Оригінал статті. Переклад російською розміщено тут
Серед усього масиву історичної довгоклинкової зброї в Україні, зразкам з L-подібною гардою належить особливе місце. Попри те, що така форма гарди є важливою ланкою еволюційного розвитку ефесу, дослідженню її побутування на теренах Речі Посполитої приділялося недостатньо уваги. Зазначена проблематика періодично розроблялася в польській історіографії, де переважає погляд на L- та U-подібні форми, як подальший етап розвитку простої хрестовидної гарди, що привів до появи ефесу закритого типу і так званої «гусарської шаблі» [3, 25-26; 11, 228-229].
Першу «генеалогічну» таблицю походження ефесів, де були враховані L- та U-подібні гарди, уклав С. Мейєр ще 1935 р. [10, 99]. Пізніше у статті Я. Островського і В. Бохнака цій проблематиці приділено спеціальну увагу. Автори відзначають, що адаптація відкритої східної гарди до західноєвропейських бойових практик полягала саме у трансформації її форми від простої хрестовидної до закритої, яка поліпшувала захист руки. Відтак еволюція гарди у Речі Посполитій проходила за схемою: відкрита хрестовидна гарда > гарда доповнена ланцюжком > L- та U-подібні гарди > закрита гарда [11, 228-229]. В. Квасневич стверджує, що наразі введених до наукового обігу речових джерел цілком достатньо, аби підтвердити гіпотезу походження польської «гусарської шаблі» з повністю замкненою захисною дужкою гарди від угорсько-польської шаблі типу ІІ (за класифікацією Квасневича) [3, 46]. Різновиди з L – та U-подібними гардами дослідник характеризує як «перехідні».
 |
 |
| Рис. 1 (ліворуч). Фальшиони з L-подібною гардою у польській церковній іконографії: а) на іконі 1467 р. з каплиці Св. Трійці кафедрального собору у Вавелі (Краків); б) з образа «Затримання Христа» в костьолі Св. Катерини (Краків); в) з образа 1480 р. «Коронування терновим вінцем» в єпархіальному музеї (Пелплін); г) біблійна сцена з книжки «Євангеліє учителное» 1638 р. (Київ). | Рис. 2 (праворуч). Гравер Ілля. Ісус Навін вішає переможених царів. 1645 р. (Київ). |
Підкреслюючи унікальність «гусарської шаблі», польські дослідники зазвичай згадують про її генетичний зв’язок з західноєвропейською зброєю [3, 26]. Ближче ознайомившись з історією замкнутої гарди, ретельно розробленої, зокрема, в Британській історіографії стає зрозумілим, що походження L-подібних форм в Західній Європі сягає корінням другої половини XV ст. [9, 41]. Їх поява пов’язані з намаганням опанувати занадто довгі кільйони [6, 201], що у першій половині XVI ст. привело до формування складних гард-кошиків.
На теренах майбутньої Речі Посполитої L-подібні гарди з’явилися у той саме час, що і в Західній Європі, у другій половини XV ст. Про це, зокрема, свідчить іконографія. Так на польських церковних зображеннях зазначеного періоду нерідко представлені фальшиони з означеним типом гарди (Рис. 1, А-В). Ця традиція зберіглась і в більш пізні часи (Рис. 1, Г). Форма ефесів мечів у землях Речі Посполитої XV-XVI ст. також загалом залишалася у європейському мілітарному тренді про що свідчать численні речові джерела.
Зброя з кривим клинком була поширена у Західній та Центральній Європі у вигляді фальшионів та великих бойових ножів ефеси яких у більшій чи меншій мірі повторювали традиційні. Апофеозом розвитку зброї з кривим клинком став європейський тип військової шаблі (так звана швейцарська шабля, або шнепфер), що сформувався наприкінці XV ст. Вона сполучала широкий і довгий слабовикривлений клинок з ефесом меча, нерідко півтораручного бастарда. Ця зброя комплектувалася розвинутими закритими гардами, іноді зі щитками, від другої половини XVI ст. їх почав дедалі частіше заступати складний ефес-кошик.
Умовним західним кордоном значного поширення класичних шабель з відкритою хрестовидною гардою очевидно слід вважати Угорщину, де ця зброя продовжувала функціонувати у середовищі легкоозброєних угорських підрозділів та їхніх союзників, насамперед кочовиків, які у більшій чи меншій кількості завжди перебували в цій країні. Саме Угорщина, як аванпост османського вторгнення, у другій половині XV ст. стала місцем, де шабля отримала новий потужний імпульс розвитку [7, 7]. Від того часу розпочався довгий шлях експериментів з кривими клинками і ефесами на теренах Центрально-Східної Європи, звідки новостворені оригінальні різновиди поширювались по всій Західній Європі разом із найманою легкою кавалерією. У ході експериментів відбувались спроби поєднати східний кривий клинок з європейськими формами ефесу. Очевидно спершу це не мало особливого успіху і до кінця XV ст. угорські гусари здебільшого озброювалися повноцінними османськими моделями, що краще відповідали запитам часу [8, 17]. Однак вже у середині XVI ст. в Угорщині було створено автентичний, так званий «угорський» тип шаблі, що швидко підкорив Центрально-Східну Європу, передусім - Річ Посполиту.
На теренах Речі Посполитої шабля з’являється ще у другій половині XV ст., де її зафіксовано на озброєнні кінних і піших формацій [12, 206]. Судячи зі згадок у писемних джерелах, у Польщі першої половини XVI ст. шабля ще не набула значної популярності, принаймні у війську, залишаючись прерогативою «цивільних» прошарків населення. Процес завоювання шаблею статусу зброї бойової зайняв другу половину XVI ст. Так за даними «Попису рот» від 1567 р. у більшості хоругв Великого Князівства Литовського шабля за поширеністю займала друге місце після корду, проте далі на південь вона домінувала серед довгоклинкової зброї [1, 167-168].
У XVI ст. еволюція шабельної гарди проходила в спільному для країн Центрально-Східної Європи напрямі: до османської шаблі було успішно припасовано ефес з надзвичайно довгими кільйонами та перехрестям. Такі зміни, що фактично наслідували давні форми гард європейських мечів, стали відправною точкою еволюції шабельної гарди, що із запізненням у століття повторила шлях європейської зброї з довгим прямим клинком. L-подібна форма гарди стала тим самим етапом у розвитку шаблі XVII ст., що і свого часу для меча, вирішивши проблему вкорочення кільйонів з розширенням їх захисних функцій. У цій конструкції передній кільйон загинається догори, поліпшуючи захист кисті, задній скорочується і, зазвичай, загинається донизу.
Висока популярність шабель з L-подібною гардою на всій території Речі Посполитої, зокрема і в Україні, підтверджується не тільки речовими, але й низкою іконографічних джерел. Так, на гравюрі видатного київського майстра Іллі «Ісус Навін вішає переможених царів» (1640-і рр.) зображено шаблю з напівзакритим ефесом (Рис. 2).
Утім найбільш важливими для дослідника, звісно, залишаються археологічні знахідки.
В Національному історико-меморіальному заповіднику «Поле Берестецької битви» зберігається декілька шабель з L-подібною гардою. Артефакти, знайдені на місці битви під Берестечком свідчать про визначне місце цього типу холодної зброї у козацькій військовій традиції. Щодо розрізнення саме «козацьких» шабель від «польських», у загальному масиві знахідок то, на нашу думку, слід визнати умовність такого поділу, про що говорив ще І. Свєшніков [4, 165, 225, 262].
При дослідженні шабель ми використали наступну схему вимірів (мм): А – загальна довжина зброї; В – довжина клинка; С – ширина клинка при п’яті; D – довжина єлмані; Е – ширина єлмані при її основі; Т – товщина обуху при основі; L – ширина кільйонів; R – висота перехрестя; N – довжина руків’я. Для оцінки кривизни штаби застосували схему відносних показників: надзвичайно викривлена (показник кривизни перевищує 80 мм); сильно викривлена (показник кривизни 40-80 мм); викривлена (показник кривизни 20-40 мм; помірно викривлена (показник кривизни менше 20 мм) [5, 29].
Розглянемо ближче ці зразки.
1. Шабля XVII ст., інв. № КМ 1605, Річ Посполита (Рис. 3).
Параметри зброї: А=915; В=804; С=34; D=255; Е=31; Т=8; L=120; R=89; N=100. Матеріали: сталь, дерево, шкіра.
Клинок з одним широким глибоким центральним долом та масивною єлманню, вістря на лінії обуха. Обух розлогий, Т-подібний.
Ефес напівзакритого типу. Гарда сталева, класичної L-подібної форми: широкі кільйони дещо звужуються до закінчень, продовження переднього кільйону загинається доверху під кутом 90о, закінчуючись на рівні верхів’я. Перехрестя довге, тонке.
На внутрішній стороні клинка поблизу п’яти гравійовані знаки, ймовірно власницькі символи: рівнораменний хрестик, під ним знаки «Л л».
Руків’я втрачене, замінено макетом.
Піхви дерев’яні, обтягнені чорною шкірою. Конструкція пошкоджена, металева оправа зберіглась фрагментарно, складалась з чотирьох сталевих прямокутних обоймиць, устя та наконечника.
Шабля є типовим представником угорських шабель, що побутували в Центрально-Східній Європі від кінця XVI ст. Велика єлмань, відсутність палюха та класична L-подібна форма гарди, що свідчить про перший етап трансформації довгих кільйонів, дозволяють віднести цю зброю ранніх форм угорсько-польської або безпосередньо угорської зброї.
2. Шабля XVII ст., інв. № КМ 1606, Річ Посполита (Рис. 4).
Параметри зброї: А=845; В=766; С=34; D=230; Е=28; Т=6; L=114; R=122; N=100. Матеріали: сталь. Клинок широкий, плоский, без дол, з пером. Бойовий кінець видовжений, вістря на середній лінії клинка.
Гарда сталева, L-подібної форми: продовження переднього кільйону загинається доверху під кутом 90о, закінчуючись на рівні верхів’я. Перехрестя надзвичайно довге, тонке, шипи навіть довші за кільйони. На верхньому шипі розташовано монтажний отвір, очевидно верхня частина шипа мала повністю утоплюватися в руків’я. По центру хрестовини знаходиться палюх (d=29 мм).
Руків’я та піхви втрачені.
Конструкція представляє угорсько-польський різновид шаблі подібний до попереднього, проте з ускладненою гардою: окрім загнутого наверх кільйона з’являється новий допоміжний елемент – палюх. На думку В. Заблоцького палюх слугував для пришвидшення удару та полегшував повернення зброї після його завершення [2, 60].
3. Шабля XVII ст., інв. № КМ 1575, Річ Посполита (Рис. 5).
Параметри зброї: А=910; В=800; С=28; Т=8; L=95; R=92; N=100. Матеріали: сталь, дерево, шкіра. Клинок типу шамшир, сильно викривлений, плоский, без дол, клиновидний у перерізі, плавно звужується до видовженого бойового кінця. Вістря на середній лінії клинка.
Ефес напівзакритого типу. Сталева гарда являє собою розвиток типових хрестовидних гард угорсько-польської зброї, має дві захисні дужки та палюх. Одна дужка являє собою L-подібне продовження кільйона з невеликим сплющеним листовидним закінченням.
Друга дужка розташована із зовнішнього (лівого) боку клинка, замикалася на верхів’ї (нині втрачене). В основі цієї дужки розташований круглий елемент прикріплений до основної частини гарди. За розмірами він нагадує палюх, однак його форма й розташування наводить на думку, що він задуманий як захисне кільце, що є важливою особливістю гард європейських мечів, палашів і шпаг XVI ст. Руків’я насадне, з пазами під обмотку дротом (дріт втрачено).
Загалом складна форма, генетично пов’язана із західноєвропейською, на наш погляд, представляє наступний етап розвитку шабельної гарди після L-подібного, з додатковими дужками, як це було на гардах мечів та ранніх шпаг XVI ст. Цікавим виглядає також поєднання L-подібної гарди зі східним клинком типу шамшир, виготовленим зі звичайної сталі. Ймовірно ця проста робоча шабля має місцеве походження і засвідчує популярність в Речі Посполитій східних, зокрема перських моделей клинків.
Аналізуючи матеріали Берестецької битви маємо зауважити, що у масиві знахідок довгоклинкової зброї поряд з L-подібними бачимо більш традиційні хрестоподібні гарди з короткими кільйонами. Таке сусідство, на нашу думку, наочно відображає особливості формування гарди закритого типу, яка остаточно оформилися у Речі Посполитій тільки у другій половині XVII ст. Упродовж цього часу поряд з новими формами продовжували використовувати відкриту гарду східного типу, що чудово себе зарекомендувала. Адже у східних мілітарних традиціях, насамперед османській та перській, гарда відкритого типу залишалась фактичним армійським стандартом протягом багатьох століть, поступившись закритим конструкціям лише під європейськими впливами вже у ХІХ ст.
Врешті найбільш оптимальною шабельною гардою в арміях світу все ж було визнано гарду закритого типу з однією дужкою. Це пов’язано як зі специфікою використання зброї з довгим кривим клинком, так і новими реаліями ведення бойових дій регулярними арміями. Відзначимо, що шаблі із закритою гардою з єдиною захисною дужкою зберегли значення до кінця самого існування шаблі як виду військової холодної зброї.
Литература
- Бохан Ю. М. Вайсковая справа у Вялікім княстве Літоускім у другой палове XIV — канцьі XVI ст. / Ю. М. Бохан. — Мінск: Беларуская навука, 2008. — 449 с.
- Заблоцкий В. Сабли мира / Войцех Заблоцкий. — М.: АСТ,2014. — 263 с.
- Квасневич В. Польские сабли / В. Квасневич; [пер. c пол.]. — СПб.: Атлант, 2006. — 192 с.
- Свєшніков І. К. Битва під Берестечком / І. К. Свєшніков. — Львів: Слово, 1992. — 304 с.
- Тоїчкін Д. В. Клинкова зброя козацької старшини XVI — першої половини ХІХ ст.: проблеми атрибуції та класифікації / Денис Тоїчкін; Інститут історії України НАН України. — К.: Ін-т історії України НАНУ, 2013. — 464 с.
- Credland A. G. Some swords of the English Civil War with notes on the origin of the basket-hilt / Arthur G. Credland // Journal of the Arms – Armour Society. — 1982. — X (no. 6). — P. 196-205.
- Jager F. Ungarischer Sabel und Husaren-Pallasch. Ein Beitrag zur Geschichte der leichten Reiterei / Jager Friedrich. — Gnas: Weishaupt, 2010. — 69 s.
- Kovacs T S. Splendeur de l’Armurerie Hongroise: catalogue / Tibor S. Kovacs. — Bruxelles: Brepols Publishers, 1999. — 132 s.
- Mazansky C. British Basket-Hilted Swords: A Typology of Basket-Type Sword Hilts / Cyril Mazansky. — Woodbridge: Boydell Press, 2005. — 292 p.
- Meyer S. Genealogia szabli polskiej / Stanislaw Meyer // Bron i Barwa. — 1935. — Nr. 5. — S. 98-105.
- Ostrowski J., Bochnak W. Polish Saber: Their Origins and Evolution / Jan Ostrowski, Wojciech Bochnak // Art, Arms and Armour. An International Antology / Ed. by Robert Held. — Vol. 1: 1979-80. — Chiasso: ACQUAFRESCA EDITRICE, SA, 1979. — P. 220-237.
- Polska technika wojskowa do 1500 roku / Red. Andrzeja Nadolskiego. — Warszawa: Oficyna Naukowa, 1994. — 440 s.
Тоїчкін Д. В. Шаблі з L-подібною гардою в колекції Національного історико-меморіаль-ного заповідника “Поле Берестецької битви” // “Національний пантеон - “Козацькі могили”. Мат-ли науково-практичної конференції, присвяченої 50-річчю Національного історико-меморіального заповідника “Поле Берестецької битви” та 366-річчю Берестецької битви. – с. Пляшева, 2017.