Исторический костюм :

Костюми стародавньго Китаю VII - поч. XX ст.

  автор: SHARIK  |  23-мая-2011  |  29724 просмотра | 2 комментария
загрузка...

Загальна характеристика костюмів

 

Станово-класова диференціація костюмів у Китаї виявлялася досить виразно, Однак  не стільки у відмінностях основних форм, скільки в деталях і декорі: у тканинах, і яких шили одяг, у кольорі, у характері прикрас і головних уборів, у різних ознаках суспільного стану. Так, наприклад, у стародавньому Китаї існувала заборона для простих людей носити шовковий одяг: усі верстви трудового народу ходили тільки в полотняному одягові. Костюми знаті і багатіїв складалися з довгого вбрання — халатів, костюми експлуатованих народних мас обмежувалися переважно короткими куртками. Проте ця відмінність поширювалась тільки на чоловічі костюми і не була обов'язковою. У XVII — на початку XX ст. куртки носили і в середовищі панівних верств і в чоловічому, і в жіночому костюмах. Значно суворіше регламентувалися відмінності в костюмах службових осіб, чиновників і придворних, особливо щодо парадного і церемоніального одягу. Залежно від чину і рангу в кожному окремому випадку костюм мав відповідні особливості, які зводилися, щоправда, здебільшого до деталей. В період маньчжурського панування, коли ця регламентація досягла найбільшого розвитку, службові знаки розрізнення за чинами переносилися навіть на костюми членів родини чиновника, принаймні його дружини. Типовим для середньовічного Китаю було підкреслення непричетності до праці в костюмах експлуататорських класів. Таке походження мають, зокрема, широкі рукава чоловічих халатів знаті, вузькі, але довші від рук рукава жіночих халатів, спотворення ніг у жінок, а також звичай відрощувати на пальцях рук дуже довгі нігті. Раб одразу відрізнявся голеною головою і залізним нашийником.

Чоловічі і жіночі костюми в Китаї складалися майже завжди з того самого одягу, який мав відмінності тільки в довжині, окремих деталях, прикрасах, головних уборах взутті. Переважання довгого вбрання в жіночих костюмах не завжди було правилом, особливо у маньчжурський період, коли жінки почали вдаватися до носіння курток, аналогічних чоловічим. Таким чином, відсутність чітко виявленої різниці між жіночими й чоловічими костюмами можна вважати однією з їхніх характерних особливостей. Дуже цікавою специфічною рисою китайських костюмів, властивою їм ще здавна, е перевага розстібного одягу. Поряд із розстібним плечовим одягом (халатами, куртками) основу китайських костюмів становили штани і в чоловіків, і в жінок. Накладного глухого одягу, як і драпірованих його типів, здебільшого зовсім не спостерігалося.

Основним кольором китайського одягу завжди був насамперед синій з варіаціями і тональностях від блакитного і насичено-небесного до інтенсивно-синього різних відтінків. Білого верхнього одягу в Китаї взагалі не побутувало: білий колір вважався траурним. Він зустрічався лише як колір спіднього натільного одягу, та й то здебільшого на півдні країни.

У костюмах народних мас переважав «суровий» колір не біленого конопляного полотна, а також кремові тони сурової шовкової тканини (чесучі). Фарбували тканини також у коричневі і сірі тони. Чорний колір був досить поширеним, а червоний колір костюмів мав холодні відтінки: рожевий, кораловий, вишневий, малиновий, темно-багряний. Зелений колір зустрічався досить рідко, а жовтий здавна вважався імператорським і в період маньчжурського панування був заборонений для всього населення Китаю. Щодо поєднання кольорів, то в китайських костюмах завжди переважала монохромність або двоколірність: їм не властива строкатість.

Чоловічі костюми

 

Основний одяг: штани, куртки

в гору

Неодмінним елементом чоловічих китайських костюмів у всіх верствах суспільства чоловічі костюми здавна були штани. До XVII ст. вони являли собою переважно довгі, до кісточок або до ступні, широкі штани (внизу завширшки 30-35 см), без переднього розрізу і клапана, пришиті вгорі до пояса.

Їх відмінну особливість становила матня — широкий клин у кроці. Підв'язували штати завжди поясом, і з плоским спереду вузлом (мал. 1 г; мал. 2 б). Нерідко, але тільки в народному костюмі, зустрічалися коротші штани, завдовжки до литок або навіть до колін; під час землеробських робіт на залитих водою рисових полях селяни закочували їх високо на лядви. Іноді довгі штани підв'язували шнурками під колінами (мал. 1 д; мал. 2 б). Штани носили з куртками або з халатами. Для бідного населення Китаю влітку штани були єдиним одягом. У маньчжурський період штани почали донизу звужувати. Тоді ж поширився і звичай носити штани заправленими і шкарпетки (мал. 2 а). При цьому поверх шкарпеток вище кісточок ноги часто обв'язували ще й короткими обмотками — смужкою чорної тканини або тасьми завширшки 10-15 см.

Звужені штани мали дуже широкий, майже під пахви, корсаж, а також просторіший крій у талії. Тому їх спереду закладали в складку, підтримувану поясом поверх корсажа. Теплі зимові штани такого типу звичайно підбивали ватою і простьобували (мал. 2 а).

 

одяг стародавньго Китаюкитайські костюми
Мал. 1
Чоловічі штани, куртки. Китай. VII — початок XX ст.: а) куртка, широкі штани; б) куртка, звужені штани; в) схема крою куртки; г) довгі штани з корсажем, підперезані поясом; д) штани, зав'язані під коліном.
Рис. 1
Мужские штаны, куртки. Китай. VII — начало XX вв

 

Загальнокитайським і, певно, дуже давнім, основним чоловічим одягом була розстібна куртка. Серед широких народних мас вона була й до наших днів залишилася найбільш типовою складовою частиною китайських чоловічих костюмів. Куртку носили в колах заможних городян, чиновників і навіть знаті. Стародавню куртку кроїли одного суцільного шматка тканини без плечових швів, з досить широкими прямими рукавами і з заходом направо (мал. 1 а, б). Захід цей був глибоким, і верхня ліва пола куртки заходила дуже далеко, майже під праву руку. Верхній зріз лівої поли був своєрідним, з м'яким подвійним вигином, що пояснювався розташуванням застібок, з яких перша була під шиєю, друга — на грудях нижче середини плеча, третя — значно нижче і правіше, майже під пахвою, а четверта і п'ята — під рукою на правому боці. При цьому спочатку (до XV—XVI ст.) користувалися зав'язками, а згодом здебільшого кулястими ґудзиками: то вузликовими (із шнура), то металевими, і завжди тільки з повітряними петлями, оскільки прорізні петлі в китайському одягові взагалі не застосовувалися. Такі чоловічі куртки робили неприталеними, трохи розширеними внизу, завдовжки приблизно до стегон. Внизу з боків залишали невеликі розрізи до 15 см. Комірів куртки не мали. Ширина їхніх рукавів була від 25 до 40 см і довжина — від 45 до 60 см. Верхню частину рукава кроїли з основної пілки, а нижню пришивали з перегнутого навпіл шматка тканини, зшитої внизу. Таким чином рукав був одношовним. До XVII ст. куртки майже завжди підв'язували поясами із створенням спереду вузлів і простих бантів. Підперізували куртку, накладаючи пояс на широкий шматок тканини навколо попереку, щоб запобігти протиранню тканини куртки (мал. 1 а).

 

Мал. 2
Чоловічий одяг. Китай.
VII—XVII ст.: а) простьобані штани, заправлені в шкарпетки й обв'язані обмотками; б) штани, підв'язані під колінами; в) куртка поверх халата.
Рис. 2
Мужские одежды. Китай,.VII—XVII вв.

 

Коли одягали дві куртки, нижня з них відігравала роль білизни і робили її з тоншої білої або сурової тканини. У колах заможніших верств міського населення, нижчих чиновників, а також середніх і дрібних феодалів куртки нерідко носили поверх халатів як додатковий верхній одяг (мал. 2 в).

З XVII ст. в Китаї поширився новий тип куртки, без заходу, з центральним розрізом і застібкою впритул (мал. 3 а, б), з невеликим коміром-стійкою. Цю куртку теж підбивали ватою і простьобували. Нова куртка не витіснила, однак давнього типу курток з заходом, і вони продовжували побутувати або без будь-яких змін, або в коротшому (60—65 см завдовжки) «маньчжурському» варіанті з дещо звуженими рукавами (до 20 см) і з невеликими комірами-стійками. Нововведенням була й коротка (завдовжки до 60—65 см) безрукава куртка, досить популярна в чоловічих щоденних костюмах, особливо як додатковий теплий одяг, її шили як з традиційним заходом направо (мал. 3 в), так і з центральним розрізом і застібкою впритул, без коміра або з невисокою стійкою (мал. 4 а, б), але завжди з дуже низькою проймою, яка сягала талії з неодмінним розширенням куртки донизу. В той же період у безрукавок вперше з'явився плечовий шов (мал. 4 а). Безрукаві куртки одягали поверх куртки з рукавами або поверх халатів (мал. 4 в) і часто простьобували на ваті або навіть підбивали хутром. Усі куртки — з рукавами і без рукавів — з ХVІІ ст. носили непідперезаними.

 

костюми давнього китаю
Мал. 3
Чоловічі куртки. Китай XVII — початок XX cт. а, б) куртки з застібками впритул; в) безрукава куртка.
Рис. 3
Мужские куртки. XVII — начало XX ст.

 

костюмы древнего Китая
Мал. 4
Чоловічі безрукаві куртки. Китай XVII — поч. - XX ст.: а, б) схеми безрукавої куртки: в) безрукава куртка-халат.
Рис. 4
Мужские безрукавые куртки. Китай. XVI начало XX вв.

Верхній одяг - халати

в гору

Не менш давнім, ніж куртки, чоловічим одягом були в Китаї халати. їх носили не тільки заможні верстви населення і панівна верхівка суспільства, а й трудящі маси, особливо літні люди, як святкове вбрання. Різниця полягала лише в якості тканин (у простих людей — конопляних або, пізніше,— бавовняних, у багатих — шовкових) і в тому, що в народних костюмах халати переважно були короткими (до колін або, рідше, до литок, мал. 5 б), а в костюмах панівних верств — довгими: чим вищим був щабель суспільного стану або чиновницький ранг китайця, тим довшим був його халат. Парадні халати імператора і вищих придворних сановників до XVII ст. навіть волочилися по землі (мал. 5 а; мал. 8 в). Крім того, в колах феодалів, чиновників і заможних городян одягали не менше двох халатів: верхній халат був помітно коротшим від нижнього (лише до литок або до колін). Старовинний китайський чоловічий халат, який побутував до XVII ст., своїм кроєм нагадував куртку з заходом (мал. 6 а), відрізняючись від неї, крім довжини, переважно шириною рукавів 40— 45 см), яка подекуди (в парадних верхніх халатах знаті і вчених) досягала незвичайних розмірів—70—85 см (мал. 5 а; мал. 6 в). Такі рукава, починаючись від пройм, спущених майже до самої талії, в кінці розширювалися дзвоникоподібно. Тільки короткі народні халати мали вужчі (як у куртки) рукава приблизно 25 см завширшки (мал. 5 б). Халати також часто мали довгі рукава, які закривали переважно кисть руки, а в парадних халатах знаті спускалися іноді до колін і нижче. Рукава нижніх халатів нерідко внизу розрізували і закочували, створюючи щось подібне до манжетів-закотів. Іноді широкі рукава внизу від кисті зшивали і створювали щось па зразок кишень, яких не було в одягові. В усі китайські халати з боків, починаючи від лінії талії, вставляли вузькі клини і робили бічні розрізи по подолу (у довгих халатах вони досягали 40 см). Часом траплялися задній і передній розрізи. Уздовж шийного вирізу халата нерідко пришивали неширокий шалевого типу комір. Шили халати з різних тканин (аж до важкої парчі) з підкладками, а для зими простьобували їх на ваті і навіть підбивали хутром, перетворюючи на своєрідні шуби. Звичайним оздобленням халатів (крім узорів на тканинах в парадних костюмах) було обшивання розрізів, країв рукавів, а іноді й подолу кантом або тасьмою іншого кольору. У Китаї до XVII ст. носили халати неодмінно підперезаними такими самими поясами, як і куртки. Під час роботи короткі народні халати нерідко підтикали під пояс.

 

китайські халати
Мал. 5
Чоловічі халати. Китай. VII—XVII ст.: а) верхній халат придворного; б) короткий халат (народний тип); в) дощовий плащ (народний тип).
Рис. 5
Мужские халаты. Китай. VII—XVII вв.

 

З XVII ст. переважаючий тип китайського халата дещо змінився: у ньому не стало дуже широких рукавів (мал. 7 а, б, в). Довгі вузькі рукава закінчувалися нерідко пришитими до них специфічно маньчжурськими копитовидними обшлагами, які ділком прикривали кисті рук. Халати вже мали невеликі стоячі коміри. Поряд з халатами з заходом направо, поширилися і халати з центральним розрізом, які застібалися впритул. Ці халати мали досить широкі (близько 35 см) рукава, завдовжки 3/4, і робилися значно коротшими —• до колін або, принаймні, до литок. Короткий з центральним розрізом халат (без коміра або з невеликою стійкою) використовували переважно як верхній; його одягали поверх довгого з вузькими рукавами нижнього халата. Такий одяг носили переважно «мандарини», а також багаті городяни «ма-гуа». Всі халати зберегли бічні розрізи, але, на відміну від старовинних халатів, не підперізувались, принаймні в тих випадках, коли вони служили верхнім одягом. Характерною особливістю парадних довгих маньчжурських халатів був широкий бордюр по подолу, оздоблений здебільшого у вигляді рівних або скісних смуг, які сходилися у центрі кутом (мал. 7 б; мал. 8 а, б).

Плащі китайці застосовували дуже рідко і винятково як дощові. Лише в народі був дуже поширений плащ-накидка з соломи або волокна кокосового горіха, по якому добре стікала вода; завдовжки до колін, він застібався під шиєю (мал. 5 в). Від щоденного буденного одягу помітно відрізнялися парадні церемоніальні костюми китайських імператорів, придворних і чиновників. До XVII ст. вони складалися не менше ніж з двох довгих до землі халатів з заходом направо, з надто широкими і довгими рукавами, які звисали до колін, а також довгої, до кісточок, незшитої спідниці, підперезаної високо на грудях декоративним поясом (мал. 8 в) і пришитого до пояса шкіряного, розширеного донизу фартуха завдовжки 90 см (вгорі він мав ширину 35 см, а внизу — 65 см). Спочатку фартух надівали для захисту дорогого одягу під час колінопреклонінь. Декоративний пояс у парадному одягові неодмінно мав з боків довгі, майже до подолу, підвіски, які являли собою шнурки з нанизаними на них кульками та іншими прикрасами з напівкоштовних каменів, насамперед з нефриту. Парадним головним убором імператора була висока циліндрична шапка з темної парчі, завершена вгорі обтягнутим тканиною прямокутником завдовжки 50 см і завширшки 25 см. З переднього (нижче рівня очей) і заднього країв цього прямокутника звисали по шість ниток з нанизаними на них нефритовими кульками (мал. 8 в), які «оберігали» очі імператора від «мирської скверни». Неодмінною приналежністю придворного церемоніального костюма була вузька дощечка (10 см завширшки) для пам'ятних записів, яку тримали перед собою в руці (мал. 8 в). Церемоніальні костюми придворних і чиновників були чітко регламентовані за чинами і рангами. Зокрема, імператор одягав темний халат, багряно-чорну спідницю, оздоблену дванадцятьма символічними знаками та фігурами, червоний фартух, червоні вишиті черевики з золотим шнуром навколо підошви і темну шапку на червоній підкладці. Підвіски на його поясі виготовляли з білого нефриту на чорних шнурках, а на шапці — з нефритових кульок на червоних шнурках. Парасолька імператора була жовтого кольору.

 

халати китаю
Мал. 6
Чоловічі халати. Китай. VII—XVII ст.: а) схема крою халата (заштрихована пришита частина дзвоникоподібного рукава); б) халат з відгорнутим нижнім і зашитим внизу верхнім рукавом; в) звичайний халат.
Рис. 6
Мужские халати. Китай.
VII—XVII вв.

 

Після XVII ст. парадні костюми чиновників — «мандаринів» — видозмінилися відповідно до загальних змін у чоловічих костюмах. Основний халат став коротшим, до ступні, і мав уже не широкі, а вузькі довгі рукава з копитовидними обшлагами. Зверху неодмінно одягали коротший (до колін або до литок) халат «ма-гуа» з центральним розрізом і широкими рукавами до кисті. Костюми доповнювалися щедро вишитими широкими комграми-наплічпипами, які застібалися спереду під шиєю (мал. 8 б), а халати вищих сановників вишивали золотими драконами. Такі парадні костюми мали спеціальні капелюхи: взимку чорний фетровий капелюх з загнутими догори крисами-закотами (мал. 8 б), влітку — конічний, зроблений з бамбука. Капелюхи завершувалися вгорі червоними китицями і кульками з каменів різного кольору. На плечах висіло довге намисто-чотки з круглих намистин. Спереду на грудях і на спині халатів була прямокутна вишивка з зображеннями птаха або звіра (у військових чинів). Вишивка, тканина і колір кульок на шапці та намистин чоток залежали від рангу чиновника. Ордени як знаки пошани у середньовічному Китаї не запроваджувались. За нагороду тоді правило вороняче або павине пір'я, прикріплене ззаду до шапки так, що воно спадало на спину (мал. 8 б). Найвищою відзнакою була жовта куртка, вишита драконами, з синьо-червоною круглою нашивкою на грудях.

 

халати
Мал. 7
Чоловічі халати. Кита XVII— початок XX ст. а) схема крою халата з копитовидним обшлагом; б) парадний халат;
в) укорочений халат (народний тип).
Рис. 7
Мужские халаты. Ките XVII — начало XX вв.

 

одяг Китай
Мал. 8
Чоловічий одяг. Китай. XVII— початок XX ст.: а) верхній халат «ма-гуа» поверх довгого халата; б) парадний одяг «мандарина»; в) церемоніальний костюм імператора.
Рис. 8
Мужские одежды. Китай. XVII — начало XX вв.

 

Найбільш типовими для орнаментації китайських тканин були символічні знаки й орнаментальні мотиви. Перші з них, дуже давні за своїм походженням (особливо «доброзичливі») у вигляді ієрогліфів, або геометричних фігур, або дуже стилізованих зображень різних предметів, кіл (іньянь) і спіралей та похідних від них складніших фігур (мал. 9 в), стилізованих зображень хмаринок і т. д.: сюди близько примикав і геометричний орнамент. З орнаментальних мотивів узорів особливо широко зверталися до китайського меандра (мал. 9 г). Усі ці узори призначені були переважно для бордюрів або вводилися як доповнення до основного узору. Другі — тож дуже старовинні узори на китайських тканинах, складалися з тваринних мотивів (і фантастичних, і реальних). Найчастіше зустрічалось зображення дракона — стародавнього божества дощу і родючості (згодом — символ імператорської влади). Серед зображень реальних тварин найбільш улюбленими були риби й особливо птахи, а також метелики — то стилізовані, то трактовані натуралістично. Треті, мабуть, найчисленніші, становили рослинні мотиви різноманітних форм — від завитків стебел і листя до квітів, гілок та цілих рослин, теж стилізованих або натуралістичних. Чоловічим взуттям у Китаї здавна були сандалі та матер'яні черевики. Перші були взуттям лише селян і міської бідноти, використовуваним переважно влітку під час роботи, їх робили на дерев'яній або плетеній з вірьовки чи соломи підошві, закріплювали на ступні поперечними зав'язками або широким шматком тканини (мал 10 а).

 

китайський орнамент
Мал. 9
Символічні знаки. Орнамент. Китай. VII — початок XX ст.: б, в) символічні знаки а — іньянь); г) орнамент китайський меандр.
Рис. 9
Символические знаки. Орнамент. Китай. VII — начало XX вв.

Взуття: черевики, сандалії

в гору

Найбільш поширеним в усіх верствах суспільства специфічно китайським взуттям були черевики (мал. 10 б, в). Характерною, дуже своєрідною особливістю цих черевиків була підошва (завтовшки 2-4 см), виготовлена з кількох рядів устілок — спресованих і проклеєних ганчірок та для міцності додатково простьобаних вірьовкою. Верх черевиків робили з тканини — сукна або цупких бавовняних тканин, з повсті або фетру і значно рідше — із шкіри. Фарбували верх черевиків завжди в темні кольори, особливо в чорний, які різко контрастували з сірувато-білястою підошвою. Парадні черевики знаті і чиновників мали прямокутний, різко загнутий догори, часто роздвоєний у центрі носок, створений підошвою (мал. 10 г, д). Взимку представники заможних верств іноді замінювали черевики короткими чоботами із спресованою підошвою і матер'яними або фетровими (іноді і хутряними) халявами (мал. 10 е). З XVII ст. зустрічалося ще й плетене зимове взуття у вигляді черевиків, іноді по краях обшитих хутром (мал. 10 є), а також шкіряні постоли з вставками спереду і зшитим розрізом на задникові (мал. 10 ж). Взувалися на босу ногу (влітку і переважно серед бідноти), і на шкарпетки. Шкарпетки з XVII ст. шили з двох половинок білої бавовняної тканини з простьобаною подвійною підошвою. Своєю довжиною вони завжди сягали литок. Взимку такі шкарпетки простьобували на ваті.

 

китайське взуття
Мал. 10
Чоловіче взуття. Китай. VII — початок XX ст.: а) сандаля; б, в) матер'яні черевики;
г) парадний черевик чиновника; д) церемоніальний черевик імператора; е) фетровий чобіт;
в) плетений зимовий черевик; ж) шкіряний постіл; з) гігантські нігті на пальцях руки «мандарина».
Рис. 10
Мужская обувь. Китай. VII — начало XX вв.

Чоловічі китайські зачіски та головні убори, аксесуари

в гору

Ще за рабовласницької доби у китайців склалася традиційна чоловіча зачіска, яка існувала до кінця середньовіччя. Зачесане спереду назад і ззаду догори волосся збирали на маківці вузлом або пучком, підв'язаним шнурком або стрічкою, а іноді додатково скріпленим шпилькою (мал. 11 а, б, в). Голову лишали неприкритою або зав'язували її хусткою, яка закривала лише вузол чи всю голову, але неодмінно виділяючи вузол. З таким способом зав'язаної хустки поступово створилася м'яка матер'яна шапка з підвищенням над вузлом і лопатями-крильцями, що стирчали ззаду, на зразок країв стрічки (мал. 11 е). Однак цю шапку носили тільки представники привілейованих верств суспільства та заможні городяни; трудові маси ходили з непокритими головами або обмежувалися хустками. Єдиним поширеним у народі головним убором були солом'яні або зроблені з бамбукового дерева ширококрисі капелюхи конічної і парасолевидної форм (мал. 11 в, ж, а), які захищали від сонця і дощу, особливо під час польових робіт. Такі капелюхи мали пришитий під крисами внутрішній околиш із прикріпленими до нього шнурками, що зав'язувалися під підборіддям. Тверді повстяні, фетрові й парчові високі шапки та капелюхи, часто вигадливих форм, були переважно приналежністю парадних і придворних костюмів знаті.

 

китайські головні убори
Мал. 11
Чоловічі зачіски, головні убори. Китай. VII — початок XX ст.: а, в) зачіски з пучками волосся па. маківках;
б) зачіска з пучком волосся на маківці, 7іеревіязаним хусткою; г, д) коси (д — шапка,-ярму лка);
е) висока шапка з лопатями-крильцями ззаду; е, ж, з) ширококрисі капелюхи із соломи і бамбука;
и) парадний капелюх «мандарина»; і) шапка імператора.
Рис. 11
Мужские прически, головные уборы. Китай. VII — начало XX вв.

 

Цілковите гоління голови було поширене як відмінна ознака буддійських священнослужителів та монахів. Примусово запроваджений маньчжурськими завойовниками звичай обов'язково носити косу в чоловіків (мал. 11 г, д) китайці завжди сприймали як символ рабства. Скасований буржуазною революцією 1911 року, яка повалила маньчжурську династію Цінь, він ще довго зберігався. Відрощували косу з дитинства. За винятком маківки і верхньої частини потилиці, де залишали волосся, яке заплітали в кіску, голили всю голову. Для подовження кіски, в неї часто вплітали чорний шнурок, зав'язаний на кінці вузлом. Носіння кіски зовсім змінило характер головних уборів. Замість хусток і високих шапок почали носити невеликі куполовидні шапки-ярмулки з околишами і ґудзиками або шишками вгорі (мал. 11 д). Під час роботи або в подорожі кіску скручували кільцем на тім'ї і ховали під шапку. Перед старшими за соціальним станом і віком, а також у святково-парадному костюмі кіску неодмінно випускали.

У прибиранні волосся на обличчі китайська традиція лишалася непохитною протягом всієї історії. Здавна в Китаї борода і вуса вважалися ознакою мужності і солідності. Вуса й особливо борода відростали повільно, лише до 30 років. Тому до ЗО років чоловіки завжди голили обличчя. Тонкі й вузькі вуса спускалися вниз до кутів рота, а борідка набувала видовженої клиновидної форми (мал. 11 а, б, в). Дуже типовим для всього середньовічного Китаю було відрощування, крім бороди і вусів, ще й довгих, теж рідких клиновидних баків (мал. 11 а, б), які звисали з боків обличчя біля країв нижньої щелепи. Щоправда, такі баки поширені були переважно в середовищі вищих верств, особливо у людей старшого віку, а також серед вчених та інших представників розумової праці.

Найважливішими приналежностями китайських чоловічих костюмів були віяла і парасольки. Віяло здавна популярне і серед чоловіків, і серед жінок, і не тільки у святкових костюмах, а й у буденних, особливо влітку. При цьому віяла носили з собою не тільки представники знаті, а й ширші верстви населення, особливо міського. Типове китайське віяло, принаймні до ХVІІ ст., було не складаним, а рамковим. Воно являло собою різних форм (кола, овала, многокутника, листка) дерев'яний або бамбуковий каркас, на який натягували тканину (переважно шовкову) або папір, або набивали бамбукову тріску, оздоблену традиційними малюнками квітів, птахів, пейзажів. До каркаса прикріплювали невелику ручку. Широко побутували і віяла, плетені із соломи, пальмового листя і тростини. Складані віяла пізнього періоду найчастіше робили з паперу і бамбукових пластинок. Для розкішних віял знаті використовували слонову кістку, перламутр, панцери черепах і поєднували їх з розмальованою або вишиваною шовковою тканиною. Дуже поширеною приналежністю чоловічих костюмів у Китаї були й парасольки, відомі з давнини.

Парасольки виготовляли з бамбукової тріски, шовку і цупкого лакованого паперу у формі дуже плоского конуса або гриба. Чоловіки використовували їх не лише для захисту від дощу і сонця, а й як знак суспільного стану. Усім рангам придворних і чиновників визначено було шовкові парасольки певних кольорів. Над головами високих чинів парасольки завжди тримали слуги. Вищим сановникам під час парадних виходів належали навіть дві парасольки червоного кольору.

Китайські обладунки та зброя

в гору
китайські обладунки
Мал. 12
Військові костюми, обладунок. Китай. VII — початок XX ст.: а) панцерна куртка з бронею всередині;
б) шкіряний фартух; в) рукоятка і. піхви меча; г, д) шоломи з бармицями.
Рис. 12
Военные костюми, доспехи. Китай. VII — начало XX вв.

 

В Китаї рано виник спеціальний військовий обладунок. У костюмі, який мало чим відрізнявся від цивільного, металеві пластинки або бляшки укріплювали зсередини одягу; назовні виходили тільки їхні заклепки у вигляді півсфероїдальних ґудзиків, розташованих правильними рядами (мал. 12 а). Обладунок в основному складався з куртки завдовжки до стегон (70—75 см) з вузькими, довгими рукавами і центральним розрізом, матер'яних наплічників з бронзовими накладками і шкіряного фартуха з двох укріплених на поясі половинок, що звисали нижче колін (мал. 12 б; мал. 13 а, б). Під пояс навколо попереку підкладали широкий шматок цупкої тканини, який майже сходився спереду (мал. 13 а). Воєначальники надівали поверх халатів куртки з металевими пластинками, наплічники і фартух. Особливістю китайського обладунку були круглі металеві бляхи, поліровані як дзеркало і розташовані на куртці в центрі грудей і спипи. Забобонами передбачалося за їх допомогою відганяти «злих духів» і зберегти життя в бою. Китайські шоломи (мал. 12 г, д; мал. 13 а, б) являли собою бойові наголів'я, які формами нагадували перевернуті догори дном чаші або чарки, увінчані вгорі пів-яблуком і високою стриженевидною трубкою, в котру у воєначальників вставляли високі султани, китиці та інші прикраси. До низу шолома прикріплювали матер'яну бармицю, підбиту дрібними металевими пластинками. Вармиця закривала потилицю, шию і щоки і спускалася на плечі і верх грудей. Спереду її зав'язували під підборіддям шнурками, щільно прикриваючи горло. На ноги взували звичайні повстяні невисокі чоботи.

 

китайскі обладунки та зброя
Мал. 13
Військові костюми, обладунок. Китай. VII — початок XX ст.: а) костюм і обладунок воїна; б) костюм і обладунок маньчжурського воєначальника; в) костюм рядового воїна.
Рис. 13
Военные костюмы и доспехи. Китай. VII — начало XX вв.

 

Військовий обладунок XVII —початку XX ст. (мал. 13 б) нічим принципово не відрізнявся від ранньофеодального, хіба що деякими деталями (властивими майже винятково воєначальникам). Прості воїни носили цивільного типу куртку з рукавами, простьобану на ваті, поверх неї — безрукаву куртку (іноді підбиту зсередини металевими пластинками), штани, чоботи і шапку-ярмулку (мал. 13 в). На грудях куртки замість металевого «дзеркала» нашивали матер'яне коло із зображенням знака військової частини і написом: «Солдат».

Озброєння китайського війська до поширення вогнепальної зброї складалося із списів та алебард з наконечниками вигадливої форми, рівних або трохи загнутих мечів, луків і самострілів, винайдених в Китаї ще на початку нашої ери. Щит був фігурний, дерев'яний, іноді з лаковим покриттям (мал. 13 а).

 

загрузка...
  Голосов: 0
 

Вы просматриваете сайт Swordmaster как незаригистрированный пользователь. Поэтому скрытый текст скрыт. Комментарии будут вводится через капчу с предварительной модерацией. Если нашли ошибку — выделите её и нажмите Ctrl+Enter. Для того чтобы пользоваться полным функционалом сайта, рекомендуем .


Добавление комментария
Ваше Имя:      Ваш E-Mail (по желанию):  
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Картинка Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
  
  

15 июля 2012 05:19 | 

Гpуппа: Прохожие
Pегистрация: --
Здравствуйте! Можно перевести эту статью на русский язык и не только. У меня есть вся книга. Она очень ценна! Но на украинском языке...

Костюмы средневековья...арабский, византийский, западноевропейский, там еще есть много интересного...но все на украинском...
¤ цитировать        
16 июля 2012 20:31 | 

Гpуппа: Администраторы
Pегистрация: 30.12.2006
  • 548
  • 243
Гульжанат, да я тоже думаю не плохо бы было это сделать. Но вот все думаю как осуществить новую публикацию, переводить эту как-то руки не доходят, а гуглтранслейт выдает бывает такое что и Петросян позавидует.ready

--------------------
¤ цитировать