Cмертельна боротьба карате виникла близько тисячi рокiв тому на островi Окiнава, що лежить за 800 кiлометрiв вiд узбережжя пiвденного Китаю. Коли в ХVI сторiччi японськi вiйська захопили Окiнаву, обклавши мiсцевих жителiв величезними податками, самураї з подивом виявили, що беззбройнi селяни володiють технiкою самозахисту, не схожою на жодне традицiйне вiйськове мистецтво.

У 1609 роцi японський намiсник, побоюючись народних заворушень, видав указ, який забороняв мешканцям Окiнави носити зброю. На кожне село видавався единий нiж, який приковувався ланцюгом до стовпа на центральнiй площi використовувався лише для забою худоби. Здавалося, нiхто не зможе протистояти самураям. Але раптом японське командування стало одержувати тривожнi звiстки про великi жертви серед воїнiв. Самураї, якi чудом вижили, повiдомляли неймовiрне: одягненi влахмiття селяни з голими руками виходили проти воїнiв, озброених двома мечами i захищених сталевими пластинчатими обладунками.
Беззбройнi люди спритно ухилялись вiд разючої сталi, у вiдповiдь завдаючи руками й ногами удари такої сил и, що зброя переламувалася. Японськi слiдчi спромоглися жорстокими катуваннями «вибити» з кiлькохселян iнформацiю про це нацiональне бойове мистецтво, що мало назву «то-те» — «чарiвна рука» . Але жоден з узятих у полон майстрiв окiнавського бою не видав своiх секретiв.
Коли селян, якi дещо розповiли про «то-те», випустили з в’язницi, спiввiтчизники вивезли нещасних на човнi далеко в море i, подряпавши їм шкiру, кинули у воду. Запах кровi залучив акул, якi спочатку пограли зi зрадниками в кота й мишку, а потiм розiрвали х на шматки.
Зараз важко уявити, якими були в тi жорстокi часи майстри окiнавського бою. Виходячи беззбройними проти добре озброених японських воїнiв, мiсцевi жителi звичайно мали лише долi секунди, щоб завдати удару. І вiн повинен був стати смертельним. для досягнення своеi мети майстри «то-те» протягом тривалих тренувань перетворювали власнi тiла в зброю величезної могутностi. Руки й ноги бiйцiв пiсля багаторiчного загартування уражували супротивникiв не гiрше, нiж кинджали та мечi. Щоб змiцнити пальцi рук, потрiбно було по кiлька тисяч разiв на день утикати долоню у вiдро, по вiнця наповнене квасолею, обов’язководiстаючи до дна. Спочатку пальцi роэпухали i кровоточили, але протягом дворiчних щоденних тренувань втрачали чутливiсть i твердiшали. Через кiлька рокiв квасолю замiняли дрiбною галькою, а на останнiй стадii тренувань — свинцевими кульками.
Пройшовши повний курс пiдготовки, окiнавець голою рукою мiг пробити бiк коня самурая, а коли японський воїн падав на землю, пальцi окiнавця швидше, нiж змiя, опинялися бiля горла ворога i, зiмкнувшись на адамовому яблуцi, iз хрускотом виривали його.
Не менш жорстоко загартовунали бiйцi своi кулаки. Їх по черзi занурювали на мить то в киплячу, то в крижану воду, били ними по стовбурах молодих дерев доти, поки вони не ламалися. І коли вiд сконцентрованих ударiв бiйця починали трiскатися каменi, вiн мiг бути впевнений, що в бою iз самураями розколеться їх сталевий обладунок. Як показали вимiрювання, що нещодавно проводились, у сучасних каратистiв сила удару кулаком становить 700-800 кiлограмiв, а ногою — 1100 кiлограмiв. При цьому знавцi единоборств визнають, що древнi майстри, які десятилiттями тренувались вiд сходу до заходу сонця, досягали ще значнiших результатiв.
Не завжди окiнавцi виходили проти самураiв з голими руками. Щоб не викликати пiдозри в японської влади, мешканцi острова використовували якзброю безневиннi, на перший погляд, сiльськогосподарськi знаряддя. Так, цiп для обмолочування рису, що являб собою двi сполученi шнуром палички, перетворився в широко вiдомий нунчак. Важiль для обертання мiрошницьких жорен (палиця з перпендикулярною рукояткою на вiдстанi 15-20 сантиметрiв вiд одного кiнця) перетворився в тонфу — кийок, який нинi входить до екiпiрування вiтчизняних правоохоронцiв.
З цими двома видами эброї пов’язаний один iсторичний курйоз. У 60-i роки ХХ столiпя пiд час студентських виступiв у Францiї демонстранти неодноразово били полiцейських за допомогою нунчакiв. Оскiльки захiднадемократiя не дозволяс стрiляти в студентiв з автоматiв, правоохоронцi впали в повний вiдчай, незнаючи, якзупинити молодь, яка розперезалася. Зрештою знайшовся один японський каратист, який порекомендував полёцейським використати проти студентiв тонфу. Маючи цю ди во в ижну зброю, полiцейськi одразу переконалися в й перевазi. Нунчаки чiплялися за перпендикуляр- ну рукоятку тонфи, пiсля чого їх легко було вирвати з рук хулiганiв, яких згодом доставляли «для бесiди» у полiцейськi дiльницi. З перебiгом часу окiнавська система бою одержала ноне iм’я — карате, або порожня рука. Окiнава стала повноправною частиною Японiї,а мiсцевi фахiвцi рукопашного «мистецтва зняли з карате завiсу таемничостi.