Жіночій східний одяг

   |  Страница создана: 29-09-2010  |  Просмотров: 11447
 

 

Основа східного жіночого костюму

Основою арабських жіночих костюмів, як і чоловічих, були сорочка і штани. Жіноча сорочка мала два основні варіанти: один — довгий, до кісточок ступень або середини гомілок, більш давній, характерний особливо для костюма кочівників (мал. 13 а), другий — короткий, до колін або середини лядов, пізніший, поширений переважно серед міських жителів (мал. 13 б, в). Жіночі сорочки теж були без комірів і мали дуже глибокий, до талії, грудний розріз, який застібався на ґудзики чи зав'язувався, або такий самий глибокий виріз трикутної форми. Рукава були різноманітні: то довгі, до кисті, широкі й дуже широкі, часто із дзвоникоподібним розширенням внизу (мал. 13 а, в), то короткі, до ліктя, середньої ширини (мал. 13 б), які робили переважно в коротких сорочках. В народі під час роботи широкі рукава відкочували, а іноді для забезпечення більшої рухомості сорочку спускали з плечей і рук на рівень грудей, а рукава, охоплюючи бюст, зав'язували ззаду на спині (мал. 13 г). Шили сорочки здебільшого з бавовняної тканини білого, синього і навіть чорпого кольорів та з тонкого шовку різних кольорів. Носили сорочки завжди поверх штанів і підперізували низько по талії або на стегнах. Жіноча сорочка була не тільки нижнім одягом, а й верхнім, принаймні в щоденному домашньому побуті народних мас. Якщо носили дві сорочки, то верхня, зберігаючи той самий крій, перетворювалася вже на глухе плаття. Такі плаття, розширені донизу клинами завдовжки до кісточок ступень, шили з цупкіших тканин, у тому числі з шерсті та шовків, і щедро оздоблювали орнаментальними бордюрами і вишивкою (мал. 13 д). В цих платтях іноді зустрічалися дуже довгі, що спускалися майже до землі, рукава. Поширеним було розрізування довгих рукавів знизу до ліктя так, що вони звисали з руки вільними пілками. До наплічного одягу типу сорочки належить і тоб (мал. 14 а) — дуже просторе довге, непідперезане плаття з темної кольорової тканини (червоної, фіолетової, темно-синьої), з широкими рукавами, яке надівали для виходу на вулицю. Крім плаття, верхнім жіночим одягом на Арабському Сході, переважно в міському костюмі, були розстібні каптани і куртки. Жіночий каптан-елик відрізнявся від чоловічого насамперед кроем (мал. 15 а, б, в). Він був приталеним, туго облягав верхню частину торса і здебільшого не мав заходу, застібаючись впритул. Грудний виріз робили дуже глибоким, переважно трикутним, а часом і широким, овальним так, що він відкривав верх сорочки або плаття. Внизу каптан дуже розширювали за рахунок клинів. Нижче пояса поли єлика розходилися трикутним розхилом, крізь який видно було шаровари і сорочку або плаття. Таким чином, жіночий каптан застібався тільки в центрі — від низу грудей до талії. Довжина його була повною, до ступні. Нерідко від подолу до рівня колін каптан мав бічні розрізи, що полегшувало запозичене у турків підтикання піл каптана під пояс. Рукава жіночих каптанів кроїли майже рівними, досить вузькими і довгими, до кисті (мал. 15 б), або розширеними донизу (мал. 15 а). Однак часто їх робили значно довшими від руки і тоді, розрізані внизу так само, як рукава платтів (мал. 15 в; мал. 16 а), вони дзвоникоподібно розширювались. У середовищі знаті жінки носили переважно два каптани. Верхній каптан мав дещо ширші і коротші рукава, був довшим за нижній (так що іноді навіть волочився по землі) і не підперізувався (мал. 16 а). Шили жіночі каптани, як і чоловічі, з таких самих тканин.

 

арабські жіночі сорочки

східні жіночі костюми

Мал. 13
Жіночі сорочки. Арабський Схід. VII—XVI ст.: а) довга сорочка; б, в) короткі сорочки; г) сорочка, спущена з плечей і рук і пов'язана рукавами ззаду; д) верхня сорочка-плаття.
Рис. 13
Женские сорочки. Арабский Восток. VII—XVI вв.

Східний верхній жіночій одяг

наверх

 

Коротка, до стегон або до середини лядов, жіноча куртка побутувала переважно в пізньому міському костюмі і за кроєм нічим, крім довжини, не відрізнялася від каптанів: так само й застібалася — лише в центрі (мал. 16 б). Куртки, як і каптани, носили то без пояса, розстебнутими, то підперезаними. Рідше зустрічалися неприталені куртки прямого крою (мал. 16 в), у тому числі — у танцівниць, і дуже короткі (індо-перського походження), що закінчувалися під грудьми і мали короткі рукава. Спідниць у власне арабських жіночих костюмах зовсім не було. Застосування їх в костюмах танцівниць Арабського Сходу (вони були пошиті з напівпрозорих тканин і одягалися поверх шароварів) є наслідком прямого запозичення з Ірану. Виняткову роль у жіночих костюмах відігравало покривало-хібара, оскільки, з одного боку, воно служило основним верхнім одягом жінок-бедуїнок (які здебільшого каптанів не носили), з другого — неодмінним елементом вихідного для вулиці костюма городянок, що вимагав цілковитого закутування всієї фігури з ніг до голови. Хібара являла собою прямокутний шматок тканини (завдовжки приблизно 1,75 - 2 м і завширшки 3 - 3,5 м) і драпірувалася по-різному, залежно від призначення. Однак майже завжди її накидали не на плечі, а на голову. У традиційному жіночому арабському костюмі кочівників, а також у міському костюмі для вулиці, її підв'язували за допомогою стрічки або тасьми, вшитої зсередини в край хібари і зав'язаної навколо голови як лобова пов'язка (мал. 222 а). Хібара закріплювалася часто під шиєю, вільно спадаючи вниз, або, пропущена ззаду наперед попід руками, зав'язувалася на грудях (мал. 14 б). При вихідному для вулиці міському костюмі хібара, спадаючи з голови, відразу ж драпірувалася навколо всієї фігури, закутуючи її з руками: тоді хібару підтримували руками зсередини (мал. 14 в). Жіночі хібари, які служили неодмінним одягом городянок при виході на вулицю, були переважно чорними (у заміжніх жінок) і білими (у дівчат). Шерстяна чи шовкова тканина для звичайних хібар, крім цих кольорів, була ще коричневою, а іноді — в смужку або клітинку.

 

арабське жіноче плаття
Мал. 14
Жіночий верхній одяг. Арабський Схід. VII—XVI ст.: а) плаття-тоб; б, в) спосіб драпірування покривала-хібари.
Рис. 14
Женские верхние одежды Арабский Восток. VII—XVI вв.

 

 Неодмінним елементом жіночих костюмів Арабського Сходу і взагалі будь-яких костюмів східного походження були штани, які носили під сорочку підв'язаними на стегнах шнурками. Вони являли собою звичайні шаровари, тобто були дуже просторими через ширину самих холош (штанин) і ромбовидну або трапеціевидну форму вставки між ними. Особливо широкими були шаровари перського типу, які спадали численними вертикальними складками (характерні для міського населення пізнього періоду, мал. 17 а, б, г). Деякі шаровари зшивали по подолу, як широку спідницю, в якій знизу залишали отвори для ніг. Поряд з такими, отже широкими, шароварами, побутували й вужчі, особливо звужені донизу, до кісточок (мал. 17 в, ж, и). Довжина шароварів була і до ступень, і навіть довшою від ніг; тоді непідв'язані холоші спадали на підлогу. В нижній рубець таких шароварів пропускали шнурок і підв'язували зсередини нижче колін таким чином, що зайвий по довжині матеріал лягав напуском у вигляді округлих складок, які сягали кісточок або ступень (мал. 17 а). Цим способом підв'язування шаровари звичайної довжини можна було вкоротити до литок (що нерідко робили в домашньому костюмі, мал. 17 г). Іноді (особливо у танцівниць) шаровари підв'язували не тільки внизу, а їі вище, наприклад, під колінами, створюючи перехвати й невеликі напуски з поздовжніми розрізами (мал. 17 д). Шаровари шили з найрізноманітніших бавовняних і шовкових тканин різних кольорів (у народі — переважно синього і чорного), застосовуючи (наприклад, у танцівниць) і напівпрозорі тканини. Оскільки майже весь жіночий одяг Арабського Сходу (сорочки, плаття, каптани і навіть куртки) підперізувався, пояс теж мав дуже велике значення. При цьому поряд з поясами, аналогічними чоловічим, зустрічалась і специфічна форма — прямокутна хустка 1,25 X 1,25 м. Таку хустку складали по діагоналі і зав'язували низько по талії так, що прямий її кут звисав ззаду, а гострі краї, охопивши талію, зав'язувалися спереду вузлом (мал. 13 д).

 

елик
Мал. 15
Жіночий верхній одяг. Арабський Схід. VII—XVI ст.: а) схема крою елика; б) довгий елик; в) короткий єлик
Рис. 15
Женские верхние одеже Арабский Восток. VII—XVI вв.

Східне жіноче взуття і зачіски та головні убори

наверх

 

Жіноче взуття на Арабському Сході теж мало чим відрізнялось від чоловічого. В масі носили черевички без каблуків, з плоскими або загнутими носками, то з задниками (мал. 17 е), то без задників (мал. 17 в). Лише в пізній період в арабських жінок з'явилися перського типу туфлі на невисоких каблуках (мал. 17 и), а також, зрідка, і високі вузькі чоботи (теж на каблуках). Так само, як і чоловіки, при виході на вулицю жінки взували другу пару взуття, що замінювало калоші. Власне жіночим арабським взуттям були дерев'яні сандалі-приступки, що являли собою підошву, укріплену на двох колодочках (мал. 17 ж). Такі сандалі підтримувалися на нозі здебільшого не ремінцем, а за допомогою невеликого стрижня з широкою головкою, затиснутою між великим і другим пальцями. Своєрідними, дуже оригінальними сандалями у жінок Сірії були кабкаб, поставлені на дуже високі підставки у вигляді розширених внизу колодок, заввишки 20-30 см (мал. 17 з).

 

жіночі каптани
Мал. 16
Жіночий верхній одяг. Арабський Схід. VII—XVI ст.: а) верхній довгий каптан поверх короткого; б) приталена куртка поверх короткої сорочки і шароварів, покривало на голові; в) неприталена куртка поверх каптана і сорочки.
Рис. 16
Женские верхние одежды. Арабский Восток. VII—XVI вв.

 

Прибирання голів жінок на Арабському Сході складалося із зачіски і головного убору з численними прикрасами. При цьому відкритих зачісок майже ніколи не носили, і головний убір був неодмінним елементом жіночих костюмів. Відрощуючи довге волосся, арабські жінки або заплітали його у коси (мал. 18 б), або спускали на плечі вільними пасмами (мал. 18 в), або комбінували обидва прийоми. Число кіс було різним, аж до кількох десятків (часом траплялися дуже тоненькі, дрібні кіски). Щоб подовжити такі кіски, в них вплітали чорні або золоті шнурки, до кінців яких прикріплювали ще нитки з нанизаними численними золотими або срібними монетами чи бляшками (мал. 18 д). Основним традиційним головним убором арабських жінок була хустка прямокутної форми від 1,5 до 2 м. Залежно від соціального стану вона була виготовлена з різних тканин: шовкових, бавовняних, а в пізній період в середовищі заможних верств — із напівпрозорих тканин. Найпоширеніший спосіб носіння хустки — накидання її на голову; з голови вона вільно спадала на спину і плечі, сягаючи іноді колін. Інший спосіб — пов'язування хусткою голови один або два рази в розгорнутому чи в складеному вигляді (мал. 18 б) із створенням ззаду, біля потилиці, вузла, краї якого спускалися вільно на одне або обидва плеча. Хустка являла собою настільки універсальний головний убір арабських жінок, що й при носінні шапочок він майже неодмінно фігурував то як їхнє покриття (мал. 18 г, є), то як їхня основа (мал. 18 е). В жіночих костюмах побутували й схожі на чоловічі шапки, а також невисокі круглі шапочки (мал. 18 д, е), і дещо вищі тарбуші (мал. 18 є), виготовлені з таких самих матеріалів (шерсті, сукна, бархату), але з багатшим декором — у вигляді вишивок, нашивок монет, підвісок тощо.

 

жіноче східне взуття
Мал. 17
Жіночі штани, взуття. Арабський Схід. VII—XVI ст.: а, б, г) дуже довгі шаровари; в) звужені внизу шаровари;  шаровари з перехватами і розрізами; е, є) туфлі без каблуків; ж) сандаля на колодці; з) висока сандаля-кабкаб; и) туфля на каблуку.
Рис. 17
Женские штаны, обувь. Арабский Восток. VII—XVI вв.

 

Важливим елементом убрання голів жінок на Арабському Сході було покривало для обличчя, яке жінки-мусульманки неодмінно одягали, виходячи на вулицю. Як відомо, цей звичай — загальнообов'язковий для міського населення. Проте серед кочівників і осілих землеробів був поширений не скрізь. Крім того, він не стосувався старих жінок навіть у містах. Існували два типи покривал для обличчя. Перший — чадра — являв собою звичайну хустку, тільки менших розмірів, ніж хустка, призначена для носіння на голові. Після накидання на голову, починаючи від чола, чадру загортали одним краєм навколо нижньої частини обличчя і шиї, укріплюючи на протилежному боці обличчя над вухом (мал. 222 в, г). Чадра спускалася зверху чола до самих брів і закривала обличчя знизу так, що лишала неприкритим тільки вузький отвір для очей. Другий тип покривала для обличчя — борко — був особливо властивим арабським костюмам східних районів. Воно мало форму довгого рушника до 40 см завширшки (мал. 222 б) і прикріплювалося на обличчя нижче очей за допомогою стрічки або тасьми, пов'язаної по чолу навколо голови. Від стрічки спускалися три вузькі смужки тканини, пришиті до верхнього краю покривала. Дві смужки укріплювалися з боків біля вух, третя проходила в центрі чола. Довжина борко сягала попереку і навіть колін, вільно звисаючи зверху вихідного плаття-тоби. Оздоблювали борко бахромою внизу і іноді зав'язували в кінці вузлом. Як правило, біле — у дівчат і чорне — у заміжніх жінок, борко виготовляли з різних тканин, починаючи від напівпрозорих. Крім того, застосовувались і короткі покривала теж рушникової форми, які спускалися на обличчя з голови (де вони закріплювалися під хустками або покривалами), так що обличчя було цілком закритим, за винятком двох невеликих отворів для очей (мал. 222 д). Поверх прозорих покривал подекуди нашивали ще й сітку з кінського волосся.

 

жіночі східні зачіски та головні убори
Мал. 18
Жіночі зачіски, головні убори, прикраси. Арабський Схід. VJ7—XVI ст.. а) носове кільце; б) коси, хустка; в) пасма-локони, хустка; хустка поверх шапочки; д) шапочка, до кіс прикріплені бляшки вигляд ззаду); е) шапочка поверх хустки; є) хустка поверх тарбуша.
Рис. 18
Женские прически, головные уборы., украшения. Арабский Восток. VII—XVI вв.

 

Жінки на Арабському Сході широко користувалися косметикою: підводили очі, підмальовували брови, вії і губи, за допомогою хни фарбували в рудувато-оранжевий колір нігті на руках і ногах, долоні і ступні; серед жінок-бедуїнок нерідко можна було зустріти й татуювання обличчя. Найчастіше татуювали підборіддя (рідше — щоки і чоло), на якому наколювали синьою або зеленою фарбою прості узори. Найбільш улюбленими оздобами жінок Арабського Сходу були насамперед численні прикраси до головних уборів. Діадеми з підвісками (мал. 18 е), різної довжини ланцюжки, складені з кілець, монет, бляшок, намистин. Ланцюжки підвішували до головних уборів з боків біля скронь і ззаду. Такі самі ланцюжки, прикріплені з обох боків до скронь, звисали спереду напівколом (мал. 18 г): вони були дуже поширеними в усіх верствах суспільства. Не меншу популярність мало різноманітне намисто, яке доповнювали нагрудними кулонами й багатьма підвісками (мал. 18 в, г, е, в). Неодмінною прикрасою були сережки з підвісками (мал. 18 е, є). Браслети надівали не тільки на руки й зап'ястя, а нерідко — й на ноги, низько, біля кісточки ступні (мал. 17 в). Носові кільця (мал. 18 а, б) широко побутували переважно у бедуїнок.

наверх

К. К. Стамеров - Нариси з історії костюмів. Київ, "Мистецтво" 1978


 
загрузка...