Исторический костюм :

Українські костюми XV—XVII ст.

  автор: SHARIK  |  24-апреля-2010  |  81585 просмотров | 4 комментария
загрузка...

Загальна характеристика костюмів

Суспільно-економічний і культурний розвиток давньоруських земель та політичні умови, в яких опинилися ці землі в період феодальної роздробленості, визначили процес відособлення окремих частин давньоруської народності і виникнення передумов для зародження на її основі трьох братніх народів з властивими їм особливостями мови, культури й побуту — російського, українського та білоруського. Спорідненість цих народів збереглася в часи інтенсивного утворення російської, української та білоруської народностей (XIVXVI ст.) і продовжувала розвиватися далі.

Уся багатовікова історія українського народу якнайтісніше пов'язана з історією великого російського народу. Спорідненість двох братніх народів відбилася у багатьох пам'ятках матеріальної і духовної культури українців і росіян. Усвідомленням єдності походження, нерозривності історичної долі пройняті фольклор, літописи й полемічна література України. Спільна героїчна боротьба проти феодально-кріпосницького гніту і зовнішніх ворогів, етнічна близькість, спільність мови, матеріальної і духовної культури навік закріпили в свідомості росіян, українців і білорусів почуття спільності історичної долі.

Закономірним результатом усієї попередньої історії братніх народів було возз'єднання України з Росією внаслідок визвольної війни 1648-1654 рр. Воно стало поворотним етапом у житті українського народу, визначило його історичну долю, дальший соціальний і культурний розвиток. Селянство України пліч-о-пліч з російськими селянами брало активну участь в антифеодальних війнах, у масових селянських рухах, що неухильно наростали в Росії і завдавали відчутного удару феодально-кріпосницькій системі.

Близькість російського і українського народів «і мовою, і місцем проживання, і характером, і історією»  викликала спільність багатьох видів одягу. Російська та українська сорочки (і чоловіча, і жіноча) відрізнялися лише деталями. Дуже своєрідне поясне драпіруюче жіноче вбрання у вигляді незшитої спідниці характерне було і для російської паньови, і для української плахти. Каптаноподібний тип чоловічого одягу прямого крою із суцільною спинкою — теж дуже близький в обох костюмах. Навіть специфічний, суто російський, захід одягу наліво виявився досить характерним для українського костюма. Взуття також було майже однаковим. Соціальна диференціація в українському костюмі XV-XVII ст. була чітко виявлена, позначаючись не тільки на якості матеріалів, кількості уборів і прикрас, а й на типах одягу. Литовські, польські та угорські магнати, що входили до складу правлячої верхівки, одягалися у свої національні костюми, дуже помітно вирізняючись із загальної маси українського населення. Українське дворянство, яке наслідувало іноземні зразки, носило костюми, в яких самобутні українські елементи поєднувалися з польсько-литовськими та угорськими, або й костюми цілком запозичені. Так, у середовищі багатих верств з'явилися польського типу чоловічі жупани, кунтуші, плащі, шуби, жіночі плаття з відрізними, прилягаючими, до того ж часто декольтованими ліфами й шнурівками, спідниці, відкладні комірці на сорочках та ін. Пов'язана з цим і помітна приталеність чоловічого та жіночого одягу в українському костюмі, яка суттєво відрізняла його від давньоруського костюма. Ця риса, очевидно, проникла через Польщу й Угорщину із Західної Європи, де вже з XIV ст. був відомий прилягаючий, приталений тип одягу. Приталеність, особливо в чоловічому одягові, могла бути й наслідком певної «воєнізації» костюма, пов'язаної з похідним побутом українського населення, насамперед козаків: на міцно обтягнутий пояс прикріплювали шаблю, за нього засовували кинджали (а пізніше й пістолі), підвішували необхідні предмети спорядження та амуніції. Серед козацтва поширився типовий для багатьох східних народів звичай сидіти на підлозі, схрестивши ноги «по-турецькому», до чого був пристосований і крій широких шароварів.

Міський люд — торгівці, ремісники, дрібні землевласники, представники місцевої нижчої адміністрації — вніс свої особливості в український костюм. Основна маса сільського населення — покріпачені селяни — мала свій самобутній народний костюм, найбільш тісно пов'язаний з давньоруськими прототипами. Внаслідок цього в XV-XVII ст. створилася значна різноманітність костюмів. Суто українським одягом, що виник у XV-XVII ст., були саме народні форми: широкі шаровари, кептарі, бурки, смушеві шапки — у чоловіків, сорочки з суцільними рукавами, плахти, запаски, лейбики — у жінок. Панівна верхівка тогочасного українського суспільства, крім одягу основних народних форм, широко зверталася до верхнього специфічного російського одягу (ферязей, охабнів, шуб, літників, тілогрій, опашниць) та іноземного (кунтушів, плащів-накидок, делій тощо).

Основним матеріалом для пошиття українських народних костюмів було домоткане полотно з льону та конопель. При цьому здебільшого таке полотно було білого кольору, оскільки його ретельно вибілювали. З цього полотна шили чоловічі й жіночі сорочки, штани різних типів, фартушки, деяке інше жіноче вбрання, що обгорталося навколо тіла, а іноді й літній верхній одяг. Поряд з полотном, виняткового поширення набули також шерстяні тканини як місцевого домашнього виробництва, так і привізні. Із сукна шили верхній одяг усіх типів і серед різних верств населення, а домоткані шерстяні тканини йшли на виготовлення плахт, запасок та іншого поясного жіночого одягу. Тільки вищі верстви тогочасного українського суспільства використовували імпортні кольорові сукна; у народі переважали більш цупкі тканини, в тому числі ворсисті. Цупкі тканини з довгим ворсом — типові для костюмів гірських районів Карпат. Шовкові тканини побутували в досить широкому асортименті серед панівної верхівки. З них виготовляли чоловічий і жіночий одяг, а також іноді й парадно-святкове вбрання запорізьких козаків. Найбільш поширеними були привізні узорчаті шовкові тканини з тканим узором (парча, бархат із золотими або срібними нитками), а також тканини типу штофів (з чергуванням блискучих і матових елементів узору) і ритого бархату (узор якого виділявся різницею у висоті ворсу, що створював рельефну поверхню). Серед одноколірних гладеньких шовків зустрічалися атлас і камка. З узорчатих шовкових тканин шили переважно верхній чоловічий і жіночий одяг (жупани, кунтуші, накидки тощо). Значно менше застосування в ті часи мали бавовняні тканини: лише щільний одноколірний перкаль і вибивну китайку часом використовували для пошиття шароварів та деякого жіночого вбрання. Узори на тканинах (здебільшого привізних) повторювали звичайні для того часу ренесансні або «східні» мотиви, тобто стилізовані рослинні розводи з листя, стебел, квітів і плодів, часто в комбінуванні з великими медальйонами й клеймами. В XVII ст. у Бродах, Слуцьку і на Галичині виникло золототкацьке виробництво, яке теж користувалося такими самими мотивами. Особливо популярним був мальовничий узор па домотканих плахтах і запасках: на плахтах — строго поділені смугами квадрати, заповнені всередині додатковими геометричного типу фігурами (ромбами, колами, багатокутниками); на запасках — різнокольорові поперечні смуги. Цілком природно, що такі узори за своїм характером були близькими до узорів російського народного одягу, зокрема жіночої паньови; їхня східнослов'янська спільність безсумнівна. Узорність українського народного костюма дедалі збагачувалась. Це пояснюється насамперед значно більшим поширенням вишивок, якими оздоблювали одяг: вишивка мережкою («вирізування» з наскрізним узором), гладь («настилування») і, починаючи з XVII ст., — вишивання хрестиком («хрещиками»). Вишивали всі чоловічі і жіночі сорочки (за винятком щоденних, робочих). Нерідко вишиванням оздоблювали й верхній одяг, особливо на західних землях. Улюбленим було шиття шнуром — кольоровим і золотим, яке досягло високої досконалості. Таке шиття широко застосовували для оздоблення верхнього одягу, жіночих головних уборів, поясів тощо; воно густо вкривало кептарі, лейбики та сердаки карпатських горців. Львів уже в XVI ст. славився золотими вишивками з обвідкою кольоровим шовком. Узори вишивок XV-XVII ст. були майже винятково геометричними (ромби, квадрати, трикутники, зірки, розетки). Лише з XVII ст., з поширенням вишивок хрестиком, виникли геометризовані рослинні мотиви: хміль, сосонка, вербові листочки, мальви, гвоздика тощо. Оздоблювали одяг і тасьмою або кантом, а також аплікаціями з кольорової шкіри, дуже характерними насамперед для західних земель. Хоч перлами іноді й прикрашали дуже розкішне парадне вбрання, проте вишивання одягу перлами в українському костюмі не набуло значного розвитку. Ще менш характерним для українського костюма було застосування петлиць. Ними прикрашали тільки ошатний чоловічий одяг вищих верств населення, і їхній тип обмежувався шнурковим варіантом (близьким до угорського і, частково, до польського); до петлиць із смужок тканини й тасьми зверталися дуже рідко.

Хутро в українських костюмах використовували досить широко. І в народі, і в багатих верствах населення найчастіше застосовували овече хутро. При цьому особливо улюбленим був сірий смушок (для комірів, облямувань чоловічих шапок). З іншого хутра траплялися куниця, видра й лисиця.

Колірне вирішення українських костюмів XV-XVII ст. було дуже різноманітним. У народних костюмах переважав загалом світлий колорит основного полотняного одягу. Білими були не тільки сорочки й штани, а нерідко й шерстяний верхній одяг — свити, гуглі, гуні. Майже білого кольору (точніше, світло-кремового) було часто й некрите овчинне вбрання, вироблене «набіло» (кожухи, кептарі). Ця білизна, особливо у святкових і нарядних костюмах, підкреслювала яскраві колірні плями плахт, запасок, поясів, головних уборів, а також вишивок і аплікацій. Найбільш поширеними кольорами українського народного одягу були коричневий і сірий різних відтінків (від темних до світлих, пісочно-бежевих). Чорний колір — також дуже типовий для верхнього одягу, зокрема карпатських бойків і лемків. Поширеним був і яскраво-червоний колір (особливо улюблений у запорізьких козаків), який зустрічався не тільки в одягові з кольорового іноземного сукна, а й як колір тканин місцевого виробу, зокрема у гуцулів. Червона гама загалом переважала і в жіночих плахтах, а також у поясах обох статей. Популярний колір в українських костюмах — синій (темний і голубий). Відносно меншу роль відігравали зелений, жовтий, фіолетовий кольори. В одягові дворянства, козацької старшини та багатого міщанства (який шили з імпортних шерстяних і шовкових тканин найрізноманітніших кольорів) зустрічалися ці, більш рідкісні, тони. Та все ж мальовнича барвистість українських костюмів ніколи не переходила в багатоколірну строкатість. Розмаїтість кольорів не порушувала принципу переважання колоритної єдності, двоколірності і навіть монохромності у колірному вирішенні костюмів. Кольори вишивок у XV-XVII ст. теж не були строкатими, до того ж поряд із чорними, червоними й синіми застосовувались і білі вишивки.

Роль начіпних прикрас в українському костюмі була відносно незначною: у жінок — це нашийне і нагрудне намисто різного типу, сережки, персні, а в чоловіків — тільки персні. Крім того, і чоловіки, і жінки користувалися аграфами та пряжками. До браслетів майже зовсім не зверталися. Намисто низали переважно з бісеру, коралів (у тому числі й із штучних — скляних та фаянсових), а також з металевих бляшок, ланцюжків і монет. На оздоблення жіночих і чоловічих головних уборів ішло пташине пір'я і квіти (штучні і справжні), а також колоски і мітелки ковили. Кольорові шовкові стрічки, характерні й неодмінні для жіночих, особливо для дівочих, українських головних уборів пізнішого періоду (починаючи з XVIII ст.), у XV-XVII ст. ще не були поширеними, оскільки власне стрічки до XVII ст. ще не вироблялися, їх частково заміняли смуги з орнаментованих, узорчатих тканин.

Українські чоловічі костюми 15-17 ст.

Основний одяг

вгору

Як і в усіх костюмах східних слов'ян, в українських чоловічих костюмах основним одягом завжди була сорочка прямого крою із вставними рукавами. її носили всі верстви населення як нижню, а в народі вона була і єдиним щоденним одягом. Шили її завжди з домотканого льняного і конопляного полотна. Домоткане полотно, виготовлене українськими майстрами, мало ширину приблизно 45-50 см. У зв'язку з цим дуже часто конструкція сорочок складалася з трьох пілок з асиметричним розташуванням швів (мал. 1 а).

Майже повсюдно в сорочках робили довгий центральний грудний розріз (пазуху), який спускався іноді трохи не до пояса і досягав 40 см (мал. 2 а, б, в). При цьому він застібався завжди лише вгорі біля коміра; на початку розглядуваного періоду комір ще не мав планки. У гірських районах Карпат тоді зустрічались і сорочки з центральним розрізом ззаду (завдовжки до 20-25 см, мал. 1 д). Більшість українських сорочок шили без комірців, як і давньоруські голошийки, застосовуючи лише різного типу обшивки горловини, що піднімалася під шию. Комірці на сорочках з'явилися пізніше, і шили їх у вигляді низенької (до 3 см) стійки (мал. 2 в), а на Волині та серед багатих верств (у тому числі й серед козацької старшини) носили невеликі відкладні комірці (мал. 2 д), які проникли, очевидно, з Західної Європи. Стягували комір за допомогою шнурка або тасьми, які найчастіше просовували через петельки, розташовані з обох його сторін. На Закарпатті старовинним було також застібання за допомогою металевої запонки (шпоньки). Рукава сорочки були прямі, з перегнутої пілки, переважно середньої (до 20 см) ширини і здебільшого без манжетів і зборок біля кисті. Довжина рукавів (приблизно 50-60 см) сягала не далі зап'ястя. Рукавів, довших від руки, не спостерігалося; не мали вони й зморщок та складок. Проте нерідко у запорізьких козаків та на Закарпатті шили широкі (іноді до 40 см) рукава (мал. 2 г, е). 

чоловіча сорочка 14-17 ст.
Мал. 1
Українські чоловічі сорочки, пояс. XV-XVII ст.: а) схема крою сорочки а вставками; б) схема крою короткої курти з дуже широкими рукавами; в) схема крою чумацької сорочки без плечових швів; г) спосіб підв'язування коміра сорочки; д) сорочка з розрізом на спині; е) широкий шкіряний пояс-черес.
Рис. 1
Украинские мужские орочки, пояс. XV-XVII вв.

Довжина українських сорочок була різною: від до колінної (а в селян подекуди сягаючи навіть литок) до середини лядов і певною мірою пов'язана із способом носіння. На західноукраїнських землях переважав давньоруський спосіб одягання сорочки навипуск, поверх штанів (мал. 2 а, б). І, навпаки, в центральних та східних українських землях сорочку заправляли в штани, причому для костюма козаків цей спосіб був обов'язковим (мал. 2 в, д). Але навіть у районах, де переважно носили сорочки навипуск, частина населення (насамперед панівні верстви) заправляла сорочки в штани. Таким чином, можна вважати, що основним способом носіння сорочки було заправляння її в штани.

Українські чоловічі сорочки у XV-XVII ст. мали такі основні типи конструкції. Перший тип — це сорочки з вставками, тобто прямокутними або, рідше, трикутними шматками тканини, вшитими в плечах поміж передньою і задньою пілками з метою зробити їх просторими (мал. 1 а; мал. 2 а, б). Такі сорочки мали неширокі рукава і неодмінно призбирувалися до коміра спереду і з боків дрібними зборками, закріпленими обшивкою горловини. Районами переважного поширення цього типу були Полісся, північне Придністров'я та Галичина. Другий тип — це так звані тунікоподібні сорочки, пошиті з перегнутих навпіл у плечах пілок, тобто без плечових швів, відомі згодом як чумацькі (мал. 1 в; мал. 2 в, г, д). Вони являли собою найбільш примітивний вид сорочок з низькими проймами, що спадали з плечей на верхні частини рук. Широкі рукава часто мали двошовну конструкцію. Зборок навколо коміра в цих сорочках не було. Нерідко такі сорочки шили з бочками: зустрічалися вони, головним чином, в усій смузі середнього Придніпров'я, на Поділлі, па Закарпатті і Буковині. Був іще один тип сорочки, поширений лише на Закарпатті. Це — старовинного типу дуже коротка, завдовжки до пояса (до 45 см) сорочка (курта), яка над поясом штанів залишала частину тіла оголеною. Рукава такої сорочки були дуже широкі, майже однакові з подолом, відносно короткі (на 7/8) і призбирані до пройми (мал. 1 б; мал. 2 е); грудний розріз — неглибокий. 

чоловічі сорочки, штани, шаровари 14-17 ст
Мал. 2
Типи українських чоловічих сорочок, штанів. XV-XVII ст.: а, б) сорочки з вставка одягнуті навипуск (a — черес на ланцюжках вузькі довгі штани, постоли, б — шаровари, заправлені в онучі); в, г, д) чумацькі сорочки шаровари, пояси (в — шаровари внизу призбирані, г — вільно звисаючі шаровари, д — шаровари призбирав поверх чобіт); е) коротка курта, черес, широкі гачі постоли
Рис. 2
Типы украинских мужских сорочек, штанов. XV-XVII вв.

Будучи невід'ємним елементом костюма, універсальним, спільним для всіх верств українського населення, сорочки за своїм кроєм у різних соціальних групах мало відрізнялися. Відмінності полягали тільки в якості матеріалу й декору. Декор був здавна представлений насамперед вишивкою. На чоловічих сорочках вишивка відповідала особливостям крою і способу носіння сорочки. Так, сорочку з вставками і зборками біля коміра вишивали здебільшого по коміру та обшивці горловини, на самих вставках і навколо них, а також по низу рукавів. Коли сорочку одягали поверх штанів, вишивали і її поділ (мал. 2 а). У сорочках без вставок і зборок вишивали перед уздовж пазухи (мал. 1 в; мал. 2 д). Дуже поширеним було оздоблення вишивкою всіх швів.

 

Верхній одяг: каптан, кожух,  кирея, жупан

вгору

Верхній плечовий український чоловічий одяг був дуже різноманітним, оскільки поряд із самобутніми народними формами значне поширення (особливо серед вищих верств населення) мав одяг польського й угорського походження. В українських костюмах представлені були, крім східнослов'янського рукавного вбрання каптанної групи, і плащоподібні форми одягу, що накидалися на плечі. Важливу роль відігравало також коротке вбрання типу курток. Звичай носити основний і додатковий верхній одяг — свиту і кирею або кожух, жупан і кунтуш, кептар і сердак був загальноприйнятим. Урізноманітнювали верхній одяг і відмінності в способах застібання: і специфічний східнослов'янський захід наліво (ніби двобортного типу), і застібання впритул, і однобортний варіант, але з невеликим заходом поли то наліво (ґудзики — з лівого боку, петлі — з правого), то направо (польський спосіб). Весь верхній чоловічий одяг українського населення XV-XVII ст. можна поділити на такі групи: а) основний, каптанного типу довгий рукавний розстібний (свита, каптан, жупан) і додатковий (кирея, кожух, кунтуш, делія); б) короткі безрукаві форми (кептар, камізеля, бунда) і рукавні (сердак, кожушок) куртки; в) плащоподібні форми й перехідні від них каптанні типи (плащ-накидка, бурка, гугля, чуганя, гуня). Найпоширенішим і універсальним верхнім чоловічим одягом була свита. Вона являла собою розстібне каптаноподібне вбрання майже прямого крою, оскільки її спинка була лише трохи звужена до талії і не порушувала прямоспинності. Здебільшого свита не мала плечових швів і кроїлася з перегнутих пілок. Свити, як правило, мали неглибокий захід наліво і застібалися на гаплики (мал. 3 а). Конструктивною особливістю, пов'язаною із бажанням підкреслити талію, було вставляння з боків спинки, починаючи від талії, двох трикутних клинів — «вусів», які закладали двома-трьома опуклими складками (мал. 4 а). Звичайна свита коміра не мала; горловину обшивали або приставляли до неї дуже низьку стійку. Рукав нормальної довжини, вшитий у пряму пройму, неширокий, дещо звужений унизу; біля кисті його теж обшивали. Довжина свити була різною: від доколінної — у костюмах селян (особливо на західних землях) і козаків (мал. 3 а) до довгої, до кісточок - у міського населення і дворянства, переважно на Лівобережжі. Носили свиту підперезаною широким поясом, схожим на пояс, яким підв'язували штани. Один варіант свити — з глибшим заходом і коміром (або відкладним, нерідко широким, або шалевим) називався капотою (мал. 3 б); другий — каптан - мав призначення основного вихідного одягу запорізьких козаків (мал. 3 в). Він застібався на густо посаджені ґудзики й шнуркові петлі, був щільніше стягнутий у талії, мав стоячий, шалевий або відкладний комір і неодмінно дві вертикальні прорізні кишені. Рукава каптана, дуже вузькі у кисті, знизу часто розрізали на 20 см від краю і закочували догори, створюючи обшлаги — заковраші. При цьому комір і обшлаги нерідко мали інший колір й іншу тканину, ніж каптан. Для основної маси селян і міської бідноти свита була єдиним верхнім одягом; для заможніших міщан, дворянства і козаків вона служила основним верхнім одягом, поверх якого часто одягали ще й який-небудь додатковий одяг. 

каптани, жупани
Мал. 3
Український верхній чоловічий одяг. 15-17 ст.:
а) селянська свита; б) капота з у з орної тканини; в) каптан запорізького козака.
Рис. 3
Украинские верхние мужские одежды. 15-17 вв.

Іншим поширеним верхнім чоловічим одягом був жупан, який відрізнявся від свити тим, що мав іншу систему вставок з боків — «ряси». Підріз спинки біля талії робили глибшим, довшим і в нього поміж передом і спинкою вставляли з обох боків прямокутні клини («проходки», мал. 5 а), які укладали дрібними складками («рясами»), що нагадували плісировку. Крім того, шили жупани впритул (без заходу), переважно з застібкою на густо посаджені ґудзики, або із стоячим коміром, або, частіше, з відкладним чи шалевим (а іноді навіть і з лацканами-вилогами — клипнями) й неодмінно закінчували рукава обшлагами-заковрашами, здебільшого з іншої тканини і внизу розрізаними (мал. 5 а). Усі ці особливості жупана були близькими до польського вбрання каптанного типу. Жупан використовували як основний верхній одяг головним чином серед українського дворянства й заможних міщан Правобережжя і Закарпаття, а також серед козацької старшини; у селян він майже не зустрічався. Як і свиту, жупан неодмінно підперізували широким поясом. Свити і жупани шили з різного матеріалу (залежно від соціальної приналежності їхніх господарів) — від простого грубого сукна, а іноді навіть і цупкої бавовняної тканини (перкалю), до шовку, у тому числі й узорчатої парчі. Селянські свити були переважно «природного» шерстяного забарвлення, тобто коричневі й сірі або білі й чорні. 

Схема крою українського верхнього чоловічого одягу
Мал. 4
Схеми крою українського верхнього чоловічого одягу.
XV-XVII ст.: а) свита з «вусами» (поруч — схема клина для «вусів»); б) схема крою спинки свити; в) схема крою спинки жупана.
Рис. 4
Схемы кроя украиискиж верхних мужских одежд. XV-XVII вв.

Для пошиття свит, каптанів і жупанів у міщан і козаків переважно йшло кольорове сукно червоного, бурякового, блакитного, синього й зеленого кольорів, а для комірів і обшлагів — іншого, часто контрастного тону шовк, бархат і навіть хутро. Улюбленим оздобленням свит і жупанів були вишивки або шнуркові аплікації. Їх робили по верху «вусів» або «ряс» та вздовж їхнього стику із спинкою, уздовж кишень, по комірах і на краях рукавів та на закотах і по бортах. 

Український верхній чоловічий одяг. XV—XVII
Мал. 5
Український верхній чоловічий одяг. XV-XVII ст.:
 а) жупан, б) кирея з каптуром; в) кожух.
Рис. 5
Украинские верхние мужские одежды. XV-XVII вв.

 Найбільш поширеним додатковим верхнім чоловічим одягом, що одягався поверх свити, жупана й навіть кожуха з овчини, слід вважати кирею (кобеняк, сіряк), яка здавна побутувала в народі. Вона зберігала найпростіший прямоспинний крій і не мала ні «вусів», ні «ряс», від чого талія в пій зовсім не підкреслювалася (мал. 5 б). Довгу, майже до ступень, кирею шили без плечових швів і дуже просторою (для чого вставляли два великі бічні клини, вшиті вершиною під самі рукава). Хоч кирея була однобортною, але мала невеликий захід наліво, що створювався завдяки великій ширині. Рукава — середньої ширини і звичайної, до кистей, довжини. Характерною особливістю киреї був пришитий каптур (відлога, кобка), іноді настільки глибокий,, що міг закривати майже все обличчя і потребував прорізів для очей. Кирею застібали тільки під шиєю за допомогою патика і не підперізували, але нерідко й загортали полу за полу і тоді пов'язували по талії широким поясом. Як одяг, призначений для подорожі, негоди й морозу, кирею виготовляли з грубого сукна переважно сірого або-коричневою кольору а в запорізьких козаків, зрідка, — також із шкіри. Жодних прикрас кирея не мала, за винятком хіба що обшивки тасьмою по каптуру. Такого-самого прямого крою і довжини шили й зимові некриті (тобто хутром усередину) кожухи з овчини з шалевими або відкладними великими хутряними (смушевими) комірами. Носили їх непідперезаними і підперезаними, застебнутими на гаплики (мал. 5 в). Нарядні кожухи виробляли «набіло», тобто з застосуванням крейди, їх оздоблювали шнурковим гаптуванням, вишивками, аплікаціями з кольорової шкіри. Кожухи, покриті зверху сукном, називалися байбараками. 

крій киреї та гуглі
Мал. 6
Схеми крою українського верхнього чоловічого одягу.  XV-XVII ст.:
а) схема крою крою киреї з каптуром, б) схема крою гуглі
Рис. 6
Схемы кроя украинских верхних мужских одежд, XV-XVII вв.

Тоді як кирея і кожухи являли собою типово народний український верхній додатковий одяг, серед знаті, дворянства, багатих міщан і козацької старшини додатковим вбранням каптанної групи були ще кунтуші та делії — одяг польського походження, який одягали поверх жупанів і свит. Кунтуш за конструкцією мало чим відрізнявся від жупана; він був так само досить міцно стягнутий у талії і мав бічні клини з системою складок – «ряс». Його особливість становили довгі, досить широкі рукава з розрізами в центрі напроти ліктів, завдовжки приблизно 25-30 см, у які просовували рукава жупана таким чином, що низ рукавів вільно спадав до середини лядов. Внизу рукав мав або невеликий обшлаг (часто хутряний), або розріз, обшитий тасьмою, галуном чи хутром (мал. 7 а). Зустрічалися кунтуші з розрізами рукавів, що починалися біля самої пройми, а також із рукавами, розрізаними по всій довжині (мал. 7 б). Кунтуш застібався впритул на густо розташовані до пояса ґудзики, іноді з петлицями. Кунтуші мали стоячі або шалеві коміри, а також вертикальні бічні кишені. Носили їх як розстебнутими, непідперезаними, показуючи нижній жупан, так і застебнутими, підперезаними широкими поясами. Нерідко кунтуші, особливо підшиті хутром, накидали на плечі наопашки, як шубу, застібаючи їх тільки на грудях або під шиєю (мал. 7 б). Кунтуш, як правило, був трохи довшим від нижніх свити і жупана, і спускався до литки. У запорізьких козаків кунтуш був відомий під назвою черкески. Делія відрізнялася від кунтуша значною приталеністю, дуже широким відкладним коміром, іноді хутряним, і відкидними рукавами, часом фальшивими, у вигляді вузьких смуг, що спадали за спиною. Носили делію завжди застебнутою на ґудзики, але без пояса (мал. 7 в). Шили кунтуші і делії з кольорового сукна і з дорожчих тканин, у тому числі й з узорчатих штофних шовків та парчі; нерідко підбивали хутром. Оздоблювали їх шнурковим гаптуванням і кантовою обшивкою тасьмою або галуном. 

кунтуш
Мал. 7
Додатковий верхній одяг в українських чоловічих костюмах. XV-XVII ст.:
а) кунтуш поверх свити; б) кунтуш з розрізаними рукавами, накинутий наопашки; в) делія.
Рис. 7
Дополнительные верхние одежды в украинских мужских костюмах. XV-XVII вв.

Особливе місце в українському костюмі XV—XVII ст. мало коротке верхнє вбрання, яке здавна носили на західних землях, зокрема в районі Карпатських гір. До нього насамперед належить дуже старовинна, примітивна за кроєм безрукавка — камізеля лемків, або буковинська бунда. Це — глухий одяг з овчини хутром усередину, завдовжки до пояса, пошитий із шкіри, перегнутої на лівому боці (де робився розріз-пройма для руки) і зав'язаної ремінцями з правого боку під рукою (мал. 8 б). Вгорі на плечах овчину зшивали, залишався тільки виріз для голови, який мав центральний грудний розріз. Другий вид безрукавки — розстібний з овчини кептар гуцулів, перегнутий у плечах (тобто без плечових швів). Він мав прямий крій без бочків і клинів, без коміра, з глибокими й низькими проймами (мал. 8 а). Довжина кептаря сягала стегон. Нарядні овчинні безрукавки старанно оздоблювали по білому або коричнево-пісочному тлу шнурковим гаптуванням, аплікаціями із шкіри, бахромою і навіть металевими бляшками: спереду, на спині, навколо пройм і по подолу. Рукавним коротким (до стегон) верхнім одягом був західноукраїнський суконний сердак, який також зберіг примітивний прямий крій з перегином у плечах, але з бічними клинами і пришитими до піл для заходу наліво бортовими смугами-клинами (мал. 8 в). З боків на подолі він мав іноді невеликі розрізи. Рукав — прямий, досить широкий, завдовжки до пальців,— починався з верхньої частини руки, де проходив виріз пройми від дуже широких плечей. Комір являв собою переважно невисоку стійку. Сердак носили як другий верхній одяг поверх кептаря, незастебнутим або накидаючи на плечі наопашки. Шили його з червоного, темно-червоного, темно-сірого, чорного і, рідше, з білого сукна. Оздоблювали сердак вишивкою, шнурковим гаптуванням, бахромою і китицями, спереду по бортових смугах і по всіх швах. Старовинним зимовим одягом карпатських горців був також і короткий чорний кожушок з овчини (з довгим вовняним ворсом) такого самого прямого крою, як кептар, але з пришитими довгими, до кисті, рукавами. Носили його хутром назовні. Коротке верхнє вбрання у вигляді переважно овчинних безрукавок та рукавних курток носили іноді запорізькі козаки та чумаки. Можна припустити, що вони запозичені з турецького костюма. 

alt
Мал. 8
Український верхній чоловічий обяг. XV-XVII ст.: а) кептар; б) камізеля; в) сердак.
Рис. 8
Украинские верхние мужские одежды. XV-XVII вв.

З плащоподібного верхнього чоловічого одягу перше місце слід відвести звичайному безрукавому плащу-накидці, який побутував і серед народних мас, і серед верхівки тогочасного українського суспільства. Народні маси носили довгу, до п'ят, овчинну, часто з довгим вовняним ворсом, простору бурку з великим відкладним коміром. Іноді, зокрема у запорізьких козаків, її шили із шкіри, пофарбованої в сірий, коричневий, а подекуди і в білий кольори (мал. 9 б). Бурка застібалася під шиєю і була додатковим одягом у негоду або в подорож (замість рукавної киреї). У знаті і козацької старшини це була типово польська плечова накидка, теж завдовжки до п'ят. Бурку носили застебнутою лише під шиєю, але нерідко підбивали хутром і доповнювали дуже широким відкладним хутряним коміром (мал. 9 а). Шили бурку з кольорового сукна і навіть з узорчатих шовкових тканин, оскільки це був, головним чином, додатковий парадний одяг. Менш поширеним був народний плащ гуцулів — гугля. Тугля мала крій простого мішка, перевернутого догори дном і з одного боку незшитого (мал. 9 в). У такому вигляді гуглю надівали на голову так, що один ріжок «мішка» стирчав ззаду, а розхил був спереду, де його зав'язували під шиєю або на грудях. Довжина гуглі сягала колін. Шили її з білого або сірого сукна, обшивали чорним і жовтим облямуванням. Перехідною формою від плащоподібного безрукавого одягу до рукавного була чуганя гірських лемків і схожа на неї манта на Буковині (мал. 10 б; мал. 11 б). Цей просторий розстібний одяг прямого крою, завдовжки приблизно до колін або середини лядов, носили завжди наопашки із застібкою на грудях на ремінці і пряжках. Рукава чугані були короткі (на 3/4), але вони відігравали лише декоративну роль, оскільки внизу були зшиті у вигляді своєрідних кишень. Відкладний її комір переходив ззаду в дуже довгий (до пояса й нижче) прямокутний комір, що закривав усю спину; спереду, звужуючись, він продовжувався вилогами, які йшли вздовж бортів до самого подолу. Шили чуганю з сірого, чорного й коричневого сукна, оздоблюючи її в нижній частині відкладного коміра і по краях рукавів довгою бахромою з товстих шнурків («свічок»). Чуганя, очевидно, була запозичена з угорського костюма. Плащоподібний характер мала й західноукраїнська гуня. Вона мала рукава, проте одягалася теж наопашки (мал. 10 а; мал. 11 а). При цьому гуня відрізнялася дуже своєрідним старовинним кроєм, який дещо нагадував крій камізелі: шили її також з двох пілок, перекладених упоперек. Верхню пілку перегинали навпіл по всій довжині (відповідно до плечової лінії), створюючи спину, груди й недовгі, зшиті внизу рукава; в центрі вирізали горловину. А нижню пілку, зберігаючи її повну ширину, перегинали по вертикальній лінії з обох боків і вгорі пришивали відповідно до спинки і грудки верхньої пілки, створюючи ззаду «спідницю» спинки, а спереду — поли. Бічних швів, таким чином, зовсім не було. На пошиття гуні використовували овчину з білим довгим вовняним ворсом; зрідка гуню шили з овчини хутром назовні. 

alt
Мал. 9
Український верхній чоловічий одяг. XV-XVII ст.: а) бурка з хутряним коміром поверх каптана; б) бурка; в) гугля.
Рис. 9
Украинские верхние мужские одежды. XV-XVII вв.

 

Штани, шаровари  на Україні 15-17 ст

вгору

До основного одягу в українських чоловічих костюмах належали штани, які, порівняно з сорочками, були різноманітнішими. У XV—XVII ст. вже існували принаймні три типи штанів: давні загальнослов'янські вузькі довгі штани, дуже широкі шаровари і довгі, теж дуже широкі, штани, але іншої конструкції і зовнішнього вигляду. Перші з них у своєму найбільш поширеному варіанті нічим не відрізнялися від давньоруських портів, навіть зберегли подекуди назву портяниць. Вони складалися з двох прямих холош, кроєних кожна з перегнутої полотняної пілки і, відповідно до цього, близько 20—23 см завширшки. Нагорі ззаду холоші з'єднані були неширокою прямокутною вставкою. Своєю довжиною такі штани сягали ступні: ні гульфіка, ні пояса, ні кишень ще не мали. Трималися  вони лише на ремінці або шнуркові-очкурі, просунутому крізь рубець верхнього краю. Вільними довгими кінцями цього ремінця чи очкура охоплювали талію вдруге — уже поверх штанів. Побутували штани типу портів на Поліссі і в західних областях (причому в Карпатських горах і на Буковині зустрічався їхній більш довгий варіант). Холоші цих портів були довшими від ніг, часто з невеликими розрізами і манжетами внизу, відігнутими догори приблизно на 10 см (мал. 14 д), або призбираними численними горизонтальними складками-зморшками (мал. 2 а) чи заправленими в короткі панчохи з тканини (мал. 14 г). Шили їх із сукна, в тому числі червоного, і прикрашали або нескладною кольоровою вишивкою по бічних швах і внизу на манжетах, або простою обшивкою. Проте найбільш характерними для українських чоловічих костюмів були шаровари, які виникли, очевидно, пізніше портів, але вже з XVI ст. широко побутували на правобережному й лівобережному Подніпров'ї, на Поділлі та в південних степах, причому не тільки в народі, а й серед панівних верств. Ширина їхніх холош була 40 см (і більше), а з'єднані вони були дуже просторою вставкою — матнею (мал. 13 б, в). Матня часто, особливо у шароварах запорізьких козаків, була настільки широкою, що звисала майже до землі і тканини на пошиття таких штанів часом ішло до 10 м. Густо призбирані до рубця, як і порти, шаровари трималися на очкурі й замість гульфіка мали неглибокий передній розріз. Шаровари, в усякому разі в козацькому костюмі, переважно мали бічні кишені. Шили шаровари з домотканого полотна, з сукна та перкалю, а в парадно-святкових костюмах козаків і серед дворянства — також із шовку. Білі в основної маси селянства та переважно сині в козаків, шаровари траплялися, однак, і інших кольорів, у тому числі чорні й червоні. Носили шаровари навипуск — при постолах (мал. 3 а) або босоніж, іноді підв'язуючи їх біля кісточок шнурками (мал. 2 в), або заправляючи в чоботи (мал. 2 д; мал. 14 е), а на півночі — лід онучі (мал. 2 б); у запорізьких козаків їх не заправляли в чоботи, а підв'язували шнурками поверх чобіт, до того ж робили дуже низький напуск (мал. 14 е).

 

крій гуні та чугані
Мал. 10
Схеми крою українського чоловіго чоловічого одягу. XV-XVII ст.: а) схема крою гуні; б) схема крою чугані.
Рис. 10
Схемы кроя украинских зимних мужских одежд. XV-XVII вв.

Своєрідними були закарпатські штани — гачі, або гаті, схожі па штани сусіднього угорського населення, їх шили з білого полотна у вигляді дуже широких рівних штанин, зшитих угорі безпосередньо одна з одною, за винятком нижньої частини паху, де вставлявся невеликий трикутник (мал. 2 е; мал. 13 а). Угорі гачі були щільно призбирані до пояса: в такий спосіб створені вертикальні складки нерідко концентрували переважно ззаду. Низько по стегнах їх стягували ременем. Внизу, переважно на рівні кісточок ступень, гачі звисали вільно і завдяки своїй великій ширині справляли враження спідниці. Іноді їхній нижній край обшивали бахромою Дуже велику роль в українському чоловічому костюмі відігравав пояс, який пов'язували поверх штанів здебільшого як декоративну прикрасу. Пояс являв собою широку (10—15 см) смугу цупкої тканини з витканим на ній простим узором (найчастіше смужкою), оздоблену на краях бахромою або китичками. Крім того, у XVI ст. серед козаків і заможних верств міського населення побутував ще ширший, так званий турецький пояс (явно східного походження). Вирізаний із шматка легкої шерстяної або шовкової тканини, завширшки не менше 50 см і завдовжки не менше 6—7 м, такий пояс складали вздовж удвічі чи втричі й кілька разів обмотували навколо попереку, після чого підв'язували ще й пришитими до його країв шнурками. Краї нарядних поясів вишивали золотими й срібними нитками й випускали то з одного боку, переважно з лівого (по-козацькому, мал. 13 д), то з обох боків (по-селянському, мал. 13 г). В нарядних поясах золотом виткана була й центральна частина пояса. А в щоденному й робочому костюмі краї поясів взагалі не випускали, а просто закладали всередину. Кольори тканих поясів були різноманітними, та все ж переважала червона гама. 

гуня, чуганя, кептар
Мал. 11
Український верхній чоловічий одяг. XV—XVII ст.: а) гуня, одягнена наопашки; б) чуганя, одягнена наопашки; в) кептар.
Рис. 11
Украинские верхние мужские одежды. XV—XVII вв.

 

одежда и клейноды
Мал. 12
Український верхній чоловічий одяг. Клейниди XV-XVII г.т.: а) сердак; б) кожушок; в) пернач полковника; г) булава гетьмана; д) келеп; е) бунчук гетьмана.
Рис. 12
Украинские верхние мужские одежды. Нлейноды. XV-XVII вв.

Навіть у тих варіантах українського чоловічого костюма, коли сорочка була одягнена навипуск поверх штанів, майже повсюдно (за винятком хіба що Полісся, де зберігався давньоруський вузький пояс), носили широкий пояс. Особливу популярність мав широкий шкіряний черес (мал. 2 а, е). Його носили і чумаки, а іноді й запорізькі козаки. Черес виготовляли із шматка товстої шкіри, зігнутої вздовж навпіл так, що згин був унизу. Вгорі його зшивали, за винятком хіба що тих проміжків, де утворювали кишені. Завширшки пояс був від 25 до 35 см (нерідко його доводилося вирізати під пахвами). Дуже важкий черес часто підтримувався ще й двома мідними ланцюжками, перекинутими через плечі. Застібали його спереду кількома (від 3 до 5) пришитими до нього ремінцями з пряжками, оздоблювали металевими накладками й тисненням. До череса ще прикріплювали кільця, короткі ланцюжки й гаплики, на які підвішували гаманці, люльки, кресала, ніж тощо. Запорізькі козаки, використовуючи черес як патронташ, іноді пов'язували його через плече. 

викройка шаровари
Мал. 13
Схеми крою українська штанів, способи зав'язування поясів. XV—XVII ст.: а) схемо, крою дуже широких гач -б, в) схеми крою шароварів; г, д) способи зав'язування поясів.
Рис. 13
Схемы, кроя украинских штанов, способы завязывания поясов. XV—XVII вв.

 

Чоловіче взуття на Україні 15-17 ст.

вгору

Універсальним народним взуттям в українських чоловічих костюмах здавна були постоли (ходаки, морщениці) із свинячої або сиром'ятної шкіри, майже аналогічні давньоруським. Єдиний виняток становило Полісся, де носили звичайні личаки, схожі на російські або білоруські (мал. 14 а). Постоли були особливо зручні в гірських районах, де замінювали чоботи. Серед них зустрічалися варіанти з округлими незшитими носками, які лише зморщували в намоченому вигляді (мал. 14 г), а також зшиті спереду, але з загнутими догори носками (Закарпаття, мал. 14 в, д). Однак поряд з постолами майже таким самим загальновживаним чоловічим взуттям були чоботи. Як щоденне взуття їх використовувало повсюдно лише міське населення, панівні верстви суспільства і козаки. Як святкове й вихідне взуття чоботи досить широко (за винятком лиши Закарпаття) носили й селяни. Побутували в основному два типи чобіт. Більш м'які, кольорові, із сап'яну були вихідним взуттям дворянства, козацької старшини й почасти запорізького козацтва (мал. 14 є). Грубіші, з цупкими халявами, переважно чорні чоботи носили міське населення, панівні верстви суспільства, козаки — як повсякденне, а в масі народу — як нарядне взуття (мал. 14 е). Чоботи були невисокими, нижче колін, і зверху обов'язково прикритими напуском шароварів. Як правило, підбори українських чобіт були плоскі, невисокі й здебільшого підбиті металевими підківками. Носки — видовжено-округлої форми й лише іноді, майже винятково в запорізьких козаків, дещо загнуті догори (за східними зразками). Чобіт складався із зшитих поміж собою головки й халяви, до того ж халява мала шов не ззаду, а з зовнішнього боку. 

Українське взуття
Мал. 14
Українське чоловіче взуття XV-XVII ст.:
а) личак; б, в, г, д, ж) постоли (в, д - гуцульські); е, в) чоботи.
Рис. 14
Украинская мужская обувь, XV-XVII вв.

Постоли надівали на босу ногу або поверх онуч, але найбільш поширені були капці — онучі (іноді шерстяні), що досягали середини литки. Обмотані навколо гомілки високо під саме коліно онучі носили тільки на північних українських землях при личаках. У гірських районах Закарпаття побутували ще й шиті суконні короткі, до литок, панчохи-капчури, в які заправляли штани (мал. 14 г). Такі панчохи мали найчастіше червоний колір. Оздоблювали їх тканим узором або вишивкою. Значна частина українських селян, які зазнавали найважчої кріпосної залежності й жорстокої експлуатації з боку польсько-литовських феодалів і місцевих багачів, не мала коштів на придбання взуття і протягом усього літа ходила босоніж.

 

Зачіски, головні убори та приналежності українського чоловічого костюму 15-17 ст

вгору

Серед чоловічих зачісок можна виділити принаймні три основні групи. Перша, досить поширена майже на всіх українських землях (за винятком хіба що гірських районів Карпат) зачіска «під макітру» побутувала серед усіх соціальних верств населення. Волосся розчісували від маківки навсібіч «шапкою» і підстригали колом (спершу, справді, по краю надітої на голову макітри). При цьому лінія підрізування йшла, в основному, приблизно по середині чола і вух, лишаючи нижню частину потилиці відкритою. У такому вигляді ця зачіска була особливо характерна для основної маси селянства (мал. 15 а). Коротші варіанти цієї зачіски закривали тільки самий верх чола і лишали вуха зовсім відкритими (мал. 15 б, в), причому низ «шапки» спереду і над вухами досить поступово коротко зводився. На чоло спускався чубок, який підстригали здебільшого рівно; рідше він спадав вільними пасмами. Менш поширеним різновидом зачіски «під макітру» була зачіска «під ворота», коли волосся спереду високо вистригали на боках, відкриваючи все чоло біля залисин (мал. 15 г). Серед городян, козацької старшини й дворянства переважала зачіска польського типу з підголюванням чуприни, коли «шапку» волосся перетворювали на невеликий кружок, розташований лише вгорі і частково ззаду голови, тобто на «чуприну» (мал. 15 в). Для цієї мети все волосся кругом, тобто над чолом, над вухами і над потилицею, виголювали більш або менш високо.

українські чоловічі зачіски XV-XVII ст
Мал. 15
Українські чоловічі зачіски XV-XVII ст.: а, б, в) зачіски «під макітру» (в — з підголюванням); г) зачіска "під ворота"; д, е, е) зачіски з чубами (д — чуб закладений за ліве вухо); щ, з, и) зачіски з довгим волоссям; і) довге волосся, зачесане від чола назад.
Рис. 15
Украинские мужские прически. XV-XVII вв.

 

Другу групу зачісок, очевидно пізнішу, що побутувала з XVI ст. і в основному тільки серед козацтва, являла широко відома зачіска з «чубом» або з «оселедцем». При цьому всю голову голили, за винятком маківки, де залишали пучок волосся, яке ретельно відрощували у довге пасмо. Це пасмо виростало таким довгим, що його не тільки звішували набік (переважно ліворуч) до вуха (мал. 15 е), але іноді навіть намотували на вухо (мал. 15 д). Часом трохи коротший чуб випускали наперед, на чоло, особливо тоді, коли надівали шапку (мал. 15 є). Від основного «оселедця» відділяли невелике пасмо, не більше двох пальців завширшки, і напускали його на чоло. Зачіска з «чубом» походить, мабуть, від зачіски з підголюванням чуприни, про що свідчить існування перехідного варіанта, коли чуб поєднували з чуприною. Гоління все більшої частини голови привело до появи у запорізьких козаків подекуди й цілковитого гоління голови, безперечно запозиченого у сусідів-магометан — татар і турків.

Українські середньовічні капелюхи
Ма л. 16
Українські чоловічі голову-- убори. XV—XVII ст.; а, б, в) види смушевих шапок; г) смушева шапка із шликом; д) магерка; е) хутряний тривух; е) плоска шапка з хутряним околишем;
ж) плоска шапка з султаном; з, и) ширококрисі брилі; і, ї) кайстрові (фетрові) капелюхи.
Рис. 16
Украинские мужские головные уборы. XV—XVII вв.

Третя група українських чоловічих зачісок характеризується вже довгим волоссям, яке спадало на потилицю і навіть на плечі та спину, як це часто спостерігалося майже в усіх карпатських горців (мал. 15 ж, з, и). У таких зачісках волосся спереду випускали або рівно підрізаним чубчиком, або безладно звисаючими на чоло пасмами в одну або дві кіски з кожного боку (мал. 15 ж). Коротший варіант таких зачісок був ніби перехідним між найдовшою зачіскою «під макітру» і відрощуванням довгого волосся (мал. 15 з). їх наближала спільна манера розчісувати волосся «шапкою» від маківки навсібіч, без проділу. Довговолосі зачіски Закарпаття характерні й для сусідніх народів — угорців і словаків. У центральній та східній частинах українських земель їх не було, за винятком зачісок у писарів (і взагалі осіб розумової праці); можна припустити, що такі зачіски походять із церковних шкіл і семінарій, де традиційним стало прийняте православним духівництвом зачесане назад довге волосся (мал. 15 і).

Вуса були однаково властивими і для народних мас, і для верхівки суспільства. Бороди носили тільки старі чоловіки (і то не завжди) та, частково, жителі Полісся. Форми вусів були різними, але в основному панували два типи: спущені донизу (мал. 15 а, г, д, е, е), і такі, що стирчали в боки (мал. 15 б, в). Серед козаків, особливо запорізьких, у пошані були довгі вуса, які звисали значно нижче підборіддя (мал. 15 е), іноді настільки довгі, що їхні кінці навіть закладали за вуха (мал. 15 в). На західних українських землях віддавали перевагу невеликим підстриженим над-губним вусам, трохи спущеним до кутів рота (мал. 15 ж, з), або дещо піднятим кінцями в боки (мал. 15 и).

Серед чоловічих головних уборів існувала досить велика різноманітність як регіональна, так і пов'язана із станово-класовою приналежністю. Однак деякі види шапок мали повсюдне поширення. Це стосується насамперед високих смушевих шапок-кучом циліндричної форми або форми зрізаного конуса, які побутували в селянському середовищі, в колах середніх верств міського населення та в козаків (мал. 16 а, б, в, г). Такі шапки виготовляли із сірої, чорної або, рідше, білої овчини, то з хутряним, то з суконним верхом — плоским або опуклим. їх специфічно козацький варіант відрізнявся перетворенням денця високої смушевої шапки на своєрідний копієчний мішок — шлик, який звисав з лівого боку, де прикріплювався до наголовка гапликом (мал. 16 г). Шлик оздоблювали нашитим навхрест галуном або позументом і завершували китичкою. Найбільш поширеними кольорами шлика були червоний і синій. Популярними в розглядуваний період були й нижчі, плоскі магерки з різної ширини околишами із смушків (а іноді й із хутра куниці, видри, лисиці) і верхом із сукна, шовку або бархату (мал. 16 д). У костюмі реєстрових козаків XVI- XVII ст. такого типу шапки мали вузький околиш (не більше 6—7 см) і суконний круглий опуклий верх з нашитим кольоровим галуном або кантами, що сходились у центрі (мал. 16 є). На західних землях зустрічався близький до польської конфедератки варіант шапки з круглим околишем і квадратним верхом. Рідше (переважно на Поліссі) носили магерки — середньої висоти білі або сірі, повстяні й суконні шапки, що мали зрізано-конічну і часом півсфероїдальну форму. Представники козацької старшини і чиновницької верхівки тодішньої української адміністрації досить часто, особливо при парадному костюмі, носили польського типу невисокі, півсфероїдальної або циліндричної форми шапки із сукна, шовку, бархату і навіть парчі з дорогим хутряним облямуванням, з султаном із пір'я спереду, що тримався за допомогою аграфа (мал. 16 ж). Такою, зокрема, була й гетьманська шапка. У народі північної частини українських земель та серед горців Карпат взимку надівали і звичайний суконний тривух, тобто шапку-вушанку, підбиту й облямовану овчиною або яким-небудь іншим хутром (мал. 16 е). Типово українськими чоловічими головними уборами були капелюхи з широкими крисами, насамперед повсюдно поширений серед народних мас літній солом'яний бриль з широкими крисами й невисоким плоским або опуклим наголовком (мал. 16 з, и) і повстяний або кайстровий (фетровий) закарпатський капелюх з трохи загнутими догори крисами й досить плоским наголовком, прикрашеним стрічкою, а в святковому вбранні — ще й квітами, помпонами, пір'ячком і металевими бляшками (мал. 16 і). Кайстровий головний убір, схожий формою на капелюхи словаків та угорців, зустрічався у гірських лемків (мал. 16 ї).

Постійними приналежностями чоловічого українського костюма були проста палиця, нерідко різьблена (у жителів Карпат — з топірцем замість набалдашника), і гаманець (часто з металевими бляхами, який прикріплювали до пояса або до плечового перев'язу) , де тримали кисет з тютюном, люльку, кресало та інші дрібниці. Коли одяг був з: кишенями (у шароварах, свитах та іншому верхньому вбранні, починаючи з XVII ст.), гаманцями не користувались.

На території, загарбаній польською шляхтою, українському населенню, за винятком козаків, заборонено було носити при собі зброю. Лише у карпатських горців (що були під владою Угорщини й Молдавії) зустрічалися підвішені до пояса ножі у шкіряних футлярах. І реєстрові, і запорізькі козаки завжди носили при собі зброю, насамперед східного типу шаблю, а запорожці, починаючи з другої половини XVI ст.— і пістолі, заткнуті за пояс. Похідне озброєння козаків складалося із списів, а з XVI ст.— і з довгоствольних рушниць (спершу з ґнотовими, а потім — з кремінно-ударними замками). Типово козацькою зброєю був і келеп, аналогічний клевцям або чеканам в інших країнах. Він являв собою сокирку з гострим, загнутим, як дзьоб, кінцем, насаджену на дерев'яну рукоятку 60—70 см завдовжки (мал. 12 д). Ця сокирка мала спільність із згаданою палицею-топірцем Закарпаття, яка називалася келефом. Основними регаліями (клейнодами) верховної гетьманської влади, встановленими ще наприкінці XVI ст., були булава і бунчук. Булава (мал. 12 г) — срібна позолочена куля, прикрашена насічкою, обідками й коштовними каменями, прикріплена на металевій або дерев'яній рукоятці завдовжки 60—70 см з металевими кільцями і набалдашником на кінці. Бунчук (мал. 12 е) в урочистих випадках завжди супроводжував гетьмана (його тримав генеральний бунчужний). Це чорна палиця 3 м заввишки, на верхньому кінці якої прикріплялася мідна куля, а під нею висіли кінські хвости (з частини волосся було заплетено шість кіс). Начальницьким жезлом козацьких полковників був пернач (мал. 12 в), аналогічний шестоперу в російських воєвод. Він мав срібну або залізну грушовидну голівку з вертикальними ребрами і виїмками та дещо коротшу, ніж у булави, рукоятку. Носили його за поясом. Єдиними чоловічими прикрасами були сережки, точніше одна сережка (у вигляді каблучки або півмісяця), яку іноді носили запорізькі козаки у вусі, персні на пальцях у дворян і козацької старшини, а також стародавні чоловічі браслети у гуцулів з тонких мідних ланцюжків або цупкої узорчатої тканини у вигляді коротких наручів (нараквиць), схожих на російські зарукавки.

загрузка...
  Голосов: 7
 

Вы просматриваете сайт Swordmaster как незаригистрированный пользователь. Поэтому скрытый текст скрыт. Комментарии будут вводится через капчу с предварительной модерацией. Если нашли ошибку — выделите её и нажмите Ctrl+Enter. Для того чтобы пользоваться полным функционалом сайта, рекомендуем .


Добавление комментария
Ваше Имя:      Ваш E-Mail (по желанию):  
Полужирный Наклонный текст Подчеркнутый текст Зачеркнутый текст | Выравнивание по левому краю По центру Выравнивание по правому краю | Вставка смайликов Вставка ссылкиВставка защищенной ссылки Картинка Выбор цвета | Скрытый текст Вставка цитаты Преобразовать выбранный текст из транслитерации в кириллицу Вставка спойлера
  
  

13 апреля 2011 11:04 | 

Гpуппа: Прохожие
Pегистрация: --
Що за братніх народів? Шо за пурга СССРівська?
Коли Святослав греків воював, по московії ше пси не бігали!

Афтар випий яду!
¤ цитировать        
13 апреля 2011 19:31 | 

Гpуппа: Администраторы
Pегистрация: 30.12.2006
  • 545
  • 243
Цитата: Андрій
Афтар випий яду!

Мені іноді здається що я ядом харчуюсь. heawy-armored
Ви в загалі-то статтю не читали. Бо тут стаття про одяг, а ви про політику та про політику

--------------------
¤ цитировать        
8 июня 2011 22:23 | 

Гpуппа: Прохожие
Pегистрация: --
Спасибі за статю)
Дуже цікава інформація і малюнки доречні))
¤ цитировать        
15 декабря 2011 21:27 | 

Гpуппа: Прохожие
Pегистрация: --
SHARIK,

Панове-браття, вгамуйте ся!)))
Не знаю, хто розташував цього матеріала, але чоловік, вочевидь, просто скопіював текст з якоїсь радянської енциклопедії. Грунтовньої, поважної - так, це слід визнати (і, між іншим, подякувати "викладачеві" - тому, хто виклав))); але все ж радянської - з усіма випливаючими наслідками, на кшталт "...пов*язаний Український народ з вєлікім і магучім Російським народом...".
"Викладач" матеріялу, вочевидь, просто не завдав собі клопоту здійснити літературну редакцію статті з метою видалити всілякий пропагандистський мотлох (про якого Андрій-сан так влучно висловився.))) Але ж то й справді клопіт! Я он, чого гріха таїть, не завжди "від і до" прочитую матеріали (самі по собі, на мою думку, вельми цікаві), котрі викладаю до електронних бібліотек
онляйн. А тут не просто прочитати - а ще й відредагуй такого довжелезного текста!.. Так що, облишмо це, напевне, дослідникам нового покоління.)
А "викладачеві" цікавого матеріалу - ще раз уклін і дяка!
¤ цитировать