Волошинський могильник

 Речові знахідки

У похованні  золотоординського часу виявлений порівняно нечисленний напутній інвентар, що, проте, відрізнявся винятково яскравий набором артефактів з органічних матеріалів, котрі частково "законсервував" супішано-солонцюватй ґрунт останця з групою курганів. I Невелику колекцію речових знахідок, окрім решток візка, можна вважати суто ординарною, хоча вона дає всі підстави для культурно-хронологічної атрибуції поховання. 

Вироби з дерева і берести

1. Деталі візка. Представлені трьома уламками брусів підмрямокутного чи скруглено-підпрямокутного перетину (рис.4:2, 5: 6: 9). Частини візка були викладені на перекритті поховання а одну лінію З південно-східного боку лежала деталь коробчастої рами, покладена внутрішнім боком догори, у вигляді дещо розширеного до одного краю прямокутного у перетині бруска. довжиною 50 см. шириною 8-10 см та товщиною 4 см, виготовленого зі щільного дерева і добре проструганого. На ній збереглися сліди одного більшого, розташованого посеред довгої вісі, та двох менших конусоподібних отворів-заглибин під шипи, на третину дошки не доведених до зовнішнього боку бруска Діаметри цих отворів становили 2,2 та 1,0см. глибина — відповідно 3.1 та 1.5-1.6 см. З іншого краю бруска знаходилася видовжено-овальна заглибина, вибрана стамескою, розміром 1х5 см і глибиною в 1.3см (рис 4:3; 9).

Інша деталь, можливо, ви основи рами чи вісі, мала довжину 63 см. ширину 5-13 см та товшииу 5 см. Її ширші площини виявилися дещо скругленими, торцеві - рівними Вона була покладена догори боком, зверненим до основи візка, мала кілька зашліфованих виборок у вигляді овального напівсегмента та підтрикутного вирізу, із шириною 7 та 3 см при глибині вирізу 2-3 см. Зі зворотною боку посередені бруса були висвердлені два неглибоких циліндричних отвори під шипи, діаметром 1.0 см і  глибиною 1.2-1.5см (рис 4:2.5) Ця деталь виготовлена з аналогічної попередньому фрагменту породи дерева, старанно вистругана Один із кінців обрубаний та обламаний, інший — зберігав сліди заовального випилювання й обробки після цього.

Останній шматок товстої дошки, під прямокутного перетину, мав довжину 23 см і ширину 9 см при товщині у 3 см. Один з його кінців був старанно обпиляний, інший - обламаний Більш-менш акуратно оброблена дошка мала дві пари наскрізних отворів, діаметром 0.9-1.0см (рис 4:2.3; 9). Ця деталь виготовлялася з іншої, м'якої породи дерева, можливо, з липи. Всі шмат дерев'яних виробів збереглися в зотлілих проте ще цілих на час дослідження, уламках (рис.9).

Знахідки деталей возів відомі серед половецьких та золотоординських старожитностей. Дослідники відзначають точені балясини, частину дверцят, колеса віл кибиток чи гарб (Федоров/Давидов 1966 ст. 92. Шалобудов, Яремака, 1985, 143-145, рис. 2:1-4). За мініатюрами Радзивіловского літопису, до нашого часу дійшло зображення чотириколісного візка, до якого запряжені коні. А на транспортному засобі сидять погоничі з довгими батогами (Радзивілівська літопись іл. 242, 232). Існує повідомлення ібн Батутги про вози і управління ними, зокрема що: "у кіпчатскіх возів 4 великих колеса. На гарбу ставиться щось на зразок покривлі [виготовленої] з гілок  дерева, прив'язаних одна до другої тонкими шкіряними ременями. Де легка покривля: її обтягуть повстю чи полотном, в ній бувають влаштовані вікна, і той хто сидить в ній, бачить усе навкруги, при цьому його не бачать; він повертається в ній як завгодно, і спить і їсть, читає і пише під час їзди..." (цит за Тизеньгаузен с. 241.). Виходячи з іконографії та повідомлень сучасників, особливо свідчень Плано Карпіні (Путєшествие.., 1957, с. 27-28), золотоординскі візки були вкриті шатроподібним наметом, що перекривав прямокутної форми дерев'яний каркас – кузов-раму, встановлений на вісі до якої кріпилися оголоблі, з'єднані з хомутом надітим на шию коня (Федоров-Давидов, 1966. ст. 92). Скоріше за все саме про такі вози писав Плано Карпіні, відзначаючи "Що деякі житла швидко розбираються й лагодяться і перевозяться на тяглових тваринах, інщі не можуть розбиратися але перевозяться на візках" (Путешествие..., 1957, с. 28-40).

На жаль нечисленні згадки в літературі про знахідки кочівницьких возів не супроводжувалися спробами їх реконструкції чи принаймні, класифікації, що не сприяє остаточному визначанню та точному вставленню призначення конкретних зразків рештків транспортних засобів (Шалобудов, Яремака, 1985, ст. 145). На нашу думку до поховання були вміщенні деталі легкого двоколісного візка зі зйомним кузовом та дишловою системою упряжі тяглової тварини, а для влаштування накатника і нижньої частини рещітчастого гробовища, близького за типом до дощатих гробів Б-II (Федоров-Давидов, 1966, с. 130), могли бути використанні й тонкі дошки настилу такого транспортного засобу. Подібні факти вже відзначені дослідниками для степових кочівницьких старожитностей Дніпровського Лівобережжя (Эварницький. 1907. ст.152-163. Шалобудов. Яремака. 1985). До речі, побутування подібних візків за золотоординської доби, як і переважне використання кочівниками половецького походження на IV етапі їх перебування у Східноєвропейських степах гробовиш тину Б-II. на думку С.О.Плетньової. припадае саме на другу половину ХIII - XIV ст. (Плетньова, 1958).

2. Посудинна з берести. Виявленний на перекритті розвал деформованого берестяного виробу, розміром 14х18 см (рис 4.2.1; 4:4:6), належав овальній за обрисами, коробчастій посудинці, із загнутої назовні, підсиленим бортиком верхом, рівними стінками та пласким денцем. Висота такого вмістилища для дарів природи не перевищувала 8-9 см, довжина — 16-17 см, а ширина — 12 см. Варіант його реконструкції наводиться на рис.12.

Подібні берестяні посудини відомі серед кочівницьких старожитностей кінця ХIII-ХIV ст. (Федоров-Давидов, 1966. с.92). Їх рештки визначені у курганах Алтая,  Півдня Приуралля. Башкирії. Хоча найбільшого поширення такі вироби набули на Північному Заході та Півночі Русі зокрема у Новгороді (Степи Евразії, 1981. с. 201. 222-223). Добре відомі вони як "туєси"  й за етнографічними матеріалами (Зеленин. 1991, ст. 140)  в т.ч. для районів Полісся (Культура і побут 1991. с. 70). 

Вироби із заліза

3. Уламок рамки із залізної пряжки до ременя  типу Д-I. за Г.О. Федоровим-Давидовим (Федоров-Давидов, 1966. с. 41 45, рис.7), – 6ез спеціального пристосування для з'єднання ременя з пряжкою, що охоплював частину рамки безпосередню. Рамка — крупнодротяна, крупна за формою, з профільованим (вигнутим) язичком, та накипілими на рештки застібки відбитками кількох типів тканин (рис.4:2:8, 13:1). Рамка збереглася на ширину — 2,3 см. язичок — на довжину — 2.2 см; перетин дроту рамки — 0.15-0.20 см: перетин язичка - 0.30x0.35 см, дуже корозованому стані (рис. 13:1).

При огляді решток пряжки встановлено наявність відбитків на металі тканин двох типів, що надалі в описі матимуть умовні позначення: тканина 1 і тканина 2.

Відбитки тканини 1 з лицевого боку частково перекривають відбитки тканини 2 на вигині язичка пряжки. Тканина 1 грубоволокниста, візуально товшина ниток становить приблизно 0.5-0.7 мм. Її структура  дещо розрідженна, можливо у результаті зношення (Садикова Ф., Садикова Д., Кудряшова, 1989, с.243).  Варіант інтерпретації враховуючи характер тканини та її розташування, можна зробити припущення, що вона використовувалася як зміцнююча підкладка до шкіряного паска (Супруненко. Масовська. 2005, с 74.). Ширина рамки пряжки дозволяє встановити й ширину такого поясу —  деталі вбрання дівчинки, виготовленого  із тонкої шкіри, і певно закріпленого на підкладці зі щільної тканини, — близько 2 см.

Тканина 2. у відбитках виявлена з обох боків рамки пряжки. Судячи з напрямку ниток і збережених видбитків складок, це могла бути тканина з нижньої сорочки, що  вбиралася у штани із невелнким напуском. Тканина 2 значно тонша за тканину 1, товщина волокон складає приблизно 0.2-0.3 мм. Матеріал — шовк, частина ниток — 1,5-2 в 1 мм.

Цікавим є  те, що на відбитках прослідковувалися дрібні складочки, в які була зібрана тканина до своєї руйнації. Напрямок ниток затичний.

Загалом, за своїми характеристиками, тканина  дуже схожа на тлін текстилю між шарами шкіри шароварів, у згинах швів, що в цілому не зберігся. Судячи з волокон, вона могла бути шовком. Дослідити більш достеменно тканину  не має можливості через погану збереженість які розсипалися при розчистці Але сам того, що для двох складових частин  костюму використано тканину з однаковими технічними характеристиками,  дозволяє припустити одночасність виготовлення комплексу одягу. 

Рис. 13. Поховання 2. Уламок пряжки (1) та реконструкція кріплення пряжки до ременя (2). Реконструкція О. Б. Супруненка, рис. Г. В. Коваленка

Рис. 14. Поховання 2. Знахідки. 1-6; 7 - залізо, дерево.

4. Розвал залізного односічного ножа  (рис.4:2:б). типу I (Федоров-Давидов, 1966. рис. бб,85,  рис.12:6:1), з прямим лезом, уступом при переході потовщеної спинки до черешка і виступом у гострій частині та скошеним зрізом кінця леза, рештками залізної пластичної обоймиці в основі черешка та дерев'яного наклад-частого руків'я (рис.14:7; !5). Ніж мав, скоріше за все, напівовальні тонкі дерев'яні накладки. Збереглися 5 улаків виробу, розміром від 0.8х1.3 до 1.4x4.7 см.

Одна з дерев'яних накладок на колодочку ножа була виготовлена з гілки ліщини (рис. 15) (ксилотомічні визначення викладача технології обробки дерева і металу Полтавського політехнічного коледжу Національного технічного університету "Харківський політехнічній інститут" Дегтяря І.Л), друга – з іншої породи м'якого дерева.

Розміри: загальна збережена довжина ножа — 11.8см; реконструйована довжина виробу — 12-13 см. довжина леза — 7.2 см; довжина руків'я — близько 4.8-5.8см: довжина черешка — 3.3 см; ширима теза — 1.1 см; товщииа спинки  — 0.3-0.4см (рис 14:7).

На одному  з уламків кінчику леза ножа — є чіткі відбитки тканин двох типів (тканина З і 4). наявні з двох боків леза.

Тканина 3. мае найтоншу структуру. Токина ниток – 0.2-0.3 мм, дещо розріджена й її структура. За будовою і характеристиками тканина аналогічна,. за матеріалом виготовлення, тканині 2.

Тканина 4. грубішої структури, дещо розрідженого простого полотняного переплетення. Токина ниток — близько 0.7-0.8. Можливо, це сліди покривала савана (рядна-?), що вкривало поховану. Частота плетіння — приблизно 7.8х10-11=1х1 см. Матерні виготовлення, вірогідно рослинного походження (надто товста нитка).

На двох фрагментах ножа можна помітити і прикипілі рештки тонкої шкіри, що можуть бути залишками піхов Шкіра має темнокоричнево-червонясте забарвлення, що, припустимо, є залишками дублення. 

Вироби з кістки та кераміки

5. Астрагали — кістки вівці. вміщені до підсумка на поясі, у кількості (рис 4:2:7), що не мали слідів додаткової обробки, крім нанесення окремих прокреслених ножем рисок (рис.16). На деяких із них. здебільшого на бічних площинах чи на вигинах помітні сліди випадкових насічок залізним ножем — від розчленування туші чи зрізання м'яса (рис 14;1-6). Розміри астрагалів — довжина 2.6-3.0 см, ширина — 1,6-2.1 см. товщина — 1.4-1.7 см. Варті у нанесені на сплощених боках кількох астрагалів прокреслені позначки у вигляді хрестика й сіток двох видів: прямої та скошеної (рис. 14:1-3).

Набори грально-гадальних кісток часом трапляються у золотоординских  похованнях, в т. ч. дитячих, навіть у великих кількостях (Федоров-Давидов, 1966. с. 86). Набір з волошинського поховання, — у пів довжини кісток, — саме один із таких випадків.

6. Фрагмент частини денця кружального, світлопомаранчевого кольору горщика, зі старанно вимученим тістом, розміром 1,5х2,4 см. Походить із заповнення ями.

7. Фрагмент стінки ліпного тонкостінного горщика доби пізньої бронзи, з крихким чорного кольору тістом, з домішками дрібного піску та товченого шамоту, розміром 0,6х1,4 см. Склеєний з двох уламків. Походить із верхньої частини заповненої ями.

Таким чином, речові знахідки, виявлені у похованні, не тільки дозволяють атрибутувати його як могилу золотоординської епохи, а й надають підстави дія датування комплексу, — вірогідно, кінцем XIII-XIV доповнюючи відомості для реконструкції дівочого костюму початку пізньосередньовічної доби.

Залишки вбрання дівчинки-кочівниці

Рештки одягу

При дослідженні поховання виявлено залишки шкіри і тканин, що знаходились безпосередньо поверх кісток та під скелетом і були попередньо інтерпретовані як рештки шкіряного одягу . Наступне їх вивчення показало, що шкіра мас в окремих місцях відбитки тканини. Залишки тонковолокнистої тканини збереглися і на окремих кістках дівчинки Це дало можливість робити припущення шодо зовнішнього вигляду костюма та перший варіант його графічної реконструкції (рис.33).

Костюм складався із головного убору у вигляді шкіряно-тканинної стрічки, широкої сорочки вільного крою із довгими і широкими рукавами, пошитої з шовку, нижньої сорочки, теж, можливо, шовкової, штанів (шароварів), де тонко і якісно оброблена шкіра, з елементами декору, була поєднана з текстильними вставками, можливо, з шовку. До комплексу костюма також входила жилетка із шкіри, аналогічної шкірі шароварів. Доповнювали костюм м'які легкі напівчобітки зі шкіри, прикрашеної оксамитовими нашивками.

Головний убір належав до типу пов'язок зі шкіряною основою і текстильними прикрасами с.47. мав вигляд шкіряної стрічки, шириною 2.6-2,7 см. обшитої шерстяною тканиною темного кольору, і обвитої світлішою шовковою стрічечкою Рештки головного убо-ж збереглися тільки на тім'яних кістках. Загальна довжина збереженої частини — 26см (близько половини) (рис 19). Чільна частина, разом із потрощеною обвалом перекриття лобовою кісткою, втрачена. Вірогідно, саме вона мала прикраси, напевне, шкіряні чи нитяні (тасьма, аплікації, бахрома тощо).

Шкіряна основа головного убору виготовлена з тонкої, добре обробленої нефарбованої шкіри, оберненої до голови міздровим боком. Край стрічки і шви між шкірою та тканиною збереглися лише на одному фрагменті, довжиною 3 мм, де розмішувався один повний та один напівзбсрежений стібки шва — "косий через край", з невеликим відгином тканини у 2,1-2.5 мм. Край шкіри заходив за підгин тканини і, можливо, був фестончастий. Розміри фестонів не встановлюються через неповне збереження раппорту прикраси (рис 20).

Шерстяна тканина основи головного убору темного кольору, тонка, не щільна, простого полотняного переплетення, з частотою плетення ниток у квадраті 1х1 см — 28-30x32-34 од, товшина однієї нитки — 0.15-0.18 мм. Кручення не встановлене. Судячи з числового співвідношення ниток у квадраті 1х1 см. нитки основи тканини йшли вздовж стрічки. Тканина належить до високоякісних — 1-го сорту (Крупа, 2000, с.117).

Шовкова тканина збереглася у двох фрагментах вузької стрічки, шириною 1.1-1.4см, обмотаної навскоси, через основу головного убору (рис. 18; 19). Враховуючи наявність фестонів на шкірі, шовкова тканина обмотувала шерстяну і разом з нею пришивалася до шкіри. Тобто, ця тканина виконуюча функцію прикраси. Шовкова стрічка мала світлий колір: виходячи із загальної кольорової гамми костюма, могла бути блідожовтою чи кремовою Тканина щільної структури, тонковолокниста (Кукин, Соловьёв, Кобняков, 1989, с. 32, 36-37). Токина однієї нитки — 0.08-0.10 мм. Частота плетіння у квадраті 1х1 см — 52-56x54-56 од. Основа знаходилася подовжиш стрічки Переплетіння просте, полотняне. Матеріал, скоріше за все, тоненький, напівпрозорий шовк — шовкова тафта першого сорту (Фехнер, 1989 с. 555; Крупа 2000, с. 117).

Верхня сорочка. Зверху штанів була вдягнена сорочка з шовкової тканин, рештки якої, можливо, виявлено пізніше, під час лабораторних досліджень шкіри жилетки. Збереглися відбитки тканини сорочки також у верхній частині смут шкіри на шароварах і на кістках рук дівчинки. Крій сорочки відновленню не підлягає. Не залишилося слідів жодного шва інших конструктивних елементів. Отже в результаті  досліджень встановлений лише факт наявності названої лише деталі одягу.

Зауважимо, що саме шовк досить часто використовувався заможними кочівниками для виготовлення одягу, адже не сприяв поширенню паразитів і. передусім, був показником високого соціального статусу . Важливим було також місце виготовлення шовкової тканини та її кількість, використана для пошиття костюма, адже певні імпортні тканини цінувалися значно дорожче віл місцевих, а особливо шовкові. (Орфинская 2000, с 106-107)

Нижня сорочка. Зважаючи на наявність, відбитків тканини на пряжці паска, можна припустити існування нижньої сорочки, трохи коротшої і вужчої за верхню, удібраної у штани. Матеріал й виготовлення, скоріше за все, був аналогічним попередній, що засвідчують відбитки на металі пряжки.

Жилет. В районі грудної клітки знайдено фрагменти шкіряного жилету прямого покрою, виготовленого із аналогічної нижче описаній шкірі шароварів, із лишками зеленої фарби, що збереглася на зав'язках (рис 21:2-3). Зелений колір фарбування шкіри візуально визначали всі учасники досліджень поховання. Його ж можна помітити на фотознімках зразків шкіри костюма під мікроскопом. Зав'язки кроїлися зі шкіри та складалися з двох половинок кожна, розмішених симетрично на різних полах жилети (рис.21-22). Кожна половинка зав'язки мала форму трикутника, з однаковою довжиною основ, але різних м висотою. На вершині коротшого трикутника було зроблено дірочку, в яку продівався кінець більшого трикутника і зав'язувався простим вузликом "сам на себе" (рис.20:2: 22). Зав'язки пришивалися до піл жилета за основи. За виявленими деталями, довжина зав'язок складала 6.0-7.2 см (довга частина) і 2.0-4.0 см (коротша). На рештках зав'язок збереглися прокат голкою в місцях пришивання (рис. 21: 2-3). Добре зберігся фрагмент зав'язки довжиною 7.2 см і шириною 1.6-2.0 см. а також шматочок трикутної  малої частини зав'язки 2,5-3,6-4.0 см (рис 45). Визначені, принаймні три таких зотлілих комплекти зав'язок, а також рештки четвертої, на двох із яких помітні сліди темно-зеленої фарби.

При вирівнюванні  шматочка шкіри зав'язки, під час лабораторних досліджень виявлено фрагмент шовкової тканини. Тканина  та нитка були монохромними, матеріал тканини — культурний шовк  (визначення Т.М.Крупи), тканина — шовкова камка. Судячи із розміщення тканини на шиї можливі три варіанти інтерпретації тканинна може бути частиною аплікації, що прикрашала жилет, не виключається варіант що це фрагмент підкладки жилету; і найменш гіпотетичний — частина верхньої сорочки.

Зазначимо також, що при мікроскопічному збільшенні на рештках шкіри помітні залишки тиснення, у вигляді штрихів паралельними лініями.

Шаровари. Продублена шкіра штанів збереглася досить добре, а тканина лише у вигляді відбитків на шкірі, або як окремі волокна у швах. Шви виконані вручну тонкою голкою (рис21:1.4.5;23) Виходячи зі слідів, техніка шва — "назад голкою", відстань між стьобками становила 0.4 см,  довжина лицьового стьобка — 0.15-0.17 мм доворітного - 0.7-0.8 мм (рис.24; 28).

У згинах швів виявлені рештки окремих ниток шовкової тканини (рис 25). яка не збереглася Дослідити більш, достеменно тканину немає можливості через погану збереженість ниток, що розсипалися при розчистці. В цілому шкіра костюму добре збережена (рис 21: 23). Вона рівномірно тонка і високої якості, фарбована — збереглися темні плями, що можуть бути залишками штучної пігментації (ймовірно, зелений та синій кольори, що, при руйнуванні пігменту, залишають сліди такого відтінку на поверхні.

Кожна холоша шароварів була шита із восьми довгих смуг шкіри фігурного крою що нагадували витягнуто-краплеподібну форму, шириною від 4.8 см вгорі до 6.2 см  На поясі спереду кріпилася шкіряна сумочка – кисет (рис. 29).

Слідів накладок верхнього поясу з тканини чи шкіри не виявлено, а це може бути додатковим свідченням того, що похована не пройшла ще обряду ініціації і не вважалася дорослою (Орфинская 2000. с 106).

У нижній частині розширені смуги шароварів мали декор – були перерізані дірочками різного діаметру, розташовані у вигляді розеток-квіточок невеликого розміру (рис. 21:1,7;24). Перфорувалася на рівні не вище колін (рис. 27). Скоріш за все такі дірочки робилися за допомогою нагрітих шилець, та пробійників.

Нижня частина шкіряних смуг холош була прибрана шляхом пришивання до неї смужки з метою надання об'єму і форми.

За мікроскопічними фотознімками, добре видно, що для забезпечення постійності форми низу шароварів, шов, який з'єднував шкіряні і текстильні смужки між собою, був подвійний. Перший раї він прокладався лише вздовж краю шкіряної деталі, стягуючи при лицьовому ході шкіру у дрібні складочки. Тканина пришивалася за другим прошиванням, причому, голка входила в отвори шкіряних деталей, що залишилися від першого прошивання, прихвачуючи одночасно і текстильну смужку.

Постійність форми забезпечувалася збиранням низу штанини на шкіряному манжеті. шириною 2,0-2,5 см. який нещільно прилягав до ноги і вбирався у верхню частину (халяви) напівчо6ітків, за 12-15 см вище стопи. Рештки одного із таких манжетів до речі, трохи призібраного халявкою взуття і зі слідами зеленого фарбування, трапилися при розчистці поховання. Стягування штанини манжетом надавало їй у нижній частині форму восьмипелюсткової "квітки", а досягалося — за допомогою дуже простого прийому шиття (рис 21:5; 26). До колекції взяті окремі шматки шкіри з рештками швів, проколами голки, перфорацією, залишками тканини — розміром від  2.5х5.7 см до 2.9х18.3 см. Всього – 14 фрагментів (рис21:23-25).

 У складці між двома шарами шкіри штамів виявлений тлін тканими, що піддавався візуальному аналізу (рис.21:4; 25) Тканина — тонка, простого полотняного переплетення. Напрямок ниток основи і піткання не визначається. Частота ниток – 20-22х16-18 = 1х1 см. Судячи з характеристики плетіння і тонини ниток {0.2-0.3 мм). — це шовкова камка, можливо, фарбована, бо спостерігаються залишки світлих пігментних плям на шкірі в місцях прилягання тканини. Колір тканини — світлий: жовтий чи кремовий (Федоров-Давидов, 1966. с. 78).

Шкіряні вироби

Підсумок-кисет, схожий на мішечок (торбинку), що підвищувався на поясі, судячи та овальною плямою шкіряного тліну, розміром 6-7х14 см, та звуженням у горловині до 5 см, за збереженими шматочками шкіри на час розчистки, мав хвилястий край із отворами, через які продівався шкіряний шнурок. Всього хвилястих виступів висотою 0.8-1.0см нараховувалося 8. Посеред кожного з них знаходився невеличкий круглий отвір, діаметром 3.0-3,5мм.  Саме через ці отвори і був продітий простий (одинарний) шкіряний шнурочок – місцями скручена смужка досить тонкої шкіри, шириною 0.9-1.0см і збереженою шиною понад 10,0 см, що на кінцях мала  звуження. Простий вузол зав'яжи шнурка, поряд із одним  з кінців, розпорошився у ході розчистки.

Торбинка виготовлена з 2-х шарів тонкої (приблизно 0.15 см) шкіри, вірогідно, фарбованої, червоно-коричневого кольору, скріпленої швом "назад голкою", з кроком 0.65см (рис.31; 51). Причому, зовнішній шар шкіри мав шліфування, тобто попередню обробку сировини особливим чином, на внутрішній — таке шліфування було відсутнє (рис.41. 53). Засоби кріплення підсумку на поясі не встановлені. 

Рис. 29. Поховання 1. Підсумок-кисет.	Рис. 30. Петля-фіксатор. Шкіра.

Цікавою деталлю підсумка є фігурна підовальна шкіряна двошарова петля, розміром 2.5х1.5см, виконана з використанням спеціального фігурного крою (рис.30). На ній помітний внутрішній шов, де шкіра підігнута до середини як з одного, так і з іншого боків (рис 50; 55). "Рамка" петельки, між шарами шкіри, мала тонку дерев'яну чи кістяну прокладку, що не збереглася. Вірогідно, петелька нашивалася на тло сумки вертикально вгорі, "рамкою" донизу, слугуючи для закріплення (фіксації) шнура після його зав'язування чи для зав'язування саме в цій петлі (рис 29). Верхня частина фіксатора пришивалася, середня — закріплювалася а допомогою двох тонких бронзових заклепок, від однієї із яких залишитися сліди отвору на шкірі та окисли металу (рис.50). За Т.М. Крупою двошарова петелька-фіксатор несла основне силове навантаження при затягуванні шнура викриванні закриванні підсумка.

На фрагментах мішечка збереглася ділянка внутрішнього шва, яка, судячи за слідами шовкових ниток, була аналогічно попередньому — "назад голкою" (рис.31). Варіант імовірної реконструкції подасться на рис 29, а також наводитеся відтворень крою шматків шкіри для пошиття підсумка (рис 31). Фрагменти мішечка представлені у шматочках розміром — від0.8х1.7 до 2.6x9.5см. 14 од. Мол. (рис.16).

Підсумок-кисет відрізняється від типових шкіряних сумок прямокутної форми, із закругленою кришкою-клапаном на застібки. добре відомих та матеріалами численних золотоординських поховань (Иванов, 2002, с. 120). Хоча, за місцем носіння — спереду на поясі, та призначенням — для збереження дрібних побутових предметів і грошей, обидва вироби мали аналогічні функції. Сумки та кисети були невід'ємною частиною кочівницького костюма всіх статево-вікових груп населення (Казаков, 2000, с. 65).

Волошинська сумочка-мішечок, до деякої міри, продовжує традиції виготовлення поясних сумок, характерних дія населення Волзької Болгарії, а. можливо, є зразком середньоволзьких імпортів золотоординського часу (Казаков, 2001, с. 172-173, 179, рис. 2). 

Залишки взуття

Рештки шкіряного взуття визначені за плямами тліну, підовальної у питані форми, що оточував кістки стоп ніг похованої, а також за залишками на нижніх частинах гомілкових кісток та окремих фалангах пальців ніг зотлілих шматочків шкіри і волокон тканини. Довжина плям тліну вздовж стопи не перевищувала 16 см, а ширина — 5-7 см. Серед решток шкіри помічені струхлі залишки подвійного (перевитою) тонкого шкіряного шнура (тонкі смужки шкіри, шириною в 2-3 мм), незначні сліди зеленої фарби. Зазначені деталі могти бути рештками нашивних прикрас для чобіток.

Під час розкопок виявлені три невеликі фрагменти взуття,  один з яких прикипів до нижнього діафізу великої гомілкової кістки (від 1,2х1,8 до 1,4х2.0см).

При їх мікроскопічному дослідженні встановлено, що взуття було виготовлене, в основному, зі шкіри, та можливо, мало нашивки із тканини і перевитого шнура, у вигляді прикрас. Шкіра була фарбована у темно-коричневий або чорний кольори.

Взуття інтерпретоване як м'які напів-чобітки, без підборів, з м'якою нашивною замшевою підошвою, на зразок согдійських чи іранських напівчобіток, що набули поширення у середовищі євразійських кочівників з XII-ХШ ст, під впливом близькосхідної моди (Арутюнов, 1989, с 75 Курбатов 2000 с.85). Всередииі чобітків находилися повстяні устілки (рис.32:23) прошиті із зовнішнього боку готового виробу крізь шкіру швом "строчка" (рис 32:31). Цим же швом пришивалася підошва взуття із замші чорного кольору (місцеве виробництво-?).

Збереглися рештки оксамиту, що скепівся зі шкірою взуття. Показовий фрагмент — 0.4x0.2 см, котрий не відділявся від шкіри і був зруйнований при досліджені. Певно, саме цим оксамитом і прикрашатися окремі частини взуття.

Уявний вигляд напівчобітків, у реконструкції  подається на рис. 32:1.

Таким чином, предмети убору дівчини кочівниці складають функціонально доцільний та естетично довершений, напевне, "вихідний" костюм дитини, призначений для урочистостей, який використовувався ще за життя (рис 33). Адже „в цю епоху померлих ховали в їх звичному одязі, а не у спеціально виготовленому для цього випадку" (Иерусалимская, 2000, с. 59).

Враховуючи присутність серед залишків костюма високосортних імпортних тканин, виробів із якісно обробленої і фарбованої шкіри, з великою кількістю декоративних деталей, імовірно, привізної сумочки, загальний художній задум у виконанні вбрання, взуття, пошитого за іноземним зразками, всі ці деталі убору можна вважати продукцією ремісників одного із міскіх золотоординських центрів. Подібні комплекти одягу мали в той час виконуватися на замовлення і коштували досить дорого. Тому, цілком ймовірно,  що поховання могло належати дитині десятника-даругн — представника улусної адміністрації чи золотоординського хана у кочівницькому середовищі передстепового прикордоння на лівому березі Дніпра. (Федоров-Давыдов, 2004, с 23), який здійснював збір податків на користь місцевих чи верховного правитель Золотої Орди (Сироєчковский, 1940, с. 46; Федоров-Давидов, 1973, с. 93-94). 

Матеріали, використані при поховальному обряді

Як вже зазначалоося, поховання 1 співставлюване із типом кочівницьких захоронень Ж-11, здійснене у своєрідному дощатому гробовищі, подібному до характерних конструкцій відділу Б, типу II . за Г.О. Федоровим-Давтовим (Фёдоров-Давидов 1966 с. 127, 130-131). Та, з часом побутування таких архаїчних, половецьких за походженням, гробовищ у степах — від ХII ст. — характер влаштування домовини дещо змінився. Дві прямокутні рами замінив суцільний-каркас із чотирьох тонких дощок, знизу якого. певно, на дерев'яних шипах, кріпилися кілька (8-9) поперечних дощечок-плашок, що на боковинах і на площі всієї рами встилалися шаром повсті. Зверху така конструкція, після її встановлення до могили, перекривалася суцільним поперечним рядом дощечок, обіпертих як на основу каркасу (рис.4:2). так і на заплічки, відкопані у могилі. Висота гробовища, в такому разі, становила 20-30 см Дія ущільнення перекриття, а також, імовірно, з певною ритуальною метою, на нього були покладені важкі деталі візка (рис.34).

Скоріше за все, матеріалом виготовлення гробовища слугувати дошки віл розібраного транспортного засобу, в якому, вірогідно, певний час знаходилася хвора дівчинка. Стінки ями споруджувалися із незначним підбоєм, задля забезпечення можливості встановлення основи гробовища, на якій лежала померла.

Насамкінець, варто охарактеризувати залишки повсті. Окремий шматок такого матеріалу, вірогідно, був підкладений під голову дівчинці в якості подушечки і зберігся у вигляд) відбитків на тім'яних кістках розвалу черепа (рис.19).

Повсть не фарбована, з грубої шерсті різних приротдних кольорів, з остьовими волокнами, низькоякісного нерівномірного валяння. Окремі волокна повсті довгі, злегка скручуються (Журавльова, Куликова, Третилов, 1989, с.5, 7-8).

Певно, це овеча шерсть, можливо, із незначними добавками трави, що досить-таки часто зустрічалися підчас виробництва повсті в кочівників (Маєвська, 2003, с. 98). Така низькоякісна повсть дисонує із досить багатим костюмом похованої. Ймовірно, цей матеріал використовувався для набивання подушки, тканина від якої не збереглася.

В свою чергу, більш якісна повсть, що не збереглася у волокнах, була вміщена як підстилка на дні гробовища і кріпилася до каркасу основи за допомогою залізних цвяхів, віготовлених із тонкого дроту. Подібне кріплення виявлене ще в кількох поховальних комплексах з околиць Волошиного під час розкопок 2004-2003 рр.

Напевне, поверх повсть вкривалася якоюсь тканиною, що також не збереглася. Ще однією деталлю поховального обряду було загортання чи вкривання похованої покривалом-саваном із тканини рослинного походження.

Таким чином, залишки гробовища (рис 6;34) засвідчують золотоординський час здійснення поховання (Васильев, Гречкина, 2000, ст.21-24), дозволяють включити Мого до групи порівняно рідкісних комплексів, для влаштування яких використовувалися деталі дерев'яних возів (Фёдоров-Давыдов, 1966, с.130-131).

Щодо уточнення хронологічної атрибуції поховальною комплексу, визначальними, на думку авторів, е наступні моменти: підсипання давнього кургану; влаштування могили саме в його насипу; наявність супутньої жертовної (поминальної) ями-кенотафа, без кісток людини, до якої вміщені лише залишки туші коня; орієнтація поховання і його перекриття з вузьких дошок; присутність серед інвентаря решток чималої кількості речей. Все це вказує на належність захоронення до більш раннього часу золотоординської історії, принаймні, до рубежу XIII-XIVст. або першої половини XIVст.