Дослідники історії костюму відзначають, що одяг можна вивчати за кількома групами джерел. А.О. Ієрусамлимська  з цих джерел виділяє чотири групи письмові свідчення, художні зображення: етнографічні та археологічні.

До письмових джерел варто віднести літописні повідомлення, економічні і політичні документи, сучасні матеріалам, що вивчаються, повідомлення мандрівників, письменників відповідної історичної епохи. Та, на жаль, ці джерела інформації завжди дають достатньо детальні відомості для фахового аналізу. Те, що в давні и було зрозуміле всім, не обов'язково зрозуміле нашим сучасникам, — давні назви одягу, тканин, навіть місцевостей викликають різночитання і тривалі дискусії, а деякі деталі, наприклад, крій костюму, спосіб носіння окремих його елементів, взагалі залишаються не висвітленими.

Зображення одягу на різних пам'ятках монументального і прикладного мистецтва, мініатюрах для більшості дослідників є головним джерелом їхньої роботи. Але і цей вид джерел не може надавати стовідсотково істинної інформації Консерватизм художньої традиції, намагання наслідувати іноземні зразки, — це все, що спотворює відомості, які доносить до нас зазначена група джерел. До речі, для Сходу ні джерела не є інформативними також через існування мусульманської мистецької традиції, то забороняла зображення людини.

На жаль. етнографічні лані виносяться до часу, що значно ближчий до нас, ніж до епохи, яка здебільшого цікавить дослідників. Відомо, то костюм змінюється не тільки в просторі, а й у часі. Тому до джерел такого типу теж необхідно ставитися надзвичайно обережно.