Татари в Грюнвальдській битві

Татарський воїн з Київської Землі

Реконструкція Росланда і Миколи Резака

Захисне озброєння: під обладунками – тегиляй (халат з двох шарів тканини із високим коміром для захисту шиї та горла, набивка – бавовна, вата, міг використовуватися кінський волос), зверху панцир східного типу – хатангу-дегел, захист стегон (кріплення до пояса) – коротка куртка, окремо захист стегон. Куртка обладунку складається з двох половин, скріплена ременями з пряжками на плечах та ременем на талії, захист стегон виконано і закріплено окремо. Металеві пластини приклепані до шкіряної основи, підкладка – бавовняна, обладунок посилено спереду накладним металевим круглим зерцалом. За спиною татарського воїна – круглий щит, підвішений на ремені через плече. Озброєння складають короткий спис і шабля. 

1. Шапка пошита з вовняної тканини, опушка лисячим хутром. 2. Круглий дерев'яний щит, обтягнений шкірою, з металевим умбоном. 3. Зерцало закріплене на животі шнурка ми, вшитими у панцир. 4. До пояса підвішене кресало – кремінь всередині у спеціальній кишені. 5. Захист стегон частина хатангу-дегела, підвішена на шнурках до пояса під панцирем. 6. Шкіряні чоботи без підборів, підошва з кількох шарів товстої шкіри. 7. Шабля у піхвах, підвішена до портупеї через плече. 8. Залізне вістря короткого (до 2 м) списа. 9. Шаровари, фарбована бавовняна тканина. 10. Сокира. Черешкова сокира з руків’ям, особливо ефективна проти обладуиків зі шкіри і тканини та незахищеного обладунком супротивника.

 

Татари у війську союзників в битві під Грюнвальдом

 

Орденські та інші середньовічні європейські автори іменували татар «сарацинами» та доводили, що лише завдяки їм орденське військо було переможене під Грюнвальдом. До князя Вітовта приєднався хан Джелал-ад-Дін, спадкоємець Тохтамиша, маючи при собі загін з 300 воїнів, можливо особистої охорони. Татарські воїни мали бути також у складі земських хоругов, зокрема Київської. Ще з кінця XIV ст. зверхники прикордонних улусів разом із підлеглими переходили на литовську службу, поклавши початок відомим у майбутньому князівським династіям, зокрема Глинським. І це була добре озброєна, навчена і дисциплінована кіннота, здатна виконувати на йолі бою маневри, незбагнені і недоступні звичайному європейському лицарському ополченню. Татарські підрозділи під Грюнвальдом атакували ліве крило орденського війська. Застосовувана ними тактика масованого обстрілу супротивника з луків могла внести безлад у шикування ворога і спровокувати його до переходу в наступ. Наступний «східний» маневр – удавана втеча, коли переслідувачі втрачали порядок шикування та потрапляли під удар резерву із засідки – атака важкої татарської кінноти вирішувала долю битви. Подібним чином емір Єдигеєй у битві на Ворсклі 1399 року ущепт розгромив війська князя Вітовта, у складі яких були і лицарі з Польщі та Тевтонського ордену. Схоже, що такий план бою було розіграно і під Грюнвальдом.

«... бул и у литовському війську Олександра Вітовта, великого князя Литви, хоругви, під якими стояли лишиє лицарі литовські, руські, самагітські і татари...» Ян Длугош.

Черешкова сокира монгольського типу, за знахідкою у м. Луцьк, XIV-XVст.	Перед битвою знатний татарський воїн готується до бою: ламелярний обладунок з металевих платівок вже одягнений на халат із зшитої у два шари вовняної тканини. Захист рук східного типу (проте аналогычний тогочасному Західно-Европейському, набраний з кількох пластин, прикріплених ремінцями на клепках до наплічника.	Лучник та лицар. Кінний татарський лучник (ліворуч) у халаті, шапці, підшитій хутром, та луком за спиною, який має презентувати на інсценізації Грюнвальдської битви легендарних «сарацинів», виглядає скромно на тлі захищених металевими обладунками лицарів.

 

Знатний татарський воїн

Реконструкція Росланда

Обладунки складаються з шолома, хатангу-дегела (куртки до колін, що запинається набік з рукавами до

 ліктя); металевих наплічників, шкіряних наручів, рукавичок з нашитим кольчужним полотном, круглого щита. Під обладунком – халат з двох шарів вовняної тканини, підшоломник – повстяний. Зброя: шабля, ніж. Власник цього комплекту 2009 року здобув третє місце на турнірі, який проводився в рамках інсценізації Грюнвальдської битви у Польщі, друге також дісталося бійцю у татарських обладунках. Хатангу-дегел (з тюркської: «халат, твердий, як сталь»)  – загальна назва традиційних монгольських обладунків у вигляді халата або довгої куртки зі шкіри або тканини, підсилених приклепаними зсередини металевими пластинами. Довгі  поли забезпечували захист стегон. Доповнені металевими наплічниками та зерцалами, хатангу-дегел забезпечували надійний захист від стріл та холодної зброї. У XIV-XV ст. такі обладунки були поширені на величезній території, в тому числі в улусах Золотої Орди. 

Обладунки заможного татарського воїна за бойовими якостями не поступалися лицарським західноєвропейським. Подібне озброєння могли мати воїни з особистої охорони хана Джелал-ад-Діна, які брали участь у битві під Грюнвальдом.

Виступаючи у похід, воїн мав при собі запас харчів та все необхідне для їх приготування, предмети для і особистої гігієни. Для  транспортування речей та спорядження татари використовували в’ючних коней.

При поясі воїни носили речі, потрібні під час бою та в поході: ніж у піхвах, виделку тощо.

Керамічний глек-водолій для омовінь з мотузкою для підвішування. Керамічна миска для каші має форм у тради цій мої для Сходу піали.	Мідний казанок для приготування їжі. Унизу приклепано маленькі ніжки, аби його можна було встановлювати над вогнем.
Шкіряні наручі, просочені розплавленим воском та вкриті лаком для водонепроникності, були надійним і легким захистом передпліч.
Рукавичка з бавовняної тканини з нашитим кольчужним полотном. Шкіряні піхви для прямого ножа.  Ніж могли використовувати у рукопашній сутичці, бо лезо проходило між платівками обладунка. Залізна однозуба виделка – для приготування і споживання м'яса.
Хатангу-дегел з внутрішньої сторони: видно металеві платівки, приклепані до шкіри через шар вовняної тканини не менш як трьома клепками, що забезпечувало добру рухливість. Краї пластин перекривають сусідні – для більш надійного захисту, перш за все від стріл.

Татарський воїн

Реконструкція Микити Кузьменка

В озброєнні та обладунках татарських воїнів поєднувалися традиції досить відділених регіонів. На величезній території Золотої Орди, межі якої на сході сягали Сибіру та Середньої Азії, склалися певні стандарти військової тактики та озброєння, що вимагали надійного захисту від стріл та холодної зброї, але водночас не заважали рухливості війська. Кожен татарський воїн виступав у похід, маючи двох бойових коней та одною в’ючного. Реконструйований комплект озброєння включає захисні обладунки: шолом, кольчугу, хатангу-дегел, наручі, щит та зброю – шаблю, ніж, нагайку. Шолом східного типу — так званий «тюрбанннй». Прототипи – східні шоломи кінця XIV -початку XV з територій Персії та Єгипту, Османської імперії, відомі також за мініатюрами. Обладунок хатангу-дегел – коротка шкіряна куртка без рукавів, на якій клепками закріплено металеві пластини. Хатангу-дегел закріплено ременями на плечах, на талії – поясом. Руки захищено металевими двостулковими наручами. Половини змонтовано на шкіряних ремінцях, пара яких мас пряжки для закріплення на руці.

Шолом склепано з кількох частин, верх цільнокутий з ребрами жорсткості. Краї вирізу над очима посилено приклепаною платівкою. Обличчя захищене масивною стрілкою-наносником та кольчужною бармицею. На півдні навколо циліндричної частини шолома, вище очей, намотували традиційний для мусульманських країн тюрбан – звідси й назва.

Шабля, з довжиною клинка 720-810мм, слабий вигин – лише 25-40мм, одна кута дола.

Круглий дерев'яний щит з металевим умбоном (опуклою металевою пластиною в центрі). Орнамент реконструйованого щита взято зі східних мініатюр кінця XIV ст.

Татарський лучник

 Реконструкція Микити Кузьменка

Фази пострілу: 1 — діставання стріли з колчана; 2 — накладання стріли на лук; 3 — натягування тятиви; 4 — прицілювання та постріл.  Зверніть увагу: весь час стрілець тримає в полі зору ціль — лише так можна досягти добрих результатів.

Татарський стрілець не має: захисних обладунків, озброєний лише луком. Воїни з подібним спорядженням вели бій на значній дистанції, не вступаючи у рукопашну сутичку. Вони були більш рухливими і практично недосяжними для більш важко озброєного супротивника і становили значну загрозу для ворога, якого засипали хмарами стріл. Татари навчалися стрільбі з лука з раннього дитинства, вміння майстерно стріляти у них цінувалося вище за уміння володіти шаблею. Недаремно лук у кочовиків із прадавніх часів вважався одним із символів влади. Татари використовували складний рекурсивний лук, потужність якого давала змогу вести прицільну стрільбу на дистанції в 70-80 м та навісну — понад 200 м. Стріли були здатні пробити кольчугу, шкіряні та набивні обладунки, вразити навіть захищеного латами супротивника. Під час атаки стрільбу вели не прицільно, а ио площі. Це могло завдавати ворогу значних втрат і змушувало його до дій, навіть всупереч планам бою. Тренований лучник міг випустити до 12 стріл на хвилину, однак реальний темп стрільби був нижчим у кілька разів, з огляду на запас стріл у колчані та потужність лука.

1. Головний убір — тюбетейка з бавовняної тканини. 2. Залізне вістря стріли. Довжина стріл становила О,7-0,9 м. Древко діаметром до 9 мм виготовлене з дерева (сосна, береза). Оперення дворядне, з пташиного пера, 20 мм завширшки. Кінці оперення закріплені шовковою ниткою на клею. 3. Взуття трофейне — шкіряні пулени 4. Халат східного типу з заходом набік. Використано вовняну, на підкладку – бавовняну тканини.

 

Лук. Дугу лука зверху обмотували тканиною, яку просочували і вкривали шаром вологостійкого лаку. Дуга лука виготовлена з кількох шарів дерева та посилена кістяними чи роговими накладками. Колчан — футляр для стріл. Шкіряний з бронзовими накладками. За встановленими правилами кожен татарський воїн завжди повинен був мати напоготові по два наповнені колчани, від 24 до 30 стріл у кожному. Це була мінімальна кількість для успішного початку бою.

Татарська стріла. Вістря татарських стріл, на відміну від європейських, мали черешок, який вставляли в древко, а не втулку, в яку вставляли древко стріли європейці. 1. Вістря для враження захищеного легкими обладунками супротивника. 2. Вістря проти шкіряних та набивних обладунків 3. Стандартне вістря — подібними озброювалися більшість стріл. 4. Вістря для  враження незахищеного обладунками супротивника. Таке вістря завдавало тяжких різаних ран

Хан та татарський лучник-пастух і розбійник

Цей воїн споряджений за останнім словом Східої військової справи. Кольчуга з великих відкованих пласких кілець байдана винятково захищає від рублячих та ріжучих ударів шаблі. Сферічний шолом Кулах-кхуд з бармицею, зробленою з аналогічних байдані кілець, трубчастий залізний наруч, та важка шабля – показують нам бійця ідеально спорядженого для ближнього бою на шаблях.  Бархатовий каптан та шаровари виказують дуже високий майновий стан воїна.	Воїни  особистої охорони Джелал-ад-Діна мали добре озброєння та спорядження. Але зважаючи на те що іноді вказується й велика кількість татар учасників у Грюнвальдкій битві припускається певне число татарських кочівників пастухів та розбійників які увійшли до загону Джелал-ад-Діна за для здобуття полонених та грабунку. Їх одяг має в собі риси національного одягу кочівників різних народів що населяли Дике Поле та Кримський півострів.