У фондах НМІУ зберігається невелика колекція (понад 100 од. шсреження) матеріалів давньоруського часу, яка походить з с. І Парки Рокитнянського району Київської обл. Вони надійшли до Київського науково-промислового і художнього музею в 1905 р. Перша частина експонатів згідно з Рукописним каталогом археологічного відділу музею передана родиною Терещенків її шзаветою Михайлівною та Олександром Николовичем) та В. Н. Ханенко (всього 18 од.), друга - С. С. Могильовцевим (81 од.). Усі нони походять з розкопок В. В. Хвойка, які він провадив на кошти, "держані від голови Київського товариства старожитностей і мистецтв Б. І. Ханенка та власні.
Серед досліджених пам'яток було городище Шаргород, розміноване південніше с. Шарки на березі річки Гороховатки. Шар-город пов'язують з літописним містом 'Горчеськом - столицею осілих тюркських племен.
Поселення площею 90 га складалося з двох частин: великого і кріпленого загону (завдовжки 1400 м) та двох сегмснтоподібних внутрішніх укріплень (420 і 340 м). Тут були розташовані житла, і оаюдарські та ремісничі приміщення.
На північній, прибережній ділянці городища виявлено некрополь (без будь-яких зовнішніх ознак). Могили тут розташовані одна над одною у два, три і навіть чотири шари. В. В. Хвойка выдзначає два типи захоронень: трупопокладення (в землі або на поверхні, обкладені деревом) та кремація.
У могилах давньоруського часу зафіксовано рештки текстильних пиьних виробів, фрагменти тканини різного гатунку. Найбільше оздоблених золотом та сріблом стрічок та поясків. Так, В. В. Хвойка повідомляє, що "на черепі одного кістяка знайдена парчева пов'язка, шита золотом, біля стегна - парчевий пояс з срібними бляшками". Про те, кому належали ці та інші речі, дослідник повідомив узагальнено, без детального опису їх розташування in situ. Але і без таких данних ми маємо цікаві матеріали, що стали часткою зібрання текстилю НМІУ.
В 1955-1956 гг. славяно-литовским отрядом под руководством Ф. Д. Гуревич обследовано несколько групп курганов вблизи г. Новогрудка. Наибольший интерес вызвал могильник у дер. Бретянка в 1,5-2 км к востоку от г. Новогрудка и в 1 км к западу от дер. Бретянка, расположенный на небольшой, заросшей кустарником, возвышенной площадке левого берега безымянного ручья, впадающего в р. Бретянку. Могильник состоит из двух групп курганов, разделенных пахотным полем 200—250 м ширины. В группе, ближайшей к Новогрудку, насчитывается до 130 курганов; в меньшей — около 30. Обе группы курганов были, вероятно, значительно многочисленней, так как на окружающих полях еще можно заметить следы распаханных курганов.
Все курганы сильно оплыли, задернованы и заросли кустарником. Большинство насыпей попорчено корнями старых и ныне растущих деревьев и ямами. Лучше сохранившиеся курганы имеют полушаровидную форму. На вершинах некоторых из них заметны небольшие западины, в единичных случаях у основания насыпей наблюдаются ровики. Размеры курганов: высота от 0,5 до 1,5 м, диаметр от 3,5 до 10 м. Имеются очень маленькие, едва заметные насыпи.
Рыцарь 11 первой половины 12 века был облачен в кольчугу с рукавами до локтей, а нижние полы кольчуги были до колена. Голову защищал шлем из склепанных впотай сегментов или цельнокованый и чаще всего с наносником. Но под шлемом был кольчужный капюшон, на что надевался кольчужный капюшон пока не известно. Кольчугу он надевал на шерстяную и/или кожаную тунику. Кольчужные чулки и длинорукавные кольчуги были в начале изучаемого нами периода только у некоторых рыцарей, но постепенно к концу изучаемого периода такое снаряжение стало распространено у многих рыцарей. Только в 12 веке у некоторых появляются чешуи и ламелляры.
Также к середине 12 века у некоторых рыцарей появились шлема форм: Фригийский колпак и Черепник.
Наручи и поножи если и применялись, то только в единичных случаях. О стеганной защите с мягким наполнителем убедительных данных нет.
У загальному складі матеріалів, що походять з розкопок на території Десятинної церкви, дана підбірка є однією з найчисленніших. На жаль, доводиться констатувати, шо на сьогодні неможливо встановити співвідношення більшості предметів з конкретними об'єктами або з точними ділянками дослідженої зони (виняток становлять матеріали з поховальних комплексів, яким присвячено окрему статтю іншого розділу). І якшо на момент проведення робіт трудноті створювало пошкодження культурного шару різночасовою забудовою, то нині ситуація ускладнена втратою більшої частини документації. а також роздрібного етикетажу, який дозволив би співвіднести речові матеріали з даними польових щоденників. З огляду на це. предмети доцільніше розглядати групами, згідно з їх основними функціональними ознаками.
Досить цілісну й об'ємну групу становлять ножі, які за формою клинка поділяються на два традиційних види кількісно переважають ножі з вигнутими спинкою та лезом, трохи менше екземплярів з прямою спинкою та криволінійним лезом. При уважному розгляді нерівномірно відшарованих корозійних напластувань можна дійти висновку про приблизно однакову кількість клинків з центральним сталевим сердечником та з навареним сталевим лезом. У перетині більшість ножів клиновидна; частину знахідок з рівномірною товщиною полотна клинка, іноді – з фігурним або підтрикутним вістрям та з заклепочними отворами на черенку можна впевнено віднести до матеріалів, пов'язаних з хронологічно пізніми об'єктами.
В Гнёздовском некрополе находки тканей из волокон шерстяных, льняных и шелковых немногочисленны. При кремации — господствующем погребальном обряде X в. — текстильные изделий почти полностью уничтожались огнем, при имеющей место ингумации они разрушались большей частью от длительного пребывания в земле.
Среди более 1000 исследованных к настоящему времени курганов в Гнёздове не менее 10 содержит остатки различных тканей. Незначительные кусочки тонкой ткани сохранились в одном из курганов, раскопанном М. Ф. Кусцинским (Кусцинский, 1883. С 5; ГИМ, urn. № 80135). Обрывки шерстяных и холщовых тканей отмечены в коллекции из раскопок С. И. Сергеева (Спицын, 1905. С. 54; ГИМ tте. Ж 42536). Имеются сведения и о находках различных, в основном, видимо, шерстяных, тканей в девяти камерных погребениях, исследованных Смоленской археологической экспедицией МГУ под руководством Д.А.Авдусина (Авдусин, 1970. С. 274; Авдусин, Пушкина, 1989; Каменецкая., 1991. С. 165-172).
Дослідники історії костюму відзначають, що одяг можна вивчати за кількома групами джерел. А.О. Ієрусамлимська з цих джерел виділяє чотири групи письмові свідчення, художні зображення: етнографічні та археологічні.
До письмових джерел варто віднести літописні повідомлення, економічні і політичні документи, сучасні матеріалам, що вивчаються, повідомлення мандрівників, письменників відповідної історичної епохи. Та, на жаль, ці джерела інформації завжди дають достатньо детальні відомості для фахового аналізу. Те, що в давні и було зрозуміле всім, не обов'язково зрозуміле нашим сучасникам, — давні назви одягу, тканин, навіть місцевостей викликають різночитання і тривалі дискусії, а деякі деталі, наприклад, крій костюму, спосіб носіння окремих його елементів, взагалі залишаються не висвітленими.
Зображення одягу на різних пам'ятках монументального і прикладного мистецтва, мініатюрах для більшості дослідників є головним джерелом їхньої роботи. Але і цей вид джерел не може надавати стовідсотково істинної інформації Консерватизм художньої традиції, намагання наслідувати іноземні зразки, — це все, що спотворює відомості, які доносить до нас зазначена група джерел. До речі, для Сходу ні джерела не є інформативними також через існування мусульманської мистецької традиції, то забороняла зображення людини.
На жаль. етнографічні лані виносяться до часу, що значно ближчий до нас, ніж до епохи, яка здебільшого цікавить дослідників. Відомо, то костюм змінюється не тільки в просторі, а й у часі. Тому до джерел такого типу теж необхідно ставитися надзвичайно обережно.
В научный оборот вводится часть материалов из практически неопубликованного ранее катакомбного погребения, исследованного профессором Ю. А. Кулаковским в 1891 г. на Госпитальной улице г. Керчи. В настоящее время основная часть находок из этого погребения находится в фондах Государственного исторического музея (Москва) и лишь некоторые – в Государственном Эрмитаже (Санкт-Петербург). Одной из наиболее интересных находок являются остатки одного, а возможно, и двух панцирей. Панцирь был изготовлен из пластин семи типов, большая часть которых имеет вырезные или фигурные края. По конструкции и наличию декоративных вырезов у пластин этот доспех находит наибольшие аналогии в аварских материалах Центральной и Восточной Европы. Однако он, несомненно, связан и с кругом многочисленных археологических находок и изображений подобного доспеха на территории Центральной и Средней Азии, имеющего центральноазиатское происхождение. Доспех, как и само катакомбное погребение, могут быть датированы второй половиной VI-началом VII в., т. е. относятся к заключительной волне эпохи Великого переселения народов.
Cервильер — шлем простой сферической формы, тулья которого выкована из одного куска метала, предназначенный для защиты верхней части черепа. В качестве дополнительных защитных приспособлений вместе с Сервильером применяется кольчужная бармица. Использовался рыцарством как самостоятельный шлем и поддевался под Топфхельм, исключительно как самостоятельный шлем применялся небогатыми воинами. Иногда носился под шляпой в качестве "скрытой защиты".
Французское слово Cervelliere и итальянское Cervelliera и немецкое Hirnhaube можно перевести как "черепник" или "мозговик". По этому часто его по русски и называют Черепник есть произношение Цервелиер и повсякому. Немецкое Kalottenhelme переводится как шлем шапочка-ермолка, очень описательно, но у нас такой термин не применяется.
Сам Черепник имеет имеет несколько форм за счет удлинения нижнего края шлема, изменений высоты и формы тульи шлема, а также способов крепления подшлемника, кольчужной бармицы и науший. Характерная особенность Сервильеров - ряд отверстий по нижнему краю шлема для крепления подшлемника. Вервеллы как крепления кольчужной бармицы известны с начала 14 века, но, в принципе, для Сервильеров не характерны.