Шість боїв «меча вікінга»
Що треба знати про унікальний артефакт, врятований від контрабандистів
Марія Прокопенко 7 березня, 2019 фото Руслана КАНЮКИ, газета:
«День» №42-43, (2019) Виготовлений наприкінці Х століття, 88 сантиметрів завдовжки, з них 20,5 сантиметра — ефес, ширина перехрестя — 13 сантиметрів, вага — понад 1300 грамів. Зроблений зі сталі, ефес був інкрустований сріблом і золотом. На ефесі є прямі хрести, що, ймовірно, символізують сонце, косі хрести — символізують воїнську доблесть, ланцюги — владу. Цілком можливо, що меч був дорогоцінною зброєю якоїсь воїнської верхівки і служив не одне десятиліття, змінюючи власників.
В історії вже знаменитого «меча вікінга» багато білих плям, бо знайшли його не фахові дослідники, а так звані «чорні» археологи, трапилось це в Бродівському районі Львівської області 2015 року. Грабіжники хотіли вивезти артефакт через Росію до Естонії, але — унікальний для України прецедент — цьому завадили. Після тривалої реставрації, 5 березня, меч передали до Історико-краєзнавчого музею у Винниках Львівської області. За одіссеєю меча «День» стежить не один рік, тож наводимо цю історію в деталях.
БІЙ ПЕРШИЙ: ІЗ РОСІЄЮ
Три роки тому, 1 березня 2016-го, естонські митники виявили в одній із вантажівок на кордоні Естонії та Росії стародавній меч. Знахідку конфіскували, оскільки водій — громадянин Білорусі — не мав дозволу на транспортування артефакту. Експертиза з’ясувала, що мечу близько тисячі років. Претензії на артефакт висунула Росія, й Естонія планувала віддати знахідку їй. Але українські фахівці забили на сполох, заявляючи, що раритет походить з України. Спочатку в соцмережах про це написав
археолог Максим ЛЕВАДА, на публікацію зреагував історик Олексій Копитько, підключився народний депутат Дмитро Тимчук, який зробив запити до відповідальних структур.
Максим Левада нагадує й інших учасників того процесу: Василь Рожко, який очолював управління музейної справи Міністерства культури, розпочав оформлення процедури повернення, авторитетний археолог, фахівець із середньовічної зброї Федір Андрощук підтвердив, що йдеться про меч, знайдений в Україні, тодішній посол України в Естонії Віктор Крижанівський ризикнув ще без команди з Києва заявити про те, що Україна вимагає повернути меч, перший секретар Посольства України в Естонії Василь Яковенко працював з естонськими колегами, забезпечуючи весь процес повернення. На додачу, ситуацію тримав на контролі тодішній заступник голови Адміністрації Президента Ростислав Павленко. Зрештою Україна довела, що меч незаконно знайшли на Львівщині і нелегально вивезли до РФ.
БІЙ ДРУГИЙ: З КОНТРАБАНДИСТАМИ
Коли меч привезли до Києва, Служба безпеки України відкрила кримінальне провадження за фактом контрабанди культурних цінностей. Наприкінці січня 2017 року співробітники Управління СБУ в Рівненській області затримали групу з п’яти громадян України та двох громадян Білорусі, причетних до вивезення «меча вікінга». До речі, під час обшуку в злочинців вилучили понад 1000 археологічних предметів, які датували VII століттям до нашої ери — ХХ століттям нашої ери, серед них, наприклад, монети й каблучки. Артефакти передали у власність держави.
Напевно, тоді
художник-реставратор Віктор ГОЛУБ видихнув із полегшенням: після завершення слідства «меч вікінга» нарешті можна було забрати на реставрацію. Ці роботи проводили в Національному науково-дослідному реставраційному центрі України, де Віктор Голуб очолює науково-дослідний відділ.
«Залізо всіма силами хоче перетворитися на руду, з якої вийшло», — зазначав «Дню» Віктор Голуб на початку реставрації (матеріал «Захист від «корозії» пам’яті» на сайті «Дня», 4 червня 2017 року). Меч пережив кілька мандрівок, а оскільки чорний метал руйнується швидко, на ньому почали з’являтися тріщини, відшаровувалися фрагменти мінералізованих кірок. Щоб зупинити руйнацію, поки меч залишався речдоком, Віктор Голуб періодично обробляв проблемні ділянки, але тоді не міг втручатися глибоко.
Тим часом у травні 2017 року в Рівненській області винесли вирок людині, дотичній до спроби продати «меч вікінга» за кордон. Як повідомляла прес-служба прокуратури Рівненської області, Рівненський міський суд призначив злочинцю чотири роки позбавлення волі. Підсудний повністю визнав провину і розкаявся, тому його звільнили від відбування покарання з іспитовим строком у три роки.
БІЙ ТРЕТІЙ: ЗА ЕФЕС
Реставрація тривала близько півтора року, хоча спочатку Віктор Голуб планував впоратися за рік.
Уже на початку роботи меч перевершив усі очікування реставратора: під шаром корозії майстер виявив срібний декор у вигляді орнаменту «плетінка». Найскладнішим під час реставрації стала власне робота зі збереження інкрустації. «Корозійні нашарування були практично з’єднані зі сріблом — практично мікроцементом, перемішані з піском. Було важко відкривати все це, робили це по півміліметра — і це навіть не найменша ділянка», — згадує Віктор Голуб.
Міністр культури Євген НИЩУК навіть подарував реставраторам спеціальний мікроскоп, який придбав із власної премії, щоб фахівці могли зберегти меч якомога краще і водночас не псували здоров’я дрібною тяжкою роботою.
Багате оздоблення артефакту, який віднесли до мечів каролінгзького типу, не має аналогів у світі, згадана композиція декору — прямі та косі хрести, ланцюги в техніці черні — до сьогодні не відома.
За словами Віктора Голуба, зношеність шару срібла свідчить, що меч довго використовувався і ставились до нього особливо — його не покидали. До речі, золочені хрести, як і оздоба зі срібного дроту, втрачені взагалі.
«Меч могли передавати протягом століття, може, й більше, — додає художник-реставратор. — Кажу це, бо кінець клинка не характерний для Х століття, ці мечі були рублячою зброєю, мали заовалені вістря, а тут воно заточене, так робили вже в ХІ — ХІІ століттях. Це говорить про те, що до меча приклались пізніше: тобто, він зроблений у Х столітті, тоді ним користувались, а хтось ще потім загострив його».
БІЙ ЧЕТВЕРТИЙ: ЗА КОНТЕКСТ
Оскільки меч знайшли так звані «чорні» археологи, які не надто опікувались дослідженням пам’ятки, тепер фахівцям доведеться поламати голову, щоб дізнатись більше про походження артефакту.
Директор комунального закладу Львівської облради «Історико-краєзнавчий музей» (Львів — Винники) Ігор ТИМЕЦЬ каже: «Звичайно, ми плануємо провести дослідження меча, який дав багато відповідей, але і поставив багато запитань. Перше і головне — встановити місце, де його знайшли». Планується вивчити місцевість, де це могло трапитись, щоб з’ясувати, наприклад, чи покинули меч під час битви, чи це випадкові втрати, чи — поховання. Право на існування мають багато версій.
«Ми можемо висловити припущення, що меч міг належати еліті, історичній постаті, яка увійшла в історію. Але доказів у нас немає. Можливо, хтось колись відкриє це, — розмірковує Віктор Голуб. — Це кінець Х століття, тоді на тих територіях були і варяги, проходили бойові дії, і цей меч міг належати, радше якомусь поважному військовому начальнику. Адже руків’я, якщо прикласти його до поясу, виглядає дуже особливо. Знову-таки, особлива символіка, це не просто прикраса».
Оцінювати сучасну вартість музейної цінності серед фахівців вважається моветоном, але щодо цінності меча в період створення — очевидно, що це була коштовна річ. «По наших мірках — на рівні дорогого «Мерседеса», — усміхається Віктор Голуб. — Мечами володіли тільки дуже багаті воїни, тоді як прості воювали сокирами, булавами. Мечі замовляли, клинки виготовляли в Європі, в Каролінгській імперії навіть була офіційна заборона Карла Великого продавати мечі за кордон, їх вивозили контрабандою. Вони коштували дорого, мали різноманітне оздоблення, і саме тому й увійшли в історію».
Контрабандист — затребувана професія.
БІЙ П’ЯТИЙ: ЗА ПАМ’ЯТЬ
Музею у Винниках меч передали на урочистій церемонії в Будинку митрополита на території заповідника «Софія Київська», тобто, поряд із легендарним собором — практично ровесником меча. На подію прийшли урядовці, купа журналістів — що прекрасно. Щоправда, чомусь не було жодного з тих, хто не дозволив Росії забрати меч, хіба що заочно вручили відзнаку від Міністерства культури Василю Рожку.
«Ця історія тягне на добрий художній фільм, ми навіть переговорили з деякими нашими письменниками, які би взялися до опису цієї історії», — зазначив на урочистостях міністр культури Євген Нищук. Якщо цей задум втілиться, сподіваємось, історія мандрівок меча буде відображена якомога повніше.
Саму передачу меча
мер міста Винники Володимир КВУРТ прокоментував так: «Це почесно, це надихає, але це зовсім невипадково. Зусиллями саме історико-краєзнавчого музею у Винниках протягом останніх років відбуваються масштабні міжнародні конференції з археології, які визнаються Європою. Саме Винники ініціювали багато археологічних експедицій, які займаються поверненням української історії».
Вибір місця зберігання пов’язаний і з тим, що меч походить із західної частини України. Заодно, за словами Євгена Нищука, це потрібно, щоб була зацікавленість відвідувати музеї не тільки в Києві. У цьому контексті міністр нагадав про знайдений на початку 2010-х «меч Святослава», переданий заповіднику «Хортиця», і скіфський меч V століття до нашої ери, знайдений невідомою чесною людиною в Слов’янську — торік відреставрований артефакт віддали до місцевого краєзнавчого музею.
Щодо умов збереження «меча вікінга», то головне, зауважує Віктор Голуб — це відсутність перепадів температур. В агресивних умовах можуть активізуватися процеси корозії, але при постійному спостереженні за мечем, якщо небезпечні ділянки вчасно оброблятимуть, артефакт довго служитиме для, так би мовити, виховання нащадків.
БІЙ ШОСТИЙ: ІЗ «ЧОРНИМИ» КОПАЧАМИ
«Меч вікінга» прекрасний, але скільки цінностей ми втратили і ще втратимо? Археолог Максим Левада не один десяток років відстежує «роботу» «чорних» копачів і — віяння часу — онлайн-аукціонів, де ті збувають награбовані старовинні обладунки, давньоруські прикраси тощо. Звісно, наше життя все більше переходить у інтернет, але унікальні цінності хочеться бачити «офлайн», у музеях, а не на скріншотах.
Євген Нищук запевняє, що в міністерстві культури почали активно працювати в руслі боротьби з «чорною» археологією останні два з половиною — три роки, посиливши контакт із ЮНЕСКО та іншими організаціями, які відстежують або припиняють подібні дії.
«Серед моїх особистих звернень на міжнародних форумах під егідою ООН та ЮНЕСКО — це те, що стосується незаконної, я сказав би, злочинної археології на території Херсонесу Таврійського, а також — знищення Ханського палацу в Бахчисараї, — коментує міністр культури. — На превеликий жаль, через анексію Криму ми не маємо доступу туди, тому зверталися до ЮНЕСКО та інших організацій, щоб була створена пряма моніторингова місія, яка б дала можливість відстежувати ці злочинні процеси. Так само всередині країни, де, очевидно, трохи легше, тому що про будь-які наведені нам факти того, що десь здійснюються незаконні розкопки чи роботи, ми одразу повідомляємо правоохоронні органи, по деяких із цих випадків є кримінальні провадження. Наприклад, проводились незаконні земельні роботи на території Києво-Печерської лаври, ми повідомляли про це, і там є заведені справи». До слова, з незаконним будівництвом на території Києво-Печерської лаври в Міністерстві культури почали боротися після публічного звернення народного депутата Дмитра Тимчука.
Присутній на урочистостях
перший віце-прем’єр-міністр — міністр економічного розвитку і торгівлі Степан КУБІВ запевняв: «Завдання для нас як для уряду — розробити відповідний пакет документів (для боротьби з «чорною» археологією. — Авт.), розробити законодавчу базу, яка має бути прийнята Верховною Радою, затверджена постановами Кабінету Міністрів, про що я інформував прем’єр-міністра України».
Тож бій із «чорною» археологією триває, і коли та як він завершиться, чесно кажучи, уявити важко. Між тим, з 12 березня «меч вікінга» експонуватимуть у музеї в Винниках на виставці «Врятовані скарби України». І якщо (помріємо) на цю виставку стоятимуть черги, як перед концертом Олега Винника, то це — ще одна перемога.