Де той Богун, де та зима?
Інгул щозиму замерзає.
Богун не встане загатить
Шляхетським трупом. Лях гуляє!
(Тарас Шевченко. Поема «Гайдамаки».)
Отак скажу я на Суді Страшному:
Умру в багні, воскресну в Богуні.
Бо він – Іван. Іван – то є син Грому.
Він брат всього святого у мені...
(Ліна Костенко. Поема «Берестечко».)
Політична та соціально-економічна ситуація в Україні після Зборівського трактату (8.08.1649 р.) відзначалася складністю і великою напруженістю. На Волині, Поділлі і в Галичині знову відновилася влада польських панів. У Польщі престол зайняв король Ян Казимир II, який оголосив «посполите рушення». Довідавшись про підготовку нового нападу Польщі, Богдан Хмельницький звернувся до народу із закликом стати на захист Батьківщини. До козацького війська почали прибувати озброєні загони селян і міщан з усієї України. Натомість козацька старшина провадила енергійну дипломатичну діяльність в самій Польщі, в Росії, Криму, Молдавії, Швеції...
Кожний учасник тих подій знав легендарне ім'я Івана Богуна, українського полковника, патріота, його популярність за період Визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького була надзвичайно великою і не згасла впродовж трьох з половиною століть. А героїзм і безстрашність полковника подивовують і наших сучасників.
Рід Івана Богуна, як зазначалося у наукових дослідженнях, козацько-шляхетського походження. Цікаво, що у книзі «Малороссийский гербовник» (автори Д. Лукомський, В. Модза-левський) описано герб роду Богунів. Тут також вказувалося, що полковник мав сина Григорія та онука Леонтія. Вони були козацькими військовими товаришами...
Іван Богун був знаний серед козаків як учасник оборони Азова від турецької армії, а також нападів татар у період 1637-1642 рр. У присвяченій йому пісні «Ой, з-за гори чорна хмара» героя змальовано найголовнішим діячем доби Б. Хмельницького. В 1650 р. був призначений кальницьким (вінницьким) полковником. Очолював повстанські війська на Брацлавщині, під Бе¬рестечком, Батогом, Жванцем, Уманню...
Воєнні дії почалися у 1651 р. підступним нападом шляхетської Польщі на Україну. На початку лютого польські війська вторглися на Поділля. Передові частини кінноти М. Калиновського оточили Вінницю, де розташовувався полк І. Богуна. Полковник хотів затримати на якийсь час поляків, доки не прибуде підмога від Б. Хмельницького. Сили противника чисельно переважали, тому, аби вирватися з оточення, козаки змушені були вдатися до хитрощів. Річка Буг, поблизу якої проходила битва, взялася кригою, однак якщо у тій кризі прорубати ополонки і притрусити їх соломою... - жоден ворог не зможе ухилитися від розставлених пасток. Схрестивши шаблі із поляками на полі бою, козаки вдалися до втечі, начебто злякавшись чисельних переваг ворога. Хутко оминаючи небезпечні місця, богунівці почали тікати кригою в бік монастиря, розташованого на протилежному березі ріки. Шляхта, відчувши близьку перемогу і безсилля супротивника, лавою сунула добивати ворога. Однак не так сталося, як гадалося... Утрапивши в небезпечні місця, поляки опинилися у водах Бугу, адже посічений ополонками лід, не витримуючи такої навали, почав тріщати і врешті завалився.Чимало війська шляхетського тоді потопилося. Натомість козаки Богуна з боєм прорвалися з оточення і з'єдналися з козацько-селянською армією.
Б. Хмельницький скликав козацьку раду, яка повинна була вирішити: розпочинати війну чи йти на переговори з королем. Рада ухвалила дати відсіч ворогу. В червні 1651 р. українське військо разом з татарською ордою зустрілось з польською армією під Берестечком (на Волині), на річці Стир. Тут відбувся один з найбільших боїв Визвольної війни. Проти українського війська, очолюваного Богданом Хмельницьким, шляхетська Польща виставила майже всі збройні сили: 150 тисяч осіб, включаючи й озброєних слуг. На чолі їх стояв король Ян Казимир II. Бої перших двох днів закінчилися успішно для козаків. Багато шляхти полягло і під ударами козаків на чолі з І. Богуном.
В день вирішальної битви, 20 червня, польські війська після невдалих спроб перемогти козаків, направили артилерійний вогонь на лівий фланг української армії, де позиції обороняли татари. Союзники, не витримавши натиску, залишили поле бою. Як зауважує один із сучасників, «хан втік ганебно». Богдан Хмельницький, передавши командування полковнику Філону Джалалію, кинувся слідом за татарами. Однак хан не тільки не повернувся зі своїм військом на поле бою, а звелів затримати Хмельницького; він відпустив його тільки тоді, коли одержав чималий викуп із Чигирина. Але у найзапекліший момент бою очільник козаків не мав жодної змоги допомогти своєму війську, яке було оточене польськими військами. Козаки відступили до свого табору і там окопалися. Ворожа армія з трьох боків обступила оборонні позиції козаків, з четвертого боку було непрохідне болото. Десять днів мужньо протистояли захисники ворожому натиску.
Двадцять шостого червня поляки почали з артилерії обстрілювати козацький табір. Козаки відповідали не менш потужним вогнем. Обидві сторони несли великі втрати. Почалися переговори. Польсько-шляхетське командування вимагало від козаків видачі полковників, прапорів і гармат. Богун, якого обрали наказним гетьманом, вирішив не здаватися. Він поширив у польському таборі чутку, ніби хан з Хмельницьким повернулися і вночі нападуть на поляків. Щоб ворог упевнився в правдивості цієї побрехеньки, Богун наказав козакам грати в сурми, бити в литаври. Ворог повірив і вислав за річку чималий корпус. Козаки під командуванням Богуна напали на поляків, що засіли в найближчих окопах, вибили їх звідти і розгромили.
Тридцятого червня козакам стало відомо, що шляхетське командування збирається обійти обложений табір з тилу. Іван Богун вирішив вивести українське військо з лещат облоги. Цей єдиний шлях відходу лежав через болото. За одну ніч оборонці загатили непрохідну багнюку одягом, бочками, мішками, сідлами, возами і попонами. Так була організована переправа значної частини козацького війська.
Решта сміливців, що не встигли вийти з оточення, хоробро прийняли бій, вважаючи за краще загинути, ніж здатись у полон. Триста козаків мужньо захищались, намагаючись прикрити відступ своїх і затримати ворога. З презирством вони відкинули умови ворога і загинули смертю героїв. І все ж завдяки холоднокровності, залізній волі та енергії Івана Богуна основна частина збройних українських сил була врятована. Полковник привів до Богдана Хмельницького десятитисячний корпус воїнів.
Незабаром, у 1652 р., козацьке військо розбило ворогів під Батогом. Сучасники подій порівнювали фінал бою з перемогою карфагенського полководця Ганнібала над римлянами під Каннами.
А в березні 1653 р. польський король Ян Казимир II послав на Україну чималі війська. Командування ними він доручив Стефану Чарнецькому, відомому своєю нелюдською жорстокістю. Війська Чарнецького вдерлися на Брацлавщину. Скрізь, де проходив ворог, він залишав за собою пустелю руїн і згарищ. Однак винахідливий і кмітливий Богун зумів заманити супротивника під Монастирище (на Поділлі, тепер - районний центр Вінницької області), де 21 березня відбувся вирішальний бій.
Польське військо розгорнутим фронтом пішло на козацькі укріплення. Богун почав контрнаступ. Він вивів з фортеці найкращі частини своєї кінноти і вдарив у тил ворога. Не витримавши удару, шляхта кинулася врозтіч. Перемога була досягнена.
У березні 1653 р. шляхетська Польща знову кинула на Правобережну Україну добірні війська під командуванням Стефана Чарнецького, який намагався дрібними сутичками і маневрами ослабити і деморалізувати козаків, не дати їм змоги з'єднатися. Козацьке командування зуміло зібрати та згуртувати розрізнені частини. Начальником об'єднаних сил був призначений Іван Богун, який став найближчим помічником Б. Хмельницького після смерті Максима Кривоноса.
Ослаблення України шестирічною війною прагнула використати султанська Туреччина, яка чекала слушної нагоди для її поневолення. Свою агресивну політику щодо України вона, як і раніше, здійснювала за допомогою васально залежного від неї Кримського ханства. Татари грабували і спустошували українські міста і села, гнали людей у неволю. Єдиний вихід для українського народу з цього тяжкого становища був у возз'єднанні з Росією.
У 1653 р. Б. Хмельницький активізував переговори з російським урядом. А 1 жовтня Земський собор постановив, щоб цар прийняв у підданство усю Україну на чолі з гетьманом Б. Хмельницьким та Військо Запорозьке з містами і селами. Рішення про возз'єднання України з Росією було виявом волі і бажанням народів. Відповідно до нього 23 жовтня цар оголосив про вступ Росії у війну з Польщею.
Гетьман Б. Хмельницький скликав на 8 січня 1654 р. в місті Переяславі військову раду, яка і завершила процес возз'єднання цих держав. За дорученням Б.Хмельницького І.Богун вів переговори з царським послом, боярином Василем Бутурліним, з яким у полковника виник конфлікт. В літописах, документах йдеться, що Іван Богун відмовився присягнути на вірність московському цареві. В історичних переказах залишилась згадка про те, що він навіть поламав спересердя шаблю на знак протесту, обстоюючи принцип: «Ні до Варшави, ні до Москви, ні до Стамбула, ні до Бахчисарая». Московський цар Олексій Михайлович і польський король Ян Казимир II намагалися по-своєму схилити І. Богуна на свій бік. Вони дарували йому грамоти і посилали пишномовні листи, прохаючи не піддаватися «неприятельським спокусам». Але він не бажав змінювати «королівські пута на царське ярмо» і шукав вихід в ім'я об'єднання України.
Письменниця 0. Апанович у книзі «Україно-Російський договір 1654 року. Міфи і реальність» писала: «Категорично не прийняв ідеї Переяславської ради полковник Іван Богун, якого вважали після Богдана Хмельницького козацьким стратегом номер один. Коронний обозний Андрій Потоцький писав тоді до короля так: «Богун із тих козаків, для яких найвища державна рація - щоб не бути ні під вашою королівською милістю, ні під царем». Іван Богун гідно й упевнено обстоював свою позицію як обранець козацтва. Інтереси держави були для нього понад усе.
Після возз'єднання України з Росією шляхетська Польща не відмовилась від зазіхань на Україну і не припинила своїх загарбницьких дій. Переговори не мали успіху. Польща кинула свої війська на Поділля. А взимку 1654/55 рр. на Україну вторглись і татарські орди з метою грабежу і надання війської допомоги Польщі. Вони обложили Умань, захистом якої керував талановитий полководець Іван Богун. Місто було оточене високими валами і глибокими ровами. Аби вали були неприступними, Богун звелів обливати їх водою, перетворивши на слизькі крижані гори. На допомогу з Білої Церкви виступили війська на чолі з Б. Хмельницьким і російським воєводою В. Шереметєвим.
У битві під Охматовим значних втрат зазнали обидві сторони, але у вирішальний момент І. Богун зі своїми загонами непомітно вийшов з Умані, вдарив у тил польсько-татарського війська і після запеклого бою з'єднався з військами Хмельницького і Шереметєва. В результаті тяжких боїв просування ворожих військ у глиб України було зупинене...
Здоров'я Б. Хмельницького, підірване тяжкими походами, погіршувалося. 27 липня 1657 р. гетьман помер. Поховали, як він і заповідав, у рідному хуторі Суботові...
По смерті Б. Хмельницького гетьманом України став Іван Виговський, який домігся усунення Юрія Хмельницького. Фактично - він був слухняним ставлеником польської шляхти. Іван Богун підтримував курс Івана Виговського на розрив з Москвою, але не схвалював його орієнтації на спілку з Варшавою. Богун - один із найуміліших командирів козацтва, відстоював свободу і незалежність України.
Але поляки плели інтриги і намагалися ізолювати Богуна. Вони схопили полковника і кинули до в'язниці у фортецю Марієнбург. Через певний час король Ян Казимир II звільнив його, оскільки популярність і слава українського лицаря були великі. Крім того, у той час польський король мав потребу в козаках для походу на Лівобережну Україну. Він призначив Богуна наказним гетьманом над козацькими полками і віддав у розпорядження Павла Тетері.
Польський король Ян Казимир II, даючи коротку Характеристику полководцеві, писав; «...Богун - людина найзліша в світі. Він розумно вчинив з ворогами... Я думав покарати його рукою ката, але Господь вчинив інакше...» Під час воєнних дій на Чернігівщині Богун розпочав таємні переговори з командуванням російського і лівобережного українського військ. Про це стало відомо польській шляхті, яка вирішила позбутися талановитого стратега. Полковник вирушив до свого полку, що розташовувався на Правобережжі. Але в Переяславі його не дочекалися... Сімнадцятого лютого 1664 р. біля міста Новгород-Сіверський Івана Богуна було таємно вбито і поховано за селом Комань, неподалік від річки Десни. За легендою - його порубали на частини. Козацтву повідомили, що Богун кудись поїхав і таємниче зник. Побратими надто пізно довідались про його загибель.
Навіть через багато століть, під час громадянської війни 1918-1921 рр., іменем Богуна називали військові з'єднання як червоноармійці, так і оборонці Української Народної Республіки. До речі, першим командиром богунівців був Микола Щорс. У подальшому цей підрозділ було переформовано в полк. А в 1941-1945 рр. полк став гвардійським і в бою отримав назву «Познаньського». Нині в передмісті Києва діє Військовий ліцей імені І.Богуна.
Героїчні подвиги Богуна описано в історичних і художніх творах: «Богдан Хмельницький» (Михайло Старицький), «Брат за брата» (Юрій Мушкетик), «Я, Богдан» (Павло Загребельний), «Гомоніла Україна» (Петро Панч), «Вогнем і мечем» (Генріх Сенкевич), «Богун» (Олександр Соколовський), «Іван Богун» (Яків Качура) тощо. Прах славетного полковника Івана Богуна і нині покоїться на березі Десни, але йому й досі не зведено гідного пам'ятника.