У період розвинутого середньовіччя костюм бюргерства повністю ще не виділявся. Типи і форми одягу в міських верств населення залишалися такими самими, як і у феодалів. Помітна різниця почала намічатися поступово. У міському костюмі, наприклад, не було довгих шлейфів у жіночих платтях, довгих носків туфель, довгих, аж до землі, рукавів, бубонців тощо, не говорячи вже про гербові знаки на одягові. Вбрання більше пристосовували до повсякденного ділового життя: для нього властиві скромніші, темні, практичні кольори, міцні тканини, серед яких першорядну роль починало відігравати сукно. Прикрасам теж надавали менше уваги. Місто сприяло відродженню в костюмові форм, що відповідали природним особливостям фігури. Цей новий для середньовіччя принцип побудови костюма привів до поступового запровадження дедалі вужчого, облягаючого одягу, який підкреслював фігуру. В жіночому костюмі, у верхній його частині, це виявилось уже у XII ст. В чоловічому костюмі найвужчий одяг з'явився в другій половині XIV ст. Починало змінюватись і ставлення до проблеми оголення тіла, а XIV ст. шийний виріз жіночих платтів помітно понижувався та розширювався, утворюючи переважно овально, що відкривало шию і частину плечей, декольте, а в XV ст. вже вдавалися до глибокого трикутного декольте не тільки спереду, а й ззаду, на спині. Груди нерідко наполовину були оголені.

Итак, для начала обращения к знатным  и  титулованным особам (тоже относится к упоминаниям о них):
к коронованной особе - Ваше Величество;
к принцу, принцессе - Ваше Высочество;
к герцогу, герцогине - Ваша Светлость;
к графу, графине - Ваше Сиятельство;
к барону, баронессе - Ваша Милость;
к рыцарю - шевалье;
к титулованному дворянину вообще (для дворян и военных) - сеньор;
к нетитулованному дворянину - господин;
к даме или девице благородного происхождения - госпожа;
к священнику - святой отец;
к епископу - Ваше Преосвященство;
к монаху - святой отец.