Дослідники історії костюму відзначають, що одяг можна вивчати за кількома групами джерел. А.О. Ієрусамлимська  з цих джерел виділяє чотири групи письмові свідчення, художні зображення: етнографічні та археологічні.

До письмових джерел варто віднести літописні повідомлення, економічні і політичні документи, сучасні матеріалам, що вивчаються, повідомлення мандрівників, письменників відповідної історичної епохи. Та, на жаль, ці джерела інформації завжди дають достатньо детальні відомості для фахового аналізу. Те, що в давні и було зрозуміле всім, не обов'язково зрозуміле нашим сучасникам, — давні назви одягу, тканин, навіть місцевостей викликають різночитання і тривалі дискусії, а деякі деталі, наприклад, крій костюму, спосіб носіння окремих його елементів, взагалі залишаються не висвітленими.

Зображення одягу на різних пам'ятках монументального і прикладного мистецтва, мініатюрах для більшості дослідників є головним джерелом їхньої роботи. Але і цей вид джерел не може надавати стовідсотково істинної інформації Консерватизм художньої традиції, намагання наслідувати іноземні зразки, — це все, що спотворює відомості, які доносить до нас зазначена група джерел. До речі, для Сходу ні джерела не є інформативними також через існування мусульманської мистецької традиції, то забороняла зображення людини.

На жаль. етнографічні лані виносяться до часу, що значно ближчий до нас, ніж до епохи, яка здебільшого цікавить дослідників. Відомо, то костюм змінюється не тільки в просторі, а й у часі. Тому до джерел такого типу теж необхідно ставитися надзвичайно обережно.

В 1981 р. Запорізька експедиція ІА АН УРСР дослідила унікальний поховальний комплекс у кургані № 5 1 поблизу с. Заможне Токмакського р-ну Запорізької обл. Чингульський курган здіймався понад широкою Мо-лочансько-Чингульською заплавою на краю степового плато високого правого берега р. Чингул, в 2 км на захід від села. Неораний насип кургану мав правильну півсферичну форму (висота 5,8, діаметр 68 м).

Позолочений залізний шолом з напівмаскою має півсферичну форму, що дозволяє віднести його до типу IV, за типологією А. М. Кирпичникова. Вважається, що шоломи цього типу репрезентують давньоруський захисний доспіх і датуються другою половиною XII — першою половиною XIII ст. Відзначимо також знахідку куполоподібного шолома у половецькому похованні в Угорщині (Чойош).

Унікальним є набір ножів з Чингула. Точні аналогії їм нам не відомі. Варта уваги схожість рисунків хижака на ковпачку великого ножа з різьбленням капітелі Борисоглібського соборіу у Чернігові (1120 - 1123 рр.). Помітна також стилістична близькість зображень на ковпачках ножів до техніки виконання сцен, відтворених на знаменитих срібних пластинчастих браслетах XII—XIII ст. Складний пуансонний орнамент на спинці ковпачка великого ножа майже точно повторюється на браслетах XIII-XIV ст. з Болгарії (могильник Воєвода). Можна припустити, що ножі давньоруської роботи.

Уточнює певною мірою дату комплексу аптекарська посудина, альбарела, виготовлена, за визначенням Б. І. Маршака, у сірійському місті Ракка, де такого типу посуд виготовлявся з 1171 по 1259 р

В начале X в. на территорию восточноевропейских степей из-за Уральских гор стали прибывать племена турко-язычных, монголоидных кочевников-кипчаков, именуемых в русских летописях половцами, а в западноевропейских источниках - куманами. В X в. по свидетельству Худуд-ал-Алему кипчаки проникли в Заволжье и расселились севернее кочевий гузов (торков в русских летописях) и печенегов. В начале XI в. половцы двинулись за Волгу и стали приближаться к границам Руси. Общность вторгшихся кипчакских племен была явлением достаточно условным. Половцы не имели единого вождя и представляли собой союз отдельных независимых родов, объединенных общим языком, культурой, обычаями, верованиями и этнической принадлежностью. Воинская обязанность была организована по принципу народ-войско, где не только все мужчины способные носить оружие являлись воинами, но и незамужние девушки. Безусловно, на тот момент существовали рода более могущественные в военно-экономическом отношении. "Худые" кланы старались войти в состав более сильных племен. В процессе объединения нескольких родов под предводительством единого вождя можно было наблюдать процесс формирования родоплеменной общности с поэтапным переходом к военной демократии. Формирование единого родоплеменного союза, его последующая трансформация в единую орду (единый союз племен), а затем и в некое государственное образование так и не было завершено, несмотря на объединение в конце XII в. под властью хана Кончака, а потом его сына Юрия Кончаковича.

В середине VIII в. н. э. в восточно-европейских степях сложилось мощное полукочевое государственное объединение — Хазарский каганат. Правителем его стал каган (ханаан), то есть хан ханов. В государство, помимо тюркских орд самих хазар, вошли и другие кочевавшие в донских и предкавказских степях тюркоязычные народы. в частности, болгары. Только часть болгар, не пожелавших подчиниться хазарам, ушла на Дунай и образовала там сильное болгаро-славянское государство - Дунайскую Болгарию. Оставшиеся в степях болгарские этнические группировки постепенно сливались с хазарами, входя в их военные и гражданские подразделения, создавая общие законы и культуру. Во второй половине VIII в. каганат, подчинив себе ряд окружавших его этносов и народов, включил некоторые из них в свое государство, а других заставил платить себе ежегодную дань. Одним из таких народов были аланы, обитавшие в то столетие в предкавказских предгорьях. Это был сильный народ с высокой материальной культурой и прекрасно вооруженными смелыми воинами. В отличие от тюркоязычных хазар и болгар аланы были ираноязычными потомками сарматов, владевших южно-русской степью до гуннского нашествия, обрушившегося па них в IV в. н. э.

В ХI-Х1V столетиях Северный Кавказ находился под мощным влиянием вначале половцев, затем монголо-татар. Однако степень воздействия кочевников на культуру местных народов не была одинаковой. Археологические памятники убедительно доказывают, что форма женской плечевой одежды принципиально меняется с приходом половцев, задолго до того, как Северный Кавказ был включен в состав Золотой Орды.

Половцы появились в степях Предкавказья около середины XI в. В этот период они переживали период феодализации и, сталкиваясь с земледельческим населением, переходили к оседлости. До установления политического равновесия между половцами и местными народами взаимодействие кочевников и земледельцев проходило в постоянном чередовании набегов и торговых отношений [Греков, 1950, с. 10]. Набеги обусловливались тем, что половцам были необходимы новые земли под пастбища. В первой половине XII в. установилась граница между половцами, аланами и адыгами по течению Кубани, Нижней Малки и Терека, которая определяется главным образом ареалом распространения половецких каменных изваяний в степях Предкавказья. С этого времени аланы и половцы становятся союзниками.

Летом 1981 года экспедиция Института археологии Украинской Академии наук раскопала половецкий курган у села Заможное Токмакского района Запорожской области. Он стоял над степной речушкой Чингул, и назвали его Чингульским.

Удивительные вещи, обнаруженные при раскопках, необычный погребальный обряд привлекли к изучению этих древностей ученых разных специальностей — археологов и антропологов, историков и лингвистов, искусствоведов и реставраторов.

Кандидат исторических наук В. ОТРОЩЕНКО и Ю. РАССАМАКИН (Институт археологии АН УССР, г. Киев).