Західноєвропейські костюми. Кінець V - X ст.

Загальна характеристика костюмів Чоловічий костюм Жіночій костюм

Загальна характеристика костюмів

Період формування й утвердження нового феодального ладу, що прийшов на зміну рабовласницькій системі античного світу, яка розпалася з занепадом Західної Римської імперії, настав у кінці V ст. На руїнах цієї імперії з'явилося багато феодальних держав. Найбільшими серед них були: держава франків (пізніше Франція), Німеччина, Англія і так звана Священна Римська імперія, що постала на основі Західної Римської імперії. Проте й ці держави не були міцними централізованими державними утвореннями; вони розпадалися на окремі феодальні князівства, герцогства, графства, і влада їхніх королів та імператора («Священної Римської імперії») дуже часто була майже номінальною. Політична роздробленість завжди залишалася характерною рисою цього періоду і зумовлювалася економічною роз'єднаністю окремих феодальних володінь, які являли собою замкнуті натуральні господарства. Економічним та адміністративним центром феодальних володінь був укріплений замок феодала. Торговельні зв'язки були дуже обмежені, так само як і ремесла, які ще не відокремилися цілком од сільського господарства, внаслідок чого міста були слабо розвинені. Основним класом — виробником феодального суспільства — були раніше вільні селяни, які підпали в залежність від феодалів. З розвитком феодального способу виробництва селяни дедалі більше покріпачувались. Вони віддавали феодалам продукти своєї праці й відбували для них різні повинності. Панівним класом суспільства стали феодали-землевласники, здебільшого вихідці з середовища родової знаті «варварських» племен. Вони становили військово-земельну касту «благородних панів», володіли озброєною силою та владою і користувалися всіма правами і привілеями. На кінець періоду серед феодалів виділилася каста рицарів, які цілком присвятили себе військовій справі. Між феодалами протягом усього розглядуваного періоду відбувалися безперервні війни за розширення земельних володінь — основи їхнього багатства і могутності, за вище місце у феодальній ієрархії.  

У житті раннього середньовічного суспільства виняткову роль відігравала християнська церква, яка освячувала систему феодальної експлуатації та покріпачення народних мас. Діставши підтримку феодалів, церква поступово набула величезної могутності і влади. Вона сама стала одним із найбагатших і впливових феодалів, а духівництво (в тому числі й чернецтво) перетворилося на особливий привілейований стан. Будучи фактично вже з IX ст. цілком самостійною організацією, так звана римсько-католицька церква на чолі з папою римським встановила своє ідеологічне панування у всій Західній і Центральній Європі і наклала глибокий відбиток на розвиток середньовічної культури і побуту.

Ранньофеодальна культура, позначена ідеологією християнства, формована під контролем церкви, значно відрізнялася від античної, хоч частково й використовувала римську культурну спадщину. Внаслідок складної взаємодії цих впливів до IX ст. в архітектурі й почасти в ужитковому мистецтві виник романський стиль — простий, суворий, конструктивний, не багатий своєю декоративністю, але з яскраво вираженим релігійним забарвленням.

Одноманітність основних умов виробництва, соціальної структури і політичної організації економічно роз'єднаних феодальних володінь зумовили спільність основних рис їхньої культури і побуту на всій території Західної Європи, незважаючи на природно-географічні та етнічні відмінності. Ця спільність зумовила й одноманітність костюма, який складався повсюдно майже в однакових умовах. Тому про костюм раннього середньовіччя в Західній Європі взагалі можна говорити, не зупиняючись на суттєвих місцевих відмінностях його в окремих країнах. Слід лише мати на увазі, що на півночі Європи (особливо в скандінавських країнах, які не перебували під впливом римської культури і де був суворіший клімат) «варварські» елементи в костюмі виявлялися значно більше й довше зберігалися. Так, наприклад, обгортання ніг ремінцями аж до самого стегна зустрічалося в чоловіків навіть у XIII ст. У найбільш «романізованих» Франції та Англії, навпаки, дуже виявлялися пізньоримські впливи. А загалом взаємодія цих двох елементів — пізньоримського і «варварського», при значному впливі Візантії,— лягло в основу формування костюма V—X ст. у всій Західній Європі.

Основними матеріалами, що їх використовували для виготовлення тканин, в той час були льон, коноплі та вовна. Причому верхній одяг шили переважно з шерстяних тканин, які спочатку не були високоякісними і не відзначалися тонкою обробкою (спеціалізоване ремісниче виробництво в Західній Європі, насамперед, у містах Фландрії, почало розвиватися лише в X ст.). Шовк, який з'явився не раніше VIII ст., протягом усього періоду був предметом розкоші, доступним лише верхівці феодального суспільства. Шовкові тканини, в тому числі узорні, ввозили переважно з Візантії, частково з арабської Іспанії, а в X—XI ст. і з Сіцілії. Коштували вони дуже дорого. Більшість тканин були безузорними, одноколірними, рідше їх прикрашали прості узори у вигляді невеликих кружків, ромбів з крапками, хрестиків, чотирилисників, рівномірно розташованих по полю тканини. Каймова орнаментація візантійського типу в костюмах феодалів була дуже поширена. Переважно безузорні або узорчаті смуги нашивали навколо шийного вирізу одягу, на рукавах біля зап'ястя та над ліктем і навіть навколо талії (а іноді — й на грудях). Мотивами орнаменту на таких смугах були нескладні геометричні узори або стилізовані, схематизовані рослинні форми. Ліпна орнаментація обмежувалася лише бахромою та китицями. В костюмах знаті з'явилося хутряне оздоблення — облямування парадного й підбивка теплого одягу, поступове поширення яких пов'язане з холодним, вогким повітрям старовинних замків. Кольори ранньофеодального одягу були яскравими, чистими, але не різноманітними. Найбільшою популярністю користувався улюблений ще «варварами» червоний колір найсоковитіших вогняно-червоних; тьмяно-червоних; кармінових відтінків, а також небесно-сині, трав'янисто-зелені або смарагдові тони. Лише жовтий колір мав обмежене застосування, оскільки його вважали кольором пристрастей і ненависті. Коричневий, сірий та чорний кольори широко побутували у скандинавів, а також у народному та чернечому костюмах, хоч у чернечому костюмі деякі деталі, а іноді весь одяг, мали білий колір.

Мал. 1 Чоловічий костюм. Західна Європа. Кінець V—X ст.: а) туніка-кота (народний тип); б) туніка-кота, суконна безрукавкавок, плащ із шкур, ремінь, високі черевики (костюм скандинава); в) півкруглий плащ, скріплений шнурком Рис. 1 Мужской костюм. Западная Европа. Конец V—X вв.

Раннє західноєвропейське середньовіччя не менше, ніж Візантія, характеризується винятковим поширенням глухого, накладного одягу, який щільно закривав усе тіло. Огортаючий одяг обмежувався лише верхніми плащами, накинутими на плечі. Оголення тіла в жіночих костюмах зовсім не було. Лише чоловіки з простого народу іноді ходили з частково оголеними ногами. Проте досить щільно прилягаючий одяг не окреслював природних форм тіла. Пояс хоч і визначав талію, але не стягав її і був, в основному, або підтримкою одягу, або декоративною прикрасою. Щоправда, пошитий з менш цупких і компактних тканин, західноєвропейський одяг цього періоду лягав дрібнішими й м'якшими складками і не стирчав, не обвисав, як візантійський. Чоловічий короткий, до колін, одяг не сковував фігури і забезпечував досить вільні рухи.

Станово-класова диференціація костюма виявлялася переважно в якості матеріалу, багатстві його декору, в численних прикрасах, а не в крої чи типі одягу, які навіть у знаті були дуже простими і майже не виходили за рамки форм, створених у пізньо-римському чи «варварському» костюмах. Дещо наряднішими були парадні костюми монархів (починаючи з VIII ст.), які майже повністю повторювали візантійський імператорський орнат. Костюм рицаря кінця розглядуваного періоду прикрашався золоченими шпорами та спеціальним поясом, до якого підвішували меч. Єдиним різко диференційованим костюмом вищих верств ранньофеодального суспільства був богослужбовий костюм католицького духівництва, який склався протягом IX—XI ст. Маючи ту саму основу, що й облачення візантійського православного духівництва, він мав деяку своєрідність. Кількома особливостями позначений і костюм монархів. Міське населення, ремісники та купці носили костюми, які нічим специфічним не вирізнялися і були ніби посередині між костюмом селян і костюмом нижчих верств класу феодалів. Прикрас на одягові міського населення або зовсім не було, або траплялися дуже рідко й обмежено. Чоловічі та жіночі костюми складалися майже з одного й того самого одягу, за винятком штанів, які носили тільки чоловіки. Проте зовнішній вигляд чоловіка і жінки значно відрізнявся, оскільки в жіночому костюмі переважав довгий одяг, а в чоловічому—короткий (що відкривав ноги).

Чоловічі костюми

наверх

Основний одяг

Основним чоловічим одягом усіх класів ранньофеодального суспільства Західної Європи була коротка, до колін, туніка-кота з довгими, до зап'ясть, суцільно кроєними рукавами (мал. 1 а, б). Від пізпьоримської туніки кота відрізнялася насамперед тим, що в нижній частині ширина її поступово збільшувалась і до X ст. набула майже круглої форми (мал. 2), спадаючи численними складками, які утворювали по подолу зигзагоподібну лінію. Виняток становили тільки парадні туніки монархів, що за візантійським звичаєм досягали ступні, та тунікоподібний одяг духівництва і монахів. Коту завжди підперізували вузьким поясом, а поверх нього робили напуск, що майже закривав пояс (мал. 1 а, в). У народі нерідко підтикали коту з боків під пояс (мал. 1 а). Як правило, всі коти мали внизу невеликі бічні розрізи, а шийний виріз (півкруглий і квадратний) — невеликий грудний розріз, переважно з лівого боку. Довгі суцільнокроені рукава, загалом вузькі, у плечовому й ліктьовому суглобах мали розширений до пройми крій, так що лише нижче ліктя рукав щільніше прилягав до руки. Коли ж рукав потрібен був вузький до самого плеча, по шву під пахвою робили розріз (мал. 2). У пізній період з'явилися і вставні рукава, причому їх нерідко пришивали кожного разу, коли одягали, міняючи, таким чином, їхній колір і тканину. Носили здебільшого дві туніки: нижню, яка зберігала пізпьоримську назву камизи, та верхню — коту. Одна від одної вони відрізнялися лише матеріалом (нижня — полотняна, верхня — шерстяна) та декором, що прикрашав завжди тільки верхню частину коти. Народні маси змушені були носити саму коту (мал. 1 а).

Мал. 2 Чоловічий костюм. Західна Європа. Кінець V—X ст.: а) схеми крою верхньої туніки-котти; б) загальний вигляд верхньої туніки-коти. Рис. 2 Мужской костюм. Западная Европа. Конец V—X во.

Котою, власне, і вичерпується вся основна верхня частина чоловічого костюма. Як чоловічий світський одяг далматик у Західній Європі вийшов з побуту вже до VII ст.; пізніше він зберігся лише в королівських орнатах та в церковному облаченні. Деяке поширення, особливо в скандінавських країнах, мав ще завдовжки до стегон безрукавий жилет-рок з хутра чи товстого сукна, успадкований від кельтів або давніх германців (мал. 1 б).

Верхній плечовий одяг і одяг для ніг

Обов'язковим елементом костюма всіх верств населення залишилися плащі. Основний тип їх— це хламида (або палудаментум), тобто короткий чи довгий плащ, який носили накинутим на ліве плече й застебнутим фібулою або зав'язаним біля правого плеча. Проте цей плащ уже був переважно півкруглого крою. В XI ст. рицарі іноді пов'язували вужчий плащ за допомогою шнурка, який ішов через груди від лівого плеча під праву руку, так що праве плече залишалося неприкритим (мал. 1 в).

Мал. 3 Чоловічий плащ, штани, взуття. Західна Європа. Кінець V - X ст.: а) короткий плащ з капюшоном (народний тип); б, в) черевики-виворотки раннього періоду; г, д) взуття з перетинками (г - черевик, д - високий черевик); в) пізній черевик з V-подібним вирізом; є, ж) штани типу бракіН (є — підв'язані внизу й під коліном, ж — перев'язані знизу до колін шнурками). Рис. 3 Мужской плащ, штаны, обувь. Западная Европа. Конец V—X вв.

Застібання або зав'язування плаща в центрі під шиєю в чоловічому костюмі X—XI ст. зустрічалося значно рідше, ніж у жіночому. Виняток становили звичайний короткий народний плащ, коли його одягали з капюшоном і застібали спереду (мал. 3 а), та «варварського» типу плащ із звіриних шкур із зав'язками під шиєю (мал. 1 б), який довго зберігався серед скандінавів (варягів).

Одяг для ніг характеризується значно більшою різноманітністю порівняно з однорідними котою та плащем. Протягом усього періоду існували чотири його типи. Першого типу довгі штани (мал. 3 а, є, ж) зустрічалися в найраніший період у всіх класів, але згодом залишилися тільки в народному костюмі й підв'язувалися вже тасьмою не тільки внизу, біля кісточки, а й під коліном (мал. 3 в). Короткі штани, яких часто не було видно з-під коти (мал. 4 а), носили на початку періоду, хоч вони зберігалися й пізніше, особливо серед трудового народу. Майже завжди їх надівали разом з третім типом одягу для ніг — короткими панчохами, які прикривали гомілку (мал. 4 б). Між верхніми короткими штанами та короткими панчохами ноги залишались оголеними від коліна до стегна (мал. 4 а, б). Панчохи надягали зі ступні. Шили їх із цупкої тканини: вони досить щільно охоплювали ноги, ніби м'які чоботи без підошви. В найраніший період панчохи починалися лише від половини ступні, а пальці залишалися оголеними (мал. 4 а). Приблизно з IX ст. короткі панчохи почали надівати вище колін і з часом перетворили їх на високі панчохи-штани (мал. 4 в, г). Ці панчохи-штани були швидше панчохами, ніж штанами, бо надівалися зі ступні і не з'єднувалися вгорі. Верхню частину кожної панчохи прикріплювали шнурками до внутрішнього пояса чи дуже коротких штанів (мал. 4 г). Панчохи-штани шили з тканини так, щоб вони туго облягали ноги. Вдавалося це нелегко: еластичних тканин тоді не виготовляли, а в'язання було ще зовсім невідоме. Пізніше поступово звужені панчохи-штани витіснили не тільки короткі штани та короткі панчохи, але й довгі штани типу брака і стали панівною формою, принаймні серед привілейованого класу. Досить поширеним був «варварський» звичай обмотувати гомілки шнурками, тасьмою чи ремінцями як поверх штанів брака або панчіх, так і безпосередньо голі ноги.

Мал. 4 Чоловічі панчохи панчохи-штани. Західна Європа. Кінець V-X ст. а, б) короткі панчохи надіті на голі литки — а) з відкритими пальцями, б — при штанах; в, е) ви. панчохи-штани (схема підв'язування). Рис. 4 Мужские чулки, чулки-штаны. Зап Европа. Конец V—X

Чоловіче взуття складалося з коротких та високих черевиків, які виготовляли переважно з тканини та кольорової шкіри, а в знаті — ще оздоблених вишивками. Спочатку взуття шили як виворотки, без підошви (мал. 3 а, б, в), потім почали запроваджувати підошву, зокрема й дерев'яну. В народі дерев'яну підошву з ремінцем нерідко взували просто на короткі панчохи (мал. 4 а). Більш відкрите взуття було з ремінцями-перетинками, що йшли від задника навколо кісточки або трохи вище (мал. 3 г, д). Закриті черевики в кінці періоду набули у-подібних бічних вирізів з передніми та задніми вушками (мал. 4 в), але не довгими. Чобіт іще не носили.

Зачіски та головні убори

 Прибирання голів у чоловіків не було однаковим і сталим. У VI—VIII ст. переважно ще дотримувалися звичаю давніх германців носити волосся довгим, до плечей (особливо серед знаті, мал. 5 а). З кінця VIII до X ст. волосся підстригали коротше, так що воно або досягало рівня мочки вуха, або вуха залишалися зовсім відкритими. Звичайною на той час була зачіска «шапкою» з розчісуванням волосся навсібіч від тім'я й випуском на чоло чубка (мал. 5 б). У кінці періоду знову повернулися до довшого волосся, яке іноді розчісували на прямий проділ (мал. 5 е, є). Серед знаті носили ще й «провансальську» зачіску з голеною передньою частиною голови (мал. 5 г) або «норманську» — з голеною потилицею (мал. 5 д). Змінювався також і характер оформлення волосся на обличчі. З початку періоду до VIII ст. продовжував зберігатися кельтський, а потім і франкський звичай голити бороди й відрощувати вуса (мал. 5 а). Далі все більше поширювалось гоління всього обличчя, хоч звичай носити бороду та вуса ніколи не зникав зовсім і не тільки в народі, а й серед знаті (наприклад, в англосаксів). З X ст. вже скрізь стали популярними бороди та спущені донизу вуса. Бороди були переважно повні, від щік, часто досить довгі, іноді подвійні, а у феодальної верхівки в кінці періоду — навіть з закрученими кінчиками (мал. 5 в, г, е, в).

Мал. 5 Чоловічі зачіски. Західна Європа. Кінець V — X ст.: а) рання зачіска з довгим волоссям; б) зачіска з напівдовгим волоссям і чубком; в) зачіска з ободом або пов'язкою (кінці бороди закручені); г) «провансальська» зачіска XI ст.; д) «норманська» зачіска; е, в) пізні зачіски з центральним проділом. Рис. 5 Мужские прически. Западная Европа. Конец V—X вв.

До власне головних уборів спочатку не вдавалися і найчастіше обмежувались лобовими пов'язками та ободами (мал. 5 а, в). З IX ст., особливо серед привілейованого класу, дедалі ширшого вжитку почали набувати невеликі капелюхи з тканини чи повсті у формі ярмулки, фрігійського ковпака чи конуса (мал. 6 а, б, в, г). Як універсальний головний убір у народних масах міцно прищепився капюшон, викроєний так, що своєю нижньою частиною він утворював своєрідну пелерину-наплічник. Спереду капюшон був або розрізаний (мал. 6 д), або зшитий як суцільний ковпак із отвором для обличчя (мал. 6 е).

Начіпні прикраси, які носили чоловіки, обмежувалися переважно фібулами та застібками для плащів, поясними пряжками, обручами з витого дроту або намистом з ланцюжків та перснями. Поступово масивні начіпні прикраси «варварського» типу замінилися відповідними прикрасами на самому одягові, що було характерно для костюма, який цілком прикривав усе тіло. Крім власне прикрас, чоловіки нерідко носили на грудях (на ланцюжку чи шнурку) ще й невеликі хрести або іконки-релікварії з якими-небудь невеликими священними реліквіями всередині. У кінці періоду серед знаті великого поширення набули рукавички, які з'явилися в період Римської імперії, але мали тоді ще вузьке призначення (їх надівали на полювання, під час військових походів, інколи — в подорож).

Костюм короля

Повсякденний костюм королів раннього середньовіччя нічим не відрізнявся від костюма іншої феодальної верхівки. Проте парадний орнат королів різко виділявся і був схожий на візантійський (мал. 7 а). Він складався з довгої, до ступні, туніки типу талариса з вузькими довгими рукавами, далматика, плаща (спочатку палудаментума, а в кінці періоду — мантії, що закріплювалася в центрі під шиєю) та лора. Весь одяг шили з багатих тканин, візантійських узорчатих шовків та золотної парчі й оздоблювали перлами й коштовними каменями.

Мал. 6 Чоловічі головні убори. Західна Європа. Кінець V — X ст.: а) ковпак із тонкого сукна; б) м'який капелюх з околишем; в) капелюх із тонкої тканини; г) фрігійський ковпак; д) розрізаний капюшон; е) суцільний капюшон з отвором для обличчя; е, ж) коропи. Рис. 6 Мужские головные уборы. Западная Европа. Конец V—X вв.

Основною регалією західноєвропейських королів були зубчаті корони з хрестами, зубчиками, трилисниками, флеренами (стилізованим листям селери), стилізованими ліліями (мал. 6 є, ж) по верхньому краю і оздоблені перлами та коштовними каменями. Крім корони, до королівської регалії належав скіпетр — короткий жезл, прикрашений зверху зображенням лілії чи іншої квітки (мал. 7 а), а в імператора «Священної Римської імперії» — ще й пізньоримська держава — золота куля з хрестом.

Обладунок та зброя

З ранньофеодальної доби у Західній Європі почав формуватися середньовічний рицарський обладунок. Це був обладунок в основі своїй шкіряний або з підбитої клоччям цупкої тканини, суціль покритої пришитими чи наклепаними залізними пластинками або кільцями. Сталеві пластинки різної форми (квадратної, ромбовидної, округлої) чи невеликі ковані кільця укріплювали на шкірі рядами впритул або лускою. Часто кільця нанизували на ремінці і нашивали рядами (мал. 7 в). Був іще спосіб вкладати сіткою товсті ремінці й приклепувати до шкіри цвяхами з великими голівками. Спочатку обладунок обмежувався коротким, до стегон, панцером з короткими, вище ліктя, рукавами (Мал. 7 б) та короткою спідницею із шкіряних смуг.

Але з ІХ ст. панцер почали подовжувати до колін і обов'язково розрізувати внизу (частіше спереду і ззаду), щоб зручно було сідати на коня. Спідниця зникла. Разом з тим до панцера додали панцерний капюшон-ковпак куаф, який захищав водночас низ обличчя, шию та плечі (мал. 7 в; мал. 8 а, в, г). У кінці періоду панцер піхотинців іноді перетворювався на своєрідний комбінезон з броньованими зовні штанами до колін або до литок, який одягався за допомогою розрізу ззаду. Тоді ж, зокрема в Німеччині, з'явилися й окремі панцерні штани, що охоплювали ногу спереду та з боків від стегна до кісточки ступні й були стягнуті навколо неї ремінцями (мал. 8 а, д). Прості воїни носили тільки простьобану безрукавку із шкіряним пластроном на грудях і спині — гамбезон, який згодом одягали рицарі під кольчугу і який поширився в Західній Європі лише з XII ст. Бойовим наголів'ям спочатку був шолом з металевим каркасом, котрий складався з обода та кількох смуг, що сходилися дугами в центрі шолома й надавали йому конічної яйцевидної форми (мал. 8 в). Під каркас підбивали шкіряну підкладку, яка виглядала поміж дугами. У кінці періоду як панівний тип бойового наголів'я поширився так званий норманський шолом, конусовидний, з невеликим нерухомим нанісником, кутий з одного шматка (мал. 8 б). Взувалися у звичайні черевики, короткі панчохи та штани, в ранній період обов'язково обмотані ремінцями по ногах.

Мал. 7 Ориат короля. Військові костюми, обладунок. Західна Європа. Кінець V — X ст.: а) орнат короля; б) ранній панцер із спідницею з шкіряних смуг (на ногах ремені); в) тунікоподібний панцер із кілець, круглий щит. Рис. 7 Орнат короля. Военные костюмы, доспехи. Западная Европа. Конец V—X вв.

Захисну зброю доповнював щит двох основних форм: круглий, більш ранній, який зберігся майже до кінця періоду (мал. 7 в), або мигдалєвидний, загострений донизу, що з'явився з X ст. у норманнів (мал. 8 а).

Перший мав у діаметрі 50—60 см, другий досягав висоти 1-1,2 м. Щити виготовляли з дерева й оббивали шкірою, а поверх шкіри — ще залізними смугами, бляхами та цвяхами. Озброєння феодала складалося із списа, сокири та меча з хрестовиною завдовжки близько 1 м, який став основною зброєю, а для рицаря кінця періоду — й емблемою його рицарського звання. Меч висів у піхвах вертикально спереду біля лівої ноги на спеціальному ремінці (мал. 7 б, в; мал. 8 а). Шпори аж до кінця періоду коліщат іще не мали й закінчувалися загостреним стрижнем (мал. 8, д, е, ж).

Мал. 8 Військові костюми, обладунок. Західна Європа. Кінець V — X ст.: а) пізній панцер з броньованими штанами, мигдалєвидний щит; б) норманський шолом; в) ранній каркасний шолом; г) панцерний капюшон-ковпак куаф; д) броньована штанина; е, ж) шпори із стрижнями; в) спосіб підвішування меча. Рис. 8 Военные костюмы, доспехи. Западная Европа. Конец V—X вв.

Облачення духівництва

Богослужбовий костюм католицького духівництва Західної Європи після фактичного розділу церков у IX ст. дещо відрізнявся від візантійського облачення православного духівництва. Стихар замінила довга, обов'язково біла туніка — альба. На відміну від стихаря православних священиків, альба мала вужчі й довгі рукава, стоячий відкладний комір, що прикривав шию, та ручник — вузьку орнаментовану стрічку з бахро-мою, котру надягали на ліву руку біля зап'ястя (мал. 9 б). Основним вбранням залишалася риза казула, що відповідала фелоні. Ризу кроїли так само, як і пенулу, але укороченою спереду завдяки вирізам напроти рук (мал. 9 а, б, в). Православна епітрахиль у католицькій церкві мала назву столи, її завжди носили незшитою, часто внизу із дзвониками. Вище духівництво, починаючи з єпископів (мал. 9 в), додатково одягало: далматик завдовжки до колін і з розрізами з боків, який носили поверх альби під казулою, паліум, котрий являв собою довгу орнаментальну смугу з зображеннями хрестів, не зшиту, у вигляді наплічника із звисаючими спереду та ззаду кінцями, й митру. Спочатку митра мало чим відрізнялася од ранньовізантійської. Вона була схожа на півкруглий капелюшок (мал. 10 б) і лише з X ст. почала набувати специфічної для католицького духівництва дворогої форми (мал. 10 а). Особливістю західноєвропейської митри були також дві орнаментальні стрічки з бахромою, що звисали на спину. Суттєва відмінність костюма вищого католицького духівництва — жезл у вигляді високого посоха з загнутою гачком верхівкою, оздобленою різьбленням та кольоровими емалями (мал. 10 г). Облачення римського папи вирізнялося лише багатим плащем-мантіею, накинутим на плечі, перевагою в одягові білого кольору та двома регаліями його верховної влади — тіарою у вигляді високої конусовидної шапки білого кольору з золотим декором (мал. 10 в) та жезлом-посохом, прикрашеним зверху восьмикутним хрестом, внизу якого прикріплювалася пишно розшита пурпурна хустка з бахромою (мал. 10 д). Все католицьке духівництво обов'язково виголювало на тім'ї тонзуру у вигляді кружка, навколо якого підстрижене волосся йшло ніби вінком (мал. 11 а, в). З IX ст. загальним для всього католицького духівництва поступово стало гоління обличчя, хоч носити бороду та вуса церковними канонами не заборонялося; їх подекуди ще відрощували і в наступну добу розвитку феодалізму.

Мал. 9 Облачения католицького духівництва. Західна Європа. Кінець V — X ст.: а) схема крою казули; б) альба, стола, казула, ручник (облачення священика); в) альба, стола, далматик, казула, паліум, митра, жезл (облачення єпископа). Рис. 9 Облачение католического духовенства. Западная Европа. Конец V—X вв.

Звичайний вихідний одяг духівництва мало чим відрізнявся від світського, за винятком хіба що довжини туніки, яка завжди була повною, до ступень. З IX ст. обов'язковим верхнім одягом священиків став плащ-кап — довгий, безрукавий, який накидали на плечі й застібали в центрі на грудях. Кап обов'язково мав капюшон з великим широким наплічником, що прикривав спину, груди, плечі та руки майже до ліктів (мал. 11 в). При цьому капюшон не накидали на голову. Колір усього одягу духівництва був більш скромний: коричневий, сірий, синій, темно-фіолетовий. Помітніше вирізнявся костюм монахів, що поступово складався із суворо регламентованого статутом кожного чернецького ордена одягу. До нього належали: довга волосяниця, тобто нижня камиза, пошита з грубої волосяної тканини, довгий, до п'ят, далматик-фрок, з досить широкими й довгими рукавами (мал. 11 а,). Цей верхній одяг шили з грубої шерсті і підперізували ремінцем чи шнурком. На голі ноги взували прості сандалі, а на голову обов'язково накидали капюшон з широким наплічником. Багато орденів, крім цих двох видів одягу, запровадили ще й вузький нарамник, нерідко вишитий зверху, причому передня та задня його пілки іноді з'єднувалися пришитими з боків смугами (мал. 11 б). Деякі монахи носили плащі-мантії, схожі на капи духівництва. Кольори їхнього одягу були різними в межах тих самих тонів (хоч зустрічався й білий одяг), залежно від того, хто до якого ордену належав.

Мал. 10 Головні убори, жезли католицького духівництва. Західна Європа. Кінець V — X ст.: а, б) єпископські митри (а — пізня, б — рання); в) тіара римського папи; г) єпископський жезл; д) жезл римського папи. Рис. 10 Головные уборы, жезлы католического духовенства. Западная Европа. Конец V—X вв.

Мал. 11 Костюми монахів. Західна Європа. Кінець V — X ст.: а) фрок; б) фрок, нарамник; в) плащ-кап. Рис. 11 Костюмы монахов. Западная Европа. Конец V—X вв.

Жіночі костюми

наверх

Основний одяг

Основу жіночого костюма складало таке саме, як і в чоловіків, тунікоподібне глухе вбрання з вузькими довгими рукавами, яке теж називалося камизою і котою (мал. 12 б). Істотна різниця була лише в довжині (у жінок, як правило, повної, тобто до кісточок ступень, а в кінці періоду — навіть до землі). Крім того, колишній далматик перетворився на дуже поширений верхній одяг, який дістав назву плаття-роб (мал. 12 а).

Для всього одягу характерним було дедалі більше й більше звуження верхньої частини при розширенні нижньої (мал. 12 а), у зв'язку з чим він набував вигляду справжніх суцільнокроених платтів з досить широкою, спадаючою зборками і складками спідницею. Проте відносна вузькість верхньої частини плаття ще далека була від цілковитого облягання, яке б окреслювало форми тіла, і загальний силует жіночого костюма залишався майже рівним, неприталеним (мал. 13 а). Усе жіноче вбрання мало високий шийний виріз без декольте і комірів. Декор його принципово нічим не відрізнявся від прийнятого для чоловічого одягу. На початку періоду верхнє жіноче плаття було значно коротше за коту, завдовжки до литок або навіть колін (мал. 12 б). Пізніше воно подовжувалося, досягаючи землі, але ще не утворюючи шлейфів (мал. 13 а, б, в). Разом з подовженням плаття поширювався звичай підбирати його до рівня колін або спереду в центрі чи збоку (мал. 14 а), так щоб було видно частину коти. В народі верхнє плаття ніколи не спускали нижче кісточок. По талії плаття підперізували декоративним поясом, який вільно охоплював торс і іноді одним кінцем звисав до колін (мал. 14 в). Проте це було не обов'язковим, особливо в костюмах дівчат та городянок. Спочатку роб мав короткі, до ліктів, досить широкі рукава, на зміну яких згодом, особливо в кінці періоду, прийшли дзвоникоподібні, завдовжки 3/4 або 7/8 (мал. 14 а).

Мал. 12 Жіночі костюми. Західна Європа. Кінець v — X ст.: а) схема крою верхнього плаття-роб; б) раннє підперезане плаття поверх коти. Рис. 12 Женские костюмы. Западная Европа. Конец V—X вв.

Основний одяг

Як і чоловіки, жінки носили плащі. У найраніший період зустрічалася ще пізньоримська пала, яку драпірували й накидали на голову (мал. 14 б). Проте вже у VIII ст. вона перетворилася на довге покривало на голову (мал. 13 б; мал. 14 б), а найпоширенішим жіночим плащем стала півкругла мантія, накинута на плечі й закріплена в центрі під шиєю спочатку фібулою потім шнурком (мал. 14 в). Це перший довгий одяг знатних жінок, який волочився по землі й утруднював рухи. Така мантія ніби символізувала непричетність до праці, виражала прагнення «благородних» до станової відособленості й відповідала поглибленню класового розмежування. Мантії у знаті були дуже пишними, нерідко підбивалися хутром або підшивалися яскравою дорогою підкладкою. З X ст. як жіночий плащ почали використовувати й пенулу, але дуже укорочену спереду, так що коротка передня частина утворювала ніби накидку-пелерину (мал. 13 а). У скандинавських жінок, особливо в народі, протягом досить довгого часу зберігалися ще «варварська» спідниця, підтримувана широким поясом, та хутряна чи суконна глуха неприталена кофта.

Мал. 13 Жіночі костюми. Західна Європа. Кінець V — X ст.: а) укорочена спереду пенула б) народний костюм; в) костюм монашки. Рис. 13 Женские костюмы. Западная Европа. Конец У—X вв.

Жіночі головні убори

Своєрідність жіночого костюма виявилася особливо чітко в уборі голови. Дуже часто дівчата, а нерідко й жінки, за «варварським» звичаєм носили ще довге, вільно розпущене волосся (мал. 15 а), яке притримували пов'язками та ободами. Заміжні жінки укладали ще волосся у гладеньку зачіску, обмотуючи навколо голови коси чи пучки волосся у вигляді валика або ж зав'язували ззаду згорток кіс чи вузол волосся (мал. 15 б). В кінці періоду з'явилася нова зачіска — товсті плетінки, перевиті стрічками й випущені на плечі та груди (мал. 15 в). В IX ст. в усіх верствах суспільства заміжні жінки почали носити на вулиці як обов'язковий головний убір хустки. Спочатку хустки були довгі, схожі на покривала, і, спадаючи з голови, огортали всю фігуру. Пізніше, з поширенням плащів, хустка ставала коротшою, щільно прикривала тільки волосся й закутувала голову та шию, навколо яких була по-різноманітному драпірована (мал. 15 г, д). Зокрема, практикувалося драпірування з пов'язуванням хустки навколо обличчя та попід підборіддям. З X ст. з'явилися хустки круглого крою діаметром до 1,5—2 м, з отвором для обличчя (30 см у діаметрі), розташованим епіцентрично, на відстані 40—45 см від нижнього краю. Вони дуже щільно облямовували обличчя, спадаючи численними складками на спину, плечі, груди (мал. 15 в, ж). Поверх хусток жінки нерідко надівали пов'язки, ободи, діадеми, рідше — невеликі капелюшки, а королеви та дружини впливових сеньйорів — коропи (мал. 15 е). Правило для заміжніх жінок носити хустки йшло від католицької церкви, яка вважала жіноче волосся небезпечним «предметом спокуси». Проте в Західній Європі, як і на Русі, це правило обов'язковим не стало.

Мал. 14 Жіночі костюми. Західна Європа. Кінець V - X ст.: а) пізнє непідперезане плаття із дзвоникоподібними рукавами; б) ранній плащ-пала, поверх коти; в) плащ-мантія із шлейфом, плаття. Рис. 14 Женские костюмы. Западная Европа. Конец V - X вв.

Різні аксесуари

Взуття жінок було таке саме, як і в чоловіків. Воно лише пишніше оздоблювалось. Асортимент начіпних прикрас теж був обмежений. Жінки дедалі частіше зверталися до хусток, що прикривали шию та груди. У представниць вищої знаті були розкішно декоровані металевими накладками, кольоровими емалями, перлами та коштовними каменями пояси. Костюм монашок, що досить часто зустрічався в кінці ранньофеодальної доби, мав зовсім аналогічний костюмові монахів вигляд. Різниця полягала тільки в тому, що монашки обов'язково носили хустку й покривало (мал. 13 в). Щоденний костюм королеви являв собою значно багатший варіант костюма знатних жінок з доповненням лише однієї регалії — корони.

Мал. 15 Жіночі зачіски, головні убори. Західна Європа. Кінець V — X ст.: а) зачіска з розпущеним волоссям; б) зачіска з підібраними косами; пізня зачіска з випуском двох плетінок; г, д, е) різні способи пов'язування хустки (в — поверх хустки корона); в, ж) кругла хустка з отвором для обличчя (є — схема крою хустки). Рис. 15 Женские прически, головные уборы. Западная Европа. Конец V—X вв.

наверх

Джерело:   К. К. Стамеров - Нариси з історії костюмів. Київ, "Мистецтво" 1978