Фотогалереи :

Музей Арсенал у Львові

  автор: SHARIK  |  28-июня-2013  |  17687 просмотров | 1 комментарий
загрузка...

Музей Львівський АрсеналКолекція зброї Львівського історичного музею е одна з найбільших у нашій країні. Вона нараховує близько п'яти тисяч одиниць збереження  починаючи від XI століття і до кінця 70-х років XX ст.

Збирати зброю різних країн у приватних колекціях у Львові почали ще з XVII ст. Найцікавіші зразки старовинної холодної і вогнепальної зброї, захисного озброєння і військового спорядження експонуються сьогодні в окремому відділі історичного музею, відкритому 18 травня 1981 року в приміщенні колишнього Міського арсеналу, який був основним складом зброї Львова. арсенал був збудований у 1555 році, але майже повністю знищений пожежею 1571 р.. Будівля, яка збереглася до нинішніх днів, споруджена вже в 1574-1575 рр. крім Міського у Львові були ще  Королівський і приватні арсенали.

В арсеналі не лише зберігали, а й виготовляли і ремонтували зброю. Неподалік працювала ливарня, де відливали гармати для оборони міста і на продаж. Ремісники цеху мечників, одного з найкращих у Європі, виготовляли шаблі і мечі, а в цеху рушничників – рушниці і пістолі.

У XVIII ст. арсенал використовували також як в'язницю. В ній зокрема польські власті тримали полонених учасників гайдамацького повстання на Україні.

В XVIII-XIX ст. внаслідок перебудов арсенал втратив свій первинний вигляд. Тепер два його верхні яруси відреставровані, відновлено інтер’єр споруди, де і розміщено експозицію музею. відтворено зовнішній вигляд: первинну кладку стін, конструкцію даху, вікон, відкрито основу мурів.

У музеї арсенал представлено зразки старовинної зброї більше ніж тридцяти країн світу. Експозиція побудована за хронологічним принципом, за видами та місцем виготовлення зброї.

Найширше представлена в експозиції холодна зброя, до якої належать біла зброя: ножі, кинджали, мечі, палаші, шпаги, шаблі, ятагани, тесаки, багнети, зброя на ратищах: списи, алебарди, сокири та ударна зброя: булави, чекани, або келепи, перначі.

В музейних колекціях нараховуються сотні ножів і кинджалів, починаючи від первісних (крем'яних та кам'яних) і кінчаючи виготовленими у XX ст. Вишуканими оздобами відзначаються ножі народів  Кавказу та арабського Сходу. Їх клинки і руків'я різноманітної форми, оздоблені черню по сріблі, таушовані золотом, піхви прикрашені коралами і бірюзою.

Увагу привертають середньовічні кинджали спеціального призначення: мізерікордія – кинджал милосердя з довгим тонким клинком, який можна було просунути між плаcтинами лат і завдати поваленому рицарю останнього удару, та панцербрехер – з міцним тригранним клинком, яким пробивали кольчуги і панцирі.

Рзновид ножа – кортик з довгим вигнутим односічним клинком. винайдений у XIII ст., він був зброєю недворянських прошарків населення, які не мали право носити меч. Особливим визнанням користувався у моряків і вживався в абордажних боях. Пізніше кортик став почесною зброєю офіцерського складу флоту і інших родів військ. В музеї експонуються кортики прусського морського офіцера (кінець XIX ст.) і російського офіцера авіації (поч. XX ст.) Представлено також мисливські кортики, що відрізняються багатством оформлення: їх клинки з воронуванням різних кольорів і відтінків, оздоблені гравірованим орнаментом. Ефеси деяких виготовлені з позолоченої латуні, на них зображені сцени полювання; закінчення хрестовин у вигляді голів і копит тварин, жолудів тощо.

Мисливськими кортиками, до яких додавалися набори ножів різних розмірів, білували тушу вбитої на полюванні тварини. На широких ножах  блюдах (Німеччина, Італія, XVI ст.) подавали шматки смаженої дичини.

В експозиції представлено стилети XVI-XVII ст.  різноманітні за формою і прикрашені слоновою кісткою, золотом, сріблом. «а майстерністю оздоблення вони справжні витвори мистецтва. Так, руків'я одного з них виконане у вигляді постаті сатира з кинджалом у руці. На голівці руків'я іншого є зображення людського черепа, символу масонської організації. Стилет – зброя, яку застосовували для підступного вбивства тихцем. Він мав форму короткого кинджала, який можна сховати в рукаві, складках одягу. Міцний гранчастий клинок стилета легко пробивав кольчугу.

Західно європейськи кинджали Кинджали: арабський, перський, індіський східні кинджали
кинджали: японські, перськи, малайські екзотичні кинджали кинджали: дага, стилет, кортик

Наступна тематико-експозиційна група є мечі. як бойова зброя вони були відомі ще з часів первісного суспільства. В давньоруському війську мечі були на озброєнні княжих дружинників і символізували честь і славу воїна. В музеї представлено зразки усіх трьох основних видів середньовічних мечів: поясні, півтора-ручні, дворучні.

Довжина поясних мечів XII-XV ст. – 90-120 сантиметрів. Клинки позначені клеймами, символічними знаками, написами. Голівка руків'я одного меча має вигляд двох складених основами шестигранних пірамід, на кінцях хрестовини є чотиригранні піраміди, прикрашені рослинним орнаментом. На голівках і хрестовинах ще кількох мечів зображені сцени античної міфології: боротьба Геракла з антеєм, Геракл убиває кентавра, ловить керінейську лань тощо.

В середині XIV ст. відбувся перехід до пластинчастого захисного обладунку, проти якого легкий поясний меч був малоефективним. Тоді на озброЇння було взято півтораручні, або сідельні мечі. Вони значно довші (до 150 сантиметрів ) і важчі від поясних. На клинках експонованих півтораручників є клейма і написи. Особливу цінність у музейній колекції становить меч XIV ст., на голівці якого таушовано латунню хрест – знак Тевтонського Ордену. Цікавим є і меч XV ст., знайдений у річці Західний Буг біля м. Сокаля на Львівщині. Належав він воїну, який загинув в 1518 р., захищаючи місто від татарських загарбників.  Клинок меча з чорної воронованої сталі пролежав 435 років під водою, але не втратив свого зовнішнього вигляду.

Дворучними мечами користувалась тільки піхота. Щоб орудувати таким мечем, потрібна була неабияка сила і вправність. Тому дворучники були рідкістю. Вони з'явилися у XV ст. і спочатку застосовувалися при обороні фортець для збивання штурмових драбин, а на поч. XVI ст. взяті на озброєння ландскнехтів – найманої важкої німецької піхоти (на батальйон припадало п'ять воїнів, озброєних дворучними мечами). Дворучники носила також охорона полководців і прапора. В музеї можна оглянути дворучні мечі XVI ст., виготовлені у Німеччині та Італії. Один з них – фламберг бо має хвилясті леза, що видовжують ріжучу поверхню клинка.

мечі західноєвропейського типу дворучні мечі меч катсбалгер
півтораручний меч, кольчуга кришталева булава бойова шпага та моріон
бойові топори бойові топори

У зв'язку з впровадженням у XV-XVII ст. вогнепальної зброї важкий рицарський обладунок уже не міг захистити від кулі. Він набирав легших форм, а на зміну мечу, яким розрубували лати, прийшов палаш, як і у меча, у нього прямий клинок, але руків'я нахилене, що полегшує рубання з коня. Ранні палаші двосічні. З XVIII ст. палаш стає основною зброєю важкої кавалерії – драгунів і кірасирів. Експоновані драгунські і кірасирські палаші мають гарду для захисту руки, вже не прикритої, як раніше, рицарською залізною рукавицею. Вона буває різноманітних форм: суцільна, ажурна, пластинчаста. В палашах XIX ст. суцільна гарда була замінена системою дуг. В такому вигляді палаш проіснував до кінця першої світової війни.

Особливо широкого розповсюдження палаш набув у Шотландії, де став національною зброєю. Двосічний клинок експонованого шотландського палаша (1797 р.) виготовлений з полірованої сталі, прикрашений різьбленням, геральдичними знаками – руків’я пряме, прикрите кошиковидною гардою, що закриває усю кисть. Підбивка гарди червоним оксамитом, її ажурні сталеві дуги надають палашеві пишного вигляду.

Наявність гарди – ознака шпаги ( XVI ст.). Тут, як і в палаша, гарда була суцільною, сітчастою, або у вигляді системи дуг.  Клинки перших зразків бойових шпаг відрізнялися від кленків мечів тільки меншою шириною. Експонуються шпаги з глибокими долами й високими ребрами, розраховані тільки на укол. В експозиції є типовий зразок бойової шпаги XVII ст., так званої валонської (за назвою області в Бельгії), що була на озброєнні кавалерії.

В експозиції представлено дуельні шпаги. їх клинки переважно гранчасті, у деяких - плоскі.

До огляду відвідувачів є також придворні, парадні та чиновничі шпаги. Серед них виділяться французька придворна шпага, виготовлена близько 1780 р. її клинок вкритий фіолетовим воронуванням, по якому розкидані золоті рослинні візерунки, зображення сонця, амурів. –руків’я покрите сітчастим і кульковим мереживом із вставленими золотими розетками, дужка Ч у вигляді змії. ’оч у придворних і парадних шпаг часто зустрічалися і справжні бойові клинки, ця зброя була лише складовою частиною одягу.

Цікаву групу становлять австрійські чиновничі шпаги, які носили львівські урядовці до першої світової війни. Ефес однієї з них закінчується головою лева (символ сили), а дужка зроблена у вигляді скрученої змії (символ мудрості).

Окрема тематична розповідь про шаблі, шашки, ятагани - зброю з вигнутими клинками. Шабля була відома серед народів Сходу ще з античних часів. Маючи завдяки вигину таку ж довжину ріжучої поверхні, як і меч, вона, проте, значно коротша і легша. Вигин шабельного клинка дозволяв звести кут удару до мінімуму і підсилити удар за рахунок швидкості руху. На Русі шабля зустрічається з X ст., але до XIII ст. її вживання було обмеженим.

Руські воїни були озброєні і шаблями, і мечами. як говорить автор Слова о полку Ігоревім, "...отут шаблям пощербитись об шоломи половецькії, яр-туре Всеволоде!., грими об шоломи мечами харалужнимиї. Натомість половці - тільки шаблями: "...уже соколам крильця повтинали поганих шаблями".

В галицько-волинському літописії подається опис спорядження війська Данила Галицького. Сам князь, за твердженням літописця-очевидця, був озброєний не мечем, а шаблею: "...ўити їх були, як зоря, шоломи, як сонце, що сходить, списи тримали в руках, як множество тростин! Були-бо коні в личинах і попонах шкіряних, а люди в латах, і велике було сяйво полків його від оружжя, що виблискувало... Був кінь під ним Данилом диву подобен, і сідло позолочене, і стріли, і шабля, золотом були оздоблені, аж дивно було".

В XV ст. шабля стає основним видом холодної зброї на Україні, в Росії, Угорщині, Польщі, де велися безперервні бої проти легкої кінноти турків і татар, також озброєних шаблями. В експозиції представлена важка залізна півтораручна шабля XV ст., виготовлена в Угорщині.

Повсюдний перехід Європейських країн на озброєння шаблями відбувся на початку XIX ст., під час наполеонівських воїн. В колекції музею є кілька сотень шабель з різних країн. Східні та Європейські шаблі XVI-XIX ст., які експонуються в арсеналі, різняться між собою формою клинка, будовою, оздобленням ефесів, хрестовин, гарди, з’єднувальних дужок. Легкі іранські шаблі XVII ст. мають велику стрілу вигину, що перевищує іноді 10 сантиметрів . –Російські кавалерійські шаблі XIX ст., виготовлені в Орлі і Златоусті, відзначаються легкістю конструкції, розгалуженою системою гард. Клинки парадних шабель здебільшого таушовані золотом, піхви дерев'яні, обтягнені шкірою, сап'яном, оксамитом, шовком, прикрашені срібними, латунними, золотими пластинами, коштовним камінням. Руків'я однієї з японських шабель обтягнуте шкірою акули, цуба (щиток для захисту руки) золота, піхва оздоблена золотими пластинками квітки сакури (японської вишні)'. –уків'я і піхва іншої виготовлені зі слонової кістки, прикрашені сценами з японського рицарського роману.

Серед представлених в експозиції парадних шабель особливо виділяться турецька, датована серединою XVII ст. Вона має срібну оправу, прикрашена розетками з гранатів. Рідкісна також шабля східного типу з подвійним клинком, що, має назву зульфакарї (від назви меча пророка Магомета, який мав подвійний клинок).

шаблі західноєвропейського типу мисливский кинджал
російська шабля та шашка індійські бойові ножі
кортики та багнети багнет шаблі та мушкети

Кавказьким варіантом шаблі є шашка (від адигейського с'ашхо – довгий ніж). В арсеналі можна побачити прості бойові шашки і парадні, прикрашені карбованим по сріблу орнаментом. Вони мають значно менший від шабельного вигин клинка, у них відсутні хрестовина або гарда, лише у деяких зустрічаються з’єднувальні дужки. Носили шашку гострим боком клинка догори, що давало можливість одним рухом вийняти її з піхви завдати удару (шаблю ще треба було повернути півколом над головою). В середині XIX ст. в Росії шашка поступово витісняє шаблю з озброєння кавалерії.

Ятаган – ще один вид холодної зброї, що походить із Туреччини (XVI ст.). Найхарактернішою його рисою Ї подвійний вигин клинка Ч дугами у протилежних напрямках. Оптимальне співвідношення довжини і ваги ятагана в цілому, довжини і ваги клинка, а також співмірність усіх вагових і метричних параметрів з формою вигину підібрати було нелегко. Для цього вимагався досвід багатьох поколінь майстрів.

На початку для виготовлення руків'я ятагана використовувалася гомілкова кістка, її форма пізніше стала традиційною, незалежно від того, з якого матеріалу виготовлялося руків'я. "ому руків'я експонованих ятаганів XVIII ст., виготовлені з дерева, рогу, срібла, теж мають вигляд стилізованої гомілкової кістки, а деякі закінчуються стилізованими голівками дракона. ятагани прикрашені латунню, золотом, сріблом, коралами, на піхвах Ч рослинним і геометричним орнаментом.

Територія розповсюдження ятаганів порівняно велика: колишня Турецька імперія, Північна Африка і Балкани. Екземпляр ятагана з Боснії ( XIX ст.) Має дещо інше оздоблення клинка, ніж турецький. На Україні запорізькі козаки користувалися трофейними ятаганами.

Експозицію клинкової зброї завершують багнети XVIII-XIX ст. з різних країн Європи. вогнепальна зброя, яка на початку XVII ст. ввійшла в число засобів нападу і оборони, була ще надто недосконалою: чимало часу йшло на перезаряджання, частими були осічки, дуже малою влучність пострілу. Тримати одночасно рушницю і спис неможливо. Так виникла необхідність поєднання їх. В перше багнети почали застосовувати в бою мушкетери (а за ними і запорізькі козаки) на поч. XVII ст. Вони вставляли в дуло мушкета ніж з круглою дерев'яною ручкою. В 1641 р. цим винаходом скористалися французи у битві під містом Байонною, від назви якого походить слово: байонет, байнет, багінет, багнет. Наприкінці XVII ст. Європейські армії переходять на масове озброєння багнетами. Перші зразки їх були ще незручними для користування, оскільки перед кожним пострілом багнет треба було виймати з дула. Згодом руків'я замінили трубкою, яку надягали на ствол. Така конструкція багнета (звичайно - удосконалена) існує і до наших днів.

Окрему групу холодної зброї становить зброя на довгих і коротких ратищах, найширше представлена списами.

Спис виник ще в кам'яному віці. Спочатку це була довга палиця, обпалена на кінці, пізніше її доповнено наконечником. В колекції музею зібрано чимало наконечників, починаючи від крем'яних і кінчаючи сталевими піками, якими користувалися під час першої світової і громадянської воєн.

Є в експозиції історичного музею рицарський спис, довжина древка якого сягає кількох метрів, а маса – понад 10 кілограмів . Він мав прикриття для руки. Піхотинець завдавав удару списом, використовуючи силу руки, вершник тільки тримав спис і спрямовував його на суперника при швидкому бігу коней.

Наконечники експонованих бойових списів – плоскі і гранчасті (для пробивання кольчуг). Східні списи мають іноді два або три наконечники (бойові вила), їх ратища металеві, покриті латунню, сріблом, золотом, вирізьбленими візерунками. Наконечники африканських мисливських (кидальних) бойових списів мають форму листка платана, очерету та ін.

Модифікованими формами бойового спису є протазан і куза, які спочатку були на озброєнні офіцерів і особистої охорони королів та магнатів, а згодом стали парадною зброєю.

Алебарди, моргенштерн та молотило бойовий цеп вістря холодної зброї
Плетений щит східного типу Бердиш та бойові сокири польські шаблі
Алебарди протазани, пальники, бойові коси ятагани

Мисливські списи мають масивні дубові ратища, оббиті залізом, широкі товсті наконечники, на яких зображені звірі, сцени полювання. Особливою конструкцією виділяється механічний спис XVII ст., до нижньої частини якого щільно прилягають два відточених ножі. Спис заганяли в тіло тварини, мисливець тягнув важіль на ратищі - і ножі, розскакуючись під тиском пружин, розширювали рану. Зброєю на довгих ратищах піхота урівноважувала свої бойові можливості із закутою в лати рицарською кавалерією. Найбільш розповсюдженим видом такої зброї була алебарда. алебарди XIV-XVI ст. мали сокиру зі скошеним лезом, довгий спис і гак, яким стягували вершника з коня. З занепадом рицарства алебарда втратила своє бойове значення, в зв'язку з чим змінилась і її форма: спис став більш слабким, сокира тонкою, ажурною. Ця парадна алебарда стала зброєю особистої охорони королів і князів і в цій якості проіснувала до початку XX ст., а у гвардії римського папи знаходиться на озброєнні і зараз. Зразки парадних алебард подано в експозиції.

Еволюцію від кременю до сталі пройшла і бойова сокира. В Київській Русі нею озброювалися як кінні дружинники, так і піхотинці. В музеї експонуються бойові сокири, знайдені під час археологічних розкопок у древньоруських стольних городах Галичі і Звенигороді.

Найбільш поширеними бойові сокири були в Росії. В експозиції представлені російські сокири XVI-XVII ст. у вигляді півмісяця на довгому держаку. Це так звані бердиші. Ними були озброєні стрілецькі полки.  Крім своєї безпосередньої бойової функції, бердиш із загостреним кінцем держака служив опорою для рушниці під час стрільби.

Сокира, і бердиш вийшли з бойового ужитку наприкінці XVII ст. Правда, сокирою ще довго користувалися на кораблях в абордажних боях. В експозиції представлено екземпляр російської абордажної сокири XVIII ст.

До холодної зброї на довгих ратищах належить і моргенштерн - зброя німецьких повсталих селян XVI ст. Моргенштерн (від німецького - вранішня зірка) – звичайна дерев'яна довбня з окутою залізом голівкою, в яку збоку вставлені шипи, а зверху спис. В такому вигляді він справді нагадує зірку, а вранішньою – бо селяни нападали на замки феодалів і загони рицарів переважно на світанку. Моргенштерн виявився настільки ефективним, що єдиний з усіх видів селянської зброї був взятий на озброєння професійних армій.

Ударну зброю на коротких ратищах представляють булави, перначі, келепи (чекани).

Булава спочатку являла собою сук дерева з напливом. Пізніше на коротке руків'я стали надягати голівку куле-видної, кубічної, грушовидної форми, яка мала шипи. В експозиції є унікальні давньоруські булави XI-XII ст.

Пернач - різновид булави, від якої відрізняється наявність радіально поставлених пер з гострими краями. На Україні і в Польщі булава служила знаком влади гетьмана, пернач - полковника. виготовляли їх іноді з золота і срібла, прикрашали самоцвітами. Один такий пернач XVI ст. покрито золотом, пера зроблені у вигляді левів, руків'я і дуга підбиті червоним оксамитом (можливо, це робота львівських зброярів).

В експозиції можна оглянути і важкий бойовий турецький пернач XVI ст., пера якого для посилення ефективності удару вирізані зубами.

 Келепи, або чекани мають вигляд молотка з вигнутим загостреним кінцем, насадженого на дерев'яний держак. Ні панцир, шолом не могли витримати удару цієї непоказної зброї. Поширений він був на Україні, в Росії, в Польщі, та Молдавії, зокрема в Молдавії символізував владу воєначальника. Прикрашений сріблом і золотом молдавський келеп XVII ст. експонується в арсеналії.

Представлено різновиди келепів: з прямим вістрям та з вістрям, загнутим на зразок пташиного дзьоба (він ще називається клівцем). як бойова зброя й ознака військової влади келеп зберігся до кінця XVII ст.

лати та шолом лати та шолом гусарські лати з крилами
3/4 обладунок кірасирські лати кірасирські лати
обладунок самурая японські лати та каска шашка та палаши

Захисне озброєння стародавніх воїнів подається в експозиції разом із зброєю нападу. Це кольчуги, панцирі, кіраси, щити, шоломи. В залежності від способу виготовлення захисне озброєння поділяється на кільчасте (кольчуга та її варіанти), пластинчасте (лати, кіраса), комбіноване – кільчасто-пластинчасте. В експозиції музею Ї зразки перших двох варіантів. Поряд із згадуваним уже мечем XV ст. експонуються кольчуга і бармиця (кольчужна сітка, що кріпилася до нижнього краю шолома), які були знайдені разом з ним. Є також у історичному музеї фрагменти кольчуги, знайдені під час археологічних розкопок у селі Звенигород.

В XIV ст. в Західній Європі відбувся перехід від кольчуги до пластинчастого обладунку, який надійно захищав усе тіло воїна, однак був дуже важким. Повний рицарський обладунок, який є в колекції музею, важить разом із кольчугою, яка надягалася під низ, 35 кілограмів. вага турнірного обладунку досягала 50 кілограмів . Експонуються полегшені захисні обладунки XVII ст., впроваджені у зв'язку із застосуванням вогнепальної зброї. Такий обладунок складається із кіраси, прикриття для рук та шолома. Найдосконалішим видом захисного озброєння був панцир крилатого гусара (важка польська кавалерія XVI-XVIII ст.). Він вдало поєднував елементи східного і західного обладунків. Маса панцира 18-20 кілограмів, нагрудник завтовшки 3,5 мм.  Крило обладунку служило вершникові окрасою, кілем і частково захищало від удару в  спину.

Колекцію захисного озброєння доповнюють шоломи. Давньоруські шоломи мали сферично-конусну форму (шишаки). Завдати прямого удару по такому шолому було неможливо, зброя ковзала по його поверхні.  Крім бармиці, деякі шоломи мають носові стрілки і забрала, які захищали ніс і обличчя.

Експонуються напівсферичні шоломи XVI ст. з напотиличниками, навушниками, козирками, носовими стрілками, крилаті капеліни XVI -XVII ст., що були на озброєнні кавалеристів, відкриті моріони піхотинців. На полях одного з моріонів вирізьблене зображення св. Георгія, на гребені – орнамент.

Виділяється розкішним оздобленням іранське захисне озброєння – щит і шолом XVII ст. На їх сталевій поверхні таушовані золотом рослинні та геометричні орнаменти надзвичайно тонкої роботи.

На парадному італійському шоломі другої половини XVI ст. (закритий бургіньйот) викарбувано сцени з 10-ї та 11 -ї книг героїчної поеми Вергілія Енеїда. Західноєвропейські шоломи типу арме ( XVI ст.) повністю покривали голову воїна, залишалися тільки невеличкі щілини для очей. Від чола до потилиці дугою йшов гребінь, спереду – забрало, яке опускалося вниз і захищало обличчя воїна.

Слід відзначити також татарський щит кінного воїна, виготовлений з виноградної лози, обмотаної шовковими нитками (XVII ст.). Пружна лоза добре захищала від шабельного удару, тому щит був легким і надійним в ужитку. Такі щити привозили у Львів з Криму, а львівські ювеліри тільки доробляли до них умбон (центральну частину) і прикраси у вигляді плоских бляшок. Умбон і бляшки щита виготовлені з позолоченого срібла, на них викарбувано східний рослинний орнамент, півмісяці та інші візерунки.

закритий шолом закритий шолом шолом персидського типу
шолом персидського типу каска крилатого гусара італійський шолом
італійський шолом клинки та шоломи кольчуга
каски польских гусар лицарський шолом Арме каски кірасирів

Проміжною між холодною і вогнепальною є метальна зброя, зокрема луки і арбалети.

Лук відомий ще з часів первіснообщинного ладу. У скіфів, давньоруських дружинників і ополченців, а згодом у українських козаків лук був одним з найосновніших і найпоширеніших видів зброї. Літописці, описуючи картини бою, неодмінно говорять про хмару стріл, випущених з луків. В колекції історичного музею зібрані різні за розміром, матеріалом, технікою виготовлення луки, сагайдаки зі стрілами. Розрізняють простий і складний луки. Простий мав дерев'яну основу, зігнуту в дугу і стягнуту тятивою. У складного ця основа доповнювалася кістяними прокладками, які робили його міцним, пружним і далекобійним.

Лук був на озброєнні як піхоти, так і кавалерії, і довгий час переважав вогнепальну зброю. Поцілити міг на відстань до 225 метрів. Наконечники стріл виготовлялися з кременю, кістки, металу. З III тис. до н. Ї. вони мали трикутну форму, у II тис. до н. е.  серцевидну з черенком, з тис. до н. е. (скіфські)  трилопатеву. Древка стріл для стабільності у польоті мали оперіння.

З XII ст. розповсюджується механічний лук – арбалет (у російській військовій лексиці - самостріл). Його стріла летіла на відстань до 1500 кроків. Однак з арбалета за хвилину-півтори можна було зробити тільки два-три влучні постріли.

У арсеналії експонуються легкі спортивні і важкі далекобійні (мисливські) арбалети. Ложа одного з них, виготовленого у Німеччині в XVII ст., покрита слоновою кісткою, по якій різьбленням і чорненням нанесено орнамент. арбалет має коловорот для натягування тятиви.

Вогнепальна зброя з'явилася в 20-40 роках XIV ст. спочатку в Іспанії, потім в Італії, Франції, Німеччині, Англії. Найдавніша згадка про застосування артилерії на Русі відноситься до 1382 р. - москвичі, обороняючись від орди монголо-тараського хана Тохтамиша, виставили на своїх стінах тюфякиї - перші зразки вогнепальної зброї.

Ранні зразки вогнепальної зброї були примітивними: це залізні куті труби з глухою казною і запалювальним отвором. Заряджалися вони з дула і стріляли кам'яними, залізними, згодом чавунними ядрами й дробом. Такої ж конструкції львівські гаківниці й півгаки (зберігаються в музеї), якими користувалися у XV-XVII ст. оборонці міста.

арбалет стріляючій кулями арбалети лицарські рукавиці
мушкет мушкет військовий барабан

Важливим кроком у розвитку артилерії був перехід у XVI-XVII ст. на виготовлення гармат з чавуну й бронзи. Це дозволило зменшити їх калібр. а зернистий порох збільшив скорострільність і дальність польоту ядра. Відливання гармат досягло найбільшого розвитку у Львові в XVI -XVIII ст. В арсеналі представлено бронзові й чавунні гармати з написами, девізами, гербом Львова, декоративними прикрасами роботи місцевих майстрів М. Герлея. Болянського та інших. Експоновані гармати в залежності від калібру поділяються на кулеврини, фальконети, серпентини, мортири.

Поруч з мортирами XVII ст. розміщені чавунні бомби масою по 35 кілограмів, які наповнювалися порохом. Такі мортири використовувалися на Львівських фортечних мурах для захисту міста.

Першими зразками ручної вогнепальної зброї, яка з'явилася трохи пізніше від гармат, були петриналі, як і ранні гармати, це металеві трубки з глухою казною й отвором для запалювання пороху, тільки значно менші й легші. Пороховий заряд у петриналях запалювався від руки розпеченим металевим прутом.

У першій третині XV ст. з'явилися пищалі (в Західній Європі їх називали аркебузами), подібні до невеликих гармат. У пищалях почали використовувати ґнотовий, а потім кремінно-колісцевий замок. Стріляли з петриналів і пищалів кам'яними, олов'яними (свинцевими) кулями. В колекції музею є рушниці з ґнотовим замком; пороховий заряд у них закладався з дула рушниці і запалювався гнотом. В експозиції представлено мисливські аркебузи XVI -XVII ст., з кремінно-колісцевими замками. Їх дерев'яні приклади оздоблені декоративною різьбою із зображенням сцен полювання, накладними пластинками слонової кістки.

Починаючи з XVI ст., рушниці стали більш досконалими. Були сконструйовані мушкети, пістолети, спочатку з ґнотовими, а згодом і з кремінно-колісцевими замками, які підвищували надійність ручної зброї, точність прицілу. Однак коштували вони дорого і були складними у виготовленні і користуванні.

Після кремінно-колісцевого винайдено кремінно-ударний замок (середина XVI ст.) і капсульний (початок XIX ст.), набагато простіші у користуванні, дешевші і надійніші.

В експозиції арсеналу представлено кремінно-колісцеві, кремінно-ударні, капсульні рушниці й пістолети з майстерень ряду країн Заходу і Сходу, у тому числі вітчизняних, зокрема львівських і гуцульських.

Розкішним оздобленням виділяються мисливські рушниці і дуельні пістолети. Над їх виготовленням працювали майстри різних професій, які виконували роботу під наглядом головного майстра. Це були першокласні спеціалісти зброярської справи з витонченим художнім смаком. Привертає увагу рушниця з довгим дулом, яку виготовив майстер Ме Морен з французького міста Баланс. Вона оздоблена стилізованим рослинним орнаментом, геральдичними знаками, на дулі золотими літерами виписане ім'я майстра і назва міста.

Єгипетська кремінно-ударна рушниця XVII ст. таушована золотом, інкрустована перламутром, срібними цвяхами і слюдою; ложа і приклад – яворові. Це один з перших зразків зброї з нарізним дулом (8 гвинтових нарізів).  Куля заганялася у ствол за допомогою шомпола - цей процес тривав до двох хвилин. В експозиції арсеналу є й інші старовинні рушниці з прямими і гвинтовими нарізами.

Окрему групу становить холодна і вогнепальна зброя роботи гуцульських майстрів з  Осівщини Івано-Франківська область: бойові топірці, рушниці (кріси), пістолети XVIII-XIX ст. дерев'яні топорища та приклади прикрашені різьбленим геометричним орнаментом, інкрустацію з бісеру, перламутру, срібних, мідних, латунних дротиків і бляшок. Такою зброєю користувалися карпатські опришки. В гуцульській зброї іноді використовувалися уже готові дула і замки, хоч народні майстри вміли і самі їх кувати. Гуцульські рушниці і пістолети мають переважно кремінно-ударні замки, але зустрічаються серед них і капсульні.

Працівники музею проводять науково-теоретичні конференції на історико-патріотичну тематику, зустрічі молоді з ветеранами Великої Вітчизняної війни. Популярними стали систематичні виїзди науковців з лекціями, пересувними виставками, фондовими колекціями на промислові підприємства, у військові частини.

Експонуючи зброю, яка втратила своє функціональне бойове призначення, ми твердо віримо: прийде час, коли всі види зброї, навіть найсучаснішої, займуть місце не на військових полігонах, а в арсеналах перетворених на музеї.

 

Адреса: Україна. м. Львів, вул. Підвальна, 5. Телефон Арсенала: (+38 0322) 272-19-01, 272-70-60. Працює щоденно окрім середи 10.00 до 17.30.

загрузка...
  Голосов: 2
 

Вы просматриваете сайт Swordmaster как незаригистрированный пользователь. Поэтому скрытый текст скрыт. Комментарии будут вводится через капчу с предварительной модерацией. Если нашли ошибку — выделите её и нажмите Ctrl+Enter. Для того чтобы пользоваться полным функционалом сайта, рекомендуем .


Добавление комментария
Ваше Имя:      Ваш E-Mail (по желанию):  
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Картинка Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
  
  

17 сентября 2015 16:51 | 

Гpуппа: Прохожие
Pегистрация: --
Взагалі то моргенштерн-це малий ручний ціп,металевий шишак на ланці прикований до дерев'янної ручки.
А довбня обкована і обшпичена-називалась-гутенморґен...
¤ цитировать