Міжнародний аеропорт "Бориспіль" 15 травня 2016 Фейсбук

У Міжнародному аеропорту "Бориспіль" урочисто зустрічали представників української офіційної делегації, які повернули в Україну незаконно вивезений закордон стародавній меч вікінгів.
Відомо про те, що середньовічний меч був виявлений під час огляду співробітниками податково-митного департаменту одного з автомобілів на кордоні Естонії з Росією.
Після проведеної експертизи з'ясувалося, що мечу близько тисячі років.
Раніше Україна офіційно зверталася до Естонії з проханням повернути давній меч на Батьківщину.

Москва. 4 марта. INTERFAX.RU —Украина попросила власти Эстонии не отдавать России конфискованный эстонскими таможенниками меч эпохи викингов. Как сообщил в пятницу портал телерадиовещания ERR, с соответствующим ходатайством в МИД Эстонии обратился посол Украины в Таллине Виктор Крыжановский.

По данным Киева, редкая находка — не из России, как это предполагалось изначально, а из Волынской области Украины.
Крыжановский также считает, что древний меч могли нелегально переправить с территории Украины в Россию. Более подробные сведения и документы посол обещает представить эстонской стороне в самое ближайшее время.


По его словам, меч, который на этой неделе обнаружили в Эстонии, абсолютно идентичен с мечом, пропавшим на Украине.

Древнее оружие было обнаружено на минувшей неделе таможенниками в ходе досмотра одного из грузовых автомобилей на границе Эстонии с Россией. У водителя — гражданина Белоруссии — не было разрешения на транспортировку раритета. В ходе экспертизы выяснилось, что мечу порядка тысячи лет, а на аукционах за него можно выручить не менее 17 тыс. евро. Эстония собиралась отдать находку России.

ЕСТОНІЯ ПОВЕРТАЄ ДАВНЬОРУСЬКИЙ МЕЧ, НЕЗАКОННО ВИВЕЗЕНИЙ З УКРАЇНИ, ДО… РОСІЇ
Максим Левада | 03 березня 2016 http://prostir.museum/ua/post/36718

Естонський ресурс новин повідомив вчора, 1-го березня, що співробітниками естонського Податково-митного департаменту при перевірці автомобілю на російсько-естонському кордоні виявлено меч Епохи вікінгів.

У сюжеті йдеться, що меч начебто походить з нелегальних розкопок «на півночі Росії» і що везли його до Західної Європи, де ціна таких знахідок «сягає 17 тис. євро».
Закінчується репортаж словами: «Оскільки знахідка походить з Росії, естонські фахівці хочуть відправити її назад – по той бік кордону меч вже чекають».
Добра новина, що хоч десь борються з нелегальним обігом археологічних знахідок. Погана – цей меч жодним боком не має відношення до Росії. Бо походить він саме з України, точніше – з Волині!
П’ятого грудня минулого року на інтернет-ресурсі Віоліті дехто під ніком «Васьок» виставив саме його на обговорення. Васьок там написав: «Ось сьогодні знайшов таку річ. Визначить та оцініть будь ласка даний предмет. Очищений зубною щіткою від піску, немитий. Знайдений в Волинській області».
Після бурхливого та емоційного обговорення цей меч несподівано зник. На самому аукціоні Віоліті він так і не з’явився, і ми нічого про нього не знали цілих три місяці, аж до сюжету естонських журналістів.
Відразу виникає два питання. Перше до Мінкультури – ну що, і далі робитимемо вигляд, що у нас не існує проблеми з нелегальними розкопками? Може, замість імітації національно-патріотичної діяльності та створення недолугих проектів нормативних актів, варто зайнятися своїми прямими обов’язками? Бо ситуація погіршується буквально кожного дня! Якщо міністерство знов робитиме вигляд, що вперше чує про проблему, відсилаю до вже дещо застарілої публікації.
Друге питання до СБУ. Одного разу Музейний простір вже торкався конкретного прикладу як археологічні знахідки з України з’являються на аукціонах у Європі. Жодної реакції – а ми відслідковували ту ситуацію! – не було, предмети десь «зникли». Чому СБУ поводиться в цьому питання так, начебто вона є філією Мінкультури? Чи варто, наприклад, підозрювати Росію у вивезенні музейних експонатів з окупованого Криму, а самім «відпускати» власне культурне надбання куди завгодно? Бо може з’явитися побоювання, що таке лояльне ставлення до чорної археології обумовлено виключно високими цінами на археологічні раритети.
Зараз діяти треба дуже швидко. Бо Росія взагалі дуже неохоче повертає культурні цінності з власної території. Тим більше, до країни, з якою у неї наразі не найкращі стосунки.
Я не впевнений, що влада прореагує як треба. Бо сумний досвід підказує, що бездіяльність під час війни легко виправдовується посиланням на обставини воєнного часу або фінансову скруту. Або на політичну кризу… Але сподіваюся на хоча би якусь реакцію МЗС, особливо співробітників посольства України у Естонії!
Ця історія вочевидь вже має певну символічну, навіть – сакральну, ознаку. Віддати меча під час війни ворогу – це визнати власну поразку! Тобто, реакція влади і має розставити все по місцях. Ось найближчим часом і побачимо!
А на останок, хочу подякувати «експертам» Віоліті за «злив» інформації! Я не дуже люблю стукачів, але в цьому випадку мушу зробити виключення з правил.

Неожиданная находка сотрудников Налогово-таможенного департамента: в ходе досмотра одного из грузовых автомобилей на границе с Россией они обнаружили и конфисковали меч эпохи викингов, передает "Актуальная камера".
У водителя - гражданина Белоруссии - не было разрешения на транспортировку раритета. В ходе экспертизы выяснилось: оружию порядка тысячи лет.
По словам специалистов, речь идёт о крайне редком предмете - меч сохранился полностью. Огорчает историков то, что место, где был найден меч, так и осталось неизвестным.
Предположительно, оружие было найдено на севере России, и везли его в Западную Европу - там на аукционах за него можно выручить до 17 тысяч евро.

Поскольку находка родом из России, то эстонские специалисты хотят отправить её обратно - по ту сторону границы меч уже ждут.
Надежда Берсенёва
Редактор

Марія Прокопенко 7 березня, 2019 фото Руслана КАНЮКИ, газета: «День» №42-43, (2019)

Виготовлений наприкінці Х століття, 88 сантиметрів завдовжки, з них 20,5 сантиметра — ефес, ширина перехрестя — 13 сантиметрів, вага — понад 1300 грамів. Зроблений зі сталі, ефес був інкрустований сріблом і золотом. На ефесі є прямі хрести, що, ймовірно, символізують сонце, косі хрести — символізують воїнську доблесть, ланцюги — владу. Цілком можливо, що меч був дорогоцінною зброєю якоїсь воїнської верхівки і служив не одне десятиліття, змінюючи власників.

В історії вже знаменитого «меча вікінга» багато білих плям, бо знайшли його не фахові дослідники, а так звані «чорні» археологи, трапилось це в Бродівському районі Львівської області 2015 року. Грабіжники хотіли вивезти артефакт через Росію до Естонії, але — унікальний для України прецедент — цьому завадили. Після тривалої реставрації, 5 березня, меч передали до Історико-краєзнавчого музею у Винниках Львівської області. За одіссеєю меча «День» стежить не один рік, тож наводимо цю історію в деталях.



Три роки тому, 1 березня 2016-го, естонські митники виявили в одній із вантажівок на кордоні Естонії та Росії стародавній меч. Знахідку конфіскували, оскільки водій — громадянин Білорусі — не мав дозволу на транспортування артефакту. Експертиза з’ясувала, що мечу близько тисячі років. Претензії на артефакт висунула Росія, й Естонія планувала віддати знахідку їй. Але українські фахівці забили на сполох, заявляючи, що раритет походить з України. Спочатку в соцмережах про це написав археолог Максим ЛЕВАДА, на публікацію зреагував історик Олексій Копитько, підключився народний депутат Дмитро Тимчук, який зробив запити до відповідальних структур.

Максим Левада нагадує й інших учасників того процесу: Василь Рожко, який очолював управління музейної справи Міністерства культури, розпочав оформлення процедури повернення, авторитетний археолог, фахівець із середньовічної зброї Федір Андрощук підтвердив, що йдеться про меч, знайдений в Україні, тодішній посол України в Естонії Віктор Крижанівський ризикнув ще без команди з Києва заявити про те, що Україна вимагає повернути меч, перший секретар Посольства України в Естонії Василь Яковенко працював з естонськими колегами, забезпечуючи весь процес повернення. На додачу, ситуацію тримав на контролі тодішній заступник голови Адміністрації Президента Ростислав Павленко. Зрештою Україна довела, що меч незаконно знайшли на Львівщині і нелегально вивезли до РФ.


Коли меч привезли до Києва, Служба безпеки України відкрила кримінальне провадження за фактом контрабанди культурних цінностей. Наприкінці січня 2017 року співробітники Управління СБУ в Рівненській області затримали групу з п’яти громадян України та двох громадян Білорусі, причетних до вивезення «меча вікінга». До речі, під час обшуку в злочинців вилучили понад 1000 археологічних предметів, які датували VII століттям до нашої ери — ХХ століттям нашої ери, серед них, наприклад, монети й каблучки. Артефакти передали у власність держави.

Напевно, тоді художник-реставратор Віктор ГОЛУБ видихнув із полегшенням: після завершення слідства «меч вікінга» нарешті можна було забрати на реставрацію. Ці роботи проводили в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України, де Віктор Голуб очолює науково-дослідний відділ.

«Залізо всіма силами хоче перетворитися на руду, з якої вийшло», — зазначав «Дню» Віктор Голуб на початку реставрації (матеріал «Захист від «корозії» пам’яті» на сайті «Дня», 4 червня 2017 року). Меч пережив кілька мандрівок, а оскільки чорний метал руйнується швидко, на ньому почали з’являтися тріщини, відшаровувалися фрагменти мінералізованих кірок. Щоб зупинити руйнацію, поки меч залишався речдоком, Віктор Голуб періодично обробляв проблемні ділянки, але тоді не міг втручатися глибоко.

Тим часом у травні 2017 року в Рівненській області винесли вирок людині, дотичній до спроби продати «меч вікінга» за кордон. Як повідомляла прес-служба прокуратури Рівненської області, Рівненський міський суд призначив злочинцю чотири роки позбавлення волі. Підсудний повністю визнав провину і розкаявся, тому його звільнили від відбування покарання з іспитовим строком у три роки.



Реставрація тривала близько півтора року, хоча спочатку Віктор Голуб планував впоратися за рік.

Уже на початку роботи меч перевершив усі очікування реставратора: під шаром корозії майстер виявив срібний декор у вигляді орнаменту «плетінка». Найскладнішим під час реставрації стала власне робота зі збереження інкрустації. «Корозійні нашарування були практично з’єднані зі сріблом — практично мікроцементом, перемішані з піском. Було важко відкривати все це, робили це по півміліметра — і це навіть не найменша ділянка», — згадує Віктор Голуб. Міністр культури Євген НИЩУК навіть подарував реставраторам спеціальний мікроскоп, який придбав із власної премії, щоб фахівці могли зберегти меч якомога краще і водночас не псували здоров’я дрібною тяжкою роботою.

Багате оздоблення артефакту, який віднесли до мечів каролінгзького типу, не має аналогів у світі, згадана композиція декору — прямі та косі хрести, ланцюги в техніці черні — до сьогодні не відома.

За словами Віктора Голуба, зношеність шару срібла свідчить, що меч довго використовувався і ставились до нього особливо — його не покидали. До речі, золочені хрести, як і оздоба зі срібного дроту, втрачені взагалі.

«Меч могли передавати протягом століття, може, й більше, — додає художник-реставратор. — Кажу це, бо кінець клинка не характерний для Х століття, ці мечі були рублячою зброєю, мали заовалені вістря, а тут воно заточене, так робили вже в ХІ — ХІІ століттях. Це говорить про те, що до меча приклались пізніше: тобто, він зроблений у Х столітті, тоді ним користувались, а хтось ще потім загострив його».


Оскільки меч знайшли так звані «чорні» археологи, які не надто опікувались дослідженням пам’ятки, тепер фахівцям доведеться поламати голову, щоб дізнатись більше про походження артефакту.

Директор комунального закладу Львівської облради «Історико-краєзнавчий музей» (Львів — Винники) Ігор ТИМЕЦЬ каже: «Звичайно, ми плануємо провести дослідження меча, який дав багато відповідей, але і поставив багато запитань. Перше і головне — встановити місце, де його знайшли». Планується вивчити місцевість, де це могло трапитись, щоб з’ясувати, наприклад, чи покинули меч під час битви, чи це випадкові втрати, чи — поховання. Право на існування мають багато версій.

«Ми можемо висловити припущення, що меч міг належати еліті, історичній постаті, яка увійшла в історію. Але доказів у нас немає. Можливо, хтось колись відкриє це, — розмірковує Віктор Голуб. — Це кінець Х століття, тоді на тих територіях були і варяги, проходили бойові дії, і цей меч міг належати, радше якомусь поважному військовому начальнику. Адже руків’я, якщо прикласти його до поясу, виглядає дуже особливо. Знову-таки, особлива символіка, це не просто прикраса».

Оцінювати сучасну вартість музейної цінності серед фахівців вважається моветоном, але щодо цінності меча в період створення — очевидно, що це була коштовна річ. «По наших мірках — на рівні дорогого «Мерседеса», — усміхається Віктор Голуб. — Мечами володіли тільки дуже багаті воїни, тоді як прості воювали сокирами, булавами. Мечі замовляли, клинки виготовляли в Європі, в Каролінгській імперії навіть була офіційна заборона Карла Великого продавати мечі за кордон, їх вивозили контрабандою. Вони коштували дорого, мали різноманітне оздоблення, і саме тому й увійшли в історію».

Контрабандист — затребувана професія.


Музею у Винниках меч передали на урочистій церемонії в Будинку митрополита на території заповідника «Софія Київська», тобто, поряд із легендарним собором — практично ровесником меча. На подію прийшли урядовці, купа журналістів — що прекрасно. Щоправда, чомусь не було жодного з тих, хто не дозволив Росії забрати меч, хіба що заочно вручили відзнаку від Міністерства культури Василю Рожку.

«Ця історія тягне на добрий художній фільм, ми навіть переговорили з деякими нашими письменниками, які би взялися до опису цієї історії», — зазначив на урочистостях міністр культури Євген Нищук. Якщо цей задум втілиться, сподіваємось, історія мандрівок меча буде відображена якомога повніше.

Саму передачу меча мер міста Винники Володимир КВУРТ прокоментував так: «Це почесно, це надихає, але це зовсім невипадково. Зусиллями саме історико-краєзнавчого музею у Винниках протягом останніх років відбуваються масштабні міжнародні конференції з археології, які визнаються Європою. Саме Винники ініціювали багато археологічних експедицій, які займаються поверненням української історії».

Вибір місця зберігання пов’язаний і з тим, що меч походить із західної частини України. Заодно, за словами Євгена Нищука, це потрібно, щоб була зацікавленість відвідувати музеї не тільки в Києві. У цьому контексті міністр нагадав про знайдений на початку 2010-х «меч Святослава», переданий заповіднику «Хортиця», і скіфський меч V століття до нашої ери, знайдений невідомою чесною людиною в Слов’янську — торік відреставрований артефакт віддали до місцевого краєзнавчого музею.



Щодо умов збереження «меча вікінга», то головне, зауважує Віктор Голуб — це відсутність перепадів температур. В агресивних умовах можуть активізуватися процеси корозії, але при постійному спостереженні за мечем, якщо небезпечні ділянки вчасно оброблятимуть, артефакт довго служитиме для, так би мовити, виховання нащадків.



«Меч вікінга» прекрасний, але скільки цінностей ми втратили і ще втратимо? Археолог Максим Левада не один десяток років відстежує «роботу» «чорних» копачів і — віяння часу — онлайн-аукціонів, де ті збувають награбовані старовинні обладунки, давньоруські прикраси тощо. Звісно, наше життя все більше переходить у інтернет, але унікальні цінності хочеться бачити «офлайн», у музеях, а не на скріншотах.

Євген Нищук запевняє, що в міністерстві культури почали активно працювати в руслі боротьби з «чорною» археологією останні два з половиною — три роки, посиливши контакт із ЮНЕСКО та іншими організаціями, які відстежують або припиняють подібні дії.

«Серед моїх особистих звернень на міжнародних форумах під егідою ООН та ЮНЕСКО — це те, що стосується незаконної, я сказав би, злочинної археології на території Херсонесу Таврійського, а також — знищення Ханського палацу в Бахчисараї, — коментує міністр культури. — На превеликий жаль, через анексію Криму ми не маємо доступу туди, тому зверталися до ЮНЕСКО та інших організацій, щоб була створена пряма моніторингова місія, яка б дала можливість відстежувати ці злочинні процеси. Так само всередині країни, де, очевидно, трохи легше, тому що про будь-які наведені нам факти того, що десь здійснюються незаконні розкопки чи роботи, ми одразу повідомляємо правоохоронні органи, по деяких із цих випадків є кримінальні провадження. Наприклад, проводились незаконні земельні роботи на території Києво-Печерської лаври, ми повідомляли про це, і там є заведені справи». До слова, з незаконним будівництвом на території Києво-Печерської лаври в Міністерстві культури почали боротися після публічного звернення народного депутата Дмитра Тимчука.

Присутній на урочистостях перший віце-прем’єр-міністр — міністр економічного розвитку і торгівлі Степан КУБІВ запевняв: «Завдання для нас як для уряду — розробити відповідний пакет документів (для боротьби з «чорною» археологією. — Авт.), розробити законодавчу базу, яка має бути прийнята Верховною Радою, затверджена постановами Кабінету Міністрів, про що я інформував прем’єр-міністра України».

Тож бій із «чорною» археологією триває, і коли та як він завершиться, чесно кажучи, уявити важко. Між тим, з 12 березня «меч вікінга» експонуватимуть у музеї в Винниках на виставці «Врятовані скарби України». І якщо (помріємо) на цю виставку стоятимуть черги, як перед концертом Олега Винника, то це — ще одна перемога.