» » Снаряжение для верховой езды » Страница 6
  автор: SHARIK  |  10-сентября-2010  | 21 574 просмотра | 1 комментарий

Вивчення середньовічного озброєння є традиційним для вітчизняної історіографії. За більше як столітній період його дослідження накопичена величезна інформація про походження та використання різних видів зброї, простежсні еволюційні зміни в його оформлені та функціональному призначені. У працях фахівців розроблена його детальна типологія та класифікація, встановлені чіткі хронологічні рамки використання різних видів озброєння. Разом із тим варто відзначити, що середньовічне озброєння вивчено вкрай нерівномірно. Про його використання в окремі періоди, за браком археологічного матеріалу, відомо досить мало. Тому введення в науковий обіг нових знахідок озброєння дозволяє розширити наші уявлення про його застосування в конкретну історичну добу.

Значну кількість середньовічного озброєння XIV ст. було виявлено під час видения городища в с. Зелена Липа на Буковині в результаті розкопок Буковинського центру археологічних досліджень при ЧНУ ім. Ю. Федьковича. Важливість і унікальність цих знахідок полягає в тому, іцо вони фактично є єдиним джерелом для вивчення військово-політичної історії регіону в XIV ст., позаяк у писемних матеріалах даний період в Середньому Подністров'ї висвітлений надзвичайно фрагментарно. Ще одним важливим моментом в цих дослідженнях є те, що на городищі виявлено нумізматичні матеріали, які в цілому датують пам'ятку 60-70 рр. XIV ст. і перетворюють знайдені там предмети матеріальної культури, в тому числі і озброєння, в свого роду хронологічні репери для датування аналогічних знахідок у регіоні.

  • 100
  автор: SHARIK  |  3-июня-2010  | 26 155 просмотров  |  Пока нет комментариев

Снаряжение всадника и верхового коня на Руси IX-XIII ввВ становлении конного дела Киевского государства решающую роль сыграли два фактора: выделение дружины вследствие феодализации общества и войска и влияние степных кочевников. В результате комбинированного воздействия этих и других причин на Руси не позже X в. возникает боеспособная конная сила снаряженная изделиями, типы которых были преимущественно заимствованы восточными славянами у кочевых и полукочевых народов юга и юго-востока европейской части СССР. В результате прямых контактов с евразийскими номадами или в качестве их наследия на Русь попали удила с прямыми или дугообразными псалиями, округлые стремена, некоторые наборные узды, полумягкие седла. Участие оседлых народов в обогащении киевской дружины разнообразными всадническими предметами было, видимо, ограниченным: например, со стороны скандинавов оно выразилось в привнесении таких вещей транспортного быта, как ледоходные шипы и, возможно, «звучащие» плети. В целом киевский всадник X в. экипировкой во многом напоминал своего южного соседа и современника, хотя и отличался от него подбором оружия ближнего боя. Зрелость местного ремесла уже на первых порах проявилась в отборе наиболее рациональных конструкций удил, стремян и других изделий и участии подготовленных ювелиров в художественной работе наиболее изысканных восточноевропейских сбруйных мастерских, обслуживавших Северное Причерноморье, Среднее и Нижнее Поднепровье и другие близлежащие области.

А. Н. Кирпичников. Доктор исторических наук

  • 100
  автор: SHARIK  |  16-января-2010  | 165 632 просмотра | 36 комментариев

воины тюркского каганатаВ 552 году в Центральной Азии родилась огромная кочевая империя — Первый Тюркский каганат. Не остались в стороне от его кровавой истории и просторы Сибири — долины Алтая и Минусы, Приобское плато, глухая южная тайга вместе со всем населением. Двадцати лет тюркскому государству хватило, чтобы стать влиятельнейшей евразийской державой с границами, протянувшимися от берегов Хуанхэ на востоке до Северного Кавказа и Керченского пролива на западе. Ее правитель, каган Истеми, установил равноправные политические и торговые отношения с «владыками мира» того времени - Византией, сасанидским Ираном и северокитайскими царствами. Северное Ци и Северное Чжоу фактически превратились в данников каганата. Ядром нового законодателя мировых судеб был «тюрк» - народ, сложившийся в глубине алтайских гор.

  • 100