Середньовічне озброєння з городища у 14 ст. у Зеленій Липі

Вивчення середньовічного озброєння є традиційним для вітчизняної історіографії. За більше як столітній період його дослідження накопичена величезна інформація про походження та використання різних видів зброї, простежсні еволюційні зміни в його оформлені та функціональному призначені. У працях фахівців розроблена його детальна типологія та класифікація, встановлені чіткі хронологічні рамки використання різних видів озброєння. Разом із тим варто відзначити, що середньовічне озброєння вивчено вкрай нерівномірно. Про його використання в окремі періоди, за браком археологічного матеріалу, відомо досить мало. Тому введення в науковий обіг нових знахідок озброєння дозволяє розширити наші уявлення про його застосування в конкретну історичну добу.

Значну кількість середньовічного озброєння XIV ст. було виявлено під час видения городища в с. Зелена Липа на Буковині в результаті розкопок Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Важливість і унікальність цих знахідок полягає в тому, іцо вони фактично є єдиним джерелом для вивчення військово-політичної історії регіону в XIV ст., позаяк у писемних матеріалах даний період в Середньому Подністров'ї висвітлений надзвичайно фрагментарно. Ще одним важливим моментом в цих дослідженнях є те, що на городищі виявлено нумізматичні матеріали, які в цілому датують пам'ятку 60-70 рр. XIV ст. і перетворюють знайдені там предмети матеріальної культури, в тому числі і озброєння, в свого роду хронологічні репери для датування аналогічних знахідок у регіоні.

Фортифікації городища в с. Зелена Липа, від якого збереглася система масивних валів та глибоких ровів, знаходяться в ур. Городище (Щовб). Вони розташовуються на високому мису, над Дністром у північно-східній околиці села. Важливість і унікальність пам'ятки полягає в тому, що тут добре зберігся культурний шар, який переважно датується XIV ст. На інших пам'ятках регіону шари цього періоду знищені пізнішими перебудовами і недоступні для вивчення. На городищі в Зеленій Липі культурні нашарування майже не потривожені пізнішими перекопами, за винятком окремих земляних фортифікацій доби останніх світових воєн.

Рис. 1. Наконечники арбалетних болтів (1-8), деталі арбалета (15-17), наконечники стріл від лука (9-14), арбалетний гак (16).	Рис. 2. Предмети озброєння з городища: арбалетна дуга (1), деталі арбалета (2), фрагменти ножів-кордів (3-4), вудила (Я-9), кріплення бойового ціпа (6), фрагмент кріплений пращі (7), окуття піхв (5).

Пам'ятка (в історіографії відома, як Перебиківське городище) була виявлена відомим буковинським археологом Б. О. Тимощуком і досліджувалася ним у 1969-1970 рр. [20. с. 291-292; 21, с. 12-13; 22, с. 87-93, 182]. Знайдені на городищі матеріали дозволили досліднику визначити час його існування в межах другої половини XIII-середини XIV ст. Нові роботи по вивченню пам'ятки були здійснені експедицією під керівництвом автора та Л.П. Михайлини в 2000 2001, 2003 рр.

Археологічні роботи по вивченню городища проводилися, головним чином, на центральній площадці, де було виявлено рештки декількох дерев'яних споруд на кам'яних фундаментах. В їх заповненні та поряд з ними знайдено значну кількість різноманітних предметів озброєння та спорядження вершника і бойового коня. Це - наконечники арбалегних стріл і стріл від лука, уламки бойових ножів, пластини захисного панцира, фрагменти кольчуги, залізні деталі арбалетів, шпори, вудила, підкови, підпружні пряжки, деталі амуніції тощо. Розглянемо ці знахідки більш детально.

Саму численну категорію предметів озброєння з пам'ятки становлять залізні наконечники стріл. Що поділяться на поділяються на втульчасті та черешкові. На городищі переважають втульчасії наконечники стріл. Із 51 наконечника, знайденого в 2000-2001 рр., тільки 5 виявилися черешковими (2 арбалетних і 3 від стріл лука).

Таблица  №1 Арбалетні наконечники стріл, найдені на городищі Зелена Липа

Втульчасті наконечники арбалетних стріл за своїми розмірами поділяються на великі 33 -20 г) і малі (довжина 6,5-5,6 см, вага 17,5- 14 г.) (рис. 1,1-7). Черешкові наконечники арбалстних стріл представлені лише двома екземплярами: великим (довжиною 11.5 см, вага 75,5 г) та середнім (довжина 8.4, вага 43 г) (рис. 1.8).

Знайдені наконечники арбалетних стріл знаходять аналогії в європейських матеріалах XIV ст. За А.Ф.Медведевим, вони відносяться до типу 4, 5, 8 (пірамідальні з ромбовидною головкою квадратною в перетині, пірамідальні квадратного перегину з гранню у вигляді гострого листка, лавролисті ромбічного перетину) [13, с. 94.]. У кожному із типів виділяються окремі варіанти, які розрізняються розмірами. Черешкові наконечники належать до типу 15 - квадратного перетину з ромбовидною гранню, зрізаними кутами та гину 16 ромбічною перетину з ромбовидною гранню і зрізаними кутами [13, с. 95-96).

Аналогічні типи арбалетних наконечників втульчастих та черешкових відомі за знахідками в шарах XIV, першої половини XV ст. у Новгороді, Гродно, Виборзі. Мстиславлю[1,с.68:5,с. 139;8,с. 132; 11,с.94-95;23,с. 118-125],Луцьку, Володимирі-Волинському, Ізяславлі [24, с. 131], відомі вони і в старожитностях Польщі (Слошев, Легніца, Сідлятков, Новий Тарг) [31, с. 272; 27, с. 90; 30, с. 509], Латвії [13, с. 95-96], Угорщини та Румунії [26, с. 323-337].

Порівняно велика кількість наконечників арбалетних стріл, знайдених на городищі вказує, що арбалет належав до найголовнішого виду ручної метальної зброї, яким був озброєний гарнізон фортеці. Крім того, це зайвий раз підтверджує, то арбалет на Русі в XII - XIV ст. переважно використовувався у фортечній та облоговій війні. При цьому арбалети у масовій кількості застосовувалися під час захисту стаціонарних фортифікацій. Однак градація в розмірах і вазі наконечників чітко свідчать, що воїни мали на озброєнні арбалети різної потужності і типу. Так, стріли з важкими наконечниками (50-70 г) застосовувалися для стрільби з арбалетів, сила натягування яких була не менше 400 кг і належала до типу "a tour". Цей тип арбалета складався з дерев'яного ложа із залізним луком, натягувався за допомогою спеціального помпастного блока, на Русі його називали "коловоротом". Арбалети цього типу масово з'являються на озброєнні європейських військ в XIV ст. і продовжували використовуватися у наступному столітті [15, с. 143; 16, с. 85-93].

Інші наконечники стріл вказують, що їх використовували до двох типів арбалетів легкого типу ("a pied de biche" та "а cric"), потужність яких була значно меншою від попереднього [15. с. 147]. Натягувалися такі арбалети при допомозі арбалетного гачка, який кріпився на поясі, та упорної скоби (типу стремсн) [3, с. 138-147].

Один із таких гачків та упорна скоба були виявлені під час дослідження городища. Він був у довжину 13,5 см, у ширину 3,5 см, в перетині  стержень 1 см (рис. 1, 16). У його верхній частині є прямокутний отвір 2x1,2 см для кріплення до пояса. Арбалетне стремено має висоту 16 см, у місці кріплення до арбалетного ложа його ширина 6,5 см (рис. 2.1). Ймовірно, що гак і стремено використовувалися для арбалетів типу a pied de biche" та "а cric"[16, с. 86-87|. Очевидно деталі арбалетів належать до заграничних предметів найдених у городищі. Серед них різні залізні скоби, які могли бути спусковими гачками, подібні на шестерні вироби, різного типу металеві накладки тощо (рис. 1,15:2.2). До них також, очевидно, належали залізні гаки, якими колчани для арбалетних стріл могли кріпилися до поясу (рис. 1, 17).

Рис. 3. Пластини захисного доспіху та деталі його кріплення з городища.	Рис. 4. Предмети озброєння з городища: кинджал (1), захалявний ніж (2), фрагмент корда (3), наконечники піхв (4, 6), начільник коня (5), уламок руків'я кинджалу (7).

Наконечники стріл від лука представлені двошипними втульчастими та черешковим екземплярами (рис. 1, 9-14). Перші мають довжину від 6 до 4,6 см.

Крім наконечників стріл, на городищі трапилися дві кістяні насадки - свистки на древко стріли від лука. Бони бочкоподібної форми, пустотілі всередині і мають по два. три розташованих навпроти отвори. Такого типу насадки на стріли добре відомі в монгольських та золотоординських старожитностях XIII - XIV ст. [14, с. 218-219]. Вони призначалися для закріплення палаючого клоччя чи трута та створення шумового залякуючого ефекту при нападі на ворога [7, с. 84]. Очевидно, що такими стрілами були озброєні кочівники, які проживали у цей час між Прутом та Дністром.

До захисного озброєння, знайденого на городищі, належать рештки пластинчастого панцира та кольчуги. Найбільше виявлено пластин від панцира. Всього знайдено понад ЗО панцирних пластин, їх частин, пряжки та наконечники від поясів, якими обладунок фіксувався на тілі воїна (рис. 3).

Виявлені пластини належать до захисного озброєння, яке на Русі називалося "брони дощатые", пізніше "зерцала", "куяк" [9, с. 15,19]. У польських джерелах подібні доспіхи називалися "іорра, due ioppe, lorica, pancernikum, у західноєвропейських писемних матеріалах вони фігурують як "pair de plattes, coat of plate, plates" (30, c. 64].

Знайдені пластини мають різні розміри (найбільша довжина 13, ширина - 6 см, при товщині 1-1,5 мм) та форму (прямокутні, прямокутні із зрізаними кутами, підтрикутні, підквадратні), на всіх них знаходяться заклепки, з допомогою яких вони кріпилися до основи. Із таких пластин складалися, очевидно, нагрудники з короткими рукавами типу бригантини. Вони виготовлялися із шкіри чи тканини, на які приклепувалися залізні пластини [2, с. 188-205; 17, с. 138-150]. Ці захисні обладунки захищали від арбалетних стріл та ударної зброї. Значна кількість пластин на городищі свідчить, що панцирний обладунок був основним захисним озброєнням місцевих воїнів.

На городищі виявлені і окремі уривки кольчуг та велика кількість поодиноких, розклепаних кольчужних кілець, які. можливо, загубилися під час ремонту кольчужного полотна. Кольчужні кільця розміром 1,2 см в діаметрі, при товщині в 1-1,5 мм. Всі знайдені кольчужні кільця мають плоску поверхню.

Під час дослідження пам'ятки було виявлено також декілька частин кольчужного "полотна", яке складається із 3-4 переплетених між собою кольчужних кілець. Аналогічні кольчуги добре відомі в давньоруських та європейських старожитностях (9, с. 7-15]. Можливо, що елементами кольчуги доповнювався пластинчастий панцир, зокрема з них виготовлялися короткі рукави.

Холодна зброя на городищі представлена меншою кількістю знахідок. Серед них на незаперечну увагу заслуговує кинджал, виявлений в 2003 р. в північно-східній частині пам'ятки (рис. 4, 1). Він добре зберігся, має однобічне лезо і спеціальний виступ-гак, перпендикулярний до леза, біля руків'я для закріплення на поясі. Його загальна довжина становить 41 см (29 см довжина леза, 12 см руків'я), найбільша ширина леза 4 см. Даний тип кинджалу, через його масивність, слід віднести до колючо-рублячої зброї, він близький до короткого меча [4, с. 1, 21]. Такі кинджали найбільш ефективними були в рукопашному бою. Можливо, вони були складовою частиною озброєння арбалетників.

На городищі виявлено також уламки бойових ножів кордів (рис. 2, 3-4; 4, 3) і ножів (рис. 4,2) і з довжиною леза 10-12 см (загальна довжина 18-20см). Останні, попри їх універсальне призначення, могли використовуватися і як ножі "захалявники" для ближнього рукопашного бою. Виявлені ножі здебільшого мали дерев'яні ручки, які кріпилися до основи руків'я при допомозі бронзових штифтів.

Інші предмети, пов'язані iз холодною зброєю, представлені уламком нижньої оковки меча (рис. 4,7) та уламок руків'я кинджалу. Бронзові та залізні заклепки різних розмірів із широкою зовнішньою голівкою (рис. 5. 12-13).

Виявлені археологічними дослідженнями на городищі матеріали дають уявлення про озброєння та спорядження гарнізону фортеці, дозволяють отримати важливу інформацію з минулого цього регіону і поставити ряд питань, щодо військової справи та організації війська на Буковині у другій половині XIV ст. Предмети озброєння засвідчують, що гарнізон укріплення, ймовірно, був сформований з вояків різною етнічного походження. Так, знахідки арбалетних стріл, деталі арбалету, панцирні пластини, фрагменти кольчуги, шпори, деталі спорядження коня говорять про перебування на городищі воїнів-професіоналів. Очевидно, що тут перебувала залога галицьких дружинників, серед якої могли бути і найманці. Останні, як засвідчують археологічні матеріали, могли бути вихідцями із європейських держав та номадами (кочівниками). З огляду на складні процеси, які відбувалися на колишніх землях Галицької Русі в другій половині XIV ст., часу боротьби за "Галицьку спадщину", що передчасно говорити про державну приналежність гарнізону фортеці. Разом із тим наявні матеріали дають змогу припустити про перебування на городищі угорського військового контингенту. Адже саме в цей період, після смерті польського короля Казимира III в 1370 р., на трон зійшов угорський король Людовік (Лайош) (1342-1382 рр.), який володів двома державами. За домовленістю, що існувала між Польщею та Угорщиною в попередні роки, територія Галицької Русі, до якої входила і Буковина, визнавалася угорською землею, а польське володіння нею здійснювалося із застереженням угорських прав [6, с. 102). В 1372 р. Людовік доручив правління Руською землею сподвижнику і свояку князю Володиславу Опольському. Проте вже в 1378 рр. угорський король, через сепаратизм князя, відібрав назад землі Галицької Русі і перетворив їх в угорську провінцію, роздавши під управління своїм старостам [6, с. 110]. В зв'язку з цим не виключена можливість, що в Зеленій Липі був один із форпостів королівства на далеких східних кордонах, пізніше зруйнований, після смерті короля, і переділу земель Галицької Русі між польськими, литовськими та молдавськими феодалами.

Знайдені на городищі предмети озброєння дозволяють глибше довідатися про рівень розвитку тогочасної захисної га наступальної зброї, військовий побут воїнів, які охороняли укріплення в другій половині XIV ст. Вони також дають можливість говорити, що залога цього городища складалася з воїнів-професіоналів різного походження та дозволяють намітити основні шляхи для з'ясування цілого комплексу питань із військово-політичної історії Середнього Подністров'я в другій половині XIV ст.

Автор: С. В. Пивоваров