Поховання скіфських воїнів із сокирами з Любимівського могильника

У статті публікуються комплекси курганів скіфського часу № 6 та 28 біля с. Любимівка, де серед поховального інвентарю зафіксовано знахідки бойових сокир.

У 1968 р. в зоні прокладення Каховської зрошувальної системи було започатковано роботи новобудовної Каховської експедиції під керівництвом О.М. Лєскова. Матеріали розкопок зберігаються у Наукових фондах Інституту археології НАН України. Проте донині велика частка знахідок залишається неопублікованою.

У запропонованій статті до наукового обігу вводяться воїнські поховання скіфського часу, досліджені біля с. Любимівка Каховського р-ну Херсонської обл., зокрема, комплекси курганів № 6 і 28, де зафіксовано знахідки бойових сокир.

Зазначена категорія озброєння не є надто чисельною і нечасто привертає увагу спеціалістів. вперше бойові сокири скіфського часу були докладно проаналізовані в.А. Іллінською у спеціальній статті, де дослідниця послідовно розглянула робочі, бойові та вотивні екземпляри й запропонувала їх загальну класифікацію і хронологію [Іллінська, 1961, с. 27].

У той же час до цього матеріалу звернулась А.І. Мелюкова, яка розробила більш розгалужену та структуровану класифікацію сокир. вихідним регіоном їх поширення вона вважала Північний Кавказ [Мелюкова, 1964, с. 65]. Слід відзначити, що за основними моментами походження, соціального ранжування та функціональності, дослідниці проявили значний ступінь солідарності.

Невдовзі М.М. Погребова підсумувала питання поширення сокир скіфського типу на закавказзі. Авторка посилила позицію їх кавказького походження, хоча й не вважала за можливе безпосередньо ототожнювати вироби з Кавказу та Середнього Подніпров’я [Погребова, 1969, с. 179].

Власне, названими роботами підсумовано перший досвід вивчення скіфських бойових сокир. Втім, у другій половині ХХ ст. у скіфській археології відбулись значні зрушення.

Зокрема, значно поповнилась джерельна база за рахунок надходження матеріалу із закритих, ретельно досліджених комплексів. З найбільш показових зразків з території лісостепу можна згадати сокири з пох. 2 Реп’яхуватої Могили [Ильинская, 1980, с. 42] та кургану біля с. Швайківці [Бандрівський, 2009, с. 202]. з новобудовних розкопок Степу були опубліковані знахідки з Першої завадської Могили [Мозолевский, 1980, с. 104], курганів біля Жовтокам’янки [Мозолевский, 1982, с. 179] та Червоного Подолу [Полин, 1984, с. 112].

У той же час сокири стали предметом металографічних досліджень. Зокрема, Г.О. Вознесенська здійснила металографічний аналіз 26 залізних сокир із Тлійського могильника [Вознесенська, 1975, с. 76]. З матеріалів Середнього Придніпров’я у різні роки проведено шість аналізів [Вознесенская, Недопако, 1978, с. 25; Москаленко, Недопако, 1980, с. 66; Шрамко, 1994, рис. 3]. Це дозволило підтвердити теорію про кавказьке походження скіфських бойових сокир та простежити певні відмінності у технології кавказьких та придніпровських майстрів. Разом з тим, металографічні дослідження вказали на принципову різницю між бойовими та робочими зразками [Шрамко, 1989, с. 150; 1990, с. 37].

Останнім часом вивчення скіфських бойових сокир було підсумовано у низці робіт. Поширення залізних бойових сокир серед поховальних старожитностей карпато-дунайських культур раннього заліза було докладно проаналізоване А. Козубовою. Авторка, погоджуючись із попередниками, також припускає північно-кавказьке походження цих знахідок. При цьому наголошує на відмінності векрзугських та чумбрудських зразків від екземплярів центрально-європейського та північно-причорноморського типів. їх існування у Середній Європі дослідниця відносить до другої половини VII-V ст. до н. е. Крім того, вона заперечує соціальну значимість бойових сокир у похованнях ранньої залізної доби [Козубова, 2010, с. 91; Kozubova, 2010, s. 59].

Особливості розвитку бойових сокир Північного Причорномор’я проаналізовано автором [Шелехань, 2012, с. 3]. Зокрема, ми звернули увагу на відмінність між екземплярами архаїчного та класичного часів. Сокирам, датованим VII-VI ст. до н. е, притаманні масивні клиноподібні форми та грацильні вироби, переважно прямого профілю з молоточкоподібним обухом та широкою відтягнутою лопаттю. У V-IV ст. до н. е. були поширені вигнуті, менш профільовані вироби з вузькою лопаттю.

Клевці так само демонструють певну неоднорідність. знахідки ранньоскіфського часу тяжіють до західносибірських, або кубанських зразків. У той же час, нечисленні клевці IV ст. до н. е. з більшою долею ймовірності пов’язуються з місцевим виробництвом.

З-поміж інших екземплярів враховано знахідку з кург. 6 біля с. Любимівка, котра на той час була відома лише за згадкою у звіті Каховської експедиції.

У даній роботі, не дивлячись на те, що окремі матеріали з кургану 6 вже неодноразово посідали місце у наукових розробках, цей виразний комплекс публікується повністю. Крім того, додано комплекс з кург. 28 цього ж могильника, який раніше лишався поза увагою, оскільки знайдена у ньому фрагментована сокира була атрибутована як навершя меча.

КУРГАН № 6

Досліджено під керівництвом В.І. Бідзілі. Насип висотою 0,7 м обмежено кільцевим рівчаком діаметром 20 м, шириною 0,5-0,6 м, який був заглиблений у материк на 0,3-0,4 м. У північно-західному секторі рівчака зафіксовано рештки тризни, яка складалась із фрагментів амфор та кісток тварин (рис. 1).

Згідно тексту звіту, тут виявлено уламки не менш ніж п’ятнадцяти амфор (рис. 2), які вже неодноразово привертали увагу дослідників. Так, С. Ю. Монахов згадує любимівський кург. 6 описуючи фасоські амфори розвинутої біконічної серії. зокрема, знахідки клеймлених амфор магістрата Мегона ІІ дослідник відносить до 60-х рр. IV ст. до н. е. Крім того, гераклейські амфори магістратів Евгетія та Кіра він датує 375-365 рр. до н. е. [Монахов, 1999, с. 291-295; 2003, с. 68, 69].

Невдовзі на цей комплекс амфор звернув увагу В.І. Кац. Дослідник запропонував звузити дату гераклейських амфор до 375-370 рр. до н. е. [Кац, 2007, с. 415].

Згодом, С.В. Поліну вдалось вирізнити вже близько двадцяти цілих, або фрагментованих амфор із тризни. згідно пошукам автора, окрім згаданих гераклейських та фасоських зразків, тут вирізняються вироби з Синопи та Менд. в цілому, дослідник відніс комплекс амфор з тризни кург. 6 до початку другої чверті IV ст. до н. е. [Полин, 2014, с. 332, 333].

Оскільки наші пошуки не присвячені подальшій розробці хронології античного імпорту, не будемо повторювати докладний опис кожної знахідки з тризни. Адже всю інформацію з цього приводу можна знайти у зазначених роботах. Тому пропонуємо перейти до розгляду поховання.

Під насипом відкрито єдине поховання у катакомбі (рис. 1). Вхідна яма, витягнута по лінії північ — південь, мала розміри 1 х 0,6 м і глибину 2,9 м. Із заходу до неї дотична поховальна камера підпрямокутної форми, витягнута по лінії захід-схід. її розміри 2,34 х 1 м. В заповненні простежено мулисті відкладення та дрібні фрагменти кісток. Над поховальною камерою зафіксовано грабіжницький хід, де на глибині 1,3 м знайдено фрагментоване бронзове дзеркало.

Хоча поперечне креслення катакомби не збереглось, наведеного опису достатньо, щоб віднести цю гробницю до другого типу катакомб за В.С. Ольховським. Згідно спостереженням дослідника, даний тип не мав широкого розповсюдження і значною мірою був характерним для заможних небіжчиків. Побутував він від першої половини IV ст. до н. е. і зустрічається у 17,3 % від загальної кількості врахованих дослідником катакомб [Ольховский, 1991, с. 27, 35, 37].

Скелет похованого чоловіка зафіксовано не повністю, оскільки більшість кісток було зміщено. Судячи з креслення, in situ збереглись лише деякі кістки грудної клітини, правої ноги та лівої ступні. за збереженими даними, тіло було покладене головою на захід, ногами до вхідної ями. У південно-західному кутку могили виявлено деталі кінської вузди: залізні вудила, пряжка та пара псаліїв, дві бронзові збруйні бляшки. Біля південної стінки, за головою похованого, зафіксовано рештки поминальної трапези — кістки невизначеної тварини з уламком кістяної ручки ножа. По центру поховання, поміж кістками чоловіка містились у підвішеному стані фрагментовані втулка списа, вток дротика та уламок ліпного горщика. У південно-східному секторі могили, біля правого коліна кістяка, зафіксовано залізну провушну сокиру, що лежала руків’ям до правої руки. Залишки руків’я довжиною близько 30 см були частково простежені у вигляді деревного тліну.

Окрім того, згадуються у щоденнику В.І. Бідзілі та зафіксовані на кресленні два наконечники стріл, що лежали поміж кісток похованого, які, втім, не збереглись. Ані у польовому описі, ані у звіті про них відсутні будь які згадки, їх зовнішній вигляд лишився невизначеним. Така ж доля спіткала і залізний підток, який лежав поперек тазових кісток, але розсипався при розчистці [Лесков, 1968/15, арк. 28].

ПОХОВАЛЬНИЙ ІНВЕНТАР

Залізна провушна односічна сокира вигнутого профілю (рис. 3, 1). Довжина виробу — 17 см, ширина в центральній частині — 4 см, діаметр втулки — близько 2 см.

Аналогічні вироби відомі зі степових поховань. Передусім варто згадати знахідку з Червоного Подолу, кург. 2, пох. 1. Сокира вигнутого профілю, з вузьким коротким лезом та широким, відносно масивним, обухом. Містилась обабіч від похованого воїна, над щитом та захисними обладунками. Дослідник цього непересічного поховання датував його за знахідками гераклейських клеймованих амфор та чорнолакового канфара другою — третьою чвертю IV ст. до н. е. [Полин, 1984, с. 118]. згодом, на підставі подальшого дослідження амфорних клейм спорудження гробниці було віднесено автором до часу близько 380 р. до н. е. [Полин, 2014, с. 252].

З кург. 108, пох. 3 могильника Мамай-Гора походить сокира, що має форму вигнутого прямокутника, з лезом та обухом однакової ширини. Провух ромбічний з круглою втулкою, крім того у провусі простежено конусоподібний дерев’яний клин для фіксації древка [Андрух, 2001, с. 167]. Судячи з одиничних знахідок стріл, дане поховання теж відноситься до IV ст. до н. е.

Ще одна подібна знахідка відома з кург. 62 курганної групи Широке ІІ. Виявлена тут грацильна сокира має вигнутий профіль. У провусі зафіксовано залізний фіксуючий клин. Разом із сокирою знайдено меч з овальним навершям та 17 тригранних наконечників стріл, які вказують на час поховання у межах IV ст. до н. е. [Черненко, Бунятян, 1977, с. 80].

Подібний слабо вигнутий клевець (?) знайдено у пох. 13 могильника Скельки, яке, судячи зі складу сагайдачного набору, де переважали тригранні наконечники стріл, датується IV ст. до н. е. [Попандопуло, 2011, с. 36].

Схожа сокира походить з ґрунтового пох. 3 некрополю Калос Лімен. Хоча автор вважає її двосічною, з огляду на стан збереженості вона цілком вірогідно може мати форму, аналогічну до вищезгаданих зразків [Кутайсов, 2011, с. 38]. На жаль, супутнього, надійно датуючого, матеріалу не виявлено.

Залізний наконечник списа зафіксовано в уламках (рис. 3, 2). Збереглись фрагменти вістря та втулки. Довжина вістря — 6 см, втулки — 11,5 см. Судячи за ними, спис мав гостролистну форму витягнутого трикутника, ромбічного в перетині. втулка із розімкнутим повздовжнім швом, з валиком по нижньому краю. Подібні вироби є досить типовими і притаманні похованням V-IV ст. до н. е. [Мелюкова, 1964, с. 40-42; Савченко, 2004, с. 167-169].

Крім уламків списа, у похованні зафіксовано ще дві подібні фрагментовані втулки з валиком на усті, котрі, ймовірно, лишились від наконечників дротиків (рис. 3, 3). висота їх збереженої частини відповідно 8 та 7,5 см, діаметр основи — 3 см.

Вудила петельчасті зафіксовано у південно-західному куті могили, праворуч від голови похованого. виготовлені з прямого, круглого у перетині стержня із загнутими у петлю кінцями (рис. 3, 4). Діаметр петель становить близько 2 см, довжина кожної ланки — 9 см. Дані вироби мали найширше поширення протягом усього середньо- та пізньоскіфського часу [Могилов, 2008, с. 120 і далі].

Так само широко датується пара залізних псаліїв, вигляд яких реконструюється досить умовно (рис. 3, 6). Судячи за збереженими уламками, вони мають S-подібну форму з двома отворами та потовщеннями на кінцях, що дозволяє також віднести їх до V-IV ст. до н. е. [Могилов, 2008, с. 37].

Пару бронзових круглих напівсферичних бляшок діаметром 3,3 та 3,4 см знайдено неподалік вудил. На внутрішній стороні виробів фіксуються рештки від втрачених литих петель (рис. 3, 7). Дані предмети також є типовими екземплярами, широко розповсюдженими у V-IV ст. до н. е. [Могилов, 2008, с. 41].

Разом з вудилами зафіксовано підпружну залізну пряжку, яка «прикипіла» до стрижня (рис. 3, 5). Пряжка прямокутної форми з виступом-фіксатором, який слугував для кріплення ременів. На тлі численних функціонально схожих кільцеподібних виробів, коло аналогій для цього екземпляру є більш вузьким, ніж для інших деталей вузди. Подібні пряжки зустрінуті у досить обмеженій кількості [Могилов, 2008, с. 62, 63].

Аналогії цьому виробу можна умовно поділити на дві групи. Напевно, найбільш ранні аналогічні пряжки відомі з лісостепу. зокрема, з кург. 7, пох. 1 Перещепинського могильника походить пряжка, формою подібна до трапеції з увігнутими кутами. згідно особливостям оздоблення золотої платівки, коплекс відноситься до останньої чверті V - першої чверті IV ст. до н. е. Інший виразний комплекс з цього могильника — кург. 12, який за набором вузди датовано першою половиною IV ст. до н. е. [Махортых, 2012, с. 153, 154].

Ще одне лісостепове воїнське поховання, де зафіксовано прямокутну пряжку — кург. 2 біля с. Мала Рогозянка, який, згідно античного імпорту, датовано початком IV ст. до н. е. [Бандуровский, Буйнов, 2000, с. 73].

Інша група підпрямокутних пряжок відноситься до другої половини IV ст. до н. е. і фіксується в аристократичних степових курганах. Передусім треба згадати Товсту Могилу. Пряжки були зустрінуті у кінській могилі № 2 і їх дата, як і решти пересічного інвентаря, вкладається у рамки середини — третьої чверті IV ст. до н. е. [Мозолевський, 1979, с. 40, 228, 229].

Інша аналогія відома з кінської могили Мелітопольського кургану, вуздечного набору коня № 1. Даний комплекс також відноситься до третьої чверті IV ст. до н. е., хоча автори вважають його дещо пізнішим за Товсту Могилу [Тереножкин, Мозолевський, 1988, с. 137, 149].

Кінське поховання Водяної Могили, де два коня були поховані разом з конюхом, також містило аналогічну прямокутну пряжку з виступом. Так само за античною керамікою цей комплекс віднесено до третьої чверті IV ст. до н. е. [Мозолевский, Полин, 2005, с. 90, 356, 357].

У кург. 487 біля с. Капитанівка комплект вузди в цілому датовано кінцем IV ст. до н. е. за характерними особливостями нахрапника [Фіалко, 1996, с. 96]. Уточнює позицію знахідка гераклейської амфори, яка належить цьому ж часу [Монахов, 1999, с. 434-438]. Тож дослідники і відносять дане поховання до кінця IV ст. до н. е. [Алексеев, 2006, с. 50].

Запропоновані аналогії деталей кінської вузди, а також їх датування узгоджуються із хронологічною позицією амфорного матеріалу з тризни.

Бронзове дископодібне дзеркало (рис. 3, 8), знайдене у грабіжницькому лазі, теж безперечно належало цьому похованому. згідно збереженим фрагментам, його діаметр становить 14 см. На одному з фрагментів простежується пара отворів для кріплення руків’я. Аналогічні вироби зустрічаємо серед багатьох поховань пізньоскіфського часу. Серед них можна назвати кург. 8 курганної групи Рясні Могили [Болтрик, Фиалко, с. 150], кург. 69, пох. 1 могильника Широке ІІ [Яерненко, Бунятян, с. 85].

Кістяне цільне руків’я ножа (рис. 3, 9) довжиною 9 см. Має пласку форму, шестикутне в перетині. з однієї сторони зберігся паз для кріплення клинка. Подібні ножі широко розповсюджені у пізньоскіфських пам’ятках. Зокрема, вони були зустрінуті у вже згадуваних похованнях Товстої Могили, Водяної Могили та Мамай-Гори.

Ліпний горщик (рис. 3, 10). Зберігся лише фрагмент тулуба чорного кольору, слабообпаленого, з підлощеною поверхнею та виділеним плічком. Висота — 13 см, діаметр дна — 10 см. з оглядом на фрагментарність посудини, можна припускати, що вона належить до першого типу ліпних горщиків за Н.А. Гаврилюк і знаходить аналогії у кург. 3, пох. 3 біля Пересадівки [Гаврилюк, 1980, с. 19].

У похованні зафіксовано також кілька залізних предметів невідомого призначення: фрагмент залізної дужки з круглого в перетині дроту діаметром 0,7 см (рис. 3, 11) та невизначений залізний виріб (північно-західний кут могили), який, судячи із зображення на кресленні, мав форму зігнутої навпіл платівки розміром близько 5 х 8 см.

КУРГАН № 28

Діаметром 14 м (рис. 4) досліджено під керівництвом Я.І. Болдіна. На момент роботи був майже повністю розораний і фіксувався на місцевості лише за материковим викидом та виораними уламками вапняку із закладу поховань. Під ним розчищено два поховання скіфського часу.

Рис. 4. План кургану 28	Рис. 5. Курган 28, поховання 1, план і перетини

ПОХОВАННЯ 1 (рис. 5)

Споруджено у центральній частині кургану. На глибині 0,6 м зафіксовано заклад, складений з уламків ракушняка різного розміру. Скупчення каміння мало овальну форму, витягнуту по лінії захід-схід розміром 2,6 х 1,9 м. У південному секторі відкрито завалену камінням вхідну яму катакомби. Яма підпрямокутної форми, витягнута по лінії південний захід-північний схід, розмірами 2,94 х 0,5-0,6 м. На глибині двох метрів знаходилась сходинка висотою 0,3 м, тож загальна глибина вхідної ями становила 2,3 м.

Поховальна камера дотична до вхідної ями з північно-західного боку. Овальної форми, витягнута по лінії захід-схід, розмірами 2,8 х 1,5 м. Від вхідної ями камера була відгороджена кам’яним закладом, який складався із кам’яних брил, поставлених на ребро і прихилених до устя камери.

Дана гробниця відноситься до першого типу катакомб за В.С. Ольховським. Це найбільш поширений тип, який включає майже половину від загального числа класифікованих катакомб VI-IV ст. до н. е. [Ольховский, 1991, с. 27, 35, 37].

У могилі зафіксоване одиночне поховання чоловіка, що лежав вздовж північної стінки головою на південний захід. Біля голови, у південно-західному кутку стояв горщик, у північно-західному — кістки барана, серед яких лежав залізний ніж.

ПОХОВАЛЬНИЙ ІНВЕНТАР

Залізна провушна сокира вигнутого профілю (рис. 6, 1) розташовувалась поблизу правої гомілки похованого, внутрішньою частиною до його правої руки. Довжина збереженої частини виробу — 7,7, ширина в центральній частині — 3,5, діаметр втулки — біля 1,5 см.

Раніше цей виріб лишався поза увагою дослідників через те, що у тексті звіту його було названо навершям меча [Лесков та ін., 1968/15, с. 61]. Очевидно це трапилось тому, що від нього збереглась лише незначна частина. втім, у польовому описі (кург. 28, № 173) та польовому щоденнику Я.І. Болдіна [Лесков та ін., 1968/15, арк. 63] даний екземпляр однозначно названо сокирою. На це вказують також сліди деревного тліну у провусі, що виключає можливість інтерпретувати цей виріб як деталь меча.

З оглядом на фрагментарність описаного екземпляра, можна лише зазначити, що збережений уламок демонструє вигнутий профіль, аналогічний профілю попередньої розглянутої сокири. Тому його коло аналогій також лежить серед пам’яток V-IV ст. до н. е. типу сокири з Червоного Подолу.

Наконечники стріл (рис. 6, 2). За даними звіту, сагайдачний набір з поховання нараховував 53 наконечника згідно польового опису (кург. 28, № 174), або 48 наконечників згідно текстовій частині звіту [Лесков та ін., 1968/15, с. 61]. Донині збереглось 45 екземплярів, причому типологічно вони досить різноманітні, на чому докладно не зупинялись автори звіту.

Сумарно із наявних наконечників стріл вдається виділити п’ять типів.

А) Трилопатеві з прихованою втулкою та опущеними лопатями (11 екз), ІІ відділ, 6 тип¹. Можливо, три найбільш широкі екземпляри є більш ранніми з поміж представників цього типу. Такі вироби з’являються вже наприкінці VI ст. до н. е., широке розповсюдження їх припадає на другу половину V - початок IV ст. до н. е. Втім, більш грацильний абрис переважної кількості наконечників цього типу спонукає відносити їх суто до другої половини V - початку IV ст. до н. е. Вони були зафіксовані у таких пам’ятках, як Стеблів, кург. 12 [Скорый, 1997, с. 87], Медвин, кург. 18 [Левченко, 2012, с. 173], Гришківка, кург. 25, пох. 2 [Гречко, Шелехань, с. 70].

Б) Трилопатеві з виділеною втулкою та опущеними лопатями (23 екз.), ІІ відділ, 8 тип. Трикутний пірамідальний контур даних екземплярів зустрічається нечасто, оскільки зазвичай зазначені характеристики втулки та лопатей притаманні виробам більш плавного арочного контуру. Подібні наконечники були зустрінуті у таких комплексах, як Осняги, кург. 4 [Ковпаненко, 1967, с. 106], Стеблів, кург. 12 [Скорый, 1997, с. 87], Медвин, кург. 18 [Левченко, 2012, с. 173], Гладківщина, кург. 2 [Григорьев, 1994, с. 75], Стайкин верх, кург. 3 [Ильинская, 1968, табл. VII], що вказує на можливий час їх існування у межах другої половини V ст. до н. е.

В) Трилопатеві опорно-втулчастої форми з виділеною втулкою та лопатями, зрізаними під гострим кутом (5 екз., два з яких віднесено умовно, оскільки мають досить сильно сточену голівку), ІІ відділ, 7 тип. Досить подібні до описаних вище, тому можна лиш зазначити, що вони відносяться до того ж горизонту.

Г) Трилопатеві з баштоподібною голівкою та виділеною втулкою, оздобленою Х-подібними литими мітками (2 екз.). відносяться до 10 типу. зустрічаються у похованнях V ст. до н. е.: Перещепино, кург. 3/2002 [Махортых, 2012, с. 150], Бересняги, кург. 4 [Полин, 1987, с. 31].

Д) Тригранні пірамідальної форми з ложками та опущеними жалами (4 екз.). Відносяться до різних варіантів відділу III типу 8. зустрічаються у комплексах другої половини V-IV ст. до н. е. зокрема, найбільш ранніми є Осняги, кург. 4 [Ковпаненко, 1967, с. 106] та Гладківщина, кург. 2 [Григорьев, 1994, с. 75].

Сумарно, абсолютна більшість екземплярів трилопатеві, лише чотири наконечники мають тригранну форму. При цьому переважне число знахідок є досить грацильними. Лише три екземпляри демонструють широкий обрис із пропорцією ширини до довжини 1 : 2,5, інші ж стрункішої пропорції 1 : 3,5. Тож в цілому розглянутий сагайдачний набір може бути датованим у межах V ст. до н. е. Одиничні знахідки широких трилопатевих та тригранних наконечників стріл вказують на те, що час його комплектації можна обмежити часом існування домінуючого, восьмого типу, що визначає дату у межах другої половини (можливо, третьої чверті) V ст. до н. е.

Крім того, у похованні було знайдено ще кілька речей, котрі можуть бути датовані досить широко, втім, узгоджуючись із датою сагайдачного набору. Маємо на увазі залізний ніж з горбатою спинкою (рис. 6, 3) та вток наконечника списа (рис. 6, 4).

Горщик, зафіксований поруч із жертовною їжею у західному секторі поховання, на жаль, не зберігся до наших днів. Уявлення про його форму можна скласти з польового опису та малюнку на кресленні. Це посудина із прямими вінцями, відігнутими назовні, округлим тулубом з максимальним розширенням у середній частині та рантиком по дну. Про наявність орнаментації даних немає. На денці простежено відбитки тканини. Розміри горщика: висота — 12,5, діаметр вінець — 9,5, діаметр денця — 7,8 см. Таким чином, дану посудину можна віднести до другого типу ліпних горщиків за Б.М. Граковим [1964, с. 70], або другого типу, першого варіанту за Н.А. Гаврилюк, характерного для пізньоскіфських поховань [Гаврилюк, 1980, с. 20-22]. Положення горщика за головою похованого, поряд із напутньою їжею, є традиційним для скіфських поховань [Гаврилюк, 1980, с. 18].

ПОХОВАННЯ 2 (рис. 7, 1)

Синхронне першому, споруджене у двох метрах на північний захід від поховання 1. Пляма вхідної ями зафіксована на глибині 1,4 м. вона прямокутної форми, досить вузька, витягнута по лінії північний захід—південний схід, її розміри — 2,7 х 0,5, глибина — 1,9 м.

Поховальна камера трапецієподібної форми споруджена під західною стінкою вхідної ями. Вхід до камери перекрито вертикально поставленими брилами вапняку. Довжина закладу — 2,4, висота — 0,6 м. Товщина брил сягала 0,2-0,4 м. Довжина поховальної камери 2,7, ширина у західній частині — 1,1, східній — 0,73 м.

Вздовж західної стінки могили, головою на північ — північний захід лежав скелет чоловіка у витягнутому положенні на спині. Кістки грудної клітини розкидані, череп перекинуто, що вказує на пограбування поховання. У північно-західному секторі могили зафіксовано рештки заупокійної їжі — ребра та лопатка худоби, можливо барана.

ПОХОВАЛЬНИЙ ІНВЕНТАР

Представлено лише наконечниками стріл, хоча й у цьому випадку їх число точно не встановлюється. У щоденнику дослідника зазначено, що біля лівого стегна знайдено «кілька наконечників стріл» і ще один екземпляр зафіксовано під черепом похованого [Лесков та ін., 1968/15, арк. 59]. У польовому описі вказано загальну кількість 7 екземплярів (кург. 28, № 176). У тексті звіту зазначено, що між входом у підбій та лівим стегном похованого знайдено 6 наконечників [Лесков та ін., 1968/15, с. 61]. Наразі в колекції зберігається 6 наконечників з цього комплексу. вони демонструють певну однорідність зі знахідками з пох. 1, оскільки представлені тут типи (рис. 7, 2) повністю збігаються з типами, виділеними вище. Тому напевно доцільним буде вважати обидва поховання синхронними і датувати їх другою половиною V ст. до н. е.

Отже, описані комплекси із бойовими сокирами демонструють певну однорідність. зокрема, поховання з кург. 6 відноситься до першої половини IV ст. до н. е. за амфорним матеріалом з тризни. Не суперечать цьому і характерні деталі кінської вузди. Пох. 1 під кург. 6 можна датувати другою половиною V ст. до н. е. за складом сагайдачного набору. Тож, можливо розглянуті комплекси належали представникам двох поколінь однієї спорідненої групи населення.

Привертає увагу положення сокир, простежене у розглянутих похованнях. В обох випадках зброя розташовувалась, будучи звернутою древком до правої руки. Судячи з цього, можливо учасники ритуалу вдались до покладення зброї у «робочому» положенні.

Слід також згадати у якому положенні були зафіксовані сокири у споріднених комплексах. Найбільш повним та збереженим комплексом є пох. 1 кург. 2 б біля с. Червоний Поділ. Зафіксована тут сокира розміщувалась на віддалі від тіла. У той час як похований лежав на розісланому лускатому панцирі, сокира була покладена на другому комплекті захисного обладунку, розміщеному в куті могили [Полин, 1984, с. 108].

У пох. 43 могильника Миколаївка залізна сокира була зафіксована біля ліктя правої руки встромленою у дно могили [Мелюкова, 1975, с. 91].

Сокира з Мамай-Гори, пох. 108 лежала поперек правого передпліччя. Хоча важко зрозуміти, що мав автор на увазі — тільки залізну робочу частину, чи весь виріб разом з древком [Андрух, 2000, с. 165].

В кург. 4, пох. 2 групи Страшної Могили сокира іншого типу, ніж опубліковані у даній статті, лежала дещо на віддалі від похованого, на рівні його правого ліктя, паралельно тілу, руків’ям донизу. Причому її було покладено на древко довгого списа, котрий лежав навскіс поховальної камери [Тереножкин, 1973, с. 142].

Подібним чином зафіксовано сокиру з кург. 62 могильника Широке, хоча у цьому випадку вона лежала впритул до правого плеча похованого [черненко, Бунятян, 1977, с. 80].

У пох. 13 могильника Скельки зброя, що належала чоловіку (сокира та дротик), зафіксована в куті катакомби під поминальною їжею. Автор досліджень пов’язує це з тим, що похованого та його інвентар було зсунуто при підзахороненні жінки [Попандопуло, 2011, с. 36]. Втім, оскільки скелет чоловіка зсунуто під південну стінку камери, а зброя зафіксована у західній частині, можна припускати, що первинно вона була покладена біля голови першого похованого.

У Першій Завадській Могилі, хоча вона й була досить сильно пограбована, автор приблизно реконструює розміщення тіла та інвентаря. Згідно цьому, знайдений тут клевець розміщено праворуч від тіла, без уточнень щодо його положення [Мозолевский, 1980, с. 99].

Тож ми бачимо, що спільною рисою для більшості комплексів є покладення сокири праворуч від тіла. Але на відміну від мечів та кинджалів, котрі часто фіксуються на поясі похованих [Ольховский, 1991, с. 59, 69, 88, 109], бойові сокири в переважній більшості покладені обабіч тіла. Якщо ж поглянути на зображення сокир в антропоморфній скульптурі, можна відмітити, що у всіх випадках вони зображені в комплексі з воїнським обладунком, передаючи існуючу систему кріплення зброї на поясі воїна [Шелехань, 2010, с. 36]. Невідповідність зображень сокир з їх місцем у поховальному інвентарі може пояснюватись вторинністю цього різновиду зброї у скіфській паноплії.

У соціальному вимірі розглянуті поховання любимівського могильника також знаходяться в одній площині. Це підкурганні поховання із західною орієнтацією, здійснені у катакомбі із кам’яним закладом. Наведені риси є одними з найбільш стійких та поширених деталей поховальної обрядності степової Скіфії IV ст. до н. е. [Ольховский 1991, с. 102]. Судячи з особливостей поховального обряду та комплектації поховального інвентаря, вони належать воїнам одного прошарку, ймовірно, представникам верстви вільних общинників. У цьому відношенні чоловіки, поховані під кург. 6 та 28, стоять в одному ряду з воїнами з Мамай-Гори [пох. 108], Широке [кург. 62] та Скельки [пох. 13].

Таким чином, опубліковані матеріали ще раз ілюструють процес генезису бойових сокир. Зокрема, додатково підтверджується поширення у V-IV ст. до н. е. виробів вигнутого профілю. Причому їх відмінність від ранньоскіфських зразків простежується не тільки у морфології. Якщо за часів архаїки бойові сокири зустрічаються передусім у аристократичних та дружинних похованнях, то у пізньоскіфський час вони поширюються у тому числі й у середовищі рядових воїнів.

Автор: Шелехань О.В. Поховання скіфських воїнів із сокирами з Любимівського могильника (за матеріалами Каховської експедиції) // Археологія і давня історія України, 2016, вип. 1 (18)

Погребения скифских воинов с топорами из Любимовского могильника (по материалам Каховской экспедиции)

в статье опубликованы погребения под курганами скифского времени № 6 и 28 у с. Любимовка Каховского р-на Херсонской обл. Указанные комплексы примечательны находками боевых топоров, которые являются далеко не самой распространен- ной категорией скифского оружия.

Рассмотренные погребения датируются IV в. до н. э. по находкам античной посуды, конской упряжи и стрел- кового вооружения. Судя по особенностям погребального обряда и инвентаря, погребенные относились к одной социальной прослойке простых воинов либо свободных общинников. в этом отношении они стоят в одном ряду с «секироносцами», зафиксированными в погр. 108 Мамай-Горы, кург. 62 Широкое и погр. 13 Скельки.

Опубликованные материалы подтверждают предположение о различии боевых топоров раннего и позднего скифского времени. Причем несходство проявляется не только в морфологии. в то время как первые встречаются, прежде всего, в аристократических и дружинных погребениях, вторые употребляются в том числе и рядовыми воинами. Полный перевод статьи на русский язык, здесь.