У статті йдеться про українське козацьке прапорництво XVII-XVIII ст. та його символіку. Подаються відомості про окремі, збережені дотепер, пам’ятки Аналізується стиль козацьких прапорів. Пропонується використовувати елемем ти давньої вексилологічної традиції при розробленні й удосконаленні військової символіки силових структур сучасної України.
Ключові слова: українське козацьке прапориицтво, символіка прапорів геральдичні мотиви, європейські та національні традиції.
Розроблення основ символіки війська незалежної України, яи відомо, відбувалося в 1990-х pp. за участю провідних науковців фахівців з геральдики, вексилології, фалеристики, які ставили собі за мету поєднати у своїх проектах українські національні традиції з європейськими і світовими. Дотичні цієї справи питання обговорю валися на наукових геральдичних конференціях, що їх організовува. т переважно Українське геральдичне товариство. Спеціальні статті публікували журнал „Військо України”, „Військово-історичнии альманах”, газети „Знак”, „Народна армія” та інші виданіїп Проте і нині вряди-годи виникають дискусії стосовно сучасної української військової символіки. Показовим щодо перебігу циcдискусій, скажімо, є те, що в одних учасників їх (обізнаніших і історичними традиціями) такий елемент сучасної символіки, яК кавалерський хрест, асоціюється головно з емблематикою козац тва XVII-XVIII ст., а в інших (не без упливу стереотипів масоппі культури радянської доби) – з емблематикою царської Росії а ти й нацистської Німеччини... Утім єдиним серйозним аргументом ц цій суперечці мали б бути історичні факти, і насамперед з історії козацького прапорництва в Запорозькій Січі та Гетьманщини.
Один з найдавніших таких фактів фіксує літопис Григорія Граб’янки, де згадано корогву (бойовий прапор), надану в 1576 р. реєстровому козацькому війську королем Стефаном Баторієм: „Цей король, забачивши, як добре козаки з татарами б’ються, настановив їм гетьмана, прислав корогву, бунчук та булаву, печатку гербову”1. Символіки цієї корогви Граб’янка, однак, не описує, обмежуючись лише описом зображення на „гербовій печатці” („лицар з самопалом і з ковпаком, набакир надітим”).
З періоду, що передував початку Визвольної війни 1648-1657 pp. до наших днів збереглися лише поодинокі фрагменти описів українських козацьких прапорів. Заданими В.Сергійчука, серед цих фрагментів відомий опис прапора загону запорожців, які на чолі з князем Дмитром Вишневеньким-Байдою у 1557 р. перейшли на службу до Івана Грозного („Середина лазурового кольору, укіс – білого, цукрового; в середньому колі зображений Господь Вседержитель на білому коні серед зоряного неба, оточений небесними силами; в нижньому куті святий апостол Іван Богослов, а на укосі архангел Михаїл на золо-гому крилатому коні". Прикметно, що В. Сергійчук, наводячи цей опис, зазначає: прапор „мав усі атрибути неликоцарського стяга”2, а отже, був виготовлений не в українській, а в гоїочасній московській традиції).
Іншим таким фрагментом є інше корогви, переданої в 1632 р. українським козакам на чолі з отаманом Іваном Воропаєм, що переселилися до московських володінь („тафта венеційська, облямівка червона, всередині два клини жовті та один клин чорний, на чорному клині коло тафти червоної, тафти в ньому два аршини шість вершків"3).
Збереглися також описи прапорів лівобережних козацьких сотень, яким доручався захист місцевих замків (під началом замкових комендантів). Так, Стародубська козацька сотня в 1626 р. отримала „корогву особливу червону з хрестом блакитним”, Чернігівська козацька сотня блакитну корогву з червоним хрестом4.
Далеко більше відомостей про козацьке прапорництво дійшло до нашого часу з доби Богдана Хмельницького. Так, у 1646 р. реєстрове козацьке військо отримало від короля блакитну корогву з „червоно-білим" орлом (імовірно, видозміненим гербом Польщі). Під 1648 р. літописець Самійло Величко згадує запорозькі клейноди, що їх запорожці вручили Богдану Хмельницькому. До них належала й „корогва королівська золотописана, барзо красна” (тобто гарна)5. У лютому 1649 p., як зазначав М.Грушевський, польські комісари передали гетьманові нову королівську корогву – червону з білим орлом і написом „Ioannes Casi-mirus rex”6. Вона, по суті, мала у своїй композиції герб Королівства Польського – без будь-яких інших символів.
Цілком іншу картину показав М. Грушевський в базованому на свідченні очевидця опису облоги козаками Чернігівського полку м. Гомеля 4 червня 1651 р.,: „О восьмій голині рано, при зміні варти, побачили спершу корогву червону з білим хрестом і білою обвідкою, потім показалася друга червона корогва, а коло неї три білі й дві чорні, й дві жовто-облочисті (блакитні. В.П.У1. Єдиним символом, який чітко зафіксував очевидець, тут є хрест (порівняймо з символікою прапорів лівобережних сотень 1620-х pp.).
Ще одна звістка очевидця стосується символіки прапорів, під якими козаки Хмельницького обложили Львів у 1655 р. Як передає його слова І.Крип'якевич, сам гетьман виступав під двома корогвами - великою червоною і другою, „з образом святого Михаїла, що простромлює змія”. Далі ж „ішли інші корогви – більш-менш 34, на них видно було герби майже всіх дальніх воєводств і повітів окрім нашого білого орла в короні”8. На підставі усіх цих свідчень І.Крип'якевич зробив висновок, іцо в часи Хмельниччини в козаків „не було прапора одного типу: на корогвах є делінеації - малюнки всякого роду: коли гетьман у згоді з Польщею, з’являється навіть польський орел з короною з буквами короля; коли козаччина зриває з Річчю Посполитою, на прапорах бачимо герби українських земель, герб Хмельницького «Абданк», святого Михайла-лицаря"9. Проге вже тут виявлялися мотиви, які згодом, наприкінці XVII і у XVIII ст., стануть засадничими д ія козацького прапорнії цтна: по-перше, малюнок хреста, по-друге - зображення святих, що вважалися заступниками козацтва (зокрема і св. архистратига Михаїла).
У записках архидиякона Павла Алепнського під 1654 р. є згадка про прапор „христолюбивого войовничого гетьмана Зиновія”, зроблений „із чорної та жовтої матерії смугами, з встановленим на ньому хрестом”10. У цьому описі, як бачимо, знову фігурує хрест – як сталий атрибут символіки козацького війська, „Христового воїнства".
Нарешті, класичним джерелом з історії козацького пранорницт-ва доби Богдана Хмельницького вважається опис 24 прапорів, що їх військо князя Януша Радзівілла захопило під Черніговом (у Ріп-кинській битві 26 червня 1651 р.) та в Києві (наприкінці липня того ж року)11; вперше цей опис опублікував у 1963 р. Я.Ісаєвич12. Серед цих прапорів є кілька, символіку яких можна атрибутувати одразу. Так, на одному з „київських” прапорів на червоному полотнищі виступає білий коронований орел з гербом королівської династії Ваза на грудях (горб Королівства Польського; прапор, таким чином, майже ідентичний до описаного М.Грушевським під 1649 p.); на трьох інших „київських” прапорах емблема з печатки Київського магістрату (лук зі стрілою), і це дало підставу Я.Ісаєвичу стверджувати, що ці прапори „могли належати не козакам, а магістратській варті або київським цехам”.
На більшості інших „київських" прапорів центральною фігурою вміщено хрест – найчастіше у сполучснні з небесними світилами (сонцем, півмісяцем, зорями, зіркою з півмісяцем). Один з прапорів має нетрадиційний символ – руку з вогненним мечем (атрибутом св. архангела Михаїла), довкола якого ті самі хрест, півмісяць, сонце й зірки; на іншому прапорі скісний (андріївський) хрест, обтяжений сонцем і супроводжуваний зірками й півмісяцем.
З „чернігівських" прапорів особливу символіку має лише червона корогва із зображенням на коні св. Юрія Звитяжця, що нищить змія. На решті прапорів знову-таки зображення хреста або композиції з хреста, півмісяця й зірок. На одному, щоправда, додано ще композицію з квіткового орнаменту (стилізованих геральдичних троянд).
Цікавим джерелом, запровадженим у науковий обіг порівняно недавно, є прапор доби Хмельниччини, який у 1990-х pp. у фондах Військового музею („Armemuseum”) у Стокгольмі виявили Ю.Савчук і Є.Турек13. Фактично зберігся лише фрагмент цього прапора (основна частина). Символіка його цілком типова для тогочасного нрапор-ництва козацького війська у центрі білого полотнища з бурою облямівкою обведена червоним колом композиція: бурий хрест із червоним обрамуванням, кругякого вісім жовтих шестикутних зірок, а ближче до хреста – дві червоні зірки такої самої форми; під хрестом бурий півмісяць, перекинутий рогами догори. Всередині кола, біля хреста, – літери: Е.К.М.Л., зовні – Б.Х.Г.В.З. Згадані дослідники розшифровують ці літери як „Богдан Хмельницький, гетьман війська запорозького єго королівської милості". Виходячи з такого тлумачення, вони стверджують, що цей прапор був особистою відзнакою гетьмана (останнім часом такий погляд досить широко тиражується у пресі), проте тогочасні джерела не описують його серед клейнодів Хмельницького (хіба що його можна ототожнити з „білими" корогвами, які згадує очевидець облоги Гомеля). З огляду на це можна припустити, що прапор міг належати певній одиниці війська Богдана Хмельницького (полку чи сотні), а ініціали гетьмана на ньому виступали як символ перебування цієї одиниці під його командуванням. Не забуваймо, що в період Визвольної війни 1648-1657 pp. саме Богданове ім'я символізувало боротьбу козацтва за волю. Так, за словами Н. Поломської-Василенко, у Києві на початку 1649 р. гетьмана вітали „як героя-визволителя України з польської неволі, як нового Мойсся", сам він титулував себе „єдиновладним самодержцем України”, а „в церквах поминали його як гетьмана та государя”14.
Нарешті, слід додати, що на мініатюрі з портретом Богдана Хмельницького, вміщеній у літописі Самійла Величка, герб гетьмана „Абданк – Сирокомля” (у червоному щиті двічі переламаний пояс, увінчаний хрестом) обрамований арматурою з прапорів. По лівий бік щита всі прапори мають зображення лицарського хреста, по правий півмісяця15.
Отже, уже за часів Богдана Хмельницького в символіці козацького прапорництва утверджуються два основні мотиви: 1) зображення хреста, часто у сполученні з півмісяцем, сонцем та зірками; 2) зображення християнських святих або їхніх атрибутів.
Ті самі мотиви переважали у другій половині XVII на початку XVIII ст. у слобідському прапор-ництві. Згідно з даними В.Іванова й В.Смоленського16 корогви полків і сотень Слобожанщини мали тоді символіку, скомпоновану саме за цими двома схемами. Зображення хреста, супроводжуваного півмісяцем і зірками, є на корогвах Другої Суджанської, Педригайлівської. Кра-сноиільсько-Сироватської сотень; хреста, увінчаного короною або вінком, на корогвах Харківського полку, Балаклійської сотні; хреста з образом І Ісрукотііорного Спаса на корогві Ізюмського полку. Зображення святих були на корогвах Ост[югозького полку (Бог-Отець), Сумського полку (Богородиця з немовлям Ісусом). Охтирськоп* полку (св. апостол Андрій на хресті), Першої Острогозької (Спас Нерукотворний), Другої Острогозької (сцена Благовіщення), Me реф’янської (Св. Апостол Петро). Печенізької та Липецької (св. Юрій Звитяжець, що пищить змія). Деркачівської та Другої Миро-пільської (св. архангел Мнхаїл) сотень. Часом ці мотиви носд ну вались: так. на корогві Дерка чівської сотні шід постаттю архангела Михаїла, що нищить мечем диявола, містилося зображеп ия хреста і двох зірок. У цілому, за відомостями В.Іванова, на 36 досліджених ним слобідських пра порах переважали образи святих: св. Архангел М ихаїл фігурував9 разів. Богородиця - 8 разів, св. Микола 7 разів, св. Юрій Звитяжець – 3 рази17
Типовою пам’яткою козацько то ирапорництва XVII ст. є також прапор, що зберігається нині у фондах Білоцерківського краєзнавчого музею18. На темно-жовтому його полотнищі фігурує характерна композиція з червоних фігур: у центрі - хрест, угорі та з боків його три восьмикутні зірки, під хрестом півмісяць рогами догори, ще нижче - шабля вістрям убік, над якою зубчаста корона з хрестом.
Поодинокі відомості стосовно прапорів гетьманів доби Руїни маємо з другої половини XVII ст. Зокрема відомо, що Петро Дорошенко отримав від турецького султана корогву із зображенням півмісяця; натомість політик пронольської орієнтації Михайло Ханеико одержав від короля Михайла Вишневенького „кармазинову адамашкову корогву з жовтим орлом і гербом короля” (тобто, судячи з усього, з тогочасним державним гербом Польщі - орлом, на грудях якого вміщено родовий герб Вишнсвецьких „Корибут”: хрест, поставлений на перекинутому півмісяці, під яким шестикутна зірка)19.
Збереглася також певна інформація про козацьке прапорництво часів Івана Мазепи. Так, львівський досі ідн и к і ючатку XX ст. Й.Застирець, покликаючись на матеріали архіву відомого польсько-українського письменника і політичною діяча XIX ст. М.Чайковського (Садик-паші), наводив описи прапорів, під якими військо Мазепи перебувало в 1709 р. у Бендерах: „Орел України і архангел Запоріжжя повівали над військом”20 (як коментує це повідомлення А. Ґречило, „парадоксально, але «орел України» був нічим іншим, як двоголовим російським орлом”21). Далі згаданий автор наводить уже докладніший опис корогви, яку передав козакам Мазепи султан Ахмет III: „На червонім тлі півмісяць і над ним срібна звізда, а на блакитному тлі золотий хрест східної церкви. Знам’я се було посвячене царгородсь-кнм патріархом, був се символ злуки ісламу з християнством”22.
На увагу заслуговує і розвідка Ю. Савчука „Студії над прапором Івана Мазепи”23, присвячена ще двом автентичним пам'яткам прапорництва кінця XVII - початку XVIII ст.: великим корогвам гетьманів Івана Мазепи 1688 р. та Данила Апостола 1730 p.. що зберігаються нині в російських музеєсховиїцах. Обидва прапори виготовлені в Московській збройовій палаті за одним зразком: на білому полотнищі з золотою лиштвою – герб Московського царства (двоголовий орел пыд трьома коронами, на грудях якого – щиток із зображенням св. Юрія Звитяжця), оточений трьома золотими картушами з титульними написами; по краях прапора – три восьмикутні зірки. Незважаючи на безперечну цікавість цих прапорів в історичному плані, їхня символіка є типовою не для самобутнього козацького, а саме для російського військового нрапорництва і по суті не має жодних українських національних рис (фактично єдиний зміст символіки цих двох корогов підкреслити підданство Гетьманщини Московському царству).
Автентичною пам’яткою прапорництва Мазениних часів є ще один прапор, який Ю.Савчук і Є.Турек віднайшли у фондах Військового музею у Стокгольмі24. Як зазначають ці дослідники, його здобули шведи у битві біля Несвіжа 1706 р. Прапор має малинове полотнище, на лицьовому боці великий картуш із зображенням св. архангела Михаїла з мечем і щитом, під ним – у малому картуші герб гетьмана Івана Мазепи, збоку – овальне клеймо з гербом Московського царства (двоголовим орлом). Подібна композиція і па зворотному боці: у великому картуші зображення Богородиці, нижче в малому картуші – герб стародубського полковника Михайла Миклашевського (на червоному тлі золотий лук із двома стрілами), збоку герб Московського царства. Зображення герба полковника Миклашевського дає підстави припускати. що прапор міг належати очолюваному ним Стародубському полку. Імовірно, за таким зразком виготовляли в той час і прапори інших полків.
До речі, на відомій алегоричній іравюрі І.Мигури 1706 р. „Мазепа серед добрих діл своїх" герб гетьмана Івана Мазепи „Курч” (вилоподібний хрест, супроводжуваний півмісяцем і шестикутною зіркою) обрамований прапорами з гербами провідних старшин тогочасної Гетьманщини: генерального судді Василя Кочубея (серце з двома хрестами). полковників Андрія Войнаровського (герб „Стржемє" – стремено), Костянтина Мокієвського (герб „Ясенчик" – ключ). Михайла Миклашевського (інший варіант герба Миклашевських, „Остоя” меч і два півмісяці) тощо25.
У XVIII ст., насамперед під впливом стилю бароко, що панував тоді як в українському мистецтві загалом, так і в геральдиці зокрема, композиція козацьких прапорів почала істотно ускладнюватись. Прикладом цього є хоча б тогочасне прапорництво Запорозької Січі, про яке, на щастя, лишилося чимало відомостей.
У 1924 р. Микола Макаренко описав групу запорозьких прапорів і ко|хжш з в фондів Ермітажу. На думку дослідника, історична доля цих прапорів склалася так після зруйнування Січі в 1775 р. вони потрапили до князя Г.Потьомкіна, а коли тоіі помер. – до князівського управителя, де „зберігалися на горищі як непотріб”26. Після смерті вдови управителя в 1829 р. прапори врешті передали до Царськосельського арсеналу, а пізніше – до імператорського Ермітажу.
„Ермітажна” збірка, за М. Макаренком, налічувала 14 прапорів:
- морський прапор Війська Запорозького" малинового кольору, із зобра-женням козацького вітрильника;
- червона корогва Поповичівського куреня 1772 1774 pp. з тканини французького виробництва:
- велика блакитна корогва, виготовлена 1764 р. коштом кошового отамана Петра Калнишевського:
- помаранчева корогва „з квітками" з тканини китайського виробництва:
- зелена корогва Дерев'янківського куреня 1772 p.;
- темно-червона корогва, виготовлена 1772 р. коштом полковника й старшини Самарської паланкн;
- жовто-зелена корогва, виготовлена 1773 р. коштом полковника Василя Нагая зі старшиною;
- велика жовта корогва із зображенням герба Російської імперії, „обновлена" 1759 р. коштом кошового отамана Григорія Федоровича:
- червона корогва, виготовлена 1774 р. коштом старшини Крилівського куреня;
- жовто-палева корогва з синьою смугою. виготовлена 1772 р. коштом полковника Семена Галицького зі старшиною;
- рожева корогва, виготовлена коштом полкового старшини Петра Чернявського;
- темно-палева корогва 1772 р. з тканини китайського виробництва;
- велика жовта корогва із зображенням іс|)ба Російської імперії, дарована 17G3 р. імператрицею Катериною II;
- фрагмент сіро-блакитної корогви ПІкуринського куреня, виготовленої коштом полковника Степана Блакитного зі старшиною.
Найвідоміший серед них - „морський прапор Війська Запорозького”, репродукований у багатьох виданнях з історії Запорозької Січі. У центрі його полотнища – зображення вітрильника з козаками на палубі, угорі – традиційні для козацькогопра-порництва образи архангела Михаїла та Христа Спаситсля. Прикметно, що це один з небагатьох прапорів, де центром композиції виступає реалія козацького військового побугу (у даному разі – корабель).
Більшість інших прапорів поєднує обидва із зазначених вище мотивів символіки козацьких корогов постаті святих і зображення хреста й небесних світил. Характерно, що образи святих туг (хіюрмлсно в дусі барокової геральдики XVIII ст. – вписано у фігурні картуші або щитки з коронами. Скажімо, на прапорі, виготовленому в 1772 1774 pp. коштом старшини Поиовичівського куреня, видно хрест і поряд два кола, у яких зображено постаті святих (архангела Михаїла і Юрія Звитяжця). На тогочасній корогві, виготовленій коштом старшини Самарської паланки, композиція з хреста, півмісяця й шестикутних зірок, а поряд – картуш із зображенням св. Юрія Звитяжця. На корогві 1774 p., виготовленій коштом старшини Крилівського куреня, півмісяць, вісім п'ятикутних зірок і картуш з постаттю апостола Петра. На корогві Шкуринського куреня, виготовленій коштом полковника С тепана Блакитного, видно півмісяць із двома зірками, а поряд – вписаний у коло коронований картуш з постаттю архангела Михаїла.
Нарешті, увагу привертає зроблений М.Макареиком опис великої корогви, виготовленої 1764 р. коштом кошового отамана Петра Калнишевського. На обох сторонах полотнища цього прапора вміщено зображення герба Російської імперії двоголового орла, однак на одному боці прапора на грудях орла фігурує бароковий картуш із постаттю апостолів Петра й Павла (імовірно, св. І Іетро виступає тут як особистий патрон кошового отамана), на другому - картуш з постаттю св. архангела Михаїла (як традиційного заступника козацького війська).
Ще один зразок запорозького нрапорннцтва – значок Шкуринського куреня другої половини XVIII ст. – зберігається нині у фондах Національного музею історії України27. Символіка його в цілому скидається на композицію прапорів „ермітажної” збірки: на полотнищі палевого кольору бароковий картуш з короною, всередині його – канонічне зображення св. Юрія Звитяжця (з написом „Святий Георгій”) на тлі блакитного неба, а довкола білеколоз виписаними червоними літерами іменами старшин, коштом яких виготовлено відзнаку: „КодацькиЙ полковник Степан Блакитний, куреня Шкуринського; осавул куреня Титарівського Яків Кулаківськнй; писар куреня Мишас-тівського Дем’ян Третяк”.
Досить цікаве джерело з історії козацького ирапорництва становить також малюнок „Козацька рада в Січі", доданий до праці О.Ріґельмана „Літопис на оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі" (завершеної в 1787 р.)28. Тут, серед інших запорозьких реалій, вміщено й зображення корогви з досить простою, алетиповою для козацької символіки композицією: у центрі полотнища - хрест, супроводжуваний у горішніх кутах шестикутною зіркою і півмісяцем, у нижніх півмісяцем і сонцем. У сучасних реконструкціях нього прапора його кольори здебільшого подають так: полотнище малинове, хрест – білий, побічні фііури золоті29. На основі малюнка з праці Рігельмана реконструкцію опубліковано в „Історії Русі" О.Барвінського, а згодом цю ілюстрацію передруковано в популярній „Історії Українм-Русі" М.Аркаса30.
Додамо також опис типових запорозьких корогов, наведений Д. Яворницьким у його відомій „Історії запорізьких козаків": „Прапором, хоругвою чи корогвою називалася шовкова яскраво-червона хустка із зображеним посередині або білим польським орлом, коли запорожці були за польським королем, або двоголовим російським, коли вони перейшли до московського царя, а по боках Снасителем і архангелом Михаїлом"31.
Серйозні зміни відбулися на той час у прапорннцтві Гетьманщини. 8 березня 1755 р. останній гетьман України Кирило Розумовський видав ордер, згідно з яким прапори всіх козацьких військових частин відтепер уніфікувалися. З одного боку прапора мав бути „герб національний” (малюнок „козака з самопалом" герба українського козацького війська, відомого ще з кінця XVI ст.). а з другого – „герб сотні, до котрої сіє знамено належить”. Відповідно до вимог цього ордера в середині XVIII ст. виконано кілька проектів прапорів. Відомості про „абрис” прапора Лубенського полку, що його в 1758 р. виконав місцевий полковник Іван Кулябка, оприлюднив Олександр Лазаревський у „Нотатці про козацькі прапори”. За цим проектом, прапор з одного боку справді мав „національний" герб („на світло-голубій голі з правої сторони на золотій землі на знаменах козак рознисан буде”), а з другого – герб Лубенського полку, знаний нині з численних печаток полкової канцелярії (у картуші – рука, що тримає пернач; пізніше, 1782 p., цей символ було покладено в основу нового міською герба Лубен)32.
Прапор з аналогічною символікою є нині у фондах Національною музею історії України (виявлений у с. Сенчанські Скоробагатьки колишнього Лубенською полку, цей прапор в останній чверті XIX ст. було передано до Церковно-археологічного музею при Київській духовній академії)33. З обох боків полотнища (ясно-блакитного кольору) вималювано золоті барокові картуші, обрамовані військовою арматурою (композицією з прапорів, гармат, мортир, литавр і сурем); на лицьовому боці в картуші „козак із самопалом”, на зворотному – герб Лубенського полку (рука з перначем); до того ж, над полковим гербом уміщено малюнок двох янголів, що тримають пальмові галузки.
У виданні „Ілюстрованої історії України" (1913 р.) М.Грушевський вмістив також прорис корогви Домонтівської сотні 1762 p., що зберігалася вкінці XIX - на початку XX ст. у фондах Чернігівського музею, заснованого В.Тарновським34. На лицьовому боці корогви картуш, обрамований арматурою (з прапорів, бунчуків, списів, ядер та литавр), у картуші чітка постать „козака з самопалом”. На жаль, історик не подав прорису зворотного боку прапора (судячи з усього, там мав бути картуш із зображенням полкового Переяславського полку – або сотенного Домонтівської сотні герба; символіка цих гербів відома нам нині з печаток відповідних полкових і сотенних установ). Щодо кольору прапора є різні відомості: скажімо, у каталозі Чернігівського музею 1898 р. його зазначено як „зелено-сірий”, тим часом Вадим Модзалевський, що певний час працював завідувачем цього музею, називає блакитний колір35.
Прикмето, що в тогочасній символіці козаччини спостерігалося й „зворотне” явище - використання „прапорових” мотивів у місцевій геральдиці. Так. на печатці Срібнян-ської сотенної канцелярії 1760-х pp. щиток із гербом сотенного містечка, відомим ще з початку XVIII ст. (малюнком серця з хрестом над ним), вінчають два перехрещені прапори, на яких повторено фігури герба (на одному малюнок хреста, на другому серця)36. Стилізовані зображення козацьких корогов є також на печатках Ватуринської сотні 1750-х pp., Піщанської сотні 1760-х pp. тощо.
Отже, друга половина XVIII ст. стала для української козаччини добою своєрідного розквіту власного прапорництва – ніби „золотоюосінню” перед остаточним скасуванням козаччини в Україні впродовж 1764 1781 pp., у ході ліквідації гетьманського правління, рач грому Запорозької Січі й зрештою, – знищення полково-сотенної адміністрації.
Використання геральдичних мотивів з поєднанням європейської і національної традицій, залучення до композицій прапорів символіки полкових та сотенних міст, збереження в емблематиці прапорів традиційних, відомих ще з доби Хмельниччини мотивів – зображень християнських святих, хреста, небесних світил – усе це в сумі сприяло витворенню особливого стилю козацької вексилології, завдяки чому прапорництво Гетьманщини й Запорозької Січі XVII-XVIII ст. стало явищем, своєрідним і на світовому терсні. Отож цілком козацького ирапорництва, належно переосмислені й увідповіднені до сучасних вимог, мають бути засвоєні й використані в розробленні та вдосконаленні військової символіки сучасної України.
Джерело: Військово-історичний альманах № 2 Київ 2008 // Володимир Панченко: Козацьке прапорництво XVII-XVIII ст.