки не виявлено слідів виробництва даного типу, тому пошуки будуть продовжені.

Щодо датування мечів типу Т1 куршський, то дослідники висувають гіпотези, що вірогідніше мечі даного типу з’являються уже в XI ст., поступово вони починають з’являтися на території білоруського Понемання. У XII-XIIІ ст. вони розповсюджуються на землях Західної Русі, підтвердженням чого є знахідка з Чорнівського городища. Причому, як вказують дослідники, даний тип мечів був настільки популярним, що призвело до організації виробництва деталей мечів - навершів та перехресть у Новогрудку [26, с. 32-33]. Дослідники висувають думку, що деталі руків’я мечів типу Т1 куршський могли виготовлятися у зброярській майстерні у Гомії (сучасне місто Гомель у Білорусі) [16, с. 121-130]. Більш вузьке стратиграфічне датування знахідок і матеріали закритих комплексів дають змогу віднести даний тип мечів до кінця XII - 50-х рр. XIII ст. Причини зникнення мечів даного типу та їх зменшення у вищезазначений період пояснюються витісненням їх романськими мечами, які все ж таки не змогли їх остаточно витіснити з території Русі. Але на сьогодні серед зброєзнаців є переважаючою та думка, що більшість деталей руків'я мечів типу Т1 куршський були виготовлені у куршських зброєзнавчих майстернях [26, с. 33].

Щодо етнічної приналежності, то ми вважаємо, що головка навершя руків’я меча є балтського виробництва, а саме куршського. Курші — західнобалтійський народ, який проживав у V-XVI ст. на південно-східному узбережжі Балтійського моря на території Західної Латвії та Західної Литви (рис. 7). У XIII ст. курші постійно воювали з Лівонським Орденом, брали участь у військових кампаніях та битвах. Головною з них є битва при Дурбе 13 липня 1260 р. – битва між військами Тевтонського Ордену під командуванням лівонського магістра Бурхарда фон Хорнхаузена та маршала Прусії Генріха Ботеля. Союзниками його виступали курші як найманці. Але щодо найманства, то тут необхідно сказати, що дане питання лишається відкритим та актуальним [15]. Певну спробу дати характеристику найманого війська Галицько-Волинського князівства здійснив М. Котляр [25].

Рис. 7. Реконструкція куршських воїнів XII-ХІІІ ст.: (1 - за М. Гореліком; 2 - за Г. Сидоровим).

Досить часто ми знаходимо серед пруських військових старожитностей деталі військового спорядження, зокрема це стосується і клинкової зброї. Схожа і майже ідентична головка навершя руків’я меча була виявлена з поселення Ушаково (рис. 2, 4). Детального опису знахідки, на жаль, немає, але наявна доволі чітка прорисовка, яка показує все ж таки певну схожість виробу з Чорнівського городища. Досить схожий циркульний орнамент – у вигляді кругів, а також не зовсім чіткий поділ на частини, що унеможливлює його типологічну характеристику [14]. Важливим також є те, що дане навершя зображене і у середньовічних мініатюрах. Так, зокрема у Біблії Мациєвського, створення якої відноситься до 1240-1250-х рр. присутні два зображення навершя даного типу, тому не виключене їх використання і на території Західної Європи.

Тепер хотілося б сказати про орнамент. Дана проблема є досить актуальною, тому публікацій та робіт є досить-таки небагато. На сьогодні вже розроблена типологія орнаментів, які зустрічаються на деталях руків’я куршських мечів. Розроблена вона А. Томсоном. Головка навершя руків’я меча з Чорнівського городища відноситься до загального типу III, яка зроблена з чотирьох і більше частин, а також до підтипу з геометричним орнаментом. Навершя з Чорнівки належить до типу з так званим сонячним циркулярним орнаментом. Інколи даний тип орнаментації називають „оком” – круг, у який вписана крапка всередині. Це типовий символ куршів. Розташовані ці символи переважно у формі трикутника, чи у формі хреста. Аналогічні круги виявлені як на куршських пам’ятках Литви, Латвії та Естонії, так і Білорусі – городище Вусце тощо. Генріх Латвійський у своїй роботі вказує, що у прибалтійських племен, зокрема у куршів наступ на меч був укладанням угоди. Меч таким чином ставав символом початку війни, і його використовували у язичницьких обрядах [33, 1. 85-104].

Але ж яким чином така рідкісна знахідка могла потрапити на Чорнівську укріплену садибу? Ми вважаємо, що на території Чорнівського городища міг перебувати невеликий гарнізон воїнів балтського походження. Як відомо, очевидно, на території Чорнівського городища проживала сім’я князя Андрія Ярославовича – дружина та двоє синів – Юрій та Михайло, якій було надано землю та маєток для „кормления”. Можливо, із сім’єю прибув і невеликий контингент військ саме з півночі (балтського походження), позаяк чоловік „Данилівни” – дочки Данила Романовича Галицького Андрій Ярославович проводив досить активну військову політику саме на півночі тогочасної Русі. Тобто, не виключені і певні взаємовпливи півночі та півдня Русі. Про це свідчать наконечники стріл балтських типів, бойова сокира та ще ряд інших знахідок. Можливо, навершя належало мечу знатного дружинника. Але питання інтерпретації та військово-політичної історії на основі предметів озброєння, виявлених на території Чорнівського городища – справа майбутнього, тому вважаючи дану пам’ятку перспективною для подальшого дослідження історії регіону, вивчення її буде продовжено з урахуванням нових знахідок.

Автори: Сергій Пивоваров, Виталій Калініченко. Наверщя руків'я меча з Чорнігівського городища //  Питання стародавньої та середньовічної історії, археології й етнології: Збірник наукових праць / Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, кафедра етнології, античної та середньовічної історії. – Чернівці: Видавничий дім "Букрек”, 2014. – Том 1 (37).