Основний одяг
Обов'язковим елементом жіночих костюмів здавна були штани, в усьому схожі на чоловічі: довгі, до кісточок ступень, і широкі, за традицією переважно рівні. їх носили, як правило, навипуск (мал. 14 а, б).
 |
| Мал. 14 Жіночий одяг. Китай. VII — початок XX ст.: а, б, в) куртки, штани. Рис. 14 Женские одежды. Китай. VII — начало XX вв. |
Тільки в добу пізнього феодалізму і жінки почали іноді заправляти штани в шкарпетки (мал. 14 в). Тоді ж поширився звичай оздоблювати штани нашитими або куртки. До XVII ст. всі куртки носили підперезаними поясами з вузлами на лівому боці, а пізніше — без пояса (мал. 14 б, в; мал. 15 а, б, в). Жіночі куртки декорували значно багатше, ніж чоловічі. З XVII ст. найбільш популярним оздобленням вважалися смуги (прості чи орнаментальні). їх розташовували вздовж розрізу куртки або відступаючи від нього на різну відстань, а також по подолу й на рукавах (мал. 14 в; мал. 15 а, б, в). Іноді така смуга ніби розділяла куртку на два кольори (мал. 14 б). Нерідко низ рукавів, які часто закочували, оздоблювали і зсередини. Жіночі халати мали однаковий з чоловічими крій. Різниця полягала в тому, що до XVII ст. всі нижні халати, в тому числі і в народних костюмах, були повної довжини, принаймні не вище кісточок ступень (мал. 16 а, б, в); у костюмах панівної верхівки вони волочилися по землі. Чим знатніша була жінка, тим довшим був її халат (часом із своєрідним шлейфом). Серед верхніх халатів дуже поширеними були короткі варіанти, завдовжки приблизно до колін або трохи нижче. Їх носили застебнутими і підперезаними, а також цілком розкритими. Ці халати шили і з заходом направо (мал. 16 а, б; мал. 17 б), і з центральним розрізом (мал. 16 в; мал. 17 а, в), іноді з дуже довгими вузькими рукавами (мал. 17 в), рідше — з короткими, а ще рідше — і з зовсім короткими рукавами у вигляді крилець (мал. 17 а). Комбінування двох халатів — довгого нижнього і короткого верхнього, являло собою найбільш характерний жіночий костюм заможних верств суспільства до XVII ст. Усі жіночі халати: із заходом наліво, і з центральним розрізом — мали значно глибший, ніж у чоловіків, виріз коміра: такий виріз перетворився на декольте, яке серед придворної знаті ранньофеодального періоду було відносно найбільшим (з XVII ст. зовсім зникло). До халатів пришивали неширокі відкладні шалеві коміри, які поступово звужувалися до бортів. Спільною для всіх жіночих халатів рисою були також і довгі бічні розрізи.
 |
| Мал. 15 Жіночі куртки. Китай. VII — початок XX ст.: а) коротка куртка з короткими рукавами поверх халата; , в) куртки (в — парадна куртка). Рис. 15 Женские куртки. Китай. VII — начало XX вв. |
Халати та спідниці
в гору
Оздобленням парадних халатів знаті був широкий комір-наплічник (мал. 17 в) з дорогої узорчатої тканини з вишивками, часто вирізаний фігурними фестонами, що застібався ззаду на ґудзики. Крім того, поверх халатів жінки нерідко накидали вузькі з тонкої або прозорої тканини шалі (мал. 17 б). З XVII ст. жіночі халати стали майже цілком аналогічні чоловічим (мал. 18 а, б, в). Як специфічне оздоблення парадних халатів нерідко застосовували довгий вузький шарф, пов'язаний петлею навколо шиї (мал. 18 в).
 |
| Мал. 16 Жіночі халати. Китай VII—XVII ст.: а) халат (народний тип); б) довгий халат; в) верхній укорочений халат поверх довгого. Рис. 16 Женские халаты. XVII—XVII вв. |
До основного компонента одягу китаянок належали спідниці. Відомі вже до XVII ст. спідниці входили в склад переважно парадних костюмів знатних жінок маньчжурського періоду. Спідниця була незшитою, прикріпленою до пояса з зав'язками. При цьому спереду створювалася дуже широка плоска складка, яку закріплювали на поясі (мал. 19 а). Спідницю підперізували в талії поясом, що зав'язувався ззаду, де вільна пола заходила під основну. З обох боків у більшості парадних спідниць закладали по кілька круглих складок числом до шести. Такі спідниці, вишиті узорами на передній і задній пілках, одягали поверх нижніх халатів під короткі верхні халати або під куртки (мал. 19 б, в).
 |
| Мал. 17 Жіночі халати. Китай VII—XVII ст.: а, б, в) укорочені верх халати поверх довгих. Рис. 17 Женские халати. Китай VII—XVII вв. |
 |
| Мал. 18 Жіночі халати, Китай. XVII — початок XX ст.: а) парадний халат; б) укорочений халат (народний тип); в) верхній халат «ма-гуа» поверх довгого парадного халата. Рис. 18 Женские халаты. Китай XVII — начало XX вв. |
 |
| Мал. 19 Жіночі спідниці. Китай. VII — початок XX ст.: а) розворот незшитої парадної спідниці; б, в) не зшиті парадні спідниці. Рис. 19 Женские юбки. Китай. VII — начало XX вв |
Жіноче китайське взуття
в гору
Відмінність жіночого взуття від чоловічого зумовлена була в основному поширенням (починаючи з VII—IX ст.) звичаю спотворювати у жінок ступні ніг. Згідно з цим звичаєм, який побутував не тільки в колах феодальної верхівки, а й серед ширших верств населення (почасти навіть серед трудового), дівчаткам віком від 5—6 років починали бинтувати ноги. Чотири пальці підгинали під великий палець і весь підйом підтягували до п'яти, внаслідок чого ступня різко зменшувалася в розмірі (до 10— 12 см) і набувала форми копитця (мал. 20 а). Така спотворена мініатюрна жіноча ніжка в Китаї вважалася гарною (під назвою золотого лотоса її навіть оспівували поети). Цілком змінена форма ступні, по суті, ніби позбавлена пальців, потребувала і спеціального взуття. Так виникли мініатюрні жіночі глибокі черевички і чобітки для «золотого лотоса», майже без носка (мал. 20 б, в). Для того щоб на спотворених ногах можна було стояти і ходити, китайці винайшли специфічний вид суцільної підошви: низької і тонкої біля носка і товстої, високої ззаду, біля п'яти,— ту форму, яка відома тепер під назвою танкетки або ортопедичної підошви. Згодом таку підошву почали широко використовувати для жіночого взуття взагалі, тобто і для неспотворених ніг, бо вона замінювала високий каблук і збільшувала зріст, одночасно зорово зменшуючи розмір ступні. Оскільки звичай спотворювати ноги у Китаї не був загальним, особливо серед народу, широко застосовувалось і традиційне взуття, аналогічне чоловічому: м'які туфлі на плоских спресованих з ганчірок підошвах (мал. 20 е). З XVII ст. китаянки носили ще туфлі на дерев'яних підошвах з високою (5-6 см) колодкою в центрі (мал. 20 г, д).
Прибирання голів жінок, особливо за ранньофеодальної доби, теж мало чим відрізнялося від чоловічого. Жінки теж ходили, як правило, з неприкритими головами. Найбільш поширеною зачіскою було підібране з усіх боків догори волосся, підв'язане па маківці пучком або вузлом (мал. 21 а, б, в). Тільки вузли були значно вищими від чоловічих і різноманітніше укладалися. Часто ззаду волосся випускали пасмами або потиличними валиками. Хоч і рідше, ніж у чоловіків, але верхній вузол теж обв'язували хусткою (мал. 21 г). В народі, крім того, побутувала більш проста, плоска зачіска з зачісуванням волосся назад і випусканням вільно звисаючих пасом ззаду на шию і з боків перед і за вухами (мал. 21 д). Зустрічався і невеликий чубок, який спускався на чоло. Серед знаті, особливо в парадних придворних костюмах, поширені були й складніші високі зачіски, підтримувані шпильками і пряжками (мал. 21 е, в). Уже з XIII і особливо з XVII ст. жіночі зачіски ставали простішими: гладенькими, зачесаними на центральний проділ або назад, з короткими пасмами і вузлами ззаду (мал. 21 і), або з підібраним з усіх боків догори волоссям і плоским шиньйоном (мал. 21 з). Дві коси нерідко з чубком спереду зустрічалися тільки в дівчат.
 |
| Мал. 20 Жіноче взуття. . VII — початок XX ст; а) схема спотворення ноги б, в) взуття для спотворених ніг д) туфлі на каблуках е) туфля на пласкій підошві (народний варіант). Рис. 20 Женская обуєь. VII — начало ЛМ |
Зачіски та головні убори, прикраси та аксесуари
в гору
Здавна китайські жінки прикрашали свої відкриті зачіски живими або штучними квітами, різними начіпними прикрасами, часто з довгими підвісками з шовкових шнурів і з нанизаними на них намистинами, прикріпленими на скронях, що звисали перед вухами (мал. 21 е, в), а також іноді бантами. Серед заміжніх жінок широко побутували різноманітні шпильки. У народі з XVIII ст. носили лобові пов'язки — стрічки, прикрашені аплікаціями, а головні убори — шапки і капелюхи — лише в парадних костюмах, особливо з XVII ст. (мал. 21 и).
 |
| Мал. 21 Жіночі зачіски, головні убори. Китай. VII - початок XX с а. б, е, г) зачіски з верхніми вузлами і (г — вузол, пов'язаний хусткою); д) народна зачіска; е, с) парадні зачіски; ж) хустка раннього періоду; з, і) зачіски пізнього періоду; и) головний убір знатної маньчжурської дами Рис. 21 Женские прически, головные уборы. Кит VII— начало XX вв. |
Китайські жінки, особливо з вищих верств, широко користувалися косметикою. Дуже білили обличчя і шию, наводили рум'янець, фарбували в червоний, а іноді й у золотий колір губи, надаючи їм форми вишні, нерідко поміж бровами наводили тонку темночервону смужку. Замість вищипаних брів вимальовували штучні: або у вигляді тоненьких дужок, які імітували молодий місяць, або у вигляді «листка весняної верби» (мал. 21 е).
Начіпні прикраси і в жіночих костюмах відігравали незначну роль, особливо до XVII ст. Крім описаних вище поширених прикрас до зачісок і головних уборів, носили ще сережки у вигляді квітки з підвісками невеликих дисків і кілець, брошки і нагрудні прикраси. Браслети і намиста зустрічалися значно рідше. З приналежностей жіночих костюмів, крім традиційних віял (мал. 22 б, г) і парасольок (мал. 22 а, в), побутували ще й шовкові сумочки з довгими шнурками (мал. 22 д). Найпопулярнішими рослинними мотивами китайських узорів на тканинах були квіти лотоса (мал. 22 б), півонії (мал. 22 д), хризантеми (мал. 22 е), пагіння бамбука (мал. 22 г), гілки з цвітом сливи або персика (мал. 22 є). У народних костюмах для додаткових елементів оформлення використовували тканини з зображеннями пейзажів, а також побутових сцен.
 |
| Мал. 22 Приналежності жіночий костюмів, мотиви орнаментів. Китай. VII — початок XX ст.: а, в) парасольки; б, г) рамочні віяла; д) сумочка; е) орнаментальний мотив: «цвіт хризантемии; є) орнаментальний мотив: «цвіт сливи». Рис. 22 Принадлежности женск костюмов, мотивы орнаментов. Китай. VII — начало XX вв. |
К. К. Стамеров - Нариси з історії костюмів. Київ, "Мистецтво" 1978