Комплекс землеробських знарядь з околиць Боярки

   |  Страница создана: 16-08-2018  |  Просмотров: 351
загрузка...

Це оригынальний авторський текст, тут переклад росыйською

Публікацію присвячено знаряддям для обробітку ґрунту і збирання врожаю, виявленим нещодавно на околиці м. Боярка на Київщині. Описано виставлені у Боярському музеї наральник і чересло, що могли експлуатуватись у складі одного землеробського пристрою із попередніх надходжень і охарактеризовано наральник, 5 провушних і втульчастих мотичок, 7 серпів та коса, переданих до установи останнім часом. Наведено територію і хронологію побутування подібних виробів. Крізь призму даних стосовно фіксації таких знарядь у регіоні зроблено висновок щодо ролі й місця комплексу для вивчення історії землеробства наприкінці I - на початку II тис.

Вже не один рік Північна експедиція Інституту археології НАНУ співпрацює з пошуковими організаціями і Боярським краєзнавчим музеєм. У межах цього співробітництва надаються консультації пошуковим загонам, здійснюється атрибуція виявлених у місцях бойових дій на території пам’яток археологічних матеріалів, за необхідності обстежуються пункти їх фіксації. серед цікавих знахідок, наданих для опрацювання останнім часом — комплекс землеробських знарядь, нещодавно знайдений в околицях Боярки спеціальною пошуковою групою «Корчагінець» Українського фонду пошуку «Пам’ять» і переданий на постійне зберігання до фондів Боярського музею1.

Сільськогосподарський інвентар слов’яно-руської доби донедавна був репрезентований у музеї двома предметами, що походять з околиць міста, дані щодо контексту їх фіксації відсутні. це — залізні наральник і чересло.

Наральник «БКМ КН-4412 Арх.-64» — втульчастий залізний широколопатевий, без помітної асиметрії плічок, сильно спрацьований, з кородованою поверхнею, з пошкодженими корозією без зміни форми знаряддя краями, з навареною на кінці робочої частини V-подібною смугою завширшки 40 мм; висота виробу — 205 мм, максимальна ширина сегментоподібної в перетині робочої частини — 130 мм при максимальній товщині леза 10 мм, довжина втулки, що містить всередині залишки волокон дерева — 105 мм при ширині 85 мм і висоті 38 мм та товщині стінок 9 мм (рис. 1, 1).

Предмет репрезентує основне знаряддя селянина і, як підкреслювали фахівці, виступає головним джерелом для вивчення історії орних знарядь давнини та середньовіччя і для визначення технічного рівня землеробства (Археологія 1975, с. 317; Краснов 1987, с. 25). Значення інструменту в господарстві дослідники ілюстрували наявним в актовому матеріалі XVI ст. фактом грабіжницького нападу на одне із сіл, внаслідок чого у кількох селян були відібрані найцінніші на той час речі — металеві наконечники знарядь первинного обробітку ґрунту, сокири тощо (Левашова 1956, с. 26).

Використовуючи класифікацію Ю.О. Краснова, виріб можна охарактеризувати як такий, співвідношення загальної довжини якого до ширини втулки (L/d1) становить 2,3; L / довжина втулки (L/l) — 2,6; L / максимальна ширина робочої частини (L/d2) — 1,6. Відповідно, за розмірами і пропорціями деталь, найімовірніше, належить до типу І В 2, який об’єднує знаряддя з шириною втулки 6,1-8,5 см при відношенні загальної довжини наконечника до його найбільшої ширини від 2,1 до 3,0. Таким виробам властиві округлий поперечний переріз втулки, лопать ширша втулки, загострений робочий кінець (Краснов 1987, с. 40-42, рис. 10).

Перші наральники на території сучасної України з’явилися на початку І тис. і продовжували існувати до кінця тисячоліття та за давньоруських часів, відомі вони і з етнографічних матеріалів ХІХ-ХХ ст. (Гюльденштед 1805; Краснов 1987, с. 42, 64; зеленин 1991). Однак, незважаючи на те, що за всіма параметрами й пропорціями виріб відповідає типу І B 2, візуально він набагато ближчий до типів І B 1 або І B 4. подібні знаряддя відомі і в останній чверті І тис. (Beranova 1980; михеев 1985; Henning 1987; Горбаненко, пашкевич 2010; Горбаненко, Колода 2013 та ін.), і за давньоруських часів (Древняя 1985; Археология 1986; село 2003 та ін.). таким чином, вузьку дату цієї знахідки визначити неможливо, тому хронологію її побутування слід визначати у широких межах середньовіччя.

Конструктивні особливості означеного знаряддя дозволяють дійти висновку, що його могли використовувати лише в горизонтальному положенні, паралельно до лінії оранки, на що вказує широка незамкнена втулка.

Черешковий плужний ніж — чересло «БКМ КН-4413 Арх.-65» — масивний виріб загальною довжиною 440 мм, довжиною підтрикутного в перетині леза 230 мм при його максимальній ширині 66 мм та товщині спинки 20 мм; ширина прямокутного у перетині черешка — 30 мм при товщині 20 мм, поверхня деталі кородована (рис. 1, 2).

Черешкові чересла відомі з другої чверті І тис. до етнографічних часів включно; за вказаний період їх розміри й пропорції значно варіюють, але це не пов’язано з якимись культурними чи іншими впливами (в одній і тій самій археологічній культурі відомі чересла доволі різних розмірів). Найбільша кількість цих знарядь має розміри від 35-40 до 50 см (Гончаров 1950; Beranova 1980; Михеев 1985; Древняя 1985; Археология 1986; Henning 1987; Бєляєва, Кубишев 1995; Teodor 1996; 1997; Петрашенко, Козюба 1999; Археалогія 2000; Село 2003; Михайлина та ін. 2007; Beranova, Lutovsky 2009; Горбаненко, Пашкевич 2010; Давыденко, Гриб 2011; Горбаненко, Колода 2013; Пуголовок, Горбаненко 2014 та ін.). Відрізняються вони й масивністю та кривизною вигинів, але найбільша кількість нині відомих чересел подібна саме до описаного. Отже, для періоду побутування цієї знахідки теж неможливо встановити вузьких меж. Зауважимо лише, що велика кількість таких предметів походить з матеріалів останньої чверті І - першої половини ІІ тис.

Подібні чересла закріпляли на грядилі, перпендикулярно (чи під незначним кутом) до лінії оранки.

Знаряддя первинного обробітку ґрунту з фондів Боярського краєзнавчого музею (а - прорисовка; б - фото): 1 - наральник; 2 — чересло; 3 - схема знаряддя плужного типу і місця використання залізних деталей
Рис. 1. Знаряддя первинного обробітку ґрунту з фондів Боярського краєзнавчого музею (а — прорисовка; б — фото): 1 — наральник; 2 — чересло; 3 — схема знаряддя плужного типу і місця використання залізних деталей

Оскільки ці дві знахідки фактично депаспортизовані, важко сказати, чи входили вони до одного комплексу, але за опосередкованими даними (подібні ступінь збереженості й вигляд металу, один і той самий час надходження до складу музейної колекції), можна зробити припущення щодо їх використання на одному пристрої (рис. 1, 3), а саме на знарядді 5 плужного типу — кривогрядильному ралі з поставленим горизонтально до ґрунту ральником, череслом і відвальною дошкою (Горбаненко 2006; 2007, с. 43-44, рис. 19).

Набагато цікавіший для вивчення історії землеробства регіону набір сільськогосподарських знарядь, виявлений нещодавно пошуковцями. предмети знайдені разом і репрезентують інструменти для обробітку ґрунту та збирання врожаю, а саме: наральник, дві про-вушні та три втульчасті мотички, сім серпів (один — із двох фрагментів), косу, зупинимось на їх характеристиці детальніше2.

Наявний у складі комплексу залізний наральник — втульчастий широколопатевий, без помітної асиметрії плічок, зі зламаним краєм чи слідами спрацьованості. Зберігся у висоту на 160 мм, але зважаючи на значну зношеність виробу, можна припустити, що його початкова довжина могла сягати 180 мм. Ширина сегмен-топодібної робочої частини становить 114 мм при товщині 7 мм, довжина втулки складає 68 мм при ширині 42 мм, висоті 58 мм та товщині стінок 9 мм (рис. 2, 1).

Як і у попередньому випадку, за розробками Ю.О. Краснова, виріб можна охарактеризувати як такий, співвідношення загальної довжини якого до ширини втулки (L/d1) становить 2,8; L / довжина втулки (L/i) — 3,3; L / максимальна ширина робочої частини (l/d2) — 1,5. відповідно, за розмірами і пропорціями деталь, найімовірніше, належить до охарактеризованого вище типу І B 2 (Краснов 1987, с. 29, 34, рис. 10).

Наральники саме типу І B 2 набули широкого розповсюдження лише наприкінці І - на початку ІІ тис. отже, вони найбільш притаманні для археологічних культур останньої чверті І тис. півдня східної Європи; крім того, це найпоширеніша група для означених територіальних і хронологічних меж. на райковецьких пам’ятках такі й подібні наральники (типів І в 1 та переважно І в 2) у кількості 13 одиниць нині відомі з восьми пунктів: Хотомель, Рашків І, Єкімауци, Макарів Острів, Сахнівка, комплекс Ревне, Григорівка, Рідківці (Горбаненко, Пашкевич 2010, рис. 4.4, табл. 4.3; Пивоваров 2010, с. 47, рис. 6, 1, 2; 2011, рис. 7; Пивоваров, Ільків 2014, с. 354, рис. 5, 1, 2; Михайлина 2014, рис. 2, 1, 2). У більшій кількості подібні наральники нині відомі з сіверянських матеріалів, репрезентованих волинцевсько-роменськими пам’ятками лівобережжя Дніпра. Їх нараховується близько трьох десятків з 12 пунктів, переважну більшість становлять саме подібні за формами й пропорціями наральники типу І в 2 (Горбаненко, Пашкевич 2010, рис. 4.4, табл. 4.1; Сокол, Зорин, Пузикова 2008, рис. 4, 1; Веретюшкина 2008; 2010; 2011; Пуголовок, Горбаненко 2014, рис. 2; 3, 1). перерахувати кількість аналогічних знарядь та пам’яток салтівської культури, де вони були знайдені, нині взагалі доволі складно (михеев 1985, с. 32-38; Баранов 1990, с. 69; Давыденко, Гриб 2011, Горбаненко, Колода 2013, рис. 44; Пономарев 2012, с. 67; Колода 2013; 2014, рис. 2; 2014а; 2015, в печати та ін.)3.

З-поміж давньоруських матеріалів більш розповсюджені лемехи (у лісостеповій частині) або вузьколопатеві наральники (у лісовій зоні), що зумовлено специфікою обробітку ґрунту, отже, найімовірніше, наральник слід датувати останньою чвертю І тис, (культурна приналежність — райковецька культура ?),

Розімкнена втулка й широкі плічка вказують на використання такого наральника у орному знарядді типу 4 (рис, 2, 1в), а саме у кривогрядильному ралі з поставленим горизонтально до землі ральником, укріпленим залізним широколопатевим наконечником (Горбаненко 2006; 2007, с, 43-44, рис, 19), Значний депозитарій, до якого входять усі можливі землеробські знаряддя, у даному випадку слугує опосередкованим підтвердженням того, що на ралі чересло не застосовували.

Наступну групу знахідок складають найдавніші, на думку фахівців, представники ручних знарядь — мотики, призначені для первинного обробітку ґрунту на етапі до орного землеробства і для вторинного та для садово-городніх робіт при існуванні останніх (Кирьянов 1959, с, 315; Археологія 1975, с, 323), Інструменти репрезентовані обома відомими конструктивними варіантами виконання, які в літературі традиційно називають втульчастим і провушним, хоч коректніше обидві форми називати втульчастими мотичками з вертикальною розімкненою й горизонтальною суцільною втулкою, на чому вже акцентувалось (Горбаненко, Колода 2013, с. 37). Перші були набагато простішими у виробництві; другі — складніші у виготовленні, але більш наближені до сучасних мотик за якістю.

Знаряддя обробітку ґрунту з околиць Боярки, фонди Боярського краєзнавчого музею (а - прорисовка; б  фото; в — схематична реконструкція): 1 - наральник; 2-4 - втульчасті мотики; 5, 6 - провушні мотики
Рис. 2. Знаряддя обробітку ґрунту з околиць Боярки, фонди Боярського краєзнавчого музею (а — прорисовка; б — фото; в — схематична реконструкція): 1 — наральник; 2-4 — втульчасті мотики; 5, 6 — провушні мотики

Втульчастих мотичок для обстеження надано три; всі вони мають незамкнену втулку та прямокутну в перетині робочу частину. Датування знарядь — друга половина І тис. одна з них — 190 мм завдовжки, її робоча частина — 82 мм завширшки, 12 мм завтовшки з довжиною втулки 52 мм, її шириною 34 мм, висотою 81 мм і товщиною стінок 5 мм (рис. 2, 2). Інша має довжину 140 мм при ширині робочої частини 75 мм, товщині 10 мм, довжині втулки 50 мм та її ширині 31 мм і висотою 88 мм з товщиною стінок 5 мм (рис. 2, 3). Довжина третьої 157 мм при ширині робочої частини 74 мм, товщина 7 мм, довжина її втулки становить 49 мм при ширині 32 мм, висоті 86 мм і товщині стінок 5 мм (рис. 2, 4).

Для втульчастих мотичок С.О. Плетньова свого часу на матеріалах Дмитрівського могильника салтівської культури запропонувала класифікацію, розділивши вироби на 9 типів за розмірами, пропорціями та наявністю / відсутністю плічок (плетнева 1989, с. 91-93), однак, сама ж зауважила, що розробка не має цінності й свідчить лише про виготовлення речей різними майстрами. загалом, такі знаряддя широко відомі з другої половини І тис. і за час існування суттєвих змін не зазнали. Досі дослідники поділяють їх на тесла (з вузьким лезом для обробітку дерева) і мотички (з широким лезом для обробітку ґрунту), або взагалі застосовують щодо предметів термін «тесла-мотички», не переймаючись функціональною ідентифікацією виробів.

Для використання втульчастих мотик їхню залізну частину достатньо було закріпити на держаку з відігнутим сучком (рис. 2, 2-4в).

Втульчасті мотички відомі з другої чверті І тис., однак найбільшого поширення вони набули наприкінці І тис. (літературу див. вище).

Провушні мотички за спостереженнями дослідників досконаліші (Археологія 1975, с. 325), порівняно з втульчастими, представлені двома екземплярами. як і у попередній групі, робоча частина знарядь у перетині прямокутна, обухи вирізні, з бічними мисоподібними відросткамищекавицями. Один виріб зламаний, заново переточений, має довжину 160 мм з максимальною шириною робочої частини 60 мм, її найбільшою товщиною 22 мм, діаметром провушини 48 мм та її висотою 64 мм при товщині стінок 8-11 мм (рис. 2, 5). Інший — сильно спрацьований справа наліво, має довжину 228 мм при максимальній ширині робочої частини 72 мм та її найбільшій товщині 16 мм, діаметр провуши-ни виробу складає 46 мм при висоті 65 мм і товщині стінок 7-10 мм (рис. 2, 6). за даними народознавчих студій (Зеленин 1991, рис. 3), таку мотику просто «надягали» на звичайний держак (рис. 2, 5, 6, в).

Такі мотички з’явилися на півдні Східної Європи в останній чверті І тис. Нам невідоме існування якої-небудь їх класифікації. Однак, зауважимо, що серед матеріалів райковецької культури відомі знаряддя як без мисоподібних виступів обуха (очевидно, з’явилися раніше), так і з ними (Максимов, Петрашенко 1988, рис. 74; Горбаненко, Пашкевич 2010, рис. 4.18); такі самі вироби походили й з сіверянського городища Новотроїцьке (Ляпушкин 1958, табл. 89). А.М. Кірпічніков, розглядаючи особливості сокир, датував появу знарядь з таким типом кріплення, де обух характеризують досконала конструкція і надійне влаштування, не раніше Х ст. (Кирпичников 1966, с. 28, 35; Древняя 1985, с. 310). Загалом же, подібне оформлення обушків стало певною мірою поширеним, поблизу городища Хитці було знайдено депозитарій, до якого з-поміж інших речей входив деревообробний інструмент з вузьким лезом з аналогічним конструктивним вирішенням провушини (Пуголовок, Горбаненко 2014, рис. 2; 3, 2). отже, ці знаряддя слід датувати кінцем І — можливо, початком ІІ тис. (райковецька — давньоруська? культура).

Питання, яким саме чином розділяти загалом мотички за функціональним призначенням (деревообробні чи землеробські) досі не вирішене, але у випадку з боярським комплексом воно і не актуальне, оскільки останній репрезентує яскраво виражений депозитарій знарядь землеробської праці. тому тут доречно навести усі запропоновані у науковій літературі можливі варіанти використання знарядь саме землеробами:

1) влаштування ям Щлетнева 1989, с. 91-93);

2) обробіток невеликих ділянок під город (михеев 1985, с. 38; магомедов 1987, с. 63);

3) очищення знарядь первинного обробітку ґрунту від налиплої землі (Михеев 1985 с. 38-39). Принагідно варто зауважити, що з останньою метою до XX ст. використовували підручні матеріали з дерева і навряд чи раніше населення йшло на працеза-трати і витрати металу для виготовлення спеціального виробу такого призначення.

Серпи, за визначенням фахівців, — найважливіші й найдавніші знаряддя збирання врожаю (Древняя 1985, с. 224; Археология 1986, с. 467), у комплексі репрезентовані сімома виробами. вони належать до черешкових, мають підтрикутний у перетині клинок і підпрямо-кутний у перетині черешок, один екземпляр розламаний навпіл. Ширина їх робочої частини складає 20, 24 (два випадки), 25, 27, 28 і 35 мм, товщина трьох предметів становить 4 мм, двох — 5 мм, по одному випадку відзначено показник 3 і 6 мм. перетин черешків має розміри 4 x 11, 5 x 10, 5 x 12 (у двох виробів), 5 χ 15, 6 x 12, 7 x 12 мм. У п’яти знарядь край черешка загнутий, до черешків двох виробів прикипіли просочені продуктами корозії рослинні волокна — сліди руків’їв, у двох випадках край черешка зламаний, що могло спричинити відзначене загинання (рис. 3, 7-13).

Знаряддя збирання врожаю з околиць Боярки; фонди Боярського краєзнавчого музею (а - прорисовка; б - фото): 7-13, 15, 16 - серпи; 14, 17 - коса-горбуша (15 - покажчик промірів, див. таблицю; 16, 17 - графічна реконструкція реманенту)
Рис. 3. Знаряддя збирання врожаю з околиць Боярки; фонди Боярського краєзнавчого музею (а — прорисовка; б — фото): 7—13, 15, 16 — серпи; 14, 17 — коса-горбуша (15 — покажчик промірів, див. таблицю; 16, 17 — графічна реконструкція реманенту)

Існує кілька спроб класифікації цих виробів, розробки розпочалися ще на початку ХХ ст. У їх основу покладені географія розповсюдження, типи кріплення до руків’я, геометричні функції тощо. Однак, усі ці дослідження мають сенс лише у рамках поглибленого вивчення власне серпів. У нашому випадку, якщо характеризувати форму та пропорції вказаних знарядь з урахуванням запропонованих у фаховій літературі (Арциховский 1928; Левашова 1956, с. 60-63, рис. 14; Древняя 1985, с. 224, 225 та ін.) критеріїв, а саме довжини клинка, відстані від початку клинка до вістря, висоти дуги, величини кута між черешком і початковою частиною клинка (рис. 3, 15), параметри виробів можна відобразити у таблиці4. За наведеними даними, а також візуально помітно, що один екземпляр (рис. 3, 12) вирізняється масивністю леза; це дозволяє припустити його виготовлення іншим майстром.

Для кріплення руків’я на такому знарядді дерев’яну колодку набивали на черешок. Як добре зрозуміло з представленого комплексу, для зміцнення з’єднання надалі черешок загинали (рис. 3, 16). Чи використовували при цьому якісь інші фіксатори (наприклад, обтискні кільця) за ранньослов’янськими матеріалами нині сказати складно: досі нам відомий єдиний екземпляр з волинцевської пам’ятки Обмачів, на якому було виявлено кільце (Обломский, Терпиловский, Приймак, Кропоткин 1992/56, рис. 20, 23; Горбаненко, Пашкевич 2010, рис. 7.8, 35).

Усі серпи мають класичний вигляд, такі набули широкого розповсюдження наприкінці І тис. (хоча одиничні екземпляри відомі й раніше), побутують дотепер і не можуть бути вузько датованими.

У той час, як серп був основним інструментом збору зернових, коса, за усталеною думкою, призначалась для заготівлі сіна. Знахідки цих виробів, за спостереженнями дослідників, у порівнянні з серпами, рідкісніші (Древняя 1985, с. 225), і за даними Б.О. Колчина, у знарядь з X до XV ст. включно, форма кривої полотна по зовнішній обушковій частині клинка була абсолютно однаковою (Колчин 1959, с. 72).

Коса з Боярки зламана на кінці (чіткого сліду не видно, однак, завершення леза дещо відрізняється від широкого кола аналогій), підтрикутна у перетині розмірами 8 x 42 мм, збереглась у довжину на 375 мм, має загнутий прямокутний у перетині (8 x 28 мм) черешок довжиною 60 мм (рис. 3, 14). знаряддя представлене типовим екземпляром; його вузьке датування неможливе. як і у випадку з серпами, особливості виробів проявляються у пропорціях і характері вигину леза, висоті дуги останнього (левашова 1956, с. 88-91, рис. 18). науковий доробок в археології (Миролюбов 1976, с. 122, 123; Михеев 1985, с. 29-31), а також етнографічні дані (Гюльденштедт 1805, с. 37, 38) дають змогу відтворити загальний вигляд кіс давнини, для цього також важлива реконструкція типу (способу) кріплення леза до руків’я (рис. 4, 17). У нашому випадку обтискного кільця не виявлено, однак час від часу їх, як зазначалося, знаходять безпосередньо на знаряддях, або в одних з ними комплексах.

Подібні коси на території півдня Східної Європи відомі починаючи з черняхівської культури, однак широкого розповсюдження вони набули в останній чверті І тис. та за давньоруських часів. Це коси-горбуші, або короткі коси, з коротким руків’ям (Михеев 1985, с. 29-31). На наших теренах вони широко відомі й за етнографічними матеріалами, оскільки були у вжитку ще у ХІХ ст.

Опрацювання речей з Боярського музею привело до доволі цікавого спостереження. З одного боку — представлені вироби репрезентують типові сільськогосподарські знаряддя і їх неординарність полягає значною мірою в сукупності виявленого пошуковцями комплексу. Але це лише на перший погляд.

Аналіз відповідних матеріалів півдня Східної Європи показав, що знахідки землеробських знарядь досить нечисленні. Так, на давньоруському селищі Ліскове, де протягом 16 польових сезонів відкрито 13825 м2, виявлено 3 уламки наральників і 20 фрагментів серпів, до того ж за всі роки досліджень не знайдено жодної цілої речі (Шекун, веремейчик 1999, с. 9, 51). У результаті вивчення Шестовиці, де за останні 12 років відкрито 3174 м2 на городищі, 6415 м2 на посаді і близько 784 м2 на подолі, не рахуючи масштабних робіт 1983-1985 рр. та менших за обсягами попередніх розкопок, знайдено наральник з череслом та уламок ще одного, 17 фрагментів серпів і 3 уламками кіс (скороход 2011, с. 6, 16). на Григорівській групі поселень, де на шести пунктах протягом 20 років відкрито близько 10000 м2 і постійно проводився збір археологічних матеріалів із розмивів берега Дніпра, зафіксовано наральник, 2 лемеші, 2 чересла, 20 переважно фрагментованих серпів, із яких лише 4 дають уявлення про параметри знарядь і 4 коси (петрашенко 2005, с. 5, 73-77). При розкопках у 1984-1985 та 1988-1989 рр. селища Дорогинка-III на площі понад 800 м2 виявлено два наконечники орних знарядь, чересло, серп та уламки ще кількох, фрагмент коси (Сєров 2001, с. 116, 119, 131, рис. 9). Cхожу картину демонструють й інші пункти, зокрема Софіївська Борщагівка, Автуничі тощо. подібна ситуація простежена навіть у цілих регіонах, вивчених досить детально. Так, на селищах Київського Подніпров’я загалом зібрано 4 залізних наконечники орних знарядь, чересло, цілий серп і уламки ще шести (Південноруське 1997, с. 111). У межиріччі Дніпра і пониззя Десни, де знаходилась «вся жизнь» чернігівських князів і де на чотирьох поселеннях вивчено від 100 до 1000 м2, на семи — понад 1000 м2, а загалом розкрито більше 26000 м2, виявлено 2 цілих і 4 фрагментованих наральники, сошник, чересло, цілий серп і уламки ще 31 (Веремейчик 1994, с. 3, 5, 9). на південному Дніпрі відомо 2 наральники, 4 лемеші, окуття лопати, 3 цілих і кілька фрагментованих серпів та 3 уламки кіс (Козловський 1992, с. 31-35). У підсумковій публікації результатів вивчення давньоруських селищ верхнього подністров’я і волині згадана фіксація взагалі лише одного серпа (південно-руське 1997, с. 145). Надзвичайно мало залізних сільськогосподарських знарядь походить з пам’яток донських слов’ян — дещо більше десятка загалом (Винников 1995, с. 39, 40; Горба-ненко 2014). Можливо, це викликано природними умовами. На думку С.О. Бєляєвої, відсутність металевих наконечників знарядь для оранки на пам’ятках ХІІ-XIV ст. у лісостеповому Подонні слід пов’язувати з особливостями землеробства у річкових долинах, де обробку ґрунту можна було проводити легкими неукріпленими дерев’яними ралами (Беляева 2001, с. 40). На сільських поселеннях XII- XV ст. південних територій Рязанської землі виявлені 4 коси, 7 серпів, ніж-косар (Тропин 2004, с. 147). На роменсько-давньоруському комплексі біля с. Кам’яне на Пслі протягом трьох сезонів зібрано тесло-мотичку і уламки коси-горбуші та двох серпів (Сухобоков 2012, с. 182). На слов’яно-руських пунктах кінця I - початку II тис. на вододілі Оки і Дону пов’язані з сільським господарством знаряддя праці, як наголошували дослідники, представлені вкрай слабко, виняток складає лише колекція су-прутського городища, де знайдено плужні ножі, наконечники рал, коси і серпи (Григорьев 2005, с. 83, 84).

Таблиця. Основні параметри серпів (див. рис. 3, 15)
Рис. 3, номер Розміри, см (у — уцілілий; м — можливий) співвідношення
ab ac bc de df de/ac ce/ac
у м у м у м у м
7 37 26 12,5 9,5 2,5 0,37 0,29
8 34 23,5 12 7,5 2 0,32 0,26
9 34 23 12 8,5 2,5 0,37 0,24
10 37 27 11,5 9 2,5 0,33 0,22
11 35 24,5 12,5 14 9 2 0,37 0,27
12 33,5 38 26,5 7,5 12 10,5 3,5 0,40 0,23
13 36 23,5 13,5 8,5 2,5 0,36 0,19

Схожа ситуація щодо виявлення землеробського реманенту і на поселеннях, де життя розвивалось за давньоруської і монгольсько-литовської доби. так, результати досліджень селищ Комарівка і Озаричі, де протягом 5 сезонів відкрито, відповідно, 3,5 га і 0,3 га дозволяють оперувати даними щодо частин плуга з наральником та поодиноких уламків серпів (Бєляєва, Кубишев 1995, с. 3-8, 56, 90), а на поселенні Ходосівка-Рославське за 5 сезонів відкрито понад 1000 м2 і знайдено цілий і фрагментований наральники, косу та уламок серпа (Готун та ін. 2013а, с. 87; 2013в, с. 185, 186).

Стосовно пам’яток слов’ян додержавного періоду, сільськогосподарський інвентар теж важко назвати масовою категорією знахідок. зокрема, на селищі Ходосівка-Козаків Яр єдиний наконечник орного знаряддя виявлений під час розвідкових робіт (Готун та ін. 2014, с. 147) після відкриття різними дослідниками впродовж шести сезонів площі 2500-3000 м2, з якої походили фрагменти двох серпів (Сухобоков 1977, с. 60, 61, рис. 6, 3; Петрашенко 1989, с. 36, рис. 1, 23). А в узагальнювальній роботі для VIII-X ст. знахідки між Дніпром і Карпатами наральників, чересел і мотичок названі на 6 пунктах, серпів — на 7 (Михайлина 2007, с. 107-110). Тим не менше, нині загалом на райковецьких пам’ятках налічується значна кількість землеробського інвентарю, а саме 13 наральників, 5 чересел, понад півтора десятка мотичок, з півсотні серпів, до десятка кіс-горбуш. Схожа ситуація і на Дніпровському Лівобережжі: на кінець 1980-х рр. на волинцевських пам’ятках регіону дослідниками нараховано 2 наральники, 3 черешкових і втульчастих чересла, 26 серпів, 5 кіс, властиві сільськогосподарські знаряддя і населенню розташованих у регіоні роменських пунктів (Сухобоков 1992, с. 25, 45). Нині з волинцевсько-роменських пам’яток відомо майже три десятки наральників, біля десятка чересел з різними типами кріплення, близько 20 мотичок, біля півсотні серпів, майже два десятки кіс-горбуш.

Зрозуміло, що частина знахідок виявлена певною мірою випадково, як наральник та втулка від ще одного і два фрагменти коси у шурфах на селищі петрушки (Готун та ін. 2013б, с. 26), у повній мірі це стосується і описаного комплексу з Боярки, зафіксованого не при планомірних археологічних дослідженнях, а під час пошукових робіт. водночас, на тлі наведених статистичних даних колекція з Боярського музею за відсутності в окрузі міста стаціонарно вивчених пам’яток по праву може вважатись доволі представницькою.

Останнім часом з’являється все більше інформації про подібні охарактеризованому депозитарії кінця І - початку ІІ тис. Їх нагромадження природно приводить до спроб осмислення такого явища загалом. Так, подібні «скарби» салтівської культури (до яких, крім сільськогосподарських також входять ремісничі знаряддя, кінська збруя, посуд тощо), В.В. Колода характеризує як ями для зберігання найважливіших предметів для забезпечення життєдіяльності окремого господарства. Більшість подібних знахідок на салтівських пам’ятках приурочена до меж поселень (Колода 2014а; 2014б; 2015, в печати). Зрозуміло, що це були не спеціальні «ями для зберігання», а споруди для реманенту та інвентарю або місця, де переховували цінні речі у випадку небезпеки.

Крім визначення хронології, подібні депозити слід розглядати за кількома загалом незалежними критеріями: місце знахідки (пам’ятка, поза межами останньої), призначення (землеробський, ремісничий, змішаний, інше), зміст (виробничий, сакральний, зберігання майна), про що вже йшлось (Щербань, Пуголовок, Горбаненко 2015).

Стосовно комплексу з околиць Боярки загалом, слід зауважити, що знаряддя переважно спрацьовані, деякі навіть були зламані, але після поломки їх адаптували й продовжували використовувати за призначенням. зважаючи на те, що усі вони, за даними пошуковців, знайдені разом, загальну хронологію набору визначає сукупність датувань усіх предметів. отже, найімовірніший період активного використання виробів — остання чверть І тис.; культурна приналежність, найвірогідніше, райковецька культура. можлива дата — початок ІІ тис. за широких хронологічних рамок побутування серпів і коси, належність решти виробів до кінця І — початку ІІ тис. (райковецька та давньоруська культури) варто зробити висновок щодо ймовірної експлуатації всього комплексу саме у межах вказаного періоду. Дослідження контексту депозиту поки що не принесло додаткової інформації щодо часу його археологізації. А випадковість знахідок та велика кількість різноманітних факторів, що впливають на потрапляння в землю таких великих за розмірами і цінних за значенням виробів унеможливлює спробу аналізу їх розповсюдженості на різних територіях у давнину.

Наявність компактної групи речей на досить обмеженій площі (розміри шурфу пошуковців на місці бойової позиції часів Другої світової війни складають близько 0,5 x 0,5 м) могла маркувати схованку на період певної небезпеки, місце їх виготовлення чи ремонту, а також місце зберігання при експлуатації за призначенням. Різний ступінь спрацьованості знарядь та сліди ремонтів деяких предметів дозволяв, як імовірніші, розглядати випадки з місцем зберігання у житловій чи господарській споруді та місцем переховування на період певних потрясінь, тим більше, що така сукупність за кількістю й асортиментом цілком може відображати типовий набір землеробського реманенту дрібного господарства — однієї сім’ї. з’ясування означеного питання шляхом обстеження території фіксації виробів показало, що сліди давніх об’єктів на означеному місці відсутні, відтак, комплекс слід розглядати як спеціально сховані речі. Шар горілого чорного піску потужністю 0,3 м з грудкою обпаленої глини під 5-сантиметровим стерильним піщаним прошарком у місці виявлення знахідки дозволяє припустити наявність навколо нашарувань з археологічними артефактами; відповідні пошуки заплановані на майбутнє. Та незалежно від їх результатів можна стверджувати, що у даному випадку ми маємо справу з доволі неординарною знахідкою і цінним джерелом з історії господарства слов’ян кінця І - початку ІІ ст.

Досі таких депозитів слов’яно-руської доби відомо надзвичайно мало, що й не дивно, зважаючи на умови їх залягання, адже поза межами пам’яток археологічні дослідження зазвичай не проводяться, і лише випадок може спричинити їх виявлення. Однак, навіть відомі нині «скарби» доволі сильно відрізняються за своїм змістом. Так, датована добою Київської Русі знахідка серпа, покладеного між двома частинами зламаного наральника, що походить з околиць Старого Калкаєва Оржицько-го р-ну Полтавської обл., інтерпретована як сакральне закладання на межі давнього поля (Мироненко, Горбаненко 2011). Набір сільськогосподарських знарядь, усі речі з якого, а саме п’ять наральників і втульчаста мотичка, цілком відповідають роменським і синхронним слов’янським матеріалам, зафіксований «в околицях» роменсько-давньоруських поселень за 1,5 км від с. Сугрово і за 2,0 км від с. Нижні Деревеньки Льговського р-ну Курської обл. (Веретюшкина 2011). За складом такий депозит навряд чи був індивідуальним набором родини для власних землеробських потреб. Отже, його слід вважати скарбом продукції. Сукупність речей поза межами поселення поблизу с. Жерновець Касторенського р-ну Курської обл. теж виявлена випадково. Найближча до неї пам’ятка роменської культури досліджена за 0,5 км. Знахідка включала вузький наральник з незначними плічками, загальні розміри й пропорції якого подібні до відповідних показників знарядь типу І Б 1 за Ю.О. Красновим, фрагмент серпа, косу-горбушу, сокиру, втульчасте тесло для деревообробки, три залізні предмети незрозумілого призначення, багато «невиразних уламків залізних виробів, напевно ножів» та крицю. за припущенням дослідників, депозит ймовірно належав ковалю, який, до того ж, з міркувань протипожежної безпеки міг спорудити кузню за межами селища (сокол, зорин, пузикова 2008). таким чином, цей збірний депозитарій, до якого входила продукція ковальського виробництва, може об’єднувати предмети торгівлі / обміну. Так само можна інтерпретувати і виявлений поблизу с. Хитці Лубенського р-ну полтавської обл. скарб з чотирьох речей, дві з яких були землеробськими (широколопатевий наральник і чересло), дві — ремісничими (деревообробні інструменти). Його знайдено поблизу роменсько-давньоруського городища. Матеріали представлені знаряддями з доволі широкою хронологією, однак наральник має значні розміри, більш притаманні давньоруським екземплярам. Не виключено, що археоло-гізація цього скарбу зумовлена сіверянсько-руським протистоянням межі Х-ХІ ст. (пуголовок, Горбаненко 2014), а сам він представляє набір речей, найцінніших для його власника, сільського жителя, землероба й господаря. найближчим за змістом можна вважати депозит, до якого входили вузьколопатевий наральник, шість серпів, коса-горбуша, ножиці, пробійник і два фрагменти бронзового казана великих розмірів з околиць с. Городище Чор-нухинського р-ну Полтавської обл., зафіксований неподалік городища многа (Горбаненко, Шерстюк, Сидоренко 2015). У цьому випадку йдеться про знахідку переважно сільськогосподарського характеру, до якої також помістили цінну сировину, а саме брухт кольорового металу для вторинного використання. таким чином, знахідка з Боярки — досі одна з надзвичайно рідкісних, яка, до того ж, представляє винятково землеробський реманент.

Набагато більшою кількістю представлені різноманітні за варіантами закладання і значення депозитарії на території західних слов’ян (Poleski 2013, ryc. 89). Один з сільськогосподарських «скарбів» було виявлено у Словаччині на пагорбі Братиславського замку, за 20 м на південь від північно-східної башти. Він складався з наральника й чересла, втульчастої й провушної мотичок, п’яти серпів, двох кіс-горбуш та трьох сокир. За аналогіями й супутніми фрагментами кераміки дослідник датував цей депозит ІХ ст. (Kovac 2013), з чим цілком можна погодитись. У присвяченій комплексу публікації згадані сім подібних закладань лише з території Cловаччини (Kovac 2013). Щоправда, для інших пам’яток у статті не вказано ступінь «випадковості» знахідок: чи були це депозити поза археологічними пам’ятками, чи на їх території.

Отже, цілком припустимо, що ця база даних для теренів східних слов’ян надалі буде активно поповнюватися новими матеріалами.

 

Примітки

1. Маючи нагоду, автори висловлюють щиру вдячність та сподівання на подальшу плідну співпрацю командиру групи Володимиру Остролуцькому, комісару Олегу Остапенку, колективу бійців, директору музею Любові Кравченко.

2. До отримання музейних номерів для зручності опрацювання складові депозитарію отримали наскрізні позначення арабськими цифрами, що відображено на рисунках 2 і 3 та в таблиці.

3. До десятка неопублікованих наральників з городища Маяки зберігаються у слов’янському краєзнавчому музеї.

4. До таблиці занесено не всі показники, пропоновані у науковій літературі: досвід опрацювання означених матеріалів переконав, що наявних даних цілком достатньо для первинної характеристики серпів і для отримання необхідної інформації.

 

 Автори: Готун І.А. Горбаненко С.А. Комплекс землеробських знарядь з околиць Боярки // Археологія. - 2016. - № 1. Переклад росыйською

загрузка...